Сегментна будова нирки.

Нирка має 5 сегментів: верхній (І) сегмент (segmentum superius), верхній передній (ІІ) сегмент (segmentum anterius superius), нижній передній (ІІІ) сегмент (segmentum anterius inferius), нижній (IV) сегмент (segmentum inferius), задній (V) сегмент (segmentum posterius).

Ниркова артерія (мал. 205, 206) входить у ворота нирки і поділяється на передню та задню гілки, які проходять спереду та ззаду від ниркової миски. Передня гілка віддає чотири сегментні артерії, задня гілка входить у задній сегмент нирки.

Від сегментних артерій відходять міжчасткові артерії (aa. interlobares), які проходять у ниркових стовпах між суміжними нирковими пірамідами.

Мал. 205. Артерії нирки. Фронтальний розтин правої нирки:

1. arteria renalis;

2. a. segmentis superioris;

3. a. segmentis anterioris superioris;

4. a. segmentis anterioris inferioris;

5. a. segmentis posterioris;

6. a. segmentis inferioris;

7. ramus pelvici renalis;

8. rr. ureterici;

9. r. capsularis;

10. a. suprarenalis inferior;

11. a. interlobaris;

12. a. arcuata;

13. a. interlobularis.

Від міжчасткових артерій відходять дугоподібні артерії (aa. arcuatae), які проходять уздовж основ ниркових пірамід між мозковою та кірковою речовиною нирки. Від останніх у товщу ниркової кори й мозкової речовини відходять численні артерії. У межах кори – це променеві кіркові артерії (aa.corticales radiatae). Від променевих кіркових артерій відходять приносні клубочкові артеріоли - приносна судина (arteriola glomerularis afferens).Вона розгалужується на кровоносні капіляри, розташовані в капсулі нефрона. Їх продовженням є виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens). Діаметр виносної артеріоли менший, ніж приносної. У капілярній сітці в капсулі нефрона тече артеріальна кров. Вона надходить по приносній судині і відтікає по виносній судині. Призначення капілярів капсули нефрона полягає в тому, що кров тут очищається від продуктів обміну, так званих “шлаків”, за рахунок утворення первинної сечі. Ця сеча збирається в просвіті капсули, що має форму чаші з подвійними стінками.

Мал. 206. Артеріальні та венозні судини нирки (схема):

1. a. corticalis viata seu a. Interlobaris;

2. a. arcuata;

3. a. corticalis radiata seu a. Interlobularis;

4. arteriola glomerularis afferens;

5. glomerulus;

6. arteriola glomerularis efferens;

7. rete capilare;

8. rr. capsulares;

9. venula;

10. v. arcuata;

11. v. corticalis radiata seu v. Interlobaris;

12. arteriola recta;

13. arteriola recta, що відходить від a. arcuata;

14. venula recta;

15. venulae stellatae;

16. vv. corticales radiate seu v. interlobularis;

17. arteriola recta, що відходить від a. interlobaris.

Таким чином, виносна судина відводить від судинного клубочка артеріальну кров, очищену від токсичних продуктів обміну. Вона розгалужується на капілярну сітку, яка виконує функцію живлення ниркової паренхіми.

У поверхневих шарах кіркової ниркової речовини формуються зірчасті венули (vv. stellatae). Це початкові вени кіркової речовини. Далі вени повторюють хід артерій. Ниркова вена (v. renalis)формується в нирковій пазусі, виходить з воріт нирки і впадає в нижню порожнисту вену.

Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон (nephron) (мал. 207, 208). Спочатку розглянемо будову сечового канальця нефрона. Він починається від капсули клубочка (capsula glomeruli), що охоплює судинний клубочок і переходить у проксимальну частину канальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni), переходить далі. Ця частина поділяється на згорнуту і пряму частину. Від них відходить петля нефрона (ansa nephroni). Ця петля має низхідну та висхідну частини (pars descendens, et pars ascendens). Продовженням петлі нефрона є дистальна частина канальця нефрона (pars distalis tubuli nephroni),яка теж поділяється на згорнуту і пряму частини. Від дистальної частини канальця нефрона починається збиральна ниркова трубочка (tubulus renalis colligens). Збиральні трубочки, зливаються по 2-3, утворюючи сосочкову протоку (ductus papillaris), яка відкривається в дірчастому полі ниркового сосочка.

Серед нефронів, що розташовані в кірковій речовині нирки, розрізняють так звані юкстамедулярні нефрони (nephronum juxtamedulare). Ниркові тільця цих нефронів розташовані на межі між кірковою та мозковою речовиною нирки. Капілярні клубочки юкстамодулярних нефронів більші, ніж звичайні. Їх приносна артеріола має такий самий діаметр, як і виносна артеріола. Виносні артеріоли розгалужуються на прямі артерії, які переходять у прямі венули. Ці венули впадають у дугоподібні вени, утворюючи прямі артеріоло-венулярні анастомози. Прямі судини являють собою потенціальний обхідний шлях для прямого проходження крові з артеріальної системи нирки у венозну систему через юкстамедулярні клубочки. У нормі 80 % крові йде через звичайні кіркові клубочки, а 20% - через юкстамедулярні.

Мал. 207. Схема будови нефрона, сечового канальця, співвідношення нефрона з артеріями:

1. glomerulus;

2. tubulus contortus proximalis;

3. tubulus rectus proximalis;

4. ansa nephrica;

5. tubulus rectus distalis;

6. tubulus contortus distalis;

7. tubulus renalis coligens;

8. tubulus renalis arcuatus;

9. tubulus coligens rectus;

10. ductus papillaris;

11. foramen papillare;

12. a. interlobaris;

13. a. arcuata;

14. a. interlobularis;

15. glomerulus corpusculi renalis;

16. arteriola glomerularis afferens;

17. arteriola glomerularis efferens;

18. capsula glomeruli;

19. medulla renalis (pyramis);

20. cortex renis.

Юкстагломерулярний комплекс нирок. Біля клубочка, тобто там, де в клубочок входить приносна артеріола і виходить виносна артеріола, розміщуються клітини, сукупність яких отримала назву юкстагломерулярного комплексу. Клітини цього комплексу продукують гормон ренін, який бере участь у регулюванні артеріального тиску.

Мал. 208. Ниркове тільце (схема):

1. arteriola glomerularis afferens;

2. arteriola glomerularis efferens;

3. rete capillare glomerulare (glomerulus corpusculi renalis);

4. capsula glomeruli;

5. pars interna;

6. pars externa;

7. lumen capsulae;

8. pars proximalis tubuli nephroni.

Функції нирки полягають у забезпеченні сталості внутрішнього середовища організму, тобто гомеостазу. Це, виведення чужорідних речовин та продуктів обміну, регуляція концентрації натрію (натрійуретична функція), об’єму позаклітинної рідини, сталості концентрації іонів у крові, а також регуляція кислотно-основного стану організму.

Сечовід (ureter), розміщений у заочеревинному просторі черевної порожнини, порожнині таза (див. мал. 209). Кожен сечовід починається від ниркової миски і закінчується в сечовому міхурі. Сечовід має три частини: черевну (pars abdominalis), тазову (pars pelviсa) та внутрішньостінкову (pars intramuralis) (міститься в стінці сечового міхура).

Сінтопія сечовода неоднакова справа та зліва. Тому спочатку вивчіть синтопію правого сечовода. Відшукайте сечовід у воротах нирки. Правий сечовід розташований на поверхні великого поперекового м’яза, позаду від низхідної частини дванадцятипалої кишки, яєчкової (у чоловіків) чи яєчникової (у жінок) артерії та вени, брижі тонкої кишки. Входячи в порожнину таза, правий сечовід іде на рівні межової лінії спереду від правої загальної клубової артерії та правої загальної клубової вени. У тазі він іде спереду від правих внутрішньої клубової артерії та внутрішньої клубової вени.

Синтопія лівого сечоводу. Вийшовши з воріт лівої нирки, де він розташований знизу і ззаду від ниркових артерії та вени, лівий сечовід іде позаду від дванадцятипало-порожньокишкового згину, яєчкової (у чоловіків) чи яєчникової (у жінок) артерії та вени, кореня брижі сигмоподібної кишки; на рівні межової лінії таза він йде спереду від лівих зовнішньої клубової артерії та зовнішньої клубової вени, потім спереду від лівих внутрішньої клубової артерії та внутрішньої клубової вени.

У порожнині таза у жінок сечовід проходить позаду від яєчника, потім він огинає збоку шийку матки, залягаючи тут між двома шарами широкої зв’язки матки. Далі він розміщується між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром. Отже, біля матки сечовід іде позаду від маткової артерії.

У чоловіків сечовід проходить зовні від сім’явиносної протоки, потім іде позаду від неї і нижче від верхнього кінця пухирчастої залози входить у сечовий міхур.

Сечовід має три звуження: на початку - в місці виходу із ниркової миски; у місці переходу черевної частини сечоводу в тазову (на рівні межової лінії таза); і в місці входу сечоводу в сечовий міхур.

Стінка сечоводу має три шари. Внутрішній шар - слизова оболонка (tunica mucosa), вона покрита перехідним епітелієм. Слизова оболонка утворює поздовжні складки, тому на поперечному зрізі просвіт сечоводу має форму зірочки. Середній шар - м’язова оболонка (tunica muscularis). Це непосмуговані м’язові волокна. Верхня частина сечоводу має поздовжні та колові м’язові волокна, а в нижній частині є вже три м’язових шари: два повздовжні (внутрішній і зовнішній) та середній (коловий). Третім шаром стінки сечоводу є зовнішня оболонка (tunica adventitia) - пухка сполучна тканина.

Довжина сечоводу близько 30 см, діаметр – 7-8 мм, у вузьких місцях – 3-4 мм. У разі опущення нирки сечовід може загинатися, складатися петлями, що унеможливлює виділення сечі.

Сечовий міхур (vesica urinaria)– це порожнистий орган, в який відкриваються два (правий та лівий) сечоводи і в якому починається сечівник (мал. 209). На препараті вивчіть синтопію сечового міхура у чоловіків та жінок.

Мал. 209. Сечовий міхур, передміхурова залоза. Фронтальний розтин, вигляд сзаду:

1. vesica urinaria, apex vesicae;

2. corpus vesicae;

3. plicae vesicae mucosae;

4. trigonum vesicae;

5. plica interureterica;

6. ostium ureteris;

7. ostium uretrae internum;

8. prostata;

9. pars prostatica, ostia dictuli prostatici;

10. ostium ductus ejaculatorius;

11. utriculus prostaticus;

12. uvula vesicae.

У жінок сечовий міхур розміщений глибше, ніж у чоловіків, тому він навіть у стані наповнення залишається у малому тазі. Передня стінка сечового міхура прилягає до задньої поверхні лобкового симфізу, між міхуром і симфізом міститься венозне сплетення. Знизу від сечового міхура розташований глибокий поперечний м’яз промежини. До верхньої поверхні сечового міхура прилягає передня стінка матки. Задня стінка сечового міхура прилягає до передньої поверхні шийки матки та до передньої стінки піхви, причому з шийкою матки зв’язок відбувається за рахунок пухкої сполучної тканини, тоді як із піхвою – за рахунок волокнистої тканини.

Синтопія сечового міхура у чоловіків. Передня поверхня сечового міхура межує з задньою поверхнею лобкового симфізу. Знизу до міхура прилягає передміхурова залоза, з якою міхур зв’язаний м’язовими волокнами. До дна сечового міхура ззаду прилягають ампули сім’явиносних проток, а з боків від них – пухирчасті залози. Задня стінка сечового міхура межує з передньою стінкою ампули прямої кишки. У чоловіків до верхньої поверхні сечового міхура прилягають петлі тонкої кишки.

Сечовий міхур має звужений, обернений догори і вперед кінець, що називається верхівкою міхура(apex vesicae). Вниз і назад спрямоване дно міхура(fundus vesicae). Між верхівкою і дном міститься тіло міхура (corpus vesicae). Дно сечового міхура, звужуючись уперед і донизу, переходить у шийку міхура (cervix vesicae).

Стінка сечового міхура складається із слизової оболонки(tunica mucosa), підслизового прошарку (tela submucosa), м’язової оболонки (tunica muscularis) і розташованої зовні серозної оболонки (tunica serosa) та підсерозного прошарку (tela subserosa). Там, де серозна оболонка відсутня, стінку сечового міхура покриває сполучнотканинна оболонка. Завдяки великій кількості пухкої клітковини в підслизовому прошарку слизова оболонка утворює численні складки, коли сечовий міхур не наповнений. Слизова оболонка покрита перехідним епітелієм. У ній є слизові залози (glandulae vesicales) та лімфатичні вузлики.

На дні міхура є ділянка трикутної форми, на якій відсутні складки слизової оболонки. Це трикутник міхура(trigonum vesicae).Відсутність складок слизової оболонки в цьому трикутнику пояснюється відсутністю тут підслизового прошарку. Тому слизова оболонка зрощена щільно з м’язовою оболонкою. В основі трикутника міхура розміщені праве та ліве вічка сечоводу (ostium ureteris). Між ними проходить міжсечовідна складка слизової оболонки (plica interureterica). Складочка слизової оболонки над отвором сечоводу виконує роль заслонки.

У верхівці трикутника міхура покажіть третій отвір. Він веде в сечівник і називається внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum). Навколо цього отвору колові непосмуговані м’язові волокна стінки сечового міхура утворюють м’яз – замикач сечового міхура (m. sphincter vesicae). М’язова оболонка має три шари непосмугованих м’язових волокон: зовнішній і внутрішній поздовжні та середній коловий. Усі ці м’язові волокна разом отримали назву м’яза – випорожнювача міхура (m. detrusor vesicae).

Серозна оболонка, тобто нутрощева, покриває сечовий міхур залежно від його наповнення. Порожній сечовий міхур покривається екстраперитонеально, а наповнений –мезоперитонеально. Значно наповнений сечовий міхур піднімається вгору і розташовується вище від лобкового симфізу. Коли сечовий міхур піднімається вгору, його передня стінка безпосередньо прилягає до поперечної фасції живота на передній стінці черевної порожнини. Унаслідок цього очеревина покриває задню стінку сечового міхура. У клініці це положення використовують для пункції сечового міхура, а також для операції: розсікають передню черевну стінку, передню стінку сечового міхура, не торкаючись очеревини.

Очеревина з сечового міхура переходить у чоловіків по дну таза на передню стінку прямої кишки. При цьому утворюється прямокишково-міхурова заглибина.

У жінок очеревина з сечового міхура переходить на передню стінку матки, при цьому утворюється міхурово-маткова заглибина.

Товщина стінки сечового міхура в скороченому стані 15 мм. Коли ж він розтягнений, стінка стоншується до 2-3 мм. Місткість сечового міхура у дорослих в середньому становить 350-500 мл.

Від верхівки сечового міхура до пупка йде волокнистий тяж - серединна пупкова зв’язка. Вона являє собою зарощену сечову протоку. Нижня частина сечового міхура фіксована до стінок таза за рахунок лобково-міхурового м’яза (m. pubovesicalis). У чоловіків, крім того, є ще прямокишково-міхуровий м’яз (m. rectovesicalis). Фіксують сечовий міхур також передміхурова залоза у чоловіків, глибокий поперечний м’яз промежини у жінок, кінцеві відділи сечоводів, передміхурова частина сечівника.

Сеча, що утворюється в нирках, надходить у малі ниркові чашечки, з них - у великі ниркові чашечки, а звідти - в ниркову миску, а далі в сечовід. У сечовий міхур сеча потрапляє по сечоводах внаслідок перистальтичних скорочень їх м’язової оболонки та активно виводться у сечовий міхур де й накопичується. Через певні проміжки часу внаслідок переповнення міхура подразнюються чутливі рецептори, що є в стінці сечового міхура. Після цього розслабляються внутрішній м’яз – замикач сечівника, одночасно з цим скорочується м’яз – випорожнювач міхура.

Сеча не повертається назад у сечоводи, оскільки сечоводи входять у стінку сечового міхура косо, від так, чим вищий тиск сечі в міхурі, тим щільніше закриваються отвори сечоводів складкою слизової оболонки. Отвори сечоводів відкриваються 2-3 рази за 1 хв. Сприяють сечовипусканню також скорочення м’язів живота.

Чоловіча статева система

(systema genitale masculinum).

До складу чоловічої статевої системи входять внутрішні та зовнішні чоловічі статеві органи.

До внутрішніх чоловічих статевих органів належать: яєчко, над’яєчко, сім’явиносна протока, сім’яний канатик, пухирчаста залоза, передміхурова залоза, цибулинно-сечівникова залозa.

До зовнішніх чоловічих статевих органів належать: статевий член, чоловічий сечівник, калитка (мал. 210, 211).

Мал. 210. Чоловічі статеві органи, сечовий міхур, сечівник.

1. Scrotum. 2. Testis. 3. Lig. epididymidis superius. 4. Lig. epididymidis inferius. 5. Caput epididymidis. 6. Corpus epididymidis. 7. Cauda epididymidis. 8. Ductus deferens.
9. Ampula ductus deferentis. 10. Glandula vesiculosa. 11. Ductus excretorius. 12. Ductus ejaculatorius. 13. Pars prostatica urethrae. 14. Prostata. 15. Vesica urinaria. 16. Pars membranacea urethrae. 17. Glandula bulbourethralis. 18. Ductus glandulae bulbourethralis. 19. Bulbus penis. 20. Pars spongiosa urethrae. 21. Fossa navicularis yrethrae. 22. Ostium urethrae externum. 23. Glans penis. 24. Corpus cavernosum penis. 25. Corpus spongiosum penis.

Внутрішні чоловічі статеві органи

Чоловіча статева парна залоза - яєчко (testis)розташоване в калитці. Воно має верхній кінець (extremitas superior), нижній кінець (extremitas inferior), бічну поверхню (facies lateralis), присередню поверхню (facies medialis), передній край (margo anterior) та задній край (margo posterior).Передній край яєчка вигнутий назовні і спрямований вперед і дещо вбік. Задній край зв’язаний з над’яєчком і спрямований назад та присередньо. Бічна поверхня яєчка випукла, присередня – сплощена. Вісь яєчка проходить вертикально з нахилом уперед і вбік. Розміри яєчка: довжина – 4-4,5 см, ширина - 2,5-3,5 см, товщина – 2-3 см. На верхньому кінці яєчка, ближче до його заднього краю, міститься привісок яєчка (appendix testis), який є залишком парамезонефральної протоки.

Яєчко зовні покрито білковою оболонкою (tunica albuginea). Уздовж заднього краю яєчка від білкової оболонки всередину яєчка відходить щільний прошарок сполучної тканини, що має назву середостіння яєчка (mediastinum testis). Від середостіння до білкової оболонки яєчка йдуть перегородочки яєчка (septula testis). Вони поділяють усе яєчко на часточки яєчка (lobuli testis). Їх нараховується 250-300. У паренхімі яєчка є звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti), в кожній часточці їх є 2-3. Вони зливаються й утворюють прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti), які йдуть до середостіння яєчка і там впадають у сітку яєчка (rete testis). Із сітки яєчка починаються 12-15 виносних проточків яєчка (ductuli efferentes testis). Усі вони виходять із яєчка і входять у головку над’яєчка (мал. 223).

Мал. 211. Чоловічі статеві органи. Сагітальний розтин таза. Права половина.

1. Vesica urinaria. 2. Ostium urethrae internum. 3. Prostata. 4. Pars prostatica urethrae. 5. Ductus ejaculatorius. 6. Ostium ureteris. 7. Bulbus penis. 8. Pars spongiosa urethrae. 9. Fossa navicularis. 10. Ostium urethrae externum. 11. Preputium penis. 12. Rectum. 13. Glandula bulbourethralis. 14. Excavatio retrovesicalis. 15. Scrotum. 16. Anus. 17. Lig. fundiforme penis. 18. Corpus cavernosum penis. 19. Corpus spongiosum penis.

Над’яєчко (epididymis) має головку (caput epididymidis), тіло (corpus epididymidis) та хвіст (cauda epididymidis). На тілі та хвості яєчка помітні відхильні проточки (ductuli aberrantes), що є рудиментами мезонефральної протоки.

Білкова оболонка яєчка переходить у білкову оболонку над’яєчка, що розташовується вздовж заднього краю яєчка. Головка над’яєчка прилягає до верхнього кінця яєчка, а хвіст розміщений внизу, біля нижнього кінця яєчка. Між яєчком та над’яєчком спереду розташована пазуха над’яєчка (sinus epididymis).

Мал. 212. Будова яєчка та придатка яєчка (схема).

1. Extremitas superior. 2. Extremitas inferior. 3. Tunica albuginea testis. 4. Tubuli seminiferi contorti. 5. Tubuli seminiferi recti. 6. Rete testis. 7. Ductuli efferentes testis. 8. Lobuli epididymidis. 9. Ductus epididymidis. 10. Ductus deferens.

Внутрішня будова над’яєчка. Воно складається з окремих часточок (lobuli epididymidis), їх є 12-15. Ці часточки мають конічну форму, тому їх ще називають конусами над’яєчка (coni epididymidis). Вершини часточок спрямовані в бік середостіння яєчка. Кожен з виносних проточків (ductuli efferentes) яєчка, увійшовши в головку над’яєчка, звивається й утворює часточку над’яєчка. Найвище розташована перша часточка видовжується, проходить уздовж усього над’яєчка, отримуючи назву протоки над’яєчка (ductus epididymidis). У протоку над’яєчка впадають проточки усіх часточок над’яєчка.

Сім’явиносна протока (ductus deferens) починається від хвоста над’яєчка і є продовженням протоки над’яєчка. Спочатку в калитці вона йде позаду від над’яєчка, піднімаючись від нижнього до верхнього кінця яєчка. Потім сім’явиносна протока в складі сім’яного канатика доходить до зовнішнього кільця пахвинного каналу, входить у канал. Вийшовши з пахвинного каналу через його внутрішній отвір, сім’явиносна протока входить у порожнину таза. Вона огинає з боку нижню надчеревну артерію, перехрещує зовнішню клубову артерію, спускається по бічній стінці малого таза вниз і назад. Далі в пресередньому напрямку сім’явиносна протока проходить спереду від сечоводу по задній поверхні сечового міхура, розташовуючись між ним та прямою кишкою, досягає дна сечового міхура. Цей відділ сім’явиносної протоки розширюється, утворюючи ампулу сім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis). Ампула має довжину 3-4 см, ширину – 7-10 мм. Над передміхуровою залозою ампула звужується і на рівні верхнього краю передміхурової залози зливається з вивідною протокою пухирчастої залози, утворюючи сім’явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius), яка відкривається в передміхурову частину сечівника.

У сім’явиносній протоці виділяють такі частини: калиткову (pars scrotalis), канатикову (pars funicularis), пахвинну (pars inguinalis), тазову (pars pelvica). Довжина сім’явиносної протоки 50 см, поперечник - 3 мм, просвіт становить 1/6 поперечника.

Стінка сім’явиносної протоки має три оболонки: слизову (tunica mucosa), м’язову (tunica muscularis), зовнішню (tunica adventitia).

Слизова оболонка утворює 35 поздовжніх складок, в ампулах має дивертикули. М’язова оболонка складається із зовнішнього та внутрішнього поздовжніх і середнього колового шарів. М’язи непосмуговані. Зовнішня оболонка утворена сполучною тканиною.

Сім’яний канатик (funiculus spermaticus) – це комплекс органів (сім’явиносна протока, судини, нерви, м’язи, оболонки), які йдуть до яєчка та над’яєчка або відходять від них. Інакше кажучи, це комплекс органів, на яких підвішене яєчко з над’яєчком.

Сім’яний канатик починається від верхнього кінця яєчка і закінчується біля внутрішнього кільця пахвинного каналу. До складу сім’яного канатика входять: сім’явиносна протока, артерія сім’явиносної протоки, вена сім’явиносної протоки, яєчкова артерія, яєчкова вена, яка починається у вигляді гроноподібного венозного сплетення; автономне симпатичне сплетення сім’явиносної протоки, лімфатичні судини; залишок піхвового відростка (vestigium processus vaginalis), що є рудиментом піхвового відростка (processus vaginalis)очеревини; м’яз – підіймач яєчка (m. cremaster); фасція м’яза – підіймача яєчка (fascia cremasterica); внутрішня сім’яна фасція (fascia spermatica interna). М’яз – підіймач яєчка, його фасція та внутрішня сім’яна фасція розглядаються як оболонки сім’яного канатика.

Пухирчасті залози (glandula vesiculosa) є дві - права і ліва. Розташовуються вони позаду від сечового міхура, збоку від ампули сім’явиносної протоки, вище від передміхурової залози, спереду від прямої кишки (мал. 98). Кожна залоза звужена до низу і переходить у вивідну протоку (ductus excretorius). Довжина пухирчастої залози 5 см, ширина - 2 см, товщина - 1 см. Зовні залози покриті зовнішньою оболонкою (tunica adventitia) з м’язовими волокнами. Слизова оболонка (tunica mucosa) утворює поздовжні складки.

Пухирчаста залоза має у розтягнутому стані вид трубочки, завдовжки 10-12 см, завтовшки 0,6-0,7 см. Очеревина покриває тільки верхівки залоз. Пухирчасті залози виробляють секрет, що становить рідку складову частину сперми.

Передміхурова залоза (prostata) розташовується в малому тазі (мал. 224). Спереду від неї розміщується задня поверхня лобкового та венозне сплетення, ззаду - пряма кишка, зверху - сечовий міхур, знизу – поперечний глибокий м’яз промежини.

У передміхуровій залозі розрізняють основу (basis prostatae), верхівку (apex prostatae), праву частку (lobus prostatae dexter), ліву частку (lobus prostatae sinister).

Своєю основою передміхурова залоза зростається з сечовим міхуром. Вище від основи передміхурової залози розташовані пухирчасті залози, а ближче до них - ампули сім’явиносних проток (правої та лівої). Верхівка передміхурової залози обернена донизу і прилягає до поперечного глибокого м’яза промежини.

Мал. 213. Передміхурова залоза, сім’яні міхурці, ампула сім’явиносної протоки (вигляд спереду, передня стінка передміхурової залози, сім’яних міхурців та ампули сім’явиносної протоки частково виглядалені).

1. Ampula ductus deferentis. 2. Ductus deferens. 3. Glandula vesiculosa. 4. Ductus excretorius. 5. Ductus ejaculatirius.
6. Pars prostatica urethrae. 7. Colliculus seminalis. 8. Utriculus prostaticus.
9. Prostata. 10. Pars membranacea urethrae.

Залоза має передню поверхню (facies anterior), обернену до лобкового симфізу, та задню поверхню (facies posterior), обернену до прямої кишки. Виділяють також нижньобічну поверхню (facies inferiorcteralis), обернену до венозного сплетення та до м’яза-підіймача відхідника.

У товщі залози проходять сечівник та дві (права та ліва) сім’явипорскувальні протоки. Частина залози, що розташовується позаду від сечівника, між правою та лівою сім’явипорскувальними протоками, називається середньою часткою (lobus medius), або перешийком передміхурової залози (isthmus prostatae). Ця частина в старечому віці може гіпертрофуватися, в наслідок чого стискається сечівник і ускладнюється сечовипускання, аж до повного припинення його.

Особливістю передміхурової залози є те, що вона складається з трьох видів тканин: сполучної, залозистого епітелію і непосмугованих м’язових волокон. Її залозиста паренхіма (parenchyma) являє собою окремі простатичні залозки (glandulae prostaticae). Їх нараховують 30-40. Це альвеолярно-трубчасті залози. Протоки двох таких простатичних залозок зливаються, утворюючи одну спільну проточку – передміхурової залози (ductuli prostatici). Таким чином 15-20 проточків передміхурової залози відкриваються в передміхурову частину сечівника (pars prostatica urethrae). Непосмуговані м’язові волокна розміщуються між окремими залозками і в сукупності отримують назву м’язової речовини (substantia muscularis). Унаслідок скорочення м’язових волокон передміхурової залози виділяється секрет залози.

Зовні передміхурова залоза покрита капсулою (capsula prostatica). Верхівка залози фіксується до глибокого поперечного м’яза промежини. Крім того, залозу фіксують парні (права та ліва) лобково-передміхурові м’язи (mm. puboprostatica), що йдуть у стріловій площині від окістя лобкового симфізу до залози.

Анатомічні утворення передміхурової частини сечівника - сечівниковий гребінь (crista urethralis), на якому розташований сім’яний горбок (colliculus seminalis). У центрі сім’яного горбка є заглибинка - передміхуровий мішечок (utriculus prostaticus) – гомолог піхви у жінок. Сам сім’яний горбок являє собою печеристу тканину, в якій є м’язові волокна. Слизова оболонка в межах стінок предміхурового мішечка вистелена одношаровим призматичним епітелієм. По боках на сім’яному горбку відкриваються сім’явипорскувальні протоки. На задній стінці передміхурової частини сечівника біля сім’яного горбка, а також і на ньому відкриваються проточки передміхурової залози.

Цибулинно-сечівникова залоза (glandula bulbourethralis) – парний орган (права та ліва) розміром з горошину, округлої форми, поверхня горбиста (мал. 225). Розміщена залоза в товщі глибокого поперечного м’яза промежини, позаду від проміжної частини чоловічого сечівника. Відстань між залозами - 5-6 мм. Це складна комірково-трубчата залоза. Протока цибулинно-сечівникової залози (ductus gl. bulbourethralis), завдовжки 3-4 см, відкривається в губчасту частину сечівника (bulbus urethrae). Вічко проток залози щілиноподібні, розташовані близько одне від одного.

Мал. 214. Чоловічі статеві органи, сечівник. Фронтальний розріз.

1. Vesica urinaria.

2. Trigonum vesicae.

3. Ostium ureteris.

4. Plica interureterica.

5. Ostium urethrae internum.

6. Prostata.

7. Pars prostatica urethrae.

8. Glandula bulbourethralis.

9. Pars membranacea urethrae.

10. Ostium ductus glandulae bulbourethralis.

11. Pars spongiosa urethrae.

12. Fossa navicularis.

13. Ostium urethrae externum.

14. Glans penis.

15. Corpora cavernosa penis.

16. Crura penis.

17. Bulbus penis.

18. Corpus spongiosum penis.

19. Corona glandis.

20. Musculi regionis urogenitalis.

Зовнішні чоловічі статеві органи

До зовнішніх чоловічих статевих органів належать: статевий член, чоловічий сечівник, калитка (див.мал. 221, 225).

Калитка (scrotum), являє собою мішкоподібне випинання передньої стінки черевної порожнини, в якій розміщуються яєчка. Шари калитки та оболонки яєчка відповідають шарам м’яких тканин передньої стінки живота (мал. 226).

1. Шкіра калитки відрізняється від шкіри передньої стінки живота тим, що не має підшкірно-жирової клітковини, вона тонка, еластична, покрита волосками, має сальні та потові залози, може збиратися в дрібні складочки. У ній багато еластичних волокон, тому шкіра калитки може розтягуватися. Калитка поділена швом калитки (raphe scroti)на дві половини.

2. М’ясиста оболонка (tunica dartos), відповідає підшкірній жировій клітковині передньої стінки живота. Ця оболонка має в своєму складі непосмуговані м’язові волокна, під час скорочення яких шкіра калитки збирається в складочки. По середній лінії калитки м’ясиста оболонка утворює перегородку калитки (septum scroti).

Наступні шари тканин є оболонками яєчка.

3. Зовнішня сім’яна фасція (fascia spermatica externa) - аналог обгортальної фасції живота.

4. Фасція м’яза - підіймача яєчка (fascia cremasterica) утворена поверхневою обгортальною фасцією живота.

5. М’яз – підіймач яєчка (m. cremaster) утворюється волокнами, які відщепилися від внутрішнього косого та поперечного м’язів живота. Він утворений окремими м’язовими волокнами, між якими є проміжки. Ці волокна виходять із поверхневого пахвинного кільця й охоплюють яєчко у вигляді петель. М’яз складається із посмугованих волокон, але скорочується довільно.

6. Внутрішня сім’яна фасція (fascia spermatica interna), утворена за рахунок поперечної фасції живота. Ця фасція покриває яєчко, над’яєчко та сім’яний канатик.

7. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) утворена очеревиною. Вона поділяється на дві пластинки: пристінкову (lamina parietalis) та нутрощеву (lamina visceralis). Пристінкова пластинка вистилає зсередини внутрішню сім’яну фасцію. Нутрощева пластинка покриває зовні яєчко та над’яєчко, вона позбавлена підсерозного прошарку, чим відрізняється від решти серозних оболонок. Нутрощева пластинка складається тільки з одного шару плоского мезотелію, який безпосередньо покриває білкову оболонку яєчка з усіх боків, окрім заднього краю, де до нього прилягає над’яєчко. У місці переходу нутрощевої пластинки з яєчка на над’яєчко утворюється пазуха над’яєчка (sinus epididymidis). Угорі і внизу вона обмежована двома серозними зв’язками: верхня зв’язка над’яєчка (lig. epididymidis superius) з’єднує яєчко з головкою над’яєчка; нижня зв’язка над’яєчка (lig. epididymidis inferius) з’єднує яєчко з над’яєчком у місці переходу його тіла у хвіст. Нутрощева пластинка переходить у пристінкову пластинку піхвової оболонки вздовж заднього краю яєчка. Між пристінковою та нутрощевою пластинками утворюється замкнена серозна порожнина з невеликою кількістю серозної рідини. У випадках, коли рідини продукується багато, виникає водянка яєчка, що потребує хірургічного лікування.

Мал. 215. Оболонки правого яєчка. Вигляд з боку.

1. Testis.

2. Epididymis.

3. Cutis.

4. Tunica dartos.

5. Fascia spermatica externa.

6. M. cremaster et fascia cremasterica.

7. Fascia spermatica interna.

8. Lamina parietalis (tunica vaginalis).

9. Lamina visceralis (tunica vaginalis).

Статевий член (penis) має корінь (radix penis), якій фіксується на лобкових кістках. Спереду від кореня є тіло (corpus penis), яке закінчується спереду головкою статевого члена (glans penis). На головці статевого члена є щілина - зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum). Зовнішнє вічко обмежоване з боків правою та лівою губами.

Статевий член складається з двох (правого та лівого) печеристих тіл (corpora cavernosa penis), які зрослися між собою (див. мал. 225). Їх верхньопередня поверхня називається спинкою статевого члена (dorsum penis). До нижньозадньої поверхні цих парних печеристих тіл статевого члена прилягає третє тіло, яке називають губчастим тілом статевого члена (corpus spongiosum penis). У ньому проходить сечівник. Поверхня парних печеристих тіл, до якої знизу прилягає непарне губчасте тіло, називається сечівниковою поверхнею (facies urethralis).

Будова парних печеристих тіл. На задньому кінці кожного печеристого тіла є ніжка статевого члена (crus penis). Правою та лівою ніжками обидва печеристі тіла приростають до окістя нижніх гілок лобкової та сідничої кісток. Кожна ніжка печеристого тіла звідси йде вперед і присередньо, зростаючись знизу від лобкового симфізу з таким самим печеристим тілом протилежного боку. Передні кінці кожного печеристого тіла загострені. Одне від одного печеристі тіла відділяє відросток білкової оболонки – перегородка статевого члена (septum penis).

В губчастому тілі статевого члена проходить губчаста частина сечівника. Задній кінець губчастого тіла розширений, утворює цибулину статевого члена (bulbus penis), розташовану в товщі м’язів промежини. На передньому кінці печеристого тіла розміщена головка статевого члена, вільний край її називається вінцем головки (corona glandis). У ввігнутість головки статевого члена входять передні загострені кінці парних печеристих тіл. Кожне з печеристих тіл та губчасте тіло покриті білковою оболонкою (tunica albuginea corporum cavernosum et tunica albuginea corporis spongiosi). У печеристих тілах є перекладки печеристих тіл (trabeculae corporum cavernosorum), що відділяють одну від одної печери печеристих тіл (cavernae corporum cavernosorum). У губчастому тілі також є перекладки і печери губчастого тіла (trabeculae corporis spongiosi et cavernae corporis spongiosi).

Усі три тіла (два печеристих і губчасте) покриті фасцією статевого члена (fascia penis). Зовні від фасції, під шкірою розміщений шар пухкої сполучної тканини без підшкірної жирової клітковини. Завдяки цьому шкіра статевого члена рухома, розтяжна. У ділянці головки статевого члена зовсім немає підшкірної жирової клітковини. У місці переходу на головку шкіра утворює два шари, які закривають всю головку, - це передня шкірочка статевого члена (preputium penis). У передній частині її є отвір.

Шкіра на головці статевого члена тонка, волога, ніжна, вона не має слизових залоз, тому її не можна розглядати як слизову оболонку.

Передня шкірочка статевого члена прикріплюється до шийки головки, з’єднується по середній лінії з вирізкою головки статевого члена за допомогою вуздечки передньої шкірочки (frenulum preputii). Між головкою статевого члена та внутрішнім шаром передньої шкірочки утворюється щілиноподібний простір, в якому міститься смегма – секрет залоз передньої шкірочки. Характерно, що шкіра головки, шийки та внутрішнього шару передньої шкірочки не має сальних і потових залоз, тоді як на решті шкіри статевого члена вони є.

Фіксуючий апарат статевого члена. До нього належить підвішувальна зв’язка статевого члена (lig. suspensorium penis) та подібна зв’язка статевого члена (lig. fungiforte penis). Пращеподібна зв’язка – це волокна поверхневої обгортальної фасції живота, які у вигляді петель охоплюють корі статевого члена. Підвішувальна зв’язка починається від поверхневої обгортальної фасції в ділянці білої лінії живота над лобковим симфізом, вплітається в фасцію статевого члена і закінчується в білковій оболонці тильної поверхні парних печеристих тіл статевого члена.

Чоловічий сечівник (urethra masculina) починається внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) на дні сечового міхура і закінчується зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) на головці статевого члена. Чоловічий сечівник поділяється на чотири частини: внутрішньостінкову (pars intramuralis), передміхурову (pars prostatica), перетинчасту (pars membranacea) і губчасту (pars spongiosa).

Сечівник має розширення та звуження. Розширення є в передміхуровій частині і в ділянці цибулини статевого члена (bulbus penis). Окрім того, в ділянці головки статевого члена є човноподібна ямка (fossa navicularis urethrae). Звуження є в перетинчастій частині та в ділянці зовнішнього вічка сечівника. Діаметр сечівника
5-7мм (при введенні в нього медичних інструментів може розтягуватися до
10мм), довжина – 16-22см.

Частини сечівника.

Внутрішньостінкова частина починається від внутрішнього вічка сечівника і закінчується в ділянці виходу із сечового міхура. Передміхурова частина сечівника - це найбільш захищена зовні частина сечівника, оскільки вона розташована в товщі передміхурової залози. На препараті розрізу передньої частини передміхурової залози і передньої стінки сечівника, розгляньте і вивчіть утворення, що розміщені на задній стінці сечівника. Це, насамперед, сечівниковий гребінь (crista urethralis). У середній частині його розташований підвищений сім’яний горбок (colliculus seminalis), у центрі якого є передміхуровий мішечок (utriculus prostaticus). На бічній поверхні сім’яного горбка справа та зліва відкриваються відповідно права та ліва сім’явипорскувальна протоки. На задній стінці сечівника відкриваються численні (15-20) проточки передміхурової залози.

Перетинчаста частина розміщена в товщі поперечного глибокого м’яза промежини. Вона оточена зовнішнім мя’зом - замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus).

Губчаста частина сечівника проходить у товщі губчастого тіла статевого члена. Починається вона в межах цибулини статевого члена. Діаметр сечівника на межі перетинчастої та губчастої частин дорівнює 4 мм, в ділянці передміхурової частини - 11 мм, діаметр зовнішнього вічка сечівника ‑6 мм.

На слизовій оболонці сечівника відкриваються протоки численних сечівникових залоз (glandulae urethrales). Переважно у верхній стінці сечівника перед цибулиною є сечівникові затоки (lacunae urethrales).

Під слизовою оболонкою сечівника розташовується шар непосмугованих м’язових волокон, які складаються з двох шарів: внутрішнього (поздовжнього, зовнішнього) та колового.

Жіноча статева система

(systema genitale femininum)

Жіноча статева система поділяється на внутрішні жіночі статеві органи та зовнішні жіночі статеві органи (мал. 227).

Внутрішні жіночі статеві органи

До внутрішніх жіночих статевих органів належать: яєчник, матка, маткова труба, піхва (мал. 228, 229).

Яєчник (ovarium) - це парний орган, що розташовується в малому тазі позаду від широкої маткової зв’язки. Він утримується на брижі яєчника (mesovarium), що є частиною широкої маткової зв’язки. Яєчник бічною поверхнею прилягає до стінки таза, до яєчникової ямки (fossa ovarica), що розташована в місці поділу загальної клубової артерії на зовнішню і внутрішню клубові артерії. Дном ямки є внутрішній затульний м’яз, покритий затульною фасцією та пристінковою очеревиною. Яєчник має трубний кінець (extremitas tubaria), обернений до торочок маткової труби, та матковий кінець (extremitas uterina) дві вільні поверхні - присередню (facies mеdialis) і бічну (facies lateralis) та два краї - брижовий (margo mesovaricus) і вільний (margo liber). У брижовий край яєчника входять яєчникова артерія (гілка черевної аорти), нерви (симпатичні та парасимпатичні), а виходять яєчникові вени та лімфатичні судини.

Мал. 216. Жіночі статеві органи. Сагітальний розтин таза. Вигляд справа.

1. Tuba uterina. 2. Ovarium. 3. Corpus uteri. 4. Lig. teres uteri. 5. Cervix uteri (portio supravaginalis cervicis). 6. Cervix uteri (portio vaginalis cervicis). 7. Excavatio rectouterina. 8. Rectum. 9. Peritoneum parietale. 10. Vesica urinaria. 11. Urethra feminina. 12. Vagina. 13. Ostium vaginae. 14. Anus. 15. Clitoris. 16. Ostium urethrae externum.
17. Labium minus pudendi. 18. Labium majus pudendi.

Яєчник розміщений в очеревинній порожнині, але зовні очеревиною не покритий. Він має білкову оболонку (tunica albuginea), покриту одним шаром кубічного епітелію. Строма яєчника (stroma ovarii) утворена сполучною тканиною, в ній багато еластичних волокон. Під білковою оболонкою яєчника розташовується його кора (cortex ovarii). У центрі яєчника залягає мозкова речовина (medulla ovarii).

Кора яєчника – це речовина, в якій розміщені яєчникові фолікули. У новонародженої дівчинки є близько 300 тис. первинних яєчникових фолікулів (folliculi ovarici). У подальшому переважна їх більшість атрофується, перетворюючись на зарослі фолікули (folliculi ovarici atretici). Кілька сотень первинних яєчникових фолікулів залишається і протягом статевого віку жінки дозрівають. Фолікул, в якому є дозріла жіноча статева клітина - яйцеклітина, називається пухирчастим яєчниковим фолікулом (folliculi ovarici vesiculosi). Коли пухирчастий фолікул дозрів, він переміщується до білкової оболонки яєчника, оболонка стоншується і, врешті-решт, розривається разом з оболонкою пухирчастого фолікула. З нього витікає рідина, разом з якою яйцеклітина потрапляє в очеревинну порожнину.

На місці фолікула, який лопнув, розвивається жовте тіло (corpus luteum). Розрізняють справжнє жовте тіло (corpus luteum verum) та несправжнє жовте тіло (corpus luteum spurium). Справжнє жовте тіло розвивається у вагітних жінок, несправжнє жовте тіло - за відсутності вагітності. Поступово на місці несправжнього жовтого тіла формується білясте тіло (corpus albicans). Справжнє жовте тіло функціонує протягом усього періоду вагітності як залоза внутрішньої секреції.

На препараті таза знайдіть зв’язки яєчника. Власна зв’язка яєчника (lig. ovarii proprium) з’єднує його матковий кінець з рогом матки (cornu uteri). Ця зв’язка являє собою волокнисту тканину з непосмугованими м’язовими волокнами, має форму шнура (діаметр 3-5 мм), розміщеного між двома шарами широкої маткової зв’язки.

Друга зв’язка - це підвішувальна зв’язка яєчника (lig. suspensorium ovarii). Вона є складкою очеревини, відходить від бічної стінки таза (на рівні входу в малий таз) і прикріплюється до трубного кінця яєчника. Частина широкої маткової зв’язки, до якої прирощений яєчник, називається брижею яєчника (mesovarium). У брижі яєчника, між її шарами проходять судини та нерви яєчника.

Мал. 217. Внутрішні жіночі статеві органи. Вигляд ззаду.

1. Fundus uteri. 2. Corpus uteri. 3. Cervix uteri (portio supravaginalis). 4. Isthmus tubae uterinae. 5. Ampulla tubae uterinae. 6. Infundibulum tubae uterinae. 7. Fimbriae tubae uterinae. 8. Ostium abdominale tubae uterinae. 9. Lig. suspensorium ovarii.
10. Lig. ovarii proprium. 11. Mesosalpynx. 12. Mesoovarium. 13. Mesometrium. 14. Ureter. 15. Ovarium. 16. Fimbria ovarica.

Матка (uterus) розміщена в порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду та прямою кишкою сзаду: Це порожнистий м’язовий орган грушоподібної форми, здавлений спереду назад. У матці розрізняють дно(fundus uteri), тіло (corpus uteri)та шийку (cervix uteri), два бокових краї (margo lateralis). Шийка матки зрощена зі стінками піхви, частина шийки матки розташовується в піхві, тому в ній виділяють надпіхвову частину (portio supravaginalis cervicis) та піхвову частину (portio vaginalis cervicis). Піхвова частина (див. мал. 229) закінчується вічком матки (ostium uteri). Вічко матки обмежоване передньою губою (labium anterius) та задньою губою (labium posterius). У жінок, що не народжували вічко округлої форми, а у тих, що народжували має вигляд щілини. Задня губа тонша і більше виступає в просвіт піхви.

Порожнина матки (cavitas uteri) має трикутну форму. У порожнину матки відкриваються правий та лівий маткові вічка маткової труби (ostium uterinum tubae uterinae), вони розташовані в межах правого та лівого кутів порожнини матки. На межі переходу тіла матки в її шийку визначте перешийок матки (isthmus uteri). Тут починається канал шийки матки (canalis cervicis uteri), який сполучає порожнину матки з порожниною піхви. У місці початку каналу шийки матки розрізняють два внутрішніх вічка матки - анатомічне та гістологічне (ostium anatomicum et hystologicum uteri internum).

Стінка матки має такі шари: зовнішній шар, - серозна оболонка утворена очеревиною (tunica serosa); середній шар - м’язова оболонка, утворена непосмугованою м’язовою тканиною (tunica muscularis); внутрішній шар - слизова оболонка (tunica mucosa).

Серозна оболонка це нутрощева очеревина, що покриває матку і надпіхвову частину її шийки з усіх боків, тобто матка покрита інтраперитонеально. Переходячи з передньої стінки матки на задню стінку сечового міхура, очеревина утворює міхурово-маткову заглибину. Слід зауважити, що частина передньої поверхні шийки матки очеревиною не покрита, тому іноді матку відносять до органів, що покриті очеревиною мезоперитонеально.

Мал. 218. Внутрішні жіночі статеві органи. Фронтальний розтин. Вигляд ззаду.

1. Fundus uteri. 2. Corpus uteri. 3. Cervix uteri (portio supravaginalis). 4. Cervix uteri (portio vaginalis). 5. Ostium uterinum tubae uterinae. 6. Cavitas uteri. 7. Isthmus uteri. 8. Canalis cervicis uteri. 9. Ostium uteri. 10. Vagina. 11. Fornix vaginae. 12. Pars uterina tubae uterinae. 13. Isthmus tubae uterinae. 14. Ampulla tubae uterinae.
15. Infundibulum tubae uterinae. 16. Fimbriae tubae. 17. Ostium abdominale tubae uterinae. 18. Ovarium. 19. Lig. ovarii proprium. 20. Lig. suspensorium ovarii. 21. Ductuli epoophori transversi. 22. Ductus epoophori longitudinalis. 23. Corpus luteum. 24. Appendix vesiculosa. 25. Folliculus ovarici vesiculosus.

У місці переходу із задньої стінки матки очеревина покриває задню стінку піхви (у межах заднього склепіння піхви) і передню стінку прямої кишки, утворюючи прямо кишково-маткову заглибину.

У м’язовій оболонці матки є тонкий сполучнотканинний каркас. Розміщені в цьому каркасі непосмуговані м’язові волокна переплетені в різних напрямках. М’язова оболонка має багато кровоносних судин, великих вен. Її поділяють на зовнішній, середній та внутрішній м’язові шари. У період вагітності м’язова оболонка стовщується, довжина м’язових волокон збільшується в 10 разів, товщина - в 4 рази (товщина стінки матки наприкінці вагітності 0,5-1см). Після пологів відбувається зворотний, інволютивний, процес.

Слизова оболонка має товщину 1-1,5 мм в порожнині тіла матки, 2-3 мм в каналі її шийки. На передній та задній стінках каналу шийки матки утворюються пальмоподібні складки (plicae palmatae). Слизова оболонка матки покрита призматичним війчастим епітелієм. Війки епітелію спрямовують пересування рідини в напрямку до отвору матки. Епітелій слизової оболонки каналу шийки матки має багато клітин, які виділяють слиз. Крім того, зустрічаються і слизові залоз.

Маткові залози (glandulae uterinae) за своєю будовою належать до простих трубчастих залоз і мають вигляд роздвоєних трубочок. Біля вічка матки війчастий призматичний епітелій, що покриває слизову оболонку матки, замінюється на багатошаровий плоский епітелій.

Зв’язки матки.

Широка маткова зв’язка (lig. latum uteri) (права та ліва), починається від краю матки i закінчується на бічній стінці таза. Зв’язка має два шари очеревини: її передній шар перейшов з передньої стінки матки, а задній - із задньої стінки матки вздовж її краю. Верхній край широкої маткової зв’язки вільний, вздовж нього розміщена маткова труба. Нижній її край доходить до дна таза, де передній шар переходить в очеревину, що утворює міхурові-маткову заглибину, а задній - в очеревину, що утворює прямо кишково-маткову заглибину.

Частина широкої маткової зв’язки (див. мал. 228), на якій утримується маткова труба, називається брижею маткової труби (mesosalpinx). На задній поверхні широкої маткової зв’язки розміщений яєчник, до переднього краю якого прирощується брижа яєчника (mesovarium), що є другою брижею в складі широкої маткової зв’язки. Решта цієї зв’язки називається брижею матки (mesometrium). Між шарами широкої маткової зв’язки збоку та спереду від шийки матки розміщена сполучнотканинна приматкова клітковина (parametrium), яка є видозміненим підсерозним прошарком. Приматкова клітковина переходить у клітковину, яка оточує сечовий міхур, пряму кишку, піхву.

Позаду від широкої маткової зв’язки проходять сечовід і маткова артерія. Це необхідно враховувати під час операції видалення матки, щоб випадково не перерізати сечовід замість маткової артерії.

Кругла маткова зв’язка (lig. teres uteri) - це сукупність волокнистих та непосмугованих м’язових волокон. Вона починається від рога матки нижче i спереду від маткової труби, йде між двома шарами широкої маткової зв’язки, по стінці малого таза, під очеревиною, що її покриває, і через внутрішнє кільце входить у пахвинний канал, виходить з нього через зовнішнє кільце.

У межах зовнішнього отвору пахвинного каналу зв’язка поділяється віялоподiбно на окремі пучки, зміцнюючи зовнішнє кільце пахвинного каналу. Тому, у жінок пахвинні грижі виникають рідше, ніж у чоловіків. Закінчується зв’язка, вплiтаючись своїми волокнами в шкіру лобка і великих соромітних губ.

Кардинальна зв’язка матки (lig. cardinale) розташована в лобовій площині, має сполучнотканинні та непосмуговані м’язові волокна, починається від країв шийки матки, йде по дну таза між двома шарами широкої маткової зв’язки, вздовж її нижнього краю i закінчується на стінці таза. Ця зв’язка парна, нижнім краєм зрощується з фасцією промежини.

Прямокишково-матковi (ligg. rectouterina) зв’язкипроходятьу стріловій площині. Вони починаються від тазової поверхні крижової кістки і куприка, розташовані збоку від прямої кишки, їх волокна входять в стінку прямої кишки, доходять до бічної поверхні шийки матки i прикріплюється до неї.

Матка фіксується парним (правим та лівим) прямокишково-матковим м’язом (m. rectouterinus). Він починається на задній поверхні шийки матки, проходить збоку від прямої кишки (обмінюючись з нею м’язовими волокнами), прикріплюється до окістя тазової поверхні крижової кістки в межах II-III крижових хребців. М’яз складається з непосмугованих волокон, разом із прямо кишково-матковою зв’язкою він розміщується в товщі прямо кишково-маткових складок (plica rectouterina) очеревини.