Дорожньо-кліматичне районування
За погодно-кліматичними факторами, грунтово-гідрологічними умовами зволоження, а також досвідом експлуатації доріг територія України поділяється на чотири дорожньо-кліматичні зони.
Таблиця 1.1 - Географічні границі дорожньо-кліматичних зон України_______________
Дорожньо-кліматична зона | Географічна границя зони | |
Позначення | Назва | |
У-І | Північна | На північ від лінії Мостицька - Львів - Житомир - Київ -Суми |
У-П | Центральна | На південь від границі північної зони до лінії Любашівка -Кіровоград - Куп'янськ |
У-Ш | Південна | На південь від границі центральної зони за винятком гірської частини Карпат (від лінії Мостицька - Комарне - р. Дністер на південний схід до лінії Городенка - Новоселиця) |
У-ІУ | Гірська | Гірський Крим, Карпати, Закарпатська область |
Примітка. Регіони Карпат і гірського Криму поділяються на три підзони за висотою прокладання дороги: - рівнинна (до 200 м над рівнем моря); - передгірська ( від 200 м до 400 м над рівнем моря); - гірська (понад 400 м над рівнем моря) | ||
При детальному техніко-економічному проектуванні виникає необхідність в оцінці мікрокліматичних умов. У цьому випадку враховують:
розподіл осадків по сезонах року; тривалість і інтенсивність дощів, заметілей, туманів, відлиг, слизот;
товщину снігового покрову; відносну вологість повітря;
температурний режим повітря протягом року; дати переходу температури повітря через 0, +5, +10, +15 С; тривалість періоду з температурою вище цих значень;
температурний режим грунтів; дати початку і закінчення промерзання й оттаивания; тривалість періодів мерзлого і поталого стана грунтів;
напрямок вітру в різноманітні сезони року;
тривалість світлового дня в різноманітні періоди року;.
для районів із специфічними умовами - дані про сніжних і песчаных заноси, літньому оттаивании грунтів, поліях і ін.
Ці дані приймають по кліматологічних довідниках або в результаті спостережень гидро- і агрометеорологічних станцій у районі будівництва і по ним складають дорожньо-кліматичний графік.
На основі аналізу кліматичних умов установлюють найбільше доцільні терміни початку і закінчення грабарств; тривалість будівельного сезону; періоди, коли необхідно доувлажнение або просушування грунту.
Лекція № 2, 3
РІЧНИЙ ЦИКЛ ПРОЦЕСІВ І ФІЗИЧНИХ ЯВИЩ, ЩО ПРОТІКАЮТЬ У ЗЕМЛЯНОМУ ПОЛОТНІ
Зони насипу
За умовами роботи в тілі земляного полотна можна виділити дві зони (шари);
1) активну зону, розташовану на глибину промерзання, у якій локалізується дія перемінних навантаження і погодних факторів;
2) основа, що лежить нижче, розташована на глибині нижче 1,5 м, схильна в основному впливу постійного навантаження від ваги прошарків грунту, що лежать вище, і дорожнього одягу.
При проектуванні й улаштуванні земляного полотна, особливо верхньої, його активної зони, необхідно забезпечити нормальне протікання водного і теплового режиму. Якщо цей режим порушується, активний верхній шар може виявитися перезволоженим і загубити несучу спроможність. Є два головних джерела зволоження активного шару:
1) зверху - за рахунок осадків, що просочуються через шви і тріщини покриття, а також через узбіччя й уздовж країв покриття;
2) за рахунок підтоплення і зволоження збоку, із боку канав, а знизу грунтовими водами.
При нормальних умовах, коли підтоплення з боку канав або знизу немає, добре ущільнений активний прошарок під непроникним покриттям залишається сухим і щільним.
Руйнації покриття внаслідок усмоктування води в активний прошарок відбуваються особливо часто, коли основу (дно корита) водонепрониклива і з неї немає виходу для води. Тому для відводу води, що просочується, із основи звичайно, необхідні дренажні пристрої (суцільний дренуючий прошарок, під узбіччями або випуски у виді порожнистих труб).
Проте і залишається в грунті «підвішена» волога також зможе розм'якшувати грунт і призводити до руйнацій покриття. Капілярна волога звичайно піднімається знизу і підпитується за рахунок підгрунтових вод. У цьому випадку необхідно земляне полотно будувати в насипі, дренажі закладати по обидва боки покриття або влаштовувати в тілі насипу ізолюючі прошарки. Якщо грунтові води підтікають до полотна збоку косогору, то варто влаштовувати перехоплюючий дренаж.
Узбіччя й укоси також є частиною, активного прошарку. Вони схильні промерзанню і зволоженню поверх, тому повинні бути добре ущільнені й укріплені. При недостатньому ущільненні і крутому закладенні укоси можуть оповзати. При просушуванні грунту можуть утворитися тріщини від усадки, у котрі після дощів проникає вода. Після замерзання води в тріщинах може відбутися оползання укосів.
Насипний грунт або природна основа насипу нижче зони промерзання має менше різкі коливання температури і вологості в порівнянні з активним прошарком, що лежить вище. Грунт основи насипу може виявитися сильно зволоженим при близькому рівні грунтових вод або застої поверхневих вод у резервах. Несуча спроможність грунту основи в цих випадках може виявитися недостатньої для усталеності насипу, і цей прошарок буде сильно стискуватися або випирати убік, а насип буде давати тривале осідання або сповзати по косогорі.
При відсутності впливи грунтових вод і забезпеченого стоку поверхневих вод земляна полотнина звичайно залишається стійким, тому що воно має суху підставу.
Дата добавления: 2016-05-11; просмотров: 1641;