Тема 8. Аграрне, земельне та екологічне право

План:

1. Поняття та предмет земельного права. Види земель та їх правовийстатус.

2. Право власності на землю.Придбання і реалізації права на землю.

3. Поняття, предмет та метод екологічного права. Джерела екологічного права. Загальна характеристика законодавства України з охорони навколишнього природного середовища.

4. Правові засоби захисту атмосферного повітря, водних ресурсів, тваринного світу та надр. Екологічні права і обов'язки громадян.

1. Поняття і предмет земельного права. Види земель та їх правовий статус

Земельне право - це галузь законодавства, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організації і громадян як землевласників і землекористувачів.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, ОМС і ОГВ. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (пай).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря за умови, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Головними джерелами земельного права слід вважати Конституцію України, Земельний кодекс України (ЗКУ), який вступив в силу з 1 січня 2002 р. Саме в останньому встановлено, що земля - ​​основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ЗКУ в області земельних відносин первинними є повноваження ВРУ, Верховною Заради АРК та ОМС. Так, до повноважень ВРУ цій області відносяться:

• прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин;

• визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель;

• затвердження загальнодержавної Програми по використанню і охороні земель і т. д.

До повноважень Верховної Заради АРК в області земельних відносин на території республіки відносяться:

• розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад;

• забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель;

• узгодження загальнодержавних Програми використання та охорони земель, участь у їх реалізації в межах території Автономної Республіки Крим і т. д.

Визначаються відповідні повноваження у цій сфері та для органів виконавчої влади. Так, до повноважень КМУ відносяться:

• розпорядження землями державної власності;

• реалізація державної політики в галузі використання та охорони земель;

• викуп земельних ділянок для суспільних потреб; • координація проведення земельної реформи і т. п.

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів віднесено:

• внесення пропозицій про формування державної політики в галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;

• координація робіт з проведення земельної реформи;

• участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних Програми використання та охорони земель;

• ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок і т. д.

Види земель та їх правовий статус

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

е) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

ж) землі водного фонду;

з) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підстав рішень ОГВ або ОМС відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться ЗІВ або ОМС, що приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Так, землями сільськогосподарського призначення вважаються землі, надання для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничоїінфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус території та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі рекреаційного призначення - це землі, використані для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташованих:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та вояків) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будівлі,споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектурних, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісового фонду належать землі, покриті лісовою рослинністю, а також не покриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель водного фонду належать землі, заняття:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під полоси відводу для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

2. Права та форми власності на землю. Придбання і реалізації права на землю

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в У крайнє може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єкти права власності на землю:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, менн, іншими цивільно-правовими угодами;

• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, раніше наданих їм у користування, і т. п.

Юридичні особи (засновані громадянами Украйни або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницькою діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

д) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

д) конфіскації земельної ділянки. Крім права власності, Земельний кодекс передбачає право користування, оренд, сервітуту та інші права щодо землі.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для ведення підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднаннями і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бити короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлюються такі земельні сервітути:

• право проходу та проїзду на велосипеді;

• право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

• право прокладки й експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій і т. п.

Придбання і реалізації права на землю

Громадяни та юридичні особи набувають права власності і права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням ЗІВ або ОМС в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організації;

в) отримання земельних ділянок з земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державної або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного ЗІВ або ОМС шляхом заключення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

ОГВ і ОМС відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на придбання земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до Земельного кодексу. Такий продаж здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташованих об’єкти нерухомості, що є власністю покупців цих ділянок.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі мени, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

г) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

е) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у установленим термін у визначених Земельним кодексом випадках.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки в окремих випадках;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організації;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

д) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

е) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

3. Поняття та предмет екологічного права України. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Екологічне право - це комплексна галузь права, яка являє собою систему правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право, які складають природоресурсне право. Також у цю систему норм входить природоохоронне право, яке включає природно-заповідне, курортне, рекреаційне, ландшафтне право.

Предметом екологічного права є нормативно урегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Метод екологічного права - комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему (імперативний, диспозитивний, метод рекомендацій).

Як галузь права екологічне право регулює суспільні відносини з приводу вивчення, збереження та відтворення ОПВ, у тому числі усунення та попередження негативних наслідків господарської діяльності на природу і людину (природоохоронне, антропоохоронне право), а також раціонального використання природних ресурсів, задоволення потреб та забезпечення екологічних прав природокористувачів (природноресурсового право). Саме тому екологічне право є комплексною галуззю права, яка має складну, досить розгалужену структуру.

Сучасними основними нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.,«Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р і. ін. Деякі відносини у сфері використання та охорони ОПВ врегульовані кодексами (земельних, водних, лісових, про надра), а також законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. та «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений постановою Верховної Заради України (ВРУ) Порядок обмеження, тимчасової заборони або припинення діяльності підприємств, установ, організації та об’єктів в разі порушення ними законодавства «Про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992.

Звідси стає зрозумілим, що основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, йодного, лісового законодавства, законодавства про надра і т. д.

4. Правові засоби охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, тваринного світу та надр. Екологічні права та обов'язки громадян.

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють КМУ, Уряд АРК, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві ЗІВ, інші державні органи.

У їх функції входять стандартизація і нормування у цій сфері. Державні стандарти є обов'язковими і визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря і т. д.

Крім цього, встановлюються такі нормативи:

1) екологічної безпеки атмосферного повітря;

2) обмежено допустимих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;

3) обмеженою нормативи утворення забруднюючих речовин, що викидається в атмосферне повітря;

4) використання атмосферного повітря в якості сировини;

5) концентрації забруднюючих речовин у відпрацьованих газах.

Враховуючи наявність державних стандартів і нормативівдержава покладає на підприємства, установи і організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані застосовувати мері по зменшення об’ємів шкідливих викидів, підтримувати у належному стані споруди, устаткування й апаратуру для очищення викидів і т.д.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря полягає в лімітуванні, економічному заохоченні і стимулюванні охорони атмосферного повітря.

ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» від 25.06.1991 р. має преамбулу і 10 розділів і спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для екологічного забезпечення життєдіяльності людини, запобігання шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові та організаційні основи, екологічні вимоги в галузі охорони та використання атмосферного повітря.

ЗУ «Про тваринний світ» регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної свободи, в неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті, повітрі.

Постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та морської економічної зони.

До об’єктів тваринного світу належать:

І) хордові, в тому числі хребетні і безхребетних тварин при усьому їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що знаходяться в стані природної свободи;

2) частини диких тварин (роги, шкура і т. д.);

3) продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск і т.д.);

4) залишки копалин тварин (нори, лігва, боброві загати і т. д.).

Суб’єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі ВРУ. Окремі об’єкти тваринного світу можуть знаходитись у колективній і приватній власності.

Закон передбачає також права і обов'язки громадян у почасти охорони, використання і відтворення тваринного світу. До головних прав відносяться:

1) право на загальне і спеціальне використання тваринного світу;

2) право мати у колективній або приватній власності Нокремі об’єкти тваринного світу.

Одночасно громадяни України зобов'язані:

1) охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин;

2) сприяти відтворенню об’єктів тваринного світу;

3) використання об’єктів тваринного світу згідно з вимогами.

Видами використання об'єктів тваринного світу названі: 1) полювання; 2) рибальство; 3) використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-просвітницьких, виховних та естетичних цілях; 4) використання корисних властивостей життєдіяльності тварин; 5) використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; 6) видобуток диких тварин для утримання і розведення у неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

За порушення законодавства можлива дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова і кримінальна відповідальність.

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення, збереження, наукового обґрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження шкідливої ​​дії вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організації і громадян на водокористування. Водний фонд України включає усі води (водні об'єкти) на території України.

До нього відносяться: 1) поверхневі води, 2) природні водойми (озера), 3) водотоки (річки, струмки), 4) штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; 5) підземні води та джерела; 6) внутрішні морські води і територіальне море.

Усі спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими радами, судом, господарським судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Надра - це частина земної корм під поверхнею суші та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Надра є виключною власністю народу України і даються лише в користування. Угоди або дії, які в прямій або скрнтой формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через ВРУ, Верховну Раду АРК, ОМС та місцевих держадміністрацій.

Окремі повноваження щодо розпорядження надрами закоством України можуть надаватися відповідним ЗІВ.

Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах йод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин - це місця, де накопичилися відхідні видобутки, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат під час зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду.

Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр.

Користувачами надр можуть бити підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Надра надаються у користування з метою:

1) геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

2) видобування корисних копалин;

3) будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних звидобутком корисних копалин, у томучислі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

4) створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятники природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін..);

5) задоволення інших потреб.

Надра надаються в постійне або тимчасове користування.

Користувачі надр мають право:

а) здійснювати на наданій їм ділянці надр геології-чеський вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);

б) розпоряджатися добитий корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу (ліцензії);

в) здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії) консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини;

г) на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.

Користувачі надр зобов'язані:

а) використовувати надра відповідно до цілей, для яких вони били надання;

б) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;

в) гарантувати безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища;

г) приводити земельні ділянки, порушення під час користування надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві;

д) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Користування надрами є платним. Плата стягнення за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Екологічні права та обов'язки громадян

Екологічні права та обов'язки громадян України - це система юридично закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найбільш повно екологічні права і обов'язки закріплений в Законі України «Про охорону навколишнього природного серед» (ст. 9-12). Згідно ст.9 цього Закону громадянин України має право на:

1) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

2) об'єднання в суспільне природоохоронне формування;

3) отримання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації і т. п.

4) участь у розробленні та здійснення заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природніх ресурсів;

5) здійснення загального і спеціального використання природніх ресурсів;

6) участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

7) одержання екологічної освіти;

8) подання до суду позовів проти державних органів, підприємств, установ, організації та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

9) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, а матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій державним органам, установ та організацій з цих питань;

До того ж і в Конституції України записано: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів бита, а також право на її поширення «(ст. 50).

Аналогічні формулювання пояснюється тим, що таке право - одне з головних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, направлених на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного серед.

Всі екологічні права громадян захищаються і відновлюються у судовому порядку.

Гарантії екологічних прав громадян

Екологічні права громадян забезпечуються (ст.10 Закону):

а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного серед (ОПВ);

б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організації здійснювати технічні та інші мери по запобіганню шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на ОПВ, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатаціїнародногосподарських об’єктів;

в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони ОПВ;

г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону ОПВ;

д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю та майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону ОПВ;

е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону ОПВ.

Діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне ОПС та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Обов'язки громадян у галузі охорони ОПВ

Громадяни України зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону ОПВ;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, нанесену забрудненням та іншим негативним впливом на ОПВ.

Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.

Питання до самоконтролю:

1. Визначте предмет та метод екологічного права.

2. Назвіть джерела екологічного права.

3. Перерахуйте правові засоби захисту атмосферного повітря, водних

ресурсів, тваринного світу та надр.

4. Назвіть основні екологічні права та обов'язки громадян.

Література:

1. Конституція України, 1996р.

2. Закон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991р.

3. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від16 жовтня 1992р.

4. Земельний кодекс України, від 15 листопада 2001р.

5. Основи правознавства, навчальний посібник під редакцією проф. В.П. Пастухова.