Режим доступу до інформації: поняття і зміст

Ще однією особливістю правового регулювання обігу інформа­ції є те, що залежно від типу інформації існують і відповідні, спе­цифічні правила поведінки при виконанні інформаційної діяльнос­ті, встановлені правовими нормами. Законом України "Про інформа­цію" (ст. 28) такі правила поведінки визначають як режими доступу до інформації. Згідно з нормами цієї статті, "режим доступу до ін­формації- це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформаціТ^ті. За своїм значен­ням режим доступу є однією із головних юридичних характеристик інформації, адже ним визначаються конкретні групи правових норм, що застосовуються до тієї чи іншої документованої або оприлюдне­ної інформації.

За своєю сутністю режим доступу до інформації є різновидом спеціальних правових режимів, які становлять "сукупність правил, закріплених в юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей". Правові режими існують у межах багатьох галузей пра­ва Оскільки вже було зазначено, що захист інформації в цілях інформаційної безпеки здійснюється на основі імперативного методу пра­вового регулювання, то відповідні режими доступу до інформації за своїми характеристиками є найбільш близькими до адміністративно-правових режимів.

Особливою ознакою режиму доступу до інформації є специфі­ка його об'єкта - правові відносини, що виникають з приводу отри­мання, збереження, використання та розповсюдження інформації. .

Головними характеристиками режиму доступу до інформації є:

- суб'єкт визначення доступності цієї інформації;

- коло суб'єктів, які мають доступ до цієї інформації;

- особливі вимоги і правила зберігання та поширення цієї ін­формації;

- строк дії режиму.

Суб'єктом визначення доступності інформації є особа, до ком­петенції якої належить вирішення питань щодо встановлення обме­жень на доступ до інформації та її матеріальних носіїв, а також на­дання права доступу до такої інформації.

Суб'єкт, що має доступ до інформації, — це особа, якій надано право ознайомлення з матеріальними носіями інформації або їх ви­користання. Надання особі права доступу до інформації з обмеженим доступом зазвичай пов'язане із взяттям нею на себе зобов'язань щодо нерозголошення отриманої інформації.

Режим доступу до інформації означає певну сукупність правил, якими окреслено особливі вимоги і правила зберігання та поширення інформації. Ці правила визначають діяльність осіб, на яких покладена відповідальність за зберігання матеріальних носіїв інформації, уста­новлюють необхідність застосування певних правових, організацій­них, технічних та криптографічних засобів захисту інформації. Ці пра­вила також визначають порядок надання доступу до такої інформації.

Нарешті, більшість видів інформації з обмеженим доступом ма­ють визначений законодавством або власником інформації строк дії режиму обмеження доступу до інформації. Цей строк визначають, як правило, під час ухвалення рішення про обмеження доступу до ін­формації або її матеріальних носіїв. Після закінчення цього строку може бути прийняте рішення або про його поновлення, або про на­дання інформації статусу відкритої.

Режим доступу до інформації можна також розглядати в рамках правового режиму інформаційних ресурсів, як невід'ємну складову останнього. Проте, саме режим доступу є універсальною характерис­тикою інформації, оскільки властивий будь-якій інформації, яку вве­дено в обіг.

Режим доступу до інформації не залежить від порядку докумен­тування та форми подання інформації.

Режимом доступу до інформації визначаються права і обов'язки суб'єктів інформаційних відносин щодо отримання й поширення ін­формації.

Нарешті, установлення режиму обмеження доступу до інформа­ції тягне за собою застосування таких механізмів правового захисту інформації, як установлення юридичної відповідальності за несанк­ціоновані дії з такою інформацією.

Згідно із Законом України "Про інформацію" (ст. 28), за режимом доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим досту­пом. Основними ознаками відкритої інформації є те, що доступ до неї надається будь-яким зацікавленим особам, а будь-яке обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється.

Закон (ст. 29) також передбачає способи забезпечення доступу до відкритої інформації:

- систематична публікація її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднє надання її зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну (ст. ЗО Закону України "Про інформацію").

Конфіденційна інформація - це відомості, якими володіють, ко­ристуються або розпоряджаються окремі фізичні чи юридичні осо­би і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До таємної належить інформація, що містить відомості, які ста­новлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголо­шення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Основними характеристиками таємної інформації є те, що: відне­сення її до категорії таємних відомостей, доступ до неї громадян, по­рядок обігу та захисту, порядок і терміни її оприлюднення визнача­ються законодавством.

Отже, основою класифікації інформації з обмеженим доступом виступає суб'єкт визначення доступності інформації.

Обмеження доступу до конфіденційної інформації належить до компетенції власника цієї інформації або особи, що має право розпо­ряджатися цією інформацією на законних підставах. Ці особи на влас­ний розсуд визначають як режим обмеження доступу до інформації так і суть цього режиму, зокрема, і потребу застосуванні засобів за­хисту інформації та визначенні порядку надання доступу до неї. За­конодавство ж встановлює права осіб на встановлення обмежень до­ступу до інформації, юридичну відповідальність за порушення та зло­вживання цим правом, категорії інформації, доступ до якої не може

бути обмежений.

Обмеження доступу до таємної інформації встановлюється зако­нодавством у разі відповідності інформації певним критеріям. Засе­кречується інформація незалежно від бажання чи небажання її влас­ника, понад те власник інформації зобов'язаний реалізовувати своє право власності на інформацію з урахуванням встановлених законо­давством обмежень, а у разі їх порушення може бути позбавлений права власності на інформацію та її матеріальні носії. Рішення про засекречування інформації ухвалюють уповноважені органи держав­ної влади, а зміст режиму доступу до інформації, засоби її захисту та юридична відповідальність за порушення режиму визначаються за­конодавством.

Законодавство установлює певні обмеження щодо дотримання режиму обмеження доступу до інформації з міркувань суспільно­го блага. Так, згідно з ч. 11 ст. ЗО Закону України "Про інформа­цію", "інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громад­ськості знати цю інформацію переважає право її власника на її за­хист ". Питання про відповідні умови для поширення інформації з обмеженим доступом без згоди її власника та звільнення від відпо­відальності осіб, що поширили цю інформацію, вирішуються в су­довому порядку.