Масаж при гіпертонічній хворобі

Гіпертонічна хвороба (ессенціальна артеріальна гіпертензія) - це хронічне захворювання, яке характеризується постійним або майже постійним підвищенням артеріального тиску.

Підвищення артеріального тиску може мати місце при різних захворюваннях внутрішніх органів і залоз внутрішньої секреції (нирок, наднирків, щитоподібної залози та ін.) і також розрізняють гіпертонію (гіпертензію) як хворобу, обумовлену порушенням регуляції артеріального тиску. Пусковим механізмом гіпертонічної хвороби вважається нервове перенапруження. Першопричиною цього механізму є негативні емоції, психоемоційні стреси різного походження. У осіб, маючих гіпертонічну хворобу, у відповідь на психоемоційну напругу відмічається значне підвищення артеріального тиску.

Встановлені фактори ризику гіпертонічної хвороби. Крім психоемоційних стресів це ожиріння, спадкова схильність, куріння, зловживання алкоголем, тривалий і інтенсивний вплив деяких неприємних факторів (високий рівень шуму, вібрація, інтоксикація).

Виділяють дві основні форми гіпертонічної хвороби: швидко прогресуючу і повільно прогресуючу, остання зустрічається значно частіше і має три стадії, кожна з яких в свою чергу поділяється на дві фази.

В 1стадії виділяються наступні фази:

А - латентна абопередгіпертензійна

В - лабільна.

У фазі А артеріальний тиск звичайно нормальний і підвищується більше ніж у здорових людей лише у момент емоційного напруження, під впливом болю, холоду і деяких інших зовнішніх чинників.

У фазі Б рівень артеріального тиску не стабільний, а періодично підвищується в середньому до 160-180 на 95-105 мм.рт.ст, головним чином під впливом зовнішніх чинників і вертається до нормального рівня без лікувальних заходів (після сну, відпочинку і т.д.)

У другій стадії також виділяється дві фази: А -лабільна, В - стабільна.

У фазі А - артеріальний тиск підвищений постійно, під впливом щадного способу життя (відпочинок, нормальний сон, режим праці) артеріальний тиск на деякий час може нормалізуватися.

У фазі Б рівень артеріального тиску значно і стійко підвищений до 180 — 200 на 105 -115 мм.рт.ст. і знизити його можна лікуванням. В 2 стадії хвороби, особливо у фазі Б, нерідко виникають гіпертонічні кризи.

Пацієнти скаржаться на головний біль, запаморочення, швидку втомлюваність, приливи крові до голови, поганий сон, серцебиття, ниючі болі в ділянці серця, шум у вухах, «мерехтіння комах» перед очима.

Розвиваються дистрофічні зміни з боку внутрішніх органів (серця, нирок) і головного мозку внаслідок розладу кровообігу в них.

Третя стадія хвороби відповідає тому періоду захворювання, коли в різних органах внаслідок тривалого підвищення артеріального тиску формуються атеросклеротичні зміни. Артеріальний тиск сягає високого рівня 200 - 230 на 115 - 130 мм.рт.ст. Можливі і більш високі підйоми артеріального тиску, що звичайно спостерігається при часто виникаючих гіпертонічних кризах.

У третій стадії часто відмічаються ускладнення гіпертонічної хвороби у вигляді інсультів, інфарктів міокарду, стенокардії та ін. В окремих пацієнтів, не дивлячись на значне і стійке підвищення артеріального тиску, протягом багатьох років не спостерігається важких судинних ускладнень.

Лікування гіпертонічної хвороби повинне бути всебічним і комплексним. Використання одних лише ліків, спрямованих на зниження артеріального тиску, недостатньо і повинно сполучатися з рядом загально терапевтичних заходів. Всім пацієнтам, хворим на гіпертонічну хворобу, показані заходи загального характеру: боротьба зі стресами, аутогенне тренування, правильний режим праці, достатній відпочинок, повноцінний сон, заняття лікувальною фізкультурою під наглядом лікаря, загартовування, масаж.

Проведення цих заходів найбільш ефективне на ранніх етапах розвитку захворювання ( у 1-й і 2-й А стадіях) і дозволяє нормалізувати артеріальний тиск навіть без використання ліків. На більш пізніх стадіях захворювання ( 2 Б і З стадія), не дивлячись на постійне вживання ліків, також необхідно застосовування загально терапевтичних заходів, включаючи масаж.

Застосування масажу при гіпертонічній хворобі спрямовано на нормалізацію діяльності центральної нервової системи і апарату кровообігу, зниження тонусу судин і артеріального тиску, поліпшення обміну речовин і загального стану пацієнта.

Показання до масажу: перша і друга стадії гіпертонічної хвороби, якщо немає загострення, за відсутністю виражених склеротичних змін у внутрішніх органах і загальних протипоказань до масажу.

Як правило, проводиться масаж шийно-комірцової зони, тобто задньої поверхні шиї, ділянки надпліччя, верхньої частини спини до рівня 4-го грудного хребця і грудей до рівня 2-го ребра. Крім масажу шийнокомірцової зони може також проводитись масаж спини, волосистої частини голови, обличчя, живота.

Положення пацієнта - лежачи на животі з опорою голови на кушетку або сидячи з опорою голови пацієнта на підголовник, на спинку стільця, на валик.

В цілому при гіпертонічній хворобі проводиться щадний масаж. Принцип щадіння полягає у виключенні інтенсивних масажних прийомів, щадному і скороченому виконанні масажних прийомів, обмеженою тривалістю процедури масажу. Прийоми вібрації не використовуються. Велике значення має виконання масажних прийомів в суворій послідовності і повільному темпі.

Застосовуються в основному такі прийоми: погладжування, розтирання, розминання (з обмеженням). Дуже обережно повинен проводитись масаж задньої поверхні шиї, особливо у осіб похилого і старечого віку із супутньою патологією з боку серця.

Починають масаж паравертебральних зон шийних, верхньогрудних спинномозкових сегментів за напрямком зверху вниз і від «центру» до «периферії», тобто від шиї і хребта до лопаток і плечових суглобів. Використовується поверхневе і глибоке погладжування, в тому числі гребенеподібне, граблеподібне, гладиння; розтирання прямолінійне, циркулярне, спіралеподібне, гребенеподібне, штрихування, стругання; несильне розминання, в тому числі натискання, зсування, розтягування, щипцеподібне розминання, легка безперервна лабільна вібрація. На задній поверхні шиї і ділянці надпліч масаж проводиться за ходом м'язових волокон трапецеподібних і дельтоподібних м'язів зверху вниз і зсередини назовні, використовуючи такі самі прийоми, що і на паравертебральній зони.

На верхній частині грудей в напрямі від грудини до підпахвових западин за ходом волокон великих грудних м'язів здійснюється погладжування, розтирання, розминання.

При масажі голови застосовують прийоми:

охоплюючи поверхневе і глибоке погладжування паралельно двома руками в напрямку до потилиці, від тім'я до завушних ділянок;

граблеподібне погладжування двома руками від лоба до потилиці і до скроневих ділянок;

граблеподібне розтирання подушечками пальців шкіри черепа циркулярно;

розтирання кінцями пальців лобового і потиличного м'язів;

переривчасте натискання кінцями пальців;

глибоке погладжування опорною поверхнею кисті двома руками;

зрушення м'яких покровів черепа поздовжньо і поперечно.

Проводячи масаж голови, звертають увагу на больові точки і зони, що розташовуються по середній лінії голови і тім'яної ділянки, між бровами, а також у місцях прикріплення грудинно-ключично-соскоподібних мязів і в ділянках, розташованих ззовні від потиличного горба. Погладжування, розтирання і ніжна безперервна вібрація вказаних зон і точок зменшує болі у цих місцях.

Процедуру масажу рекомендується закінчувати широкими штрихами погладжування голови, шиї, надпліч, міжлопаткової зони.

Тривадість процедури – від 8-12 хв. до 18-22 хв. масаж проводиться щоденно (по можливості 2 рази на день), на курс від 10-12 до 20-24 процедур, в середньому 12-15 процедур.

За відсутністю протипоказань масаж поєднують з ЛФК, фізіотерапією, аутогенним тренуванням. Не проводиться масаж у період загострення гіпертонічної хвороби (гіпертонічний криз).