Двоелементна організаційна схема страхування життя з отримувачем страхової суми у випадку смерті застрахованого

Представлені організаційні схеми є найбільш типовими і найпростішими. Складніші – чотири- і п’ятиелементні схеми – застосовуються, наприклад, при медичному страхуванні.

Якщо договір укладено на користь дітей (страхування дітей, до одруження), то схема буде триелементною.

Під економічним механізмом розуміється послідовність грошових потоків у страховій компанії, внаслідок яких формуються страхові резерви та здійснюються страхові виплати, утримується страхова компанія, формуються її доходи та утворюється прибуток.

На економічний механізм впливають певні економічно-організаційні фактори : тривалість дії договорів страхування, частота сплати страхових платежів і страхових внесків, формування страхових резервів, використання інвестиційного доходу. Основні складові частини економічного механізму - формування страхових резервів і утримання страхової компанії.

Економічні механізми ризикового страхування і страхування життя в значній мірі відрізняються між собою, що відображає специфіку здійснення цих видів страхування та виступає однією із причин розмежування ризикового страхування та страхування життя.

Найбільш характерними для загального (ризикового) страхування є такі особливості:

1) ризики (знищення, пошкодження або втрата майна, збитки життю і здоров’ю – травма, інвалідність, смерть внаслідок нещасного випадку, захворювання і надання медичних послуг);

2) термін дії договорів страхування не перевищує 1 року;

3) страхові платежі сплачуються переважно одноразово і при відсутності страхового випадку страхувальнику не повертаються;

4) інвестиційний дохід не впливає на величину страхового тарифу і після оподаткування повністю належить страховику;

5) страхові резерви за видами страхування формуються загальною сумою без розбивки за окремими договорами (котловим методом);

6) прибуток страховика може формуватися за рахунок трьох джерел:

· навантаження до тарифу-нетто (прибуток від страхової діяльності);

· за рахунок інвестиційного доходу (прибуток від інвестиційної діяльності) та

· за рахунок тарифу-нетто за невисокої збитковості страхових операцій (додатковий прибуток від страхової діяльності).

Схематично економічний механізм загального (ризикового) страхування можна зобразити так:

Тариф – брутто

виплата відшкодування інвестування

Інвестиційний дохід
	Прибуток від страхової діяльності
Прибуток від інвестиційного доходу

Ціна страхової послуги називається страховим тарифом-бруттоі складається з 2-х частин: тарифу-нетто і навантаження.

Тариф-нетто призначається для утворення страхових резервів. У загальному (ризиковому) страхуванні вони називаються „технічними резервами”, а навантаження – для утримання страхової компанії і утворення прибутку.

На підставі тарифу-брутто визнається страховий платіж-брутто, який після отримання страховиком розділяється на 2 частини (потоки):

- платіж-нетто призначається для формування технічних резервів;

- за рахунок навантаження утримується компанія і формується прибуток від страхової діяльності.

Страхові платежі, призначені для формування технічних резервів, використовуються для поточної виплати страхового відшкодування, а решта коштів зберігається для забезпечення майбутніх виплат. Ця тимчасово не використовувана частина коштів переважно інвестується (депозити банків, купівля акцій) і приносить додатковий, так званий інвестиційний дохід. Він оподатковується і після оподаткування перетворюється у прибуток від інвестиційної діяльності, який повністю належить страховику.

Якщо ж страхова компанія не мала значних виплат страхового відшкодування і частина технічних резервів не була використана (виплачена), то через механізм спочатку „незароблених”, а після закінчення дії договорів – „зароблених премій” вона перетвориться у прибуток страховика. За суттю цей прибуток є різновидом прибутку від страхової діяльності, але він утворюється не за рахунок навантаження, а за рахунок платежів-нетто.

У економічному механізмі ризикового страхування резерви утворюються „котловим методом” , тобто страхові резерви формуються шляхом сумування внесків-нетто і перетворення їх у загальний резерв незароблених премій за окремими видами і групами страхування та страхової компанії взагалі.

Економічний механізм страхування життя значно відрізняється від економічного механізму ризикового страхування. Він враховує такі особливості страхування життя:

1) ризики (смерть унаслідок більшості причин, дожиття до закінчення дії договору або до віку, визначеного договором, існують додаткові ризики);

2) термін дії договорів страхування – довгостроковий, від 3 до 20 років;

3) страхові внески сплачуються або щомісячно, щоквартально або щорічно. На відміну від ризикового страхування, кожен застрахований отримує страхову виплату. Якщо ж застрахований помер до закінчення дії договору, страхова сума виплачується визначеній ним особі (так званому отримувачу страхової суми). Таким чином імовірність виплати = 1;

4) інвестиційний дохід впливає на величину страхового платежу і не повністю належить страховій компанії. Страхові тарифи розраховуються заниженими на певний % (згідно із законодавством не більше, ніж на 4 %) і тому страхові резерви, які формуються за рахунок внесків-нетто, поповнюються за рахунок інвестиційного доходу.

Інша частина цього ж доходу може безпосередньо приєднуватись до сплачених внесків-нетто у вигляді бонусів (премій), а також у вигляді додатку для захисту від інфляції. Тому серцевиною економічного страхування життя є вузол додаткового нагромадження коштів, який базується на приєднанні переважної маси інвестиційного доходу до резерву внесків. Згідно норм законодавства до резерву внесків приєднується 85 – 90 % інвестиційного доходу, а решта використовується як прибуток страховика. Внаслідок такого розподілу інвестиційного доходу страхування життя набирає нагромаджувального характеру, і страхувальники сплачують не усю страхову суму, а лише її частину від 50-60 до 60-80 % залежно від терміну дії договору.

5) страхові резерви за окремими видами страхування формуються персоніфіковано за кожним договором страхування (кожним страхувальником);

6) прибуток страховика зі страхування життя може формуватись за рахунок тільки 2-х джерел:

· навантаження до тарифу-нетто (прибуток від страхової діяльності), що на практиці не завжди застосовується, щоб не збільшувати страхові тарифи;

· інвестиційного доходу, що залишається в розпорядженні страхової компанії (не більше 15 % інвестиційного доходу, отриманого внаслідок інвестування коштів страхових резервів і 100 % інвестиційного доходу, отриманого від інвестування власних коштів страхової компанії).

Схематично зобразимо економічний механізм нагромаджувального страхування життя.

Варто звернути увагу на те, які процеси відбуваються в економічному механізмі страхування життя.

При нагромаджу вальному страхуванні життя страхові резерви формуються за рахунок внесків-нетто і приєднаного інвестиційного доходу. Кошти ж навантаження витрачаються на утримання СК. При формуванні страхових резервів їх загальна сума в перші роки дії договорів страхування менша, ніж сума внесків-брутто. Тільки через певний проміжок часу 3-5 і більше років, залежно від величини інвестиційного доходу – поступово відбувається зрівняння суми сплачених внесків-брутто з величиною сформованих резервів, а потім величина резервів перевищує суму сплачених внесків. Внаслідок цього договори нагромаджу вального страхування життя мають певну мінімальну тривалість (3 роки), щоб за цей період часу відбулось вирівнювання суми сплачених внесків-брутто і розмірів страхових резервів за окремим договором страхування.

Тариф-нетто		навантаження
Тариф на випадок
смерті	дожиття	ін. подій

Нагромадження страхових сум

Довгострокові резерви зі страхування життя

Витрати на утримання страхової компанії

Інвестування

Інвестиційний дохід у поліс (резерв)

Інвестиційний дохід у прибуток

Cтраховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми, яка відображає ціну страхового ризику та інших витрат страховика з організації страхового захисту за укладеним договором страхування Тобто, страховий тариф є ціною страхової послуги, за яку платить страхувальник страховику. Вартість страхової послуги обчислюється шляхом множення страхової суми на тарифну ставку. Страховий тариф визначається за допомогою актуарних розрахунків та встановлюються на 100 грн. страхової суми. Таким чином страховиком визначається частка участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду.

Тарифна ставка, за якою укладається договір страхування називається брутто-ставкою. Брутто-ставка складається з 2-х частин:

• Нетто-ставки (тариф-нетто) і
• Навантаження

Нетто ставка виражає ціну страхового ризику – пожежі, повені, смерті і розраховується на підставі імовірності настання страхової події.

Навантаження покриває

• витрати страховика з організації та проведення страхової справи,
• витрати на фінансування превенції та
• забезпечує заплановану норму прибутковості

Головний елемент навантаження – витрати на ведення справи. До них належать витрати, пов’язані з укладенням та обслуговуванням договору страхування. Серед них виділяють:

• Аквізиційні витрати – пов’язані із залученням нових страхувальників та укладенням договорів за посередництвом страхових агентів.
• Інкасаційні – витрати на виготовлення бланків квитанцій;
• Ліквідаційні – витрати з ліквідації збитків, нанесених страховою подією;
• Організаційні витрати – пов’язані із заснування страхової компанії
• Управлінські витрати

Тариф-нетто складає 60-70% тарифу-брутто, навантаження – від 9 до 40% брутто-ставки, прибуток – 10-15%.

Страховий тариф розраховується окремо для ризикових і нагромаджувальних видів страхування.