Правове регулювання, його предмет, метод, засоби та форми.

Правове регулювання– це впорядкування найважливіших суспільних відносин, що здійснюється компетентним суб’єктом (як правило, державою) за допомогою правових засобів.

Правове регулювання має свій предмет – соціальні зв’язки та явища, до яких відносяться: а) статус суб’єктів права; б) зв’язки між суб’єктами, які під впливом права набирають форми правових відносин; в) поведінка суб’єктів права поза правовідносинами; а також режим існування та функціонування соціально значущих об’єктів. Наприклад, правом установлюється режим лісоохорони та лісокористування.

Можливості правового регулювання, як і права в цілому, не безмежні. Необхідно усвідомити, що правовому регулюванню підлягають не всі суспільні відносини і не всі акти поведінки людей. У зв’язку з цим межі правового регулювання мають бути чітко визначені, має бути визначений оптимальний обсяг правового регулювання. Відмітимо, що сучасному суспільству властива юридизація соціальних відносин, які раніше виключалися з сфери правового регулювання (такими, наприклад, є підприємницька діяльність, сімейне життя, природокористування).

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів правового впливу на соціальні зв’язки та явища.

Як основні методи правового регулювання виступають імперативнийі диспозитивний методи.

Імперативний метод –це метод владних розпоряджень, що містить, як правило, норми-заборони і норми-зобов’язування. Він використовується головним чином в кримінальному, адміністративному та деяких інших галузях права. Імперативні норми права не можуть бути змінені за домовленістю між учасниками правових відносин.

Диспозитивний метод є протилежним імперативному. Він дає суб’єктам можливість самостійно встановити правила своєї поведінки в рамках закону. Цей метод більшою мірою властивий цивільному, сімейному, господарському праву тощо.

Кожен метод правового регулювання складається з окремих способів (прийомів) правового регулювання:

1) дозвіл – надання суб’єкту права на певні дії (наприклад, вступити до вищого навчального закладу);

2) зобов’язування – покладання на суб’єкта обов’язку здійснювати певні дії (наприклад, сплатити податки);

3) заборона – покладання на суб’єкта обов’язку утримуватися від заборонених дій (наприклад, не вчиняти крадіжок);

4) наділенняправом – надання певних правових властивостей суб’єкту (наприклад, надання владних повноважень посадовій особі);

5) рекомендація – пропозиція суб’єкту обрати найбільш доцільний варіант поведінки (наприклад, використати для створення статуту юридичної особи типовий акт, розроблений державним органом);

6) заохочення – нагорода суб’єкта за певну правомірну поведінку (наприклад, присвоєння почесного звання за заслуги у певній галузі господарства);

7) обмеження – позбавлення суб’єкта певних властивостей або прав (наприклад, обмеження дієздатності фізичної особи, позбавлення права керування транспортним засобом);

8) покарання – осуд певної, забороненої правом поведінки суб’єкта, що знаходить вираз у заходах юридичної відповідальності (наприклад, засудження злочинця).

В залежності від масштабу впливу правове регулювання здійснюється у двох основних формах:

1) нормативне правове регулювання носить загальний характер, тому здійснюється за допомогою правил, які адресуються всім і кожному окремо і розраховані на невизначене число типових ситуацій. Типовим прикладом такого регулювання є прийняття закону або видання підзаконного акта;

2) індивідуальне правове регулювання ґрунтується на нормативному правовому регулюванні, є його продовженням і доповненням. Індивідуальне правове регулювання спрямовано на впорядкування конкретних відносин, ситуацій, поведінки конкретних осіб. Прикладами індивідуального правового регулювання є видання наказу про заохочення працівника, вирок у кримінальній справі, видача державного акта на земельну ділянку, укладання договору учасниками цивільного обороту.