Помірний географічний пояс

В помірному поясі виділяють 6 природних зон: 1) тайги; 2) мішаних лісів; 3) широколистих лісів; 4) лісостепів; 5) степів; 6) напівпустель і пустель.

Зона тайги. В зоні тайги виділяють дві підзони: підзону східної тайги і підзону західної тайги. Для підзони східної або так званої гудзонівської тайги характерний помірно-континентальний, прохолодний і вологий клімат з суворою сніжною зимою (– 27⁰С) і коротким теплим літом (+20⁰С). Опади (500-700 мм на рік) скрізь перевищують випаровування, що у сукупності з наявністю багаторічної мерзлоти обумовлює значний розвиток заболочування. Для рослинності характерна наявність таких ендемічних американських деревних видів, як чорна (Pikea mariana) і біла (Pikea glauca) ялини, бальзамічна ялиця (Abies balsamea), що ростуть на суглинкових грунтах. Бальзамічна ялиця є джерелом смоли, широко відомої у медицині під назвою канадського бальзаму. По краях боліт панує американська модрина (Larix amerikana). На більш сухих вододілах з піщаними грунтами переважають сосни: сосна банксова або чорна (Pinus banksiana), сосна веймутова або біла (Pinus strobus) і сосна червона (Pinus resinosa). З листяних порід поширені дрібнолисті породи: біла або паперова береза (Betula papyrifera), осика (Populus tremuloides), бальзамічна тополя (Populus balsamifera). Для підліску східної тайги характерні різноманітні ягідні кущі і кущики: червона і чорна смородина, малина, чорниця. Поверхня грунту вкрита мохами і лишайниками. Типові грунти – підзолисті і болотні.

Для підзони західної або тихоокеанської тайги характерний помірно-морський вологий і м’який клімат, де зимова температура рідко опускається нижче 0⁰С. Це обумовлює виключне багатство хвойних лісів, типовими представниками яких є сітхинська ялина (Pikea sitchensis), дугласова ялиця або дугласія (Pseudotsuga Douglasic), західна тсуга або західний хемлок (Tsuga heterophylla), кипарисовик або жовтий кедр (Chamaecyparis nootkatensis), гігантська туя або червоний кедр (Thuja plicata). Ситхинська ялина, на відміну від білої або чорної, має світло-коричневу або світло-червону деревину. Дугласова ялиця схожа на європейську ялицю своїм плоским листям, проте це листя значно вужче. Крім Північної Америки вона поширена у Південно-Східній Азії і на Японських островах. Середня висота дерева складає 20-25 м, проте зустрічаються екземпляри, що сягають висоти 100 м. Західна тсуга або західний хемлок також володіє значною висотою (до 75 м) є проміжною рослиною між ялиною та ялицею. Крім Північної Америки поширена у Південній і Південно-Східній Азії і на Японських островах. Зустрічаються також і широколисті породи, проте лише в тих місцях, де корінні асоціації порушені. У підліску багато різноманітних кущів, часто колючих. Наземний покрив багатий на папороті і мохи. На південь тихоокеанські вологолюбні хвойні ліси поширюються майже до широти 40⁰ пн. ш. Під лісами цієї підзони формуються бурі лісові грунти, які зазвичай характерні лише для широколистих лісів.

Фауна тайги значно багатша, ніж в тундрі і лісотундрі. Типовими є лось, бурий і чорний ведмеді, вовк, лисиця (сіра, рижа, червона), рись, скунс, єнот, видра, куниця, ласка, норка, бобер, деревний дикобраз (голкошерст), червона білка, два види бурундука, мускусний щур (ондатра).

Зона мішаних лісів. В зоні мішаних лісів також виділяють дві підзони – східну і західну. Східна підзона розташована на східному узбережжі материка і в районі Великих озер. Для цієї підзони характерний помірно-теплий і помірно-вологий клімат. Рослинність складають хвойно-широколисті ліси. Хвойні породи панують на ділянках, складених валунними суглинками. Листяні породи переважають на більш сухих ділянках, складених лесоподібними суглинками. Із хвойних порід найбільш характерними є сосни біла (Pinus strobus) і червона (Pinus resinosa), східна тсуга або східний хемлок (Tsuga canadensis). З листяних порід поширені цукровий клен (Aker sacharum), ясени білий (Fraxinus amerikana) і чорний (Fraxinus nigra), в’яз білий (Ulmus amerikana), дуби червоний (Quercus rubra), великоплідний (Q. macrocarpa), білий (Q. alba) і північний (Q. borealis), липа (Tilia americana). Зустрічається навіть таке теплолюбне дерево, як бук (Fagus amerikan).

Західна підзона мішаних лісів розташована західніше Великих озер на Великих рівнинах Канади. Взимку там трапляються сильні морози, тому замість хвойно-широколистих ростуть хвойно-дрібнолисті ліси, в яких крім хвойних ростуть дрібнолисті породи: осика (Populus tremuloides), бальзамічна тополя (Populus balsamifera), паперова береза (Betula papyrifera). В результаті господарської діяльності значні площі лісів в зоні мішаних лісів різко скоротились і її лісистість тепер не перевищує 30 %.

У ґрунтовому покриві зони мішаних лісів панують дерново-підзолисті ґрунти. Типовими представниками фауни є віргінський олень, чорний ведмідь (барібал), вовк, рись, лисиця, єнот, борсук, норка, видра, скунс і один із видів сумчастих щурів – опосум.

Зона широколистих лісів розміщується на сході материка південніше зони мішаних лісів. Вона займає більшу частину Аппалачів і східну частину Центральних рівнин. Для неї характерний помірний м’який і вологий клімат. Літо дуже тепле (середня температура липня +22...+25⁰С). Середня січнева температура змінюється з півночі на південь від – 10⁰С до 0⁰С. Опадів випадає від 800 до 1200 мм на рік при літньому максимумі. Для широколистих лісів Північної Америки або так званих аппалачських лісів характерна виняткова видова різноманітність. Тут зустрічаються десятки видів дуба: білий (Quercus alba), чорний (Q. velutiana), червоний (Q. rubra), ясночервоний (Q. coccinea), двокольоровий (Q. bikolor), північний (Q. borealis) та ін. Дуже характерні бук американський (Fagus amerikan) і цукровий клен (Aker sacharum). Типові липа срібляста (Tilia alba), платан (Platanus occidentalis). Зустрічаються такі давні реліктові теплолюбні види, як гікорі (Carya ovata), ліквідамбар (Liguidambar styraciflua), магнолія (Magnolia grandiflora), тюльпанне дерево (Liriodendron tulipifera). В своєму первозданному вигляді ліси збереглися погано. Вони сильно постраждали від вирубки і розчистки під ріллю. В грунтовому покриві панують бурі лісові грунти.

Для тваринного світу широколистих лісів характерні олень вапіті, віргінський або білохвостий олень (родич європейського благородного оленя), чорний ведмідь (барібал), рись, росомаха, деревний дикобраз, куниця, сіра лисиця, вовк, скунс, єнот, опосум.

Зона лісостепіврозташована західніше зони мішаних лісів і зони широколистих лісів, займає центральну частину Великих рівнин і північно-західну частину Центральних рівнин і, на відміну від них, простягається не з заходу на схід, а з півночі на південь. Вона є перехідною зоною між лісовою і степовою зонами, тому у рослинному покриві поєднуються лісові і степові формації. Лісові формації представлені переважно осиковими і березовими лісами, а степові – злаково-різнотравними лучними степами. У ґрунтовому покриві панують сірі лісові ґрунти на півночі зони і опідзолені чорноземи на півдні зони.

Зона степіврозміщується західніше та південніше лісостепової зони і займає південну частину Великих рівнин і південно-західну частину Центральних рівнин. На заході вони межують з гірською системою Кордильєр. Степи являють собою рівнинні простори, вкриті трав’янистою рослинністю. Клімат зони помірно-континентальний з холодною малосніжною зимою і жарким літом. Січневі температури коливаються від – 1⁰С на півночі зони до – 25⁰С на півдні. Середня температура липня + 22...+ 25⁰С. Опадів випадає до 550 мм за рік, проте випаровування перевищує їх кількість в 3-4 рази. Часто трапляються посухи, які супроводжуються пиловими бурями.

Внаслідок зменшення кількості опадів зі сходу на захід і збільшення тепла із півночі на південь, виділяють два типи степів – типові і сухі. Типові степи простягнулися вузькою дугоподібною смугою по північній і східній околицях зони. Всередині цієї дуги більш велику територію займають сухі степи. В рослинному покриві типових степів, що сформувались на чорноземних ґрунтах, панують середньовисокі (0,5-1,0 м) злаки: ковила (Stipa spartea), пирій (Agropyron smithii), бородач малий (Andropogon scoparius), грама (Bouteloua curtipendula), келерія (Koeleria cristata), спороболус (Sporobolus asper). Крім злаків є багате різнотрав’я. Для сухих степів, що сформувались на каштанових ґрунтах, характерні низькотравні злаки, серед яких є такі представники типових степів, як пирій і тонконіг, а ковила, грама і спороболус представлені іншими, ніж в сухих степах видами (Stipa comata, Bouteloua gracilis, Sporobolus cryptandrus). Крім того, поширені види, що відсутні у типових степах: бізонова трава (Bulbilis dactyloides), аристида (Aristida purpurea), холодний полин (Artemisia frigida), горобинець (Oxytropis lambertii), софора (Sophora sericea) і навіть опунція (Opuntia missauriensis).

Фауна степів збереглася погано. Зустрічаються вилорога антилопа, койот (степовий вовк), скунс, борсук, тхір, лучна собачка, гофер, ховрах, бурундук, дикобраз; з плазунів – гримуча змія. В заповідниках зустрічається степовий бізон. З птахів поширені тетерев, індиковий гриф, мексиканській сокіл, земляна сова. Лучні собачки – це зовсім не собака. У дійсності вона скоріше білка, проте має короткий хвіст, живе під землею і на її поверхні та є родичем ховраха. Лучні собачки живуть у «містах», що поділені на райони, які суворо розмежовані. Житла усіх мешканців одного району з’єднані між собою підземними ходами, що нагадують лабіринти із спальнями для окремих сімей, загальними коридорами, основними і запасними виходами, рівновіддаленими один від одного. Мешканці одного району можуть будь-яким чином пересуватись в його межах, але не можуть заходити на територію іншого району. Пояснюється такий порядок необхідністю збереження запасів трави, якою харчуються лучні собачки. Кожна сім’я лучних собачок має харчуватись рослинністю навколо нори, не вторгаючись на територію сусідів.

Зона степів – це головна область землеробства США з типовими чорноземами і каштановими грунтами, тому на значних просторах природна трав’яна рослинність або зовсім щезла або суттєво змінилась.

Зона напівпустель і пустель займає внутрішні плато і плоскогір’я центрального поясу Кордільєр. Клімат зони аридний з кількістю опадів 100-250 мм на рік. Сухість клімату обумовлена ефектом “дощової тіні” Кордильєр. В рослинному покриві переважає чорний полин (Artemisia tridentata), який являє собою кущ висотою трохи більше метра з потужною кореневою системою, що росте розріджено, острівками на незасолених сіро-бурих грунтах. Зустрічаються також кущ терескен (Ceratoides lanata), що є одним із видів полину, кущ мескитове дерево (Prosopis juliflora), креозотовий кущ (Larrea tridentata) із липким, пахучим, темно-зеленим, блискучим листям. На знижених ділянках з більшою зволоженістю і більшою засоленістю поширені зарості ендеміка саркобатусу або сального дерева (Sarcobatus vermiculatus). Це кулеподібний колючий кущ висотою до 1,5 м, який отримав свою назву через темне-зелене листя, яке вилискує так, немов би змазане жиром. Поруч із саркобатусом росте лобода (Atriplex confertifolia), що утворює подушки сірого кольору висотою 15-60 см, під котрими краще зберігаються тепло і волога. На сильно засолених грунтах головну роль у рослинному покриві грають солянки (Salicornia, Allenrolfea). На півдні зони поширені сукуленти – кактуси, опунції, юкки, агави та ін.

У тваринному світі особливо численні гризуни і плазуни. Із гризунів поширені кенгуровий щур, хом’ячок, ховрах, гофер, кролик, полівка та ін., із плазунів – ящірки отрутозуб, фінозома, хірот, гримуча змія. З павукоподібних поширені отруйні тарантули та скорпіони. Копитні представлені антилопою-вилорогом, чорнохвостим оленем, хижаки – пумою, койотом, лисицею, скунсом, борсуком.