Демократична, правова і соціальна держава.

Вперше термін «демократія» використав грецький історик Геродот, а найбільш відоме його визначення належить американському президенту Авраму Лінкольну: «Демократія – це правління народу, обране народом і для народу». З позицій сучасної юриспруденції демократична держава– це такий тип держави, за якого усі громадяни мають право брати участь у формуванні і функціонуванні апарату органів державної влади і місцевого самоврядування, й здійснювати контроль над його діяльністю.

У сучасній державі використовуються різні форми демократичної організації органів державної влади, зокрема безпосередня і представницька демократія.

Під безпосередньою демократієюрозуміється пряме волевиявлення народу або його частини, безпосереднє рішення громадянами питань державного і суспільного життя або вираз думки з цих питань. Інститути безпосередньої демократії:

1) вибори – форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування найвищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу;

2) референдум (плебісцит) – це всенародне голосування з приводу законопроектів, чинних законах та інших важливих питань загальнодержавного значення, що зачіпають інтереси народу. Інститут референдуму широко використовується як дієвий механізм народного волевиявлення більшістю демократичних держав миру. Найширше використовується у Швейцарії (з 1848 р. проведено більше 500 референдумів). Зокрема, за допомогою референдуму було ухвалено Конституцію Швейцарії 1999 р.;

3) народна законодавча ініціатива – право певного числа виборців внести на розгляд представницького органу проект закону або політичного рішення, який в обов’язковому порядку має його розглянути. Вона не набула такого широкого поширення як вибори і референдум. Цей інститут передбачений в Австрії, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. У Швейцарії з початку ХХ ст. 200 разів було застосовано цей механізм;

4) відкликання депутата – припинення дії представницького мандату за волевиявленням виборців. Інститут відкликання дає можливість виборцям здійснювати контроль над поведінкою своїх обранців – депутатів представницьких органів або посадових осіб державних чи муніципальних органів. Підставою для відкликання є правопорушення або аморальний вчинок депутата або посадової особи.

Представницька (репрезентативна, парламентарна) демократіяозначає здійснення влади народом через представницькі органи, які обираються безпосередньо народом, складаються з його повноважних представників - депутатів і покликані виражати волю народу. Велике значення у здійсненні влади народу мають обирані ним посадовці держави, наприклад, всенародно обираний президент. Будь-яка демократична держава будується на принципі поєднання безпосередньої та представницької демократії.

Правова держававиступає як такий тип держави, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах.

Середосновних характеристикправової держави слід назвати:

1) пріоритет індивідуальних прав і свобод, гарантованих державою і реалізовуваних індивідами, рівність індивідів перед законом, доступність правового захисту для кожного індивіда, обмеження втручання держави в сферу приватної ініціативи. Індивіди діють за принципом: «Дозволено все, що не заборонено законом»;

2) верховенство права. Воно проявляється, по-перше, у верховенстві правового закону в системі нормативно-правових актів. Правовим є тільки такий закон, який містить рівну для всіх міру свободи і справедливості. Інакше кажучи, це справедливий і гуманний закон, перед яким всі рівні. По-друге, у відповідності національного законодавства загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права. По-третє, це означає зв’язаність державної влади правом. Влада правової держави діє за принципом: «Дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом»;

3) демократичний легальний спосіб формування влади. Органи влади правової держави, як правило, формуються шляхом вільних загальних виборів, а призначення на державні посади здійснюються з дотриманням законної прозорої процедури. Вибори виступають як найважливіший засіб контролю суспільства над державною владою. У правовій державі неможливі державні перевороти, закулісні оборудки щодо формування органів влади, фальсифікація виборів тощо;

4) поділ державної влади. Кожна з гілок державної влади (законодавча, виконавча, судова) формується і діє в певній незалежності одна від однієї. Поділ влади передбачає також наявність чітко окресленого кола повноважень і меж діяльності для кожної з гілок влади;

5) високий рівень загальної та правової культури громадян. Тільки в цьому випадку є можливою свідома, компетентна участь громадян в управлінні державними і суспільними справами, повага до права і держави, прав і свобод інших людей;

6) взаємна відповідальність держави та людини. Відповідальність людини перед державою виражається в дотриманні заборон (наприклад, не створювати незаконних військових формувань) і виконанні обов’язків (наприклад, платити податки), несенні тягаря обмежень у разі правопорушень. У принципі, відповідальність людини перед державою існує за будь-якого типу держави. Але тільки в правовій державі є можливою відповідальність державної влади перед людиною у разі порушення державою прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Вона реалізується через пред’явлення позову проти держави та її органів, звернення до суду, у тому числі й до міжнародних судових органів;

7) гідне становище суду і його авторитет в суспільстві. Суд повинен бути арбітром у взаєминах між громадянами і державою. Діяльність суду повинна базуватися на таких принципах як колегіальність, презумпція невинуватості, змагальність, рівність сторін, право на оскарження ухвалених рішень тощо.

Метою як правової, так і соціальної держави є добробут індивіда та суспільства, що зближує концепцію правової держави з концепцією соціальної держави.

Соціальна держава– це держава, політика якої направлена на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини.

Соціальною може бути тільки держава, що має високий рівень економічного розвитку, причому в структурі економіки повинна бути врахована соціальна орієнтація держави. У зв’язку з цим момент реального виникнення соціальних держав слід віднести до 60-х рр. ХХ ст., що пов’язано зі встановленням відповідальності держави за надання кожному громадянину прожиткового мінімуму.

Проведення державою соціально орієнтованої політики є важким процесом через необхідність враховувати суперечливі цілі, що майже виключають одна одну: ефективний розвиток економіки та досягнення соціальної справедливості, згладжування соціальної нерівності.

Соціальній державі властиві всі традиційні функції, зумовлені її природою держави як такої, але вони немовби заломлюються через призму цілей та завдань соціальної держави. У рамках соціальної функції можна виділити наступні її різновиди:

– підтримка соціально незахищених категорій населення (через систему пенсій, соціальних виплат і допомоги);

– створення можливостей для вільної реалізації трудового та інтелектуального потенціалу громадян держави; забезпечення трудової зайнятості населення та боротьба з безробіттям;

– охорона праці та здоров’я людей;

– підтримка сім’ї, материнства, батьківства і дитинства;

– згладжування соціальної нерівності шляхом перерозподілу доходів між різними соціальними верствами через оподаткування, державний бюджет, спеціальні соціальні програми;

– заохочення добродійної діяльності (зокрема, шляхом надання податкових пільг підприємницьким структурам, що здійснюють добродійну діяльність);

– турбота про збереження соціального миру в суспільстві, зокрема, через систему соціального партнерства;

– участь в реалізації міждержавних соціальних програм, вирішенні загальнолюдських проблем.