ГЕОГРАФІЧНІ ПОЯСИ І ПРИРОДНІ ЗОНИ

_____________________________________________________________

Основні особливості прояву географічної зональності в Північній Америці полягають в тому, що на півночі материка природні зони витягнуті в широтному напрямку, тобто простягаються з заходу на схід, а в центральній і південній частинах материка вони розміщуються меридіонально, тобто з півночі на південь. Таке розміщення природних зон пояснюється впливом орографії, а саме Кордильєр, на умови зволоження. Вони простягаються меридіонально і, стоячи на шляху переміщення західних вітрів, створюють такі умови, коли співвідношення тепла і вологи не змінюється із зміною широти, підпорядковуючись напряму простягання гірських хребтів. Материк перетинають шість географічних поясів (арктичний, субарктичний, помірний, субтропічний, тропічний, субекваторіальний), в кожному з яких сформувався свій набір природних зон.

Арктичний пояс

В арктичному поясі розміщується лише одна природна зона – арктичних пустель. Вона охоплює Гренландію і північну частину Канадського Арктичного архіпелагу. Природні умови там дуже суворі. Сніговий покрив майже не сходить, значні території займають льодовики. Поверхня льодовиків позбавлена життя. На сніговій поверхні в літній час поселяються деякі види водоростей, а на виступах корінних порід (нунатаках) утворюється бідна рослинність із мохів і лишайників. На ділянках, де сніг влітку встигає розтанути, на арктичних грунтах, що є слабо диференційованою супіщаною або легкосуглинковою масою, формується рідкий (не більше 5-10 % поверхні) рослинний покрив з лишайників і мохів, а також деяких трав’яних рослин і кущиків. Із трав’яних рослин зустрічаються тонконіг (Poa abbreviata), вівсяниця коротколиста (Festuca brachyphylla), квасениця (Oxyria digina), сніговий жовтець (Ranunculus acer, R. auricomis), крупка (Draba L.), ломикамінь (Saxifraga rivularis), кассіопея (Cassiope tetragona), фіппсія (Phippsia algida), пухівка (Eriophorum L.) та ін., із кущиків – дріада (Dryas integrifolia).

Тваринний світ представлений дрібним гризуном лемінгом, північним оленем карибу і мускусним вівцебиком. З хижаків поширені білий ведмідь, полярний вовк, песець, з птахів – біла куріпка, полярна сова. Влітку на узбережжях поширені гага, чайка, поморник, полярна крачка. У прибережних водах зустрічаються гренландський кит, гренландський тюлень, морж та ін. Мускусний вівцебик – це велика, сильна і витривала тварина з дуже густим і довгим хутром, яке на 60-80 % складається із пухових волос. Тому морозів він не боїться. Харчується мохами, осоками. Живе у стадах. Вовків не боїться. Побачивши вовка, стадо вівцебиків не втікає, а займає кругову оборону, зібравши всередину телят. Вовків, що нападають, вівцебики відкидають рогами і топчуть копитами. Ця сміливість згубила вівцебиків: людина, що озброєна рушницею, не сходячи з місця в змозі постріляти все стадо, що стоїть до останнього звіра, навіть не намагаючись врятуватись. Тому мускусний вівцебик, який колись був поширений по всій тундрі, майже винищений і сьогодні суворо охороняється.