Фінансова політика та фінансовий механізм
Система державних заходів у сфері фінансової діяльності, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, з метою виконання державою її функцій – фінансова політика держави.
Фінансова політика держави як макроекономічний механізм управління включає в себе стратегію й тактику управління.
Фінансова стратегія – це політика, розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку країни (дії держави щодо стратегічного розвитку її фінансової системи; спрямована на вироблення цільових програм, для реалізації яких потрібні час і великі фінансові ресурси).
Фінансова тактика — поточна політика, спрямована на розв'язання конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії.
З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, амортизаційна, митна політики, політика з управління фінансами та фінансовий контроль.
Бюджетна політика — це сукупність юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бюджетного контролю.
Податкова політика — становить систему заходів держави у галузі оподаткування.
Фіскальна політика має дві основні форми: дискреційна та автоматична.
1. Дискреційна (активна) фіскальна політика — свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади. Вона буває двох видів:
а) стимулювальна фіскальна політика, яка полягає у збільшенні державних видатків, зниженні податків, одночасному поєднуванні першого та другого;
б) стримувальна фіскальна політика передбачає зниження державних видатків, збільшення податків, одночасне поєднання першого та другого.
2. Автоматична (пасивна) фіскальна політика — проводиться за допомогою «вбудованих стабілізаторів» (податків і Державних витрат, трансфертів). Необхідні змінення в рівні Державних видатків і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична або вбудована стабільність.
Грошово-кредитна (монетарна) політика — сукупність дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а також економічних методів, спрямованих на управління рухом кредитного капіталу. НБУ проводить грошово-кредитну політику з метою впливу на грошову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу. Об'єктами монетарної політики є такі змінні грошового ринку, як пропозиція (маса) грошей, ставка відсотка, швидкість обігу грошей та ін.
Валютна політика — це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюють держава та міжнародні валютно-фінансові організації.
Інвестиційна політика — політика, пов'язана з державними та приватними інвестиціями (насамперед, на розвиток тих галузей і окремих підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-технічний прогрес).
Політика щодо управління фінансами становить систему заходів стосовно здійснення фінансового менеджменту з організації органів управління, діяльності й вироблення рекомендацій.
Фінансова політика реалізовується за допомогою фінансового механізму. Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
У структурі фінансового механізму вирізняють п'ять взаємопов'язаних елементів: фінансові методи, фінансові важелі, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення.
Фінансовий метод – засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. До основних фінансових методів відносять: планування, прогнозування, фінансування, інвестування, кредитування, оподаткування, страхування, лізинг, матеріальне стимулювання тощо.
Фінансовий важіль — засіб дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, ціни, орендна плата, відсоткові ставки з кредитів, депозитів, облігацій, дивіденди, кредити, курси валют та цінних паперів та ін.
Правове забезпечення включає Конституцію Закони України, Укази Президента, постанови Уряду України, накази й інструкції міністерств та відомств.
До нормативного забезпечення належать інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.
Інформаційне забезпечення складається з різної статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках.
Ефективна дія фінансового механізму забезпечиться шляхом злагодженого функціонування усіх його складових.
4. Організація фінансового контролю в державі
Фактично фінансовий контроль є завершальною стадією управлінського процесу, дія якого втілюється в контрольній функції фінансів.
Фактичним об'єктом фінансового контролю є сукупний процес фінансово-господарської діяльності.
Суб'єктами фінансового контролю є, з одного боку, як державні, так і недержавні структури контролю, з іншого боку — підприємства всіх форм власності та фізичні особи.
Фінансовий контроль — специфічний вид діяльності, що здійснюється всіма ланками державної влади й управління, а також недержавними структурами стосовно забезпечення на основі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у країні.
Залежно від суб'єктів, які виконують фінансовий контроль, вирізняють державний, внутрішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадський фінансовий контроль.
Державний контроль охоплює загальнодержавний і відомчий контроль.
Загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України, спеціальні органи державного фінансового контролю, до яких належать Рахункова палата та Державна контрольно-ревізійна служба України.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на виявлення й усунення порушень і недоліків у фінансово-господарській діяльності підприємств, організацій та установ (здійснюють їх бухгалтерії та фінансові відділи).
Аудит — це незалежний фінансовий контроль, що здійснюють незалежні контролюючі організації (аудиторські фірми, окремі аудитори).
Громадський фінансовий контроль — контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави, місцевих органів влади; він не має організованих форм, його виконують представники громадських організацій на засадах добровільності та безоплатності.
Важливим критерієм класифікації фінансового контролю є час проведення. На цій підставі розрізняють: попередній, поточний, наступний фінансовий контроль.
Особливістю попереднього фінансового контролю є те, що він здійснюється на етапі розробки та ухвалення управлінського рішення з фінансових питань.
Поточний фінансовий контроль — оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності держави, місцевих органів влади, суб'єктів господарювання, дотриманням планових фінансових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо.
Наступний фінансовий контроль здійснюється на завершальному етапі виконання планового завдання; його мета — контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінювання ефективності проведеної роботи.
Залежно від обов'язковості здійснення розрізняють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль.
Обов'язковий фінансовий контроль здійснюється згідно з вимогами нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю.
Ініціативний фінансовий контроль проводиться за власним бажанням суб'єктів господарювання.
Питання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте фінансову систему за внутрішньою структурою.
2. Що таке організаційна структура фінансової системи?
3. У чому полягає сутність та мета фінансової політики?
4. Які складові містить фінансова політика.
5. Які елементи включає механізм реалізації фінансової політики?
6. У чому полягають сутність та особливості фінансової стратегії та фінансової тактики?
7. Що таке фінансовий механізм? Які елементи входять до його складу?
8. Що таке фінансові органи та фінансові інституції?
9. Чим забезпечується ефективність фінансового механізму?
10. Що таке фінансовий контроль і яка його роль?
11. Які існують види та методи фінансового контролю?
12. У чому полягають відмінності між державним, відомчим, корпоративним і незалежним контролем?
Тема 3. Податки. Податкова система
Мета вивчення дисципліни
Ознайомлення з економічною сутністю і функціями податків, вивчення характеристик основних складових податку, ознайомлення з сутністю понять податкова система і податкова політика держави, дослідження класифікації податків.
Програмні запитання
1. Економічна сутність і функції податків
2. Складові податку та їх характеристика
3. Податкова система і податкова політика держави
4. Класифікація податків
Основні терміни і поняття
Податок, податковий платіж, відрахування, податкова система, податкова політика, суб’єкт оподаткування.
Тематичні тези
1. Економічна сутність і функції податків
Податки — економічні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами стосовно примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.
Податки — не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують також обов'язкові платежі (збори):
1) податкові платежі – це обов'язкові збори, що стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю);
2) відрахування, внески – це обов'язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні характеристики цільового призначення.
Основними особливостями податку порівняно з обов'язковими платежами, є:
— справляється на умовах безповоротності;
— має односторонній характер встановлення;
— може сплачуватися лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого фонду;
— не має цільового призначення;
— є виключно атрибутом держави і ґрунтується на актах вищої юридичної сили.
За сутністю податки виконують дві функції: фіскальну і розподільно-регулювальну.
За допомогою фіскальної функції податків формуються фінансові ресурси держави.
Розподільно-регулювальна функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості національного доходу між державою та її суб'єктами, і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава може регулювати вартісні пропорції такого розподілу.
1. Складові податку та їх характеристика
З метою розуміння сутності податку потрібно чітко визначити його головні складові. До них належать:
1. Суб'єкт оподаткування, або платник податків — фізична або юридична особа, на яку за законом покладається обов'язок платити податок.
2. Носій податку — фізична або юридична особа, котра у кінцевому підсумку несе витрати зі сплати податку.
3. Об'єкт оподаткування — те, що обкладається податком (дохід, майно тощо). Тобто, це явище, предмет або процес, унаслідок наявності яких сплачується податок.
4. Джерело сплати податку – дохід суб'єкта (прибуток, заробітна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок.
5. База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів або майна платника податків (за вирахуванням пільг), що враховується у процесі розрахунку суми податку.
6. Ставка податку – величина податку на одиницю обкладання; якщо вона виражена у відсотках, то називається квота.
7. Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у результаті лягає його тягар.
8. Масштаб оподатковування — одиниця, що береться в основу виміру об'єкта оподаткування; у промисловому виробництві масштабом може бути оборот підприємства, його прибуток, капітал, чисельність робітників і кількість верстатів, величина приміщення та ін.
9. Одиниця обкладання — одиниця виміру об'єкта (з податку на прибуток – грошова одиниця країни, з земельного податку — гектар, акр і т. ін.).
10. Податковий оклад — сума податку, що сплачує суб'єкт з одного об'єкта.
11. Податкові пільги — законодавчо закріплений перелік умов, за яких платник податку зменшує податкові зобов'язання.
12. Податковий період — термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання.
2. Податкова система і податкова політика держави
Податкова система — це сукупність установлених у країні податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.
Проблема побудови ефективної податкової системи — одна з найбільш актуальніших у процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у світовий ринок. Поширена ідея про те, що податки — це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, потрібних для функціонування держави — безпідставна та обмежена. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, як процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Має йтися про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або хоча б не стримувала розвиток економіки.
Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування й організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
Податкова система має забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу, спираючись на такі принципи:
1) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
2) стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
3) обов'язковість — упровадження норм стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
4) рівнозначність і пропорційність — забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;
5) рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання у процесі визначення обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
6) соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
7) стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
8) економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей;
9) рівномірність сплати — встановлення термінів сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з огляду на необхідність забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету з метою фінансування витрат;
10) компетенція — встановлення і скасування податків та зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, сільськими, селищними та міськими радами;
11) єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів;
12) доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
Дата добавления: 2016-11-28; просмотров: 860;