Правове регулювання фінансової діяльності держави

Соціально-економічна сутність фінансів

Фінанси — це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язано з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою формування і викорис­тання централізованих і децентралізованих грошових фондів для виконання функцій і завдань держави.

Матеріальною основою існування фінансів, тобто матеріальним носієм фінансових відносин, є фінансові ресурси, що використовуються на виконання функцій і завдань держави, забезпечення умов розширеного відтворення.

Розглядаючи сутність фінансів, розрізняють певні складові таких відносин:

— відносини, спрямовані на створення та використання централізованих фондів держави;

— відносини, що виникають під час розподілу і перерозподілу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

— відносини, спрямовані на створення і перерозподіл фондів суб'єктів господарювання.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають:

— між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

— підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

— державою та підприємствами у процесі сплати податків;

— підприємством і громадянами під час внесення ними податків та добровільних платежів;

— окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

— підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

— самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

Функції фінансів

Призначення фінансів виявляється через їх функції.

Традиційно розрізняють дві функції фінансів — розподільну і контрольну. На наш погляд, спектр функцій значно ширший, і до зазначених можна додати функцію мобілізації фінансових ресурсів.

Розподільна функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання.

Учасниками (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути підприємства, об'єднання, установи, держава та громадяни.

Розподільна функція охоплює дві стадії: первинний розподіл національного доходу (НД) і вторинний розподіл (перерозподіл) НД.

Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів, що може відбуватися як у фондовій, так і не фондовій формах з метою контролю з боку суспільства за виробництвом і розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов дотримання фінансової дисципліни.

Контрольна функція фінансів спрямована на вирішення таких основних завдань:

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку;

— збільшення власного капіталу;

— ефективний цільовий розподіл та використання фінансових ресурсів.

Подібною до розподільної функції є функція мобілізації фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів, а також доходів населення.

Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і потреб населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

3. Моделі фінансових відносин

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) може здійснюватися за різними моделями фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Відповідно до ролі і місця держави, моделі фінансових відносин розрізняються за двома ознаками:

– за послідовністю розподілу ВВП;

– за рівнем державної централізації ВВП.

1. За послідовністю розподілу ВВПрозрізняють дві моделі фінансових відносин: адміністративну і ринкову.

Сутність адміністративної моделі фінансових відносин полягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концентрується в бюджеті і виключається із розподільних відносин.

Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу ВВП. Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлюється рівень прибутку підприємств. Модель є закритою і не створює стимули до продуктивної праці.

Сутність фінансової моделі ринкової економіки полягає в тому, що спочатку вартість реалізованого ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це, насамперед, власники виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці; яким виплачується заробітна плата. Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи на основі перерозподілу ВВП.

На відміну від адміністративної, ринковамодель фінансових відносин є відкритою. Законодавчерегулювання полягає в установленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на прибуток. Пропорції перерозподілу ВВП регламентуються тільки нормативно-законодавчими актами.

За рівнем державної централізації ВВПу межах фінансової моделі ринкової економіки умовно виділяють три моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, близько 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 35–45%. Внаслідок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є й державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність цієї моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень централізації ВВП в бюджеті, близько 50—60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників, а саме: рівня розвитку суспільства; характеру та масштабу діяльності держави, її втручання в економіку, і типу здійснюваної нею соціальної політики; характеру міжнародної діяльності та воєнної доктрини; історичних традицій народу; рівня розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через встановлення стимулів до праці і ефективного господарювання і забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте передумови виникнення фінансів.

2. Розкрийте соціально-економічну сутність фінансів.

3. Дайте визначення терміну «фінанси».

4. Порівняйте два терміни: «гроші» і « фінанси». Назвіть їх відмінні риси.

5. Розкрийте сутність та принцип здійснення розподільчої функції фінансів.

6. Як реалізується контрольна функція фінансів?

7. Назвіть суб’єктів фінансових відносин.

8. Охарактеризуйте основні моделі фінансових відносин.

Тема 2.Фінансове право та фінансова політика

Правове регулювання фінансової діяльності держави

Правове регулювання фінансової діяльності — провідна форма державного керівництва економікою. Система правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави, становить фінансове право.

Фінансове право — сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперервного функціонування.

Головне значення у правовому регулюванні фінансової діяльності держави має Конституція України, в якій містяться основоположні принципи (на них ґрунтується галузь фінансового права); вона є базою для фінансового законодавства.

Істотну роль у правовій регламентації фінансової діяльності держави відіграють закони України з фінансових питань. Насамперед до них належать ті, які встановлюють: державний бюджет України; бюджетну систему України; систему оподаткування; податки та збори; принципи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, статус іноземних валют на території України; порядок утворення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргів; порядок випуску й зберігання державних цінних паперів, їх види і типи.

У фінансове законодавство включається велика кількість підзаконних актів, якими є нормативні укази Президента з фінансових питань, постанови Уряду України, накази й інструкції міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності стоять два головних завдання: зібрати передбачені державним бюджетом кошти і розподілити їх відповідно до суспільних потреб. Із розподілом коштів пов'язане ще одне завдання — проконтролювати законність збирання, розподілу та використання державних коштів. Згідно з цими завданнями вирізняють три групи методів фінансової діяльності держави.

Першу групу методів фінансової діяльності становлять методи формування фінансових ресурсів, включаючи обов'язкові та добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів.

Обов'язковий метод мобілізації полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави (реалізує безумовні обов'язки щодо виконання, а також гарантії цього виконання). Найпоширеніший із видів обов'язкових платежів — податок. Окрім податків, до такого методу належать різні державні збори.

Разом із обов'язковим методом застосовується добровільний метод мобілізації фінансових ресурсів, що полягає переважно в добровільних способах забезпечення фінансових надходжень і механізмів кредитування. Цей метод реалізується шляхом проведення держаних лотерей, випуску державою облігацій, інших цінних паперів, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб.

Друга група – методи розподілу грошових ресурсів:

– метод кредитування (виділення коштів на засадах цільового призначення, платності, поворотності через певний термін).

– метод фінансування (безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів з централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів).

Третю групу методів фінансової діяльності становлять методи використання фінансових ресурсів. До цієї групи належать метод установлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод установлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод фінансового контролю тощо.