Лекція №6 еквівалентність перекладу. Рівні еквівалентності

план

1. Еквівалентність перекладу при переданні функціонально-ситуативного зміста оригіналу.

1.1. Поняття перекладацької еквівалентності. Перший рівень еквівалентності.

1.2. Другий рівень еквівалентності.

1.3. Третій рівень еквівалентності.

1.4. Роль функціонально-ситуативного зміста оригіналу.

2. Еквівалентність перекладу при переданні семантики мовних одиниць.

2.1. Власне мовні аспекти змісту висловлювання. Четвертий рівень еквівалентності. Використання у перекладі синонімічних структур, порядку слів, типів речень.

2.2. П’ятий рівень еквівалентності. Можливі розбіжності у предметно-логічному значенні.

2.3. Конотативний аспект значення слова.

2.4. Еквівалентність при переданні внутрішньолінгвістичних аспектів значення слова.

1.1. Поняття перекладацької еквівалентності. Перший рівень еквівалентності. Однією з головних задач перекладача є максимально повне передання зміста оригіналу. Слід розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, припущена різницею мов, і перекладацьку еквівалентність – реальну смислову близькість текстів оригіналу й перекладу, яка досягається перекладачем у процесі перекладу.

Межею перекладацької еквівалентності є максимально можливий (лінгвістичний) ступінь зберігання зміста оригіналу при перекладі, але у кожному окремому перекладі смислова близькість з оригіналом різною мірою та різними засобами наближається до максимальної.

Різниця у системах МД і МП й особливостях створення текстів на кожній з цих мов різним ступенем можуть обмежувати можливість повного зберігання у перекладі зміста оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на зберіганні (та відповідно втраті) різних елементів смислу, що містяться в оригіналі. Залежно від того, яка частина змісту передається у перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються різні рівні (або типи) еквівалентності. На будь-якому з них переклад забезпечує міжмовну комунікацію.

Будь-який текст виконує якусь комунікативну функцію: повідомляє про факти дійсності, виражає емоції, встановлює контакт між комунікантами, вимагає від Рецептора якоїсь реакції або дії тощо. Наявність у процесі комунікації такої мети визначає загальний характер повідомлень, що передаються, а також їх мовного оформлення. Порівняємо такі відрізки мовлення, як: «На столі лежить яблуко», «Як я люблю яблуки!», «Дай мені, будь ласка, яблуко», «Ти чуєш, що я сказав?». У кожному з цих висловлювань, окрім значень окремих слів та структур і конкретного змісту усього повідомлення, можна виявити й узагальнений функціональний зміст: констатацію факту, експресію, спонукання, пошук контакту. Текст може послідовно або одночасно виконувати декілька комунікативних функцій – вищенаведені висловлювання можуть створити зв’язний текст.

Частина зміста тексту (висловлювання), яка вказує на загально мовленнєву функцію тексту в акті комунікації, складає його мету комунікації. Вона являє собою «похідний» («припущений», «переносний») смисл. Він присутній у висловлюванні в прихованому виді і виводиться із висловлювання як смислового цілого. Окремі мовні одиниці беруть участь у створенні такого смислу вже не безпосередньо через своє власне значення, а побічним шляхом, складаючи з іншими одиницями смислове ціле, яке слугує основою для вираження за його допомогою додаткового смислу. Сприймаючи висловлювання, Рецептор має не тільки збагнути з усього змісту, витягнути з нього додаткову інформацію. Вона повідомлює не тільки про те, що говорить Джерело, але і для чого він це каже, «що він хоче цим сказати».

Еквівалентність перекладів першого типу полягає у збереженні тільки тієї частини зміста оригіналу, яка складає мету комунікації: (1) Maybe there is some chemistry between us that doesn’t mix. – Бывает, что люди не сходятся характерами. (2) That’s a pretty thing to say! -- Постыдился бы! (3) Those evening bells, those evening bells, how many a tail their music tells. – Вечерний звон, вечерний звон, как много дум наводит он.

У прикладі (1) мета комунікації полягала в переданні переносного значення, яке і складає головну частину змісту висловлювання. Тут комунікативний ефект досягається за рахунок своєрідного художнього зображення людських відносин, які порівнюються зі взаємодією хімічних елементів. Такий непрямий опис інформіції визнано перекладачем неприйнятним для МП і замінено іншим, певним чином менш образним висловлюванням, яке забезпечує, однак, необхідний комунікативний ефект.

У прикладі (2) мета комунікації полягає у вираженні емоцій мовця, обуреного попереднім висловлюванням співрозмовника. Для відтворення у перекладі цієї мети перекладач використав одну з стереотипних фраз, що виражають обурення у рідній мові, хоча мовні засоби, які складають її, не відповідають одиницям оригіналу.

І, нарешті, у прикладі (3) загальною функцією оригіналу, яку перекладач прагне усіма засобами зберегти, є поетичний вплив, оснований на звукопису, рифмі й розмірі.

Як видно з наведених прикладів, метою комунікації є найзагальніша частина змісту висловлювання, властива висловлюванню цілком. Вона і визначає його роль у комунікативному акті.

Для відношень між оригіналами й перекладами такого типу характерним є: 1) непорівнянність лексичного складу й синтаксичної організації; 2) неможливість зв’язати лексику й структуру оригіналу й перекладу відношеннями семантичного перефразування або синтаксичної трансформації; 3) відсутність реальних чи прямих логічних зв’язків між повідомленнями в оригіналі й перекладі, які б дозволяли стверджувати, що в обох випадках «повідомлюється про одне й те саме»; 4) найменша спільність зміста оригіналу й перекладу порівняно з усіма іншими перекладацькими, які визначаються еквівалентами.

Таким чином, у даному типі еквівалентності в перекладі говориться ніби-то «зовсім не те», про що йдеться в оригіналі. Цей висновок справедливий стосовно усього повідомлення в цілому, навіть якщо одне чи два слова в оригіналі мають прямі чи непрямі відповідники у перекладі. Англійське прислів’я A rolling stone gathers no moss описує ситуацію, яка досить легко передається в рос. перекладі, наприклад: «Катящийся камень мха не собирает». Але з цієї ситуації Рецептор перекладу не отримає тієї мети комунікації, яка міститься в оригіналі. Для нього сама ситуація не вказує досить чітко, як до неї слід віднестися, «добре», чи «погано», що немає «мху». У той же час для англійського рецептора ясно, що у цій ситуації “мох” втілює добробут, багатство, добро і що його відсутність – явище негативне. Таким чином, ситуація, що описується англійським прислів‘ям, підрозуміває висновок, що слід не вештатися по світу, а сидіти вдома, накопичуючи добро. Еквівалентним перекладом буде російська фраза, яка має аналогічну емотивну настанову і максимально відбиває стилістичну (поетичну) функцію оригіналу (форму прислів‘я). Оскільки опис тієї ж ситуації не забезпечує необхідного результату, перекладач має використовувати повідомлення, що описує іншу ситуацію. Спроба задовольнити вказані вимоги дає приблизний переклад: “Кому на месте не сидится, тот добра не наживет”.

1.2. Другий рівень еквівалентності. У другому типі еквівалентності загальна частина зміста оригіналу й перекладу не тільки передають однакову мету комунікації, але й відображають одну й ту саму позамовну ситуацію. Ситуацією називають сукупність об‘єктів і зв‘язків між ними, те, що описується у висловлюванні. Будь-який текст містить інформацію про щось, є співвіднесеним з якоюсь реальною чи уявленою ситуацією. Комунікативна функція тексту здійснюється через ситуативно-орієнтоване повідомлення. Не можна уявити зв‘язний текст, в якому б йшлося “ні про що”, так само як не може існувати думка без предмету думки.

Більш повне відтворення зміста оригіналу у другому типі еквівалентності порівняно з першим, де зберігалася лише мета комунікації, аж ніяк не означає передання усіх смислових елементів оригіналу. Зберігання вказання на однакову ситуацію супроводжується у перекладах цього типу значними структурно-семантичними розбіжностями з оригіналом. Справа в тому, що визначувана ситуація – це складне явище, яке не може бути описаним в одному висловлюванні цілком, у всьому розмаїтті його сторін, властивостей та особливостей. Кожне висловлювання описує відповідну ситуацію шляхом вказання на деякі її окремі ознаки. Одну й ту саму ситуацію можна описати через різні комбінації властивих особливостей. Наслідком цього є можливість і необхідність ототожнення ситуацій, що описуються з різних сторін. У мові з‘являються набори висловлювань, котрі сприймаються носіями мови як синонімічні, незважаючи на повне неспівпадіння мовних засобів, які їх складають.

У зв‘язку з цим виникає необхідність розрізняти саме факт на вказання на ситуацію та спосіб її опису, тобто частину змісту висловлювання, що вказує на ознаки ситуації, через які вона відображається у висловлюванні. Ті, хто користується мовою, здатні усвідомлювати ідентичність ситуацій, описаних різними засобами. А це означає, що у змісті будь-якого висловлювання наявна інформація, яка дозволяє судити як про те, яка ситуація описується, так і про те, які ознаки використано для її опису. Різниця між ідентифікацією ситуації й засобом її опису відображає своєрідність відносин між мовою, мисленням і реальністю, що підлягає опису. У змісті висловлювання присутні не самі ситуації та їхні ознаки, а лише їхні мовленнєві образи, які передаються у вигляді якихось відомостей чи інформації, тобто у вигляді повідомлення. Характер відображення обраних ознак та внутрішня організація інформації про них складають логічну структуру повідомлення. Одиниці смислу, що відображають окремі ознаки ситуації, являють собою загальні поняття –змістовні категорії. Спільність змісту таких ситуацій цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. Із життєвого досвіду нам відомо, що для того, щоб людину можна було побачити у даному місці, необхідно, аби вона туди прийшла, тобто знаходилася там. З цього робиться висновок, що “вона там майже не буває” та “ми її рідко там бачимо” означають “одне й те саме”.

Спільність змісту можна виявити і за рахунок різних змістовних категорій, наприклад: Ніч вже майже минула. – незабаром буде світанок. Вона нікуди не виходить. – Вона веде самітний спосіб життя. Вона добре збереглася. – Вона виглядає молодшою за свій вік. Тут наявні логічні, головним чином причинно-наслідкові зв‘язки.

Ідентифікація ситуації – це відображення у змісті висловлювання якоїсь реальної ситуації шляхом одного з можливих способів її опису. У свою чергу, спосіб опису ситуації – це відображення у змісті висловлювання тих ознак ситуації, які використано для її ідентифікації й узагальнено у вигляді змістовних категорій.

При другому типі характерна ідентифікація в оригіналі й перекладі однієї й тієї ж ситуації при зміненні способу її опису. Основою слугує універсальний характер відносин між мовою й екстралінгвістичною реальністю.

Другий тип перекладацької еквівалентності не базується на спільності значень використаних мовних засобів. Ось декілька прикладів: He answered the telephone – Він зняв слухавку. You are not fit to be in a boat – Тебе не можна пускати в човен. You see one, you have seen them all – Усі ведмеді схожі один з одним.

У цих висловлюваннях більшість слів та синтаксичних структур не знаходить безпосередньої відповідності у тексті перекладу. Разом з тим можна стверджувати, що між джерелом і перекладом цієї групи існує більша спільність змісту, ніж при еквівалентності першого типу. Зіставимо, наприклад, переклади: (1) That’s a pretty thing to say – Посоромився б! (2) He answered the telephone – Він знів слухавку.

У (1) йдеться про різні явища, між якими не можна побачити якогось реального зв‘язку. Спільність оригіналу й перекладу полягає лише в тому, що в обох випадках можна зробити однакові висновки про емоційне ставлення мовця до попереднього зауваження його співрозмовника. У (2) незіставні мовні засоби оригіналу й перекладу фактично описують один і той самий вчинок, вказують на однакову реальність, оскільки спілкуватися по телефону можна тільки знявши слухавку. В обох текстах йдеться про різне, але те саме. Про такі висловлювання часто кажуть, що вони “виражають іншими словами одну й ту саму думку”: Stop, I have a gun! – Стій, стріляти буду! Reduction on taking a quantity – Оптовим покупцям знижка.

Для відносин перекладацької еквівалентності другого типу характерним є:

(1) непорівнянність лексичного складу та синтаксичної організації;

(2) неможливість зв‘язати лексику й структуру оригіналу й перекладу відносинами семантичного перефразування або синтаксичної трансформації;

(3) збереження у перекладі мети комунікації, оскільки збереження домінантної функції висловлювання є обов‘язковою умовою еквівалентності;

(4) збереження у перекладі вказівки на одну й ту саму ситуацію, що доводиться існуванням між різномовними повідомленнями прямого реального або логічного зв‘язку, який дозволяє стверджувати, що в обох випадках “повідомляється одне й те саме”.

1.3. Третій рівень еквівалентності може бути охарактеризований такимиприкладами: Scrubbing makes me bad-tempered. – Від миття підлоги у мене псується настрій. London saw a cold winter last year. –- В прошлом году зима в Лондоне была холодной. That will not be good for you. -– Це може погано для вас скінчитися.

Зіставлення оригіналів та перекладів цього типу виявляє наступні особливості:

1) відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури;

2) неможливість зв‘язати структури оригіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації;

3) збереження у перекладі мети комунікації та ідентифікації тієї ж самої ситуації, щой в оригіналі;

4) збереження у перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в оригіналі, тобто збереження тієї частини змісту первісного тексту, яка називається “засобом опису ситуації”.

Відносини між змістами оригіналу й перекладу в цих випадках класифікуються формально-логічними відносинами між поняттями: рівнозначності, підпорядкування, контрадикторності, перехрещення. Наявність таких зв‘язків слугує додатковим показником більшої смислової спільності з оригіналом порівняно з вищерозглянутими випадками. Ця спільність основних понять означає збереження структури повідомдення, коли для опису ситуації в оригіналі й перекладі обираються одні й ті самі ознаки. Якщо у попередніх типах еквівалентності у перекладі зберігалися відомості відносно того, “для чого повідомлюється зміст оригіналу” та “про що у ньому повідомлюється”, то тут вже передається і “що повідомлюється в оригіналі”,тобто яка сторона ситуації, що описується складає об‘єкт комунікації.

У межах одного способу опису ситуації можливі такі види семантичного варіювання:

1) ступінь деталізації опису (означає більшу чи меншу експліцитність перекладу порівняно з оригіналом: I saw there was a question asked. – Я бачив у газетах, що був запит. ); 2) спосіб об‘єднання у повідомленні ознак, що підлягають опису (поняття, узагальнюючі обрані ознаки ситуації, сполучуються у повідомленні за певних правил його побудови); 3) напрямок відносин між ознаками (при описі ситуації з різних точок зору синонімічні повідомлення можуть пов‘язуватися відносинами конверсивності: “Професор приймає іспит у студентів. – Студенти складають іспит професорові”); 4) розподіл окремих ознак у повідомленні (порядок слідування ознак у тексті перекладу може бути іншим ніж в оригіналі).

1.4. Роль функціонально-ситуативного зміста оригіналу. У вищеописаних трьох типах еквівалентності спільність зміста оригіналу й перекладу полягала у збереженні основних елементів зміста тексту. У змісті будь-якого висловлювання виражається якась мета комунікації через опис якоїсь ситуації, який здійснюється певним засобом (шляхом відбору деяких ознак даної ситуації). У першому типі еквівалентності у перекладі зберігається тільки перша з указаних частин зміста оригіналу (мета комунікації), у другому типі – перша й друга (мета комунікації та опис ситуації) у третьому – всі три частини (мета комунікації, опис ситуації та спосіб її опису).

Вираз «частина змісту» не означає, «частина висловлювання» чи «зміст частини висловлювання». Частини змісту не розміщені у змісті лінійно, таким чином, щоб в одній частині виражалася мета комунікації, а в іншій – опис ситуації. Вони висловлюються усім складом висловлювання, одна через іншу.

2.1. Власне мовні аспекти змісту висловлювання. Четвертий рівень еквівалентності. Використання у перекладі синонімічних структур, порядку слів, типів речень. Аби два висловлювання в оригіналі й перекладі були повністю тотожними, необхідно, щоб повністю збігалися не тільки мета комунікації опис ситуації, але і їхні лексичні одиниці, а також синтаксичні відношення між ними. Змісту висловлювання не існує повз значення мовних одиниць, що його складають. Вони не тільки сумісно виражають функціонально-ситуативні аспекти змісту висловлювання, але й вносять у цей зміст і додатковий зміст, який також входить у повідомлення.

У різних умовах комунікації на перший план виступають окремі смислові елементи висловлювань, і в такому разі вибір того чи іншого слова або синтаксичної структури набуває важливої ролі у змісті всього повідомлення.

Якщо у перших трьох типах еквівалентності елементи смислу зберігалися при незначному збігу мовних засобів, то в четвертому типі еквівалентності відтворюється і значна частина значень синтаксичних структур оригіналу. Тут вже зберігаються відомості не тільки «для чого», «про що» й «що» говориться у тексті оригіналу, але, частково і «як це говориться». Максимально можливе збереження синтаксичної структури оригіналу й перекладу називають синтаксичним паралелізмом.

Відношення між оригіналом та перекладом четвертого типу еквівалентності характеризуються такими особливостями:

1) значний, хоча і неповний паралелізм лексичного складу – для більшості слів оригіналу можна підібрати відповідні слова в перекладі з близьким змістом;

2) використання у перекладі синтаксичних структур, які аналогічні структурам оригіналу або пов‘язані з ними відносинами синтаксичного варіювання;

3) зберігання у перекладі трьох частин зміста оригіналу і мети комунікації, вказання на ситуацію й спосіб її опису.

Зміст висловлювання має значну спільність, відрізняючись лише додатковою інформацією, що міститься у кожній окремій структурі: He was never tired of old songs. – Старі пісні йому ніколи не набридали.

Порядок слів має важливе значення при четвертому типі еквівалентності, тому що використання аналогічної структури нерідко стає можливим лише за умови змінення порядку слідування слів у даній структурі.

Можливо при перекладі і варіювання між простими, складно-сурядними й складно-підрядними реченнями. Різниця між типами речень має певну комунікативну значущість.

Стилю англійських газет та публіцистичних матеріалів властиве поєднання в одному реченні різнорідних, відносно незалежних ідей. Це не є властивим для мови перекладу. Тому при перекладі таких речень збільшується їхня кількість. Водночас змінення кількості речень може здійснюватися і у бік зменшення.

2.2. П‘ятий рівень еквівалентності. Можливі розбіжності у предметно-логічному значенні. У п‘ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості зміста оригіналу й перекладу, яка може існувати між текстами різних мов:

I saw him at the theatre. – Я бачив його в театрі. The house was sold for 10 thousand dollars. – Дом був проданий за 10 тисяч доларів.

Для відношень між оригіналами й перекладами цього типу характерно:

1) високий ступінь паралелізму в структурній організації тексту;

2) максимальна співвіднесеність лексичного складу: в перекладі є відповідності усім повнозначним словам оригіналу;

3) збереження у перекладі усіх основних частин зміста оригіналу. Отже, до чотирьох частин змісту, що зберігалися в четвертому типі еквівалентності, додається максимально можлива спільність окремих сем, що входять у значення співвіднесених слів оригіналу й перекладу. Ступінь такої спільності визначається можливістю відтворення в перекладі окремих компонентів значення слів оригіналу.

Внаслідок розбіжностей у нормі й узусі МД та МП відмова від використання у перекладі найближчого за змістом відповідника фіксується регулярно, перешкоджаючи повній реалізації еквівалентності п‘ятого типу..

2.3. Конотативний аспект значення слова. Еквівалентність окремих слів в оригіналі та перекладі передбачає максимально можливу близькість не тільки предметно-логічного, а й конотативного значення співвіднесених слів, що відображають характер сприйняття мовцями тієї інформації, що міститься у слові. Найбільшу роль у передачі конотативного аспекту семантики слова оригіналу відіграють його емоційний, стилістичний та образний компоненти.

Емоційна характеристика значення слова може бути позитивною чи негативною. У будь-якій мові існують слова, що співпадають з предметно-логічним значенням, але розрізняються за наявністю або характером емоційного компонента в семантиці слова. Наведемо пари англійських та українських слів, перше з яких нейтральне, а друге – емоційно марковане: dog – doggie, cat – pussy, womanly – womanish, smell – fragrance; кішка – кішечка, буржуа – буржуй, сидіти – розсістися. Як правило, загальний характер емоційності може зберігатися при перекладі, тобто можливо підібрати у МП таке слово, яке відображає таке саме схвальне чи несхвальне відношення мовця до предмету, як і в МД. Передання емоційного характеру полегшується завдяки тому, що реалізація значення у висловлюванні розповсюджує відповідну характеристику на висловлювання цілком: робить висловлювання емоційним, стилістично забарвленим або образним. Ось чому в перекладі цей елемент змісту може бути відтворений нелокально, тобто в іншому місці висловлювання, в семантиці іншого слова: Sometimes I feel about eight years old, my body squeezed up and everything else tall. – А інколи здається, що я восьмирічний хлопчисько, сам малесенький, а все навколо величезне.

Збереження у перекладі емоційної характеристики висловлювання шляхом використання слів з відповідним конотативним значенням є виключно важливим у досягненні еквівалентності. Недотримання цієї вимоги може зробити переклад цілком нееквівалентним.

Так само еквівалентність п‘ятого типу передбачає збереження у перекладі стилістичної характеристики оригіналу. Найпростішим з цієї точки зору є переклад термінів, які мають термінологічні відповідники у МП. Але з рештою слів усе набагато складніше, бо вони можуть бути нейтральними чи емоційно забарвленими, з чого випливає питання їх доречності/недоречності у відповідних висловлюваннях.

Еквівалентність конотативного значення у МД і МП передбачає також і відтворення асоціативно-образного компоненту. Семантика деяких слів включає інформацію, пов‘язану з певними асоціаціями у свідомості мовців. Для мешканців багатьох країн “сніг” – це не просто вид атмосферних опадів, але й еталон білизни, з яким прийнято порівнювати інші білі предмети. Крейда теж біла, але з нею порівнюють лише колір обличчя. Російське “щепка” застосовується для образного опису худоби людини, “баня” – не тільки місце, де миються, але і спека, тоді як англ. bath позбавлене цієї характеристики.

2.4. Еквівалентність при переданні внутрішньолінгвістичних аспектів значення слова. Особливе місце у відносинах між одиницями оригіналу й перекладу в п‘ятому типі еквівалентності займає внутрішньолінгвістичне значення слова. Будь-яке слово знаходиться у складних семантичних відношеннях з іншими словами. Ці зв‘язки відображені в його семантиці. Так українське слово стіл семантично зв‘язане з найменуваннями інших предметів меблів: стілець, крісло і т.і. Інший тип зв‘язку виявляється між цим словом та іншими, які можуть сполучуватись з ним у мовленні: дерев‘яний, круглий, стояти, накривати тощо. Третій тип семантичного зв‘язку виявляє спільні елементи смислу в слові стіл з такими словами як столовий, столоватися, застольний тощо, які об‘єднує спільнокорнева морфема. Лінгвістично зумовлений і зв‘язок між окремими значеннями багатозначних слів. У російській мові між значеннями совет та доска, українській – рада та дошка навряд чи можна побачити якусь спільність, а в англ. мові співвідносяться як значення одного й того самого слова board.

Характер відтворення внутрішньолінгвістичного значення у перекладі відрізняється від передачі денотативних і конотативних значень. Насамперед у більшості випадків еквівалентність слів оригіналу й перекладу не залежить від того, чи зберігається внутрішньолінгвістичне значення слів. Це значення, яке є “нав‘язаним” слову системою мови, містить інформацію, котра зазвичай не входить у наміри Джерела і на яку комуніканти не звертають уваги, бо вважають її елементом оформлення думки, а не самою думкою. Необхідність відтворити компоненти внутрішньолінгвістичного значення слова у перекладі виникає лише тоді, коли це значення в оригіналі виступає на перший план, тобто до нього привертається особлива увага. Тим самим її компоненти стають комунікативно значущими, домінантними елементами змісту. У таких випадках передання таких значень є обов‘язковою умовою досягнення еквівалентності.

Одним з таких внутрішньолінгвістичних компонентів є відображення у семантиці слова окремих морфем, що його складають. Слово може представляти складне утворення, побудоване шляхом злиття декількох значущих частин (морфем). Як правило, певне сполучення морфем набуває особливого значення, яке виступає як єдине ціле. Значення слів “пароплав”, “самолёт”, “письменник”, woodman, mashine-gun, aircraft, beatnik і т.і. не зводиться до суми значень його складових. Однак, вони завжди присутні у семантиці і можуть бути висунутими на перший план.

Якщо морфемна структура в оригіналі складає частину змісту, це необхідно відтворити і у перекладі. Але еквівалентне відтворення цього елементу значення можливе лише якщо будова відповідних слів у МП збігається зі словами МД: He looked surprisingly young to Eric, who had always assumed that the nation’s elders were really old. – Он выглядел очень молодо к большому удивлению Эрика, который всегда считал, что старейшиныстраны и на самом деле были стариками. Досягнення еквівалентності тут забезпечується завдяки тому, що англійське elder і російське “старейшина” мають у своїй структурі рівноцінні корньові морфеми old (eld) – “стар”.

Коли гра слів, що базується на значеннях морфем, складає головний зміст висловлювання, для досягнення еквівалентності вона відтворюється шляхом гри морфем інших одиниць інших елементів змісту. Таким чином, еквівалентність забезпечується лише у найважливішій частині зміста оригіналу:

By-and-by, he said: “No sweethearts I b’lieve?” “Sweetmeats did you say, Mr. Barkis?” (Ch. Dickens). Тут запитується, чи нема коханця у служниці Пеготі, але хлопчик сприймає слово sweetheart як sweetmeat – “цукерка”. Спільність цих двох слів можна передати у перекладі лише відмовляючись від використання їх прямих відповідників, тому що в структурі слів “коханий” та “цукерка” немає нічого спільного. При цьому в перекладі можуть співпадати не кореневі, а афіксальні морфеми, наприклад: А нет ли у нее дружочка? – Пирожочка, мистер Баркис?

Аналогічні обмеження існують і при переданні в перекладі зв‘язку між окремими значеннями багатозначних слів. Завдання відтворити багатозначність виникає лише тоді, коли вона використовується Джерелом для передання якоїсь додаткової інформації.

Значно меншого ступеня еквівалентності досягається тоді, коли відповідне слово у МП не має необхідної багатозначності. При цьому перекладач мусить відмовитися від відтворення такого компоненту, або відтворювати його у семантиці іншого слова: He … said he had come for me, and informed me that he was a page. “Go long”, I said, “you ain’t more than a paragraph” (M. Twain). Українське слово “паж” не має омонімії з назвою якоїсь частини книги. Тому єдиний спосіб передати гру слів оригіналу полягяє у використанні в перекладі іншого слова, яке можна було б віднести і до хлопчика-пажа, і до частини книги. Ось як вирішив цю проблему перекладач Чуковський: Он сказал, что послан за мной и что он глава пажей. – Какая ты глава, ты одна строчка! – сказал я ему.