Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах, в установах та організаціях.

У більшості країн джерелом правового регулювання трудової дисципліни виступають правила внутрішнього трудового розпорядку та колективні договори і тільки в окремих випадках (наприклад, у Франції) питання трудової дисципліни частково регулюється у законодавстві.

Внутрішній трудовий розпорядок виступає об’єктом централізованого та локального правового забезпечення. При цьому актами правового регулювання трудового розпорядку є Кодекс законів про працю, закони, що стосуються певних категорій працівників, а також відповідні статути та положення. До актів локального характеру належать правила внутрішнього трудового розпорядку, колективні договори та акти роботодавця.

Всі нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи:

а) норми загального значення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.);

б) норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, статути про дисципліну, положення про дисципліну окремих категорій працівників та ін).

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах та організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Вони є правовою формою регулювання спільної праці на конкретному підприємстві, що забезпечують необхідну поведінку учасників трудового процесу. Правила внутрішнього трудового розпорядку можуть бути трьох видів: 1) типові; 2) галузеві; 3) локальні.

Типові правила затверджуються центральним органом виконавчої влади за погодженням з профспілковими органами. Це нормативні акти загальної дії, в яких сформульовані положення, що визначають трудовий розпорядок на підприємстві.

На основі типових правил міністерства і відомства за погодженням з відповідними галузевими профспілковими органами затверджують галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, які конкретизують положення типових правил щодо особливостей праці в цих галузях. У цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці і відпочинку, обов’язків працівників.

Відповідно до ст. 142 КЗпП України правила внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим комітетом) на основі типових правил.

У правилах конкретизуються обов’язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства, правила прийому на роботу на даному підприємстві, з урахуванням специфіки підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи у роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Стосовно умов і специфіки конкретного підприємства правила внутрішнього трудового розпорядку мають таку структуру: загальні положення; порядок прийняття і звільнення працівників; основні обов’язки працівника; основні права працівника; основні обов’язки власника або уповноваженого ним органу; основні права власника або уповноваженого ним органу; робочий час та його використання; заохочення за успіхи у праці; відповідальність за порушення трудової дисципліни.

В окремих галузях економіки діють статути і положення про дисципліну, які передбачають підвищені вимоги до окремих категорій працівників цих галузей.

Необхідність застосування спеціальних актів зумовлена особливістю змісту обов’язків працівників, складу дисциплінарного правопорушення та дисциплінарних стягнень. Більшість статутів про дисципліну обмежені щодо кола суб’єктів. Вони поширюються не на всіх, а лише на окремі категорії працівників.

Кожен працівник, на якого поширюється дія положення про дисципліну зобов’язаний: знати і неухильно виконувати його вимоги, дотримуватись порядку і правил, встановлених законодавством, наказів, інструкцій, що діють у даній галузі, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку.