Постійна (резидентна) –мікрофлора специфічна для даного біотопу(автохтонна).
Тимчасова –мікрофлора занесена з інших біотопів хазяїна (алохтонна),
мікрофлора занесена з інших біотопів довкілля (заносна).
Різноманітна та постійна мікрофлора знаходиться в тих місцях організму людини, які мають безпосередній зв'язок з навколишнім середовищем: шкіра, слизові оболонки, носова та ротова порожнини, ШКТ.
Мікрофлора ротової порожнинипредставлена бактеріями, грибами, спірохетами, найпростішими та вірусами. Значну частку з них становлять облігатні анаероби.
Головними мешканцями є кокки: стрептококк, тетракоки, мало вірулентні пневмококи, сапрофітні нейсерії. Крім того є молочнокислі бацили (лактобацилли), веретеноподібні палички, гемофільні бактерії (Афанасьєва-Пфейффера). Спірохети є постійними мешканцями ротової порожнини: борелії, трепонеми, лептоспіри. А також актиноміцети бта дріжжоподібні гриби – Candida. Усі ці мікроорганізми мають велике значення при виникнені різних хвороб: карієса, гнилісні запальні процеси щелепи – абсцеси, флегмони. Росту та розмноженню мікробів у ротовій порожнині сприяє наявність поживних речовин.
У порожнині рота є сприятливі умови для життя мікроорганізмів. Слина — важливий поживний субстрат. У ній є амінокислоти, білки, ліпіди, вуглеводи, неорганічні речовини.
Через кілька годин після народження дитини бактерії можуть розможуватися в порожнині рота, і через кілька діб там виявляють окремі види стрептококів, нейсерій, актиноміцетів, лактобактерій та ін. Кількісний і якісний склад мікрофлори порожнини рота залежить від характеру харчування та віку дитини.
У порожнині рота постійно живе S. salivarius, якому властивий тропізм до поверхні органів порожнини рота, особливо багато його на поверхні язика.
Більшість видів мікроорганізмів порожнини рота — аероби й факультативні анаероби. Під час прорізування зубів з'являються облігатні грамнегативні анаероби. У збереженні мікроорганізмів у порожнині рота важливу роль відіграють глікопротеїди слини, які зумовлюють нагромадження певних бактерій на поверхні зубів, що прорізуються
Бактеріологічні дослідження вмісту ротової порожнини проводять з метою вивчення етіології патологічних процесів слизової, ясен, зубів, діагностики ряду специфічних захворювань (сифіліс, туберкульоз, ангіна Симановського-Плаута-Венсона, ВІЛ-інфекція), при виготовленні нових матеріалів для протезів та пломбування зубів. Його треба проводити до початку лікування хіміопрепаратами, до вживання їжі й не раніше, ніж через 4-5 год після місцевого лікування.
Матеріалом для дослідженняє полоскальний змив, зубний наліт, біоптати слизової щік і язика, вміст каріозних зубів і гангренозних пульп. Найчастіше його беруть ватним тампоном, яким обтирають слизову щік, ясен, язика, мигдалики. В разі виявлення ясневих карманів чи виразок мазок треба брати ще одним тампоном або платиновою петлею, а при ушкодженні зубних каналів стоматологіччним зондом, обгорнутим стерильною ватою або окремими ватними чи паперовими гнотиками. Слину забирають з-під язика. У зв’язку із зростаючим поширенням СНІДу взяття матеріалів для бактеріологічного чи вірусологічного дослідження треба проводити з максимальною обережністю, щоб виключити зараження інших пацієнтів.
Бактеріологічне дослідження проводять шляхом посіву матеріалу на елективні та диференціальні середовища для аеробних і анаеробних мікроорганізмів із врахуванням біологічних особливостей вказаних вище родів і видів бактерій, грибів і найпростіших. Виділені культури ідентифікують за їх морфологічними, культуральними, ферментативними та антигенними властивостями.
Висновок про роль того чи іншого збудника у виникненні карієсу, гінгівіту, пульпіту, парадонтозу та інших патологічних процесів роблять не лише на основі визначення виду а й щільності його популяції. Частіше всього вказані захворювання викликає не один вид, а різноманітні асоціації мікроорганізмів.
Мікрофлора ШКТ нечисленна завдяки кислому середовищу шлункового соку. Однак, тут можуть зустрічатися: сарцини, спороносні палички, дріжджі. У тонкому кишківнику мікрофлора також не численна.
Товстий кишківник має велику кількість мікробів, насамперед кишкової групи, єнтерококки, лактобактерії, біфідобактерії , клостридії, бактероїди, гриби, пептострептококи, стафілококи, найпростіші, мікоплазми, актиноміцети, віруси. Загальна маса мікрофлори кишечнику становить 1,5 кг.
Мікрофлора дихальних шляхівпредставленна стрептококами, диплококами, стафілококами, пневмококами, дифтероїдами, нейсеріями, аденовірусами. У частини людей, особливо у медичного персоналу, на слизовій оболонці носа іноді виявляють патогенний стафілокок, що вказує на носійство. У разі ослаблення захисних сил організму мікроби, що знаходяться у верхніх дихальних шляхах, можуть спричинити гострі респіраторні хвороби.
Мікрофлора сечостатевої системинечисленна, але за видовим складом різноманітна. Нирки, сеча в сечовому міхурі стерильні. У нижній частині сечовника трапляються аспорогенні анаероби: стафілококи, пептококи, бактероїди, коринебактерії та інші. На шкірі статевих органів виявляються фузобактерії, стафілококи, мікоплазми, спірохети.
Мікрофлора піхви у період статевого розвитку має коккову флору. Після настання статевої зрілості під впливом гормонів мікрофлора змінюється. Переважно розвиваються лактобацили, в переважній кількості - паличка Додерляйна, яка виробляє молочну кислоту. Кисле середовище у здорових жінок є барєром для патогенної мікрофлори.За складом мікрофлори виділяють 4 ступіня чистоти піхвового мазку.
Мікрофлора слизових оболонок очей досить бідна – білий стафілококи, та паличка ксерози, що пов’язано за бактерицидною дією лізоциму.
Мікрофлора шкіридосить постійна та складається зі стафілококів та стрептококів, що є непатогенними, дифтероїдів, молочнокислих бактерій, дріжжеподібні гриби,
Місця постійного перебування мікробів – це роговий шар шкіри, протоки сальних та потових залоз, устя волосяних мішечків.
Патогенні мікроби, що потрапляють на шкіру, швидко гинуть внаслідок антагоністичної дії на них нормальної мікрофлори шкіри.
Гнотобіологія(від грец.– відомий, очевидний та біологія)
галузь експериментальної біології, що займається одержанням і вирощуванням лабораторних тварин, в організмі яких зовсім немає мікроорганізмів, гельмінтів, членистоногих тощо, розробляє гнотобіологічні моделі й системи, а також методи їхнього застосування у різних дослідженнях для вирішення проблем лікування і профілактики хвороб людини й тварин.
Значення нормальної мікрофлори для організму людини досить велике.
1 попередження заселення екзогенною мікрофлорою;
2 антагонізм з патогенною мікрофлорою;
3 участь у детоксикації речовин метаболізму;
4 стимуляція розвитку лімфоїдної тканини організму людини, що сприяє формуванню імунітету;
4 мікрофлора травного тракту бере участь а перетравленні їжі;
5 синтез вітамінів К, Е, РР, групи В.
Але нормальна мікрофлора не завжди приносить користь. При зниженні резистентності організму людини можуть виникати ендогенні інфекції.
Внаслідок кількісного та якісного порушення нормальної мікрофлори виникає дисбактеріоз.Корекція нормальної мікрофлори використовують:
- пробіотики (еубіотики) – ліофілізовані лікувальні препарати, що містять живу культуру мікробів – представників нормальної мікрофлори.
- пребіотики– компоненти харчових продуктів, частіше низькомолекулярні моносахариди (інулін, рафіноза), які є субстратом для розвитку біфідо- і лактобактерій.
Дата добавления: 2016-11-02; просмотров: 844;