Суверенітет держави.

Термін «державний суверенітет» було уведено в науковий обіг французьким юристом Жаном Боденом (1530-1596). Суверенітет держави є визначальною невід’ємною рисою держави, що відображає верховенство державної влади на своїй території та самостійність (незалежність) у міжнародних відносинах. Одночасно суверенність є головною ознакою державної влади.

Внутрішня сторона суверенітету держави проявляється в тому, що державна влада вирішує основні питання життя суспільства і вправі скасувати будь-яку постанову будь-якої іншої інституції на своїй території. Зовнішня сторона суверенітету держави – незалежність держави у зовнішніх справах – означає свободу зовнішньополітичної діяльності за межами її кордонів.

Гарантії державного суверенітету:

– волевиявлення народу, який бажає мати власну державу і прагне її незалежності;

– економічна незалежність держави;

– обороноздатність держави, в тому числі її військова могутність;

– міжнародне визнання непорушності суверенітету держави.

Разом з тим слід зазначити, що у сучасному світі державна влада в більшості країн, попри всю свою суверенність, перебуває під контролем громадянського суспільства і має діяти відповідно до принципу верховенства права, зокрема, дотримуватись конституційних норм. У зовнішніх зносинах держава має поважати суверенітет інших держав та дотримуватись норм міжнародного права.

У сучасному світі борються дві тенденції. З одного боку, це тенденція «десуверенізації», а з іншого – зміцнення державного суверенітету. Реальний суверенітет – це здатність держави насправді, а не декларативно, самостійно проводити свою зовнішню і внутрішню політику, зміцнювати свою економічну самостійність, укладати міжнародні договори, вступати в міждержавні партнерські відносини.

Суверенітет сучасної держави обмежується різними чинниками, але особливо – міжнародними договорами. Все більш важливим стає процес інтеграції держав у наддержавні об’єднання (наприклад, Європейський Союз), у зв’язку з чим відбувається поступове розмивання граней суверенітету держави. У процесі глобалізації десуверенізація держав взагалі уявляється неминучою. Але їй протистоїть тенденція посилення суверенітету з боку держав з реальним економічним та політичним суверенітетом – так званих наддержав. Спірним є питання про кількість таких наддержав. До них, як правило, відносять, США, але на цю роль претендують також Китай, Російська Федерація, деякі інші держави.

Крім цих двох тенденцій, суверенітет держави змінюється в залежності від історичної епохи, явищ міжнародного масштабу, соціально-економічних і політичних особливостей конкретної держави, залежить від її геополітичного становища і навіть розмірів. Так, наприклад, зовнішньополітична сторона суверенітету такої малої європейської держави як Герцогство Ліхтенштейн обмежена на користь дружніх сусідніх держав. Його інтереси за кордоном представляють посольства Швейцарської Конфедерації.