Основні принципи правового регулювання обігу інформації

Проблеми застосування обмежень доступу та поширення інфор­мації можна цілком справедливо вважати найбільш давнім напрямом інформаційної безпеки держави. Від самого виникнення такого інсти­туту, як держава, почала поширюватися практика оголошення різних відомостей таємними та конфіденційними або встановлення обме­жень на їх вільне розповсюдження. Не втрачає актуальності ця про­блема і в наш час.

Для чіткого визначення правової природи подібних заборон і об­межень потрібно визначитися з основними принципами обігу інфор­мації в суспільстві, зумовленого низкою вчиннків.

По перше, це природні фактори, тобто різні фізичні й фізіологіч­ні закони, які впливають на обіг інформації. До фізичних факторів на­приклад, належать: значення швидкості світла, якою обмежуються пе­редача даних за допомогою електронних засобів комунікації; фізич­ні якості фізичних носіїв інформації, які зумовлюють строк зберіган­ня інформації на цих носіях, можливість її зміни тощо. Діють також, фізіологічні закони, які характеризують властивості індивіда як но­сія інформації: рівень його інтелекту, який визначає можливості зби­рання і обробки інформації, його здатність до забування, чим окрес­люється строк, за який інформація може залишатися точною без збе­реження її на фізичних носіях, та ін.

Велике значення для обігу інформації в суспільстві мають суспіль­ні закони: норми моралі та норми права. Саме ці норми визначають основні характеристики процесів, які прийнято називати інформацій­ними відносинами, що виникають між різними учасниками: фізични­ми та юридичними особами і державою. Інформаційні відносини - це "процеси створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошу­ку, розповсюдження і споживання інформації"'.

Інформаційні відносини, оскільки суб'єктами передачі інформа­ції в них виступають як індивіди, так і соціальні групи, безумовно, є різновидом суспільних відносин. У цьому разі актуальним є також загальне правило стосовно охорони державою найбільш важливих видів суспільних відносин, що набувають підвищеного суспільно­го значення. Тому держава встановлює відповідні правові норми, якими регламентуються права, обов'язки та правила поведінки їх учасників.

Отже, врегульованість певних видів інформаційних відносин пра­вовими нормами безпосередньо пов'язана із суспільним значенням конкретних видів інформації, щодо якої вони виникають. Ці правові норми регламентують насамперед параметри інформаційних проце­сів, за якими відбувається обіг інформації в людському суспільстві. Безумовно, що обіг різних видів інформації (зокрема, відкритої та з обмеженим доступом) регулюється різними правовими нормами, які відповідають їхній специфіці. Залежно від виду інформації законо­давство передбачає наявність або відсутність тих чи інших обмежень чи заборон. Але схема "відкритої та закритої інформації" не може до кінця розкрити особливості існуючих в інформаційних правовідноси­нах обмежень і заборон. Наприклад, схема не розрізняє інформації, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацію, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду (ноу-хау), при чому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію.

І відкрита інформація може бути закритою для певного кола осіб. Це наприклад, стосується заборони, відповідно до Положення "Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів"¹⁹⁰, Національною Радою України з питань телебачення і ра­діомовлення демонстрації по телебаченню фільмів з елементами на­сильства та еротики до 22.00. Крім того, в рамках такої класифікації абсолютно ігнорується система авторських прав та права власності на інформацію, за яких інформація може бути відкритою для доступу, але мати обмеження щодо розповсюдження або обробки.

Отже система правового регулювання обігу інформації складні­ша, ніж за режими доступу до інформації або правові режими інфор­маційних ресурсів, які є лише складовими цього регулювання. Осно­вою класифікації можуть бути методи правового регулювання, які за­стосовують в регулюванні суспільного обігу того чи іншого виду ін­формації, - диспозитивний та імперативний.

За диспозитивного методу умови обігу інформації, її використан­ня, розповсюдження, передачі прав на неї третім особам визначаються або власником цієї інформації особисто, або на основі договору з іншими зацікавленими особами. Хоча є нормативно-правове регу­лювання обігу цієї інформації, в його межах передбачена відповідна свобода дії, наприклад, законодавство про авторські права, про пра­во інтелектуальної власності; законодавство, що охороняє інформа­цію про особисте життя (адже ці дані також можуть бути оприлюд­нені за згодою цієї особи) та ін.

Існує специфічний обіг інформації, який регулюється імператив­ним методом, тобто чіткими законодавчими приписами і нормами по­ведінки, скасування яких за згодою сторін неможлива. Це стосується, зокрема, встановлених законом прямих обмежень державної, службової, лікарської, адвокатської таємниці, певних видів статистичної інформації, персональних та інших даних.

Застосування до обігу інформації диспозитивного регулювання не виключає одночасного існування певних імперативних заборон та обмежень, і навпаки.

Таким чином, два правових методи регулювання створюють три можливих види правового обігу інформації: відкритий, що регулюють­ся диспозитивним методом (виключно цивільно-правовими нормами); закритий, що регулюються імперативним методом (адміністративно-правовими нормами); і обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До цих методів також долу­чається вільний обіг інформації, який безпосередньо правом не врегу­льований, але щодо якого можуть виникати охоронні правовідносини у разі порушення певних заборон чи обмежень. Причому інформація, змінюючи свою суспільну цінність, може переходити з одного виду обігу до іншого (зняття грифів "таємно", або "для службового корис­тування", закінчення строку дії авторських прав тощо).

Інформація у відкритому обігу представлена всіма видами відкри­тої інформації, щодо доступу та розповсюдження якої немає жодних обмежень. Такою зокрема, є інформація: масова інформація, інфор­мація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, довідково-енциклопедична, соціологічна, екологічна, науково-технічна, відкрита статистична та інша інформа­ція необмеженого доступу.

Основними характеристиками відкритого обігу інформації є: - відносини щодо даного виду інформації врегульовано зако­нодавством;

- кожен суб'єкт інформаційних відносин має право на доступ до цієї інформації або безоплатно, або за певну плату;

- обмеження встановлює виключно власник та виключно для за­безпечення власних інтересів;

- інформаційна продукція може вільно розповсюджуватися у будь-який спосіб.

До інформації в закритому обігу, як уже зазначалося, нале­жить таємна і конфіденційна інформація, яка містить державну таємницю, конфіденційні дані про особу, конфіденційну інфор­мацію, що перебуває у власності держави, комерційну таємни­цю, банківську таємницю, лікарську таємницю, адвокатську та­ємницю, таємницю слідства та судочинства, таємницю страху­вання і таємницю вчинення нотаріальних дій, іншу передбачену

законом таємницю.

Закритий обіг інформації має такі основні характеристики:

- інформація вилучена з вільного обігу на підставі закону;

- законодавство надає інформації статусу конфіденційної або

таємної;

- власник інформації здійснює заходи щодо її захисту;

- надання такої інформації третім особам або допуск до неї мож­ливий лише у разі проведення певної процедури.

- отримання такої інформації пов'язане, як правило, із виконан­ням службових або професійних обов'язків.

Специфічною є інформація в обмеженому обігу, тобто така щодо якої не встановлено обмеженого режиму доступу, але разом з тим існують певні заборони або обмеження в її розповсюдженні, які встановлено зазвичай з метою захисту суспільної моралі та здоров'я і запобігання негативному інформаційному впливу на суспільство або окремі, найбільш вразливі його групи. Обмежений обіг інфор­мації визначається насамперед заборонами щодо її поширення, як, наприклад, правила, встановлені нормами ст. 46 Закону України "Про інформацію", дія яких поширюється на заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності Укра­їни, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання ра­сової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. До цієї ж групи нале­жить заборонена в Україні порнографія. Іншу групу становить ін­формація, щодо розповсюдження якої законодавство встановлює обмеження. Останні можуть стосуватися аудиторії, на яку розпо­всюджується інформація (діти, неповнолітні), часу розповсюджен­ня через електронні ЗМІ (денний, вечірній, нічний), міць розповсю­дження (публічні місця, дитячі, освітні заклади) тощо. Такою, зо­крема, є: інформація відео і друкована продукція що містить еро­тику, елементи насильства та жорстокості, деякі види рекламної ін­формації тощо.

Обмежений обіг інформації має такі ознаки:

- інформація не є конфіденційною або таємною;

- законодавство встановлює певні обмеження щодо її розпо­всюдження;

- для отримання такої інформації суб'єкт має відповідати пев­ним вимогам.

Нарешті, найбільш нерегульованою є інформація у вільному обі­гу, тото така, яка через втрату суспільної цінності або її відсутність вільно розповсюджується в суспільстві. Ця інформація міститься в будь-яких документованих або оприлюднених відомостях, що не на­лежать до попередніх трьох типів обігу інформації. Загальними ха­рактеристиками вільного обігу інформації є такі:

- відносини щодо цього виду інформації безпосередньо законо­давством не врегульовані;

- розповсюдження інформації регулюється виключно морально-етичними нормами;

- охоронні правовідносини виникають лише у випадку, якщо розповсюдження такої інформації порушує права третіх осіб.

Важливою особливістю системи обігу інформації в суспільстві є те, що одна й та сама інформація з плином часу або через зміну пев­них обставин (втрата актуальності, закінчення строку режиму обме­ження доступу або його порушення, закінчення строку дії авторських прав) може переміщуватися з одного виду обігу до іншого, відповід­но змінюючи свій правовий режим.