Процес горіння, його форми та види. Фактори пожежі, що впливають на людину.
Горіння – це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум’я і (або) свічення. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне – при достатній кількості окислювача, і неповне – при нестачі окислювача. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.). За швидкістю розповсюдження полум’я горіння поділяється на дефлаграційне ( у межах 2 - м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).
Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Якщо при цьому горюча речовина та окислювач не перемішані, то відбувається дифузне горіння, при якому процес горіння лімітується дифузією окислювача через продукти згоряння до горючої речовини. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним. Гетерогенне горіння, при якому одночасно утворюються потоки горючих газоподібних речовин, є одночасно й дифузійним. Як правило, пожежі характеризуються гетерогенним дифузним горінням, швидкість переміщення полум’я якого залежить від швидкості дифузії кисню повітря до осередку горіння.
Розрізняють такі різновиди горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання та самоспалахування, тління.
- спалах – швидке згоряння орючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;
- займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;
- спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я;
- самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;
- самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я;
- тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.
Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331 – 87, поділяються на вілповілні класи та підкласи:
клас А – горіння тврдих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;
клас В – горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;
клас С – горіння газів;
клас Д – горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас Д3);
клас Е – горіння електроустановок під напругою.
Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій на ії поверхні утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
- легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);
- горючі рідини (ГР) – рідини, які мають температуру спалаху понад 61°С у закритому тиглі або 66°С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).
Температура спалахування – найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура спалахування - найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум’янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.
Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я (запалення). Нижча (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємні (масові) долі горючої речовини в суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь – яку відстань від джерела запалювання.
Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум’я газів та праів у повітрі. НТМ та ВТМ – це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють у даному окислювальному середовиші концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум’я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких контцетрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпечності.
Дата добавления: 2017-01-29; просмотров: 2658;