Політичне лідерство: сутність, основні ознаки і типологія

Категорію “лідер” запровадили у науковий обіг американські політологи в 40-і рр. ХХ ст. У перекладі з англійської leader означає “провідний”, “керівний”.

У 30-і рр. ХХ ст. вчені-соціологи відкрили так звані “неформальні” структури суспільного життя. Суть цього відкриття полягала в тому, що поряд з формальними, тобто запрограмованими функціональними обов’язками або закріпленими різними інструкціями й законами, взаєминами між людьми, існують неформальні, тобто наперед не запрограмовані ніким зв’язки. Якщо формальну організацію “цементує” керівник, що виступає як “начальник”, то неформальну організацію “цементує” “лідер”. У кожному конкретному випадку керівником і лідером можуть бути як одні й ті самі, так і різні люди. Відкриттю неформальних структур усередині підприємств, закладів і масових об’єднань світ зобов’язаний Якобу Морено (1892-1974), засновнику соціометрії – науки про неформальні стосунки між людьми, що народилася “на стику” психології, соціології і науки управління (теорії менеджменту). Основним інструментом виявлення лідера виступає “шкала престижу”, в якій кожний діяч посідає те місце, яке відповідає рівню його загального визнання. Людина, що посідає вищі позиції на шкалі престижу, є лідером групи.

Політичного лідера виявити простіше, ніж лідера трудового колективу або якоїсь групи людей. Політичних лідерів “висвітлює” саме політичне життя. Кожна людина внутрішньо орієнтується на якогось політичного діяча, іноді роблячи це свідомо, а частіше за все – несвідомо.

Для того, щоб відповісти на питання, хто конкретно є лідером, і визначити вагу кожного в політичному житті країни, а також популярність у масах, використовуються опитування населення – рейтинг (від англ. rating, що означає “оцінка”, “ранг”). При цьому соціологи, що проводять опитування громадської думки, зазвичай ставлять питання такого типу: “Кого б ви хотіли бачити на посаді президента країни?”, “Діяльність якого політичного лідера найбільшою мірою відповідає вашим інтересам?”. Так з’ясовується ставлення населення до політичних лідерів, а також їхніх програм.

Політичні лідери – найбільш визнаний, найбільш універсальний елемент політичного життя, що викликає загальний інтерес. До провідних ознак і суттєвих характеристик політичного лідера можна віднести:

· наявність власної політичної програми або новаторської стратегії і тактики, які він розробив сам і які висуваються від його імені;

· уміння висловлювати, відстоювати погляди й інтереси тієї чи іншої соціальної (етнічної) групи;

· певні риси характеру, що проявляються в діяльності з реалізації програми та об’єднання своїх прибічників (наполегливість, воля, гнучкість, інтуїція, чарівність, рішучість, компетентність);

· популярність, уміння переконувати, завойовувати прибічників і впливати на людей, комунікабельність, ораторські здібності;

· імідж керівника, що відповідає нормам моралі, прийнятим у цьому суспільстві, групі;

· відповідний рівень політичної культури;

· наявність “команди” помічників і виконавців, уміння організовувати дії своїх прибічників;

· здатність досягати певного рівня підтримки з боку широких народних мас, громадських і професійних організацій, а також офіційних структур влади;

· здатність виступати від імені суспільства або тієї групи, інтереси якої він представляє. Пріоритет суспільного над особистим.

У сучасній західній політології поширений “функціонально-рольовий підхід” до вивчення проблеми політичного лідера. Так, група політологів США під керівництвом Дж. Херманн висунула типологію політичного лідерства,що набула широкої популярності:

1. Прапороносець (або велика людина) - лідера-прапороносцявідрізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, “мрія”, здатна захопити маси. Яскравими представниками такого типу лідерства були Ленін, Мартін Лютер Кінг, Хомейні.

2. Служитель - лідер-служитель завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців у цілому, орієнтується на їхню думку і діє від їхнього імені.

3. Торговець - для лідера-торговцяхарактерне вміння привабливо подати свої ідеї і плани, запевнити громадян у їх перевагах, примусити “купити” ці ідеї, а також залучити маси до їх здійснення.

4. Пожежник - лідер-пожежникорієнтується на найбільш актуальні й гострі суспільні проблеми, нагальні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією (яскравий приклад - У.Черчіль).

У реальному житті ці чотири ідеальні образи лідерства зазвичай не зустрічаються у чистому вигляді, а сполучаються у політичних діячів у різних пропорціях.

Є й інші типології політичних лідерів. Так, вони поділяються на правлячихі опозиційних; великих і дрібних; кризових і рутинних; “натхненників” – ініціаторів соціального руху і “виконавців” – продовжувачів розпочатої справи; конформістів – “пливуть за течією” і нонконформістів – тих, хто йде “проти течії”, долаючи інерцію й опір. Щодо політичного режиму та форми державного правління політичні лідери можуть бути такими, що обираються; такими, що призначаються; спадковими.