Погляди на взаємодію суспільства і природи представників класичної політичної економії

1. Адам Сміт – засновник сучасної економічної науки. Він був моральним філософом, а його перша книга була присвячена проблемам етики. Сміт розглядав суспільство як просту суму індивідів (людських атомів) та вважав, що суспільне благо – це сума індивідуальних бажань людей, а ринок автоматично спрямовує поведінку людей до спільного добра – знаменита “невидима рука” ринку Адама Сміта.

На відміну від цього, екологічний світогляд базується на тому, що свою ідентичність люди знаходять через свої стосунки з іншими людьми в спільноті, і що попередня історія кожної громади є важливою і суттєвою для її розвитку. За іронією, “політична економія” морального філософа Адама Сміта зробила мораль менш важливою. Він дав економічне обґрунтування сприйняттю індивіда як вільного й мобільного суб’єкта, а не члена громади, обмеженого соціальними та етичними зв’язками.Теорія Адама Сміта дозволяла вважати, що суспільне благо не потребує суспільних інститутів поза ринковими, оскільки складається з індивідуальних бажань, які оптимально задовольняються на основі ринкових відносин.

Щодо поглядів на роль природи в економічному житті суспільства, то А.Сміт вважав, що головним джерелом суспільного багатства є праця, а джерелом зростання багатства нації – накопичення капіталу. Природа є лише "помічником" людини в її трудовій діяльності (так, в землеробстві, продукт створює не лише людина, а й земля). Хоча було розуміння того, що поділ праці та спеціалізація визначаються нерівномірним розподілом природних умов, протеприродні ресурси вважалися невичерпними, а здатність довкілля поглинати відходи – безмежною.

2. Томас Мальтус, релігійний інтелектуал та математик, засновник “мальтузіанської школи”. Він пояснив, що поширення війн, голоду та хвороб є матеріальним феноменом і не пов’язане з волею Бога. Мальтус помітив, що людське населення зростає експоненційно до того часу, поки достатньо харчів та інших базових засобів для існування. Зростання ж кількості харчів відбувається переважно арифметично за рахунок удосконалення технологій та експансії до незаселених або нових місць проживання. Ця невідповідність темпів, на думку Мальтуса, періодично призводить до глибоких криз, коли люди зазнають впливу голоду і хвороб, можуть починати масштабні війни та руйнувати родючість земель.

Основні тези: нескінченне зростання чисельності населення є неможливим внаслідок обмежених можливостей природних систем щодо виробництва продовольства. Тому приріст населення є негативним чинником подальшого розвитку суспільства.Теорія Мальтуса надто примітивна, щоб описувати всю демографічну історію людства, але часом підтверджується в деякі моменти історії та в окремих регіонах світу. Важливо, що він вперше сформулював проблему залежності економічного і соціального розвитку суспільства від об’єктивних обмежень, які накладає природне довкілля.

3. Давід Рікардо сформулював другу після Мальтуса модель зв’язку економічної діяльності з природним довкіллям, розвинувши теорію земельної (природної) ренти. Він показав, що спочатку обробляються найкращі землі. Зростання населення призводить до обробітку гірших земель та до зростання цін на харчову продукцію, щоб покрити більшу собівартість продукції на гірших землях. Це також супроводжується виникненням прибутку від використання кращих земель (земельної ренти) та економічного стимулу до їх інтенсивної експлуатації. Отже, він довів існування певних природних обмежень щодо здійснення економічної діяльності та відкрив закон спадаючої віддачі ресурсів у землеробстві. Модель Рікардо поширюється й на інші природні ресурси, наприклад родовища корисних копалин, і свідчить про те, що найкращі ресурси використовуються, а значить і виснажуються, в першу чергу.

4. Джон Стюарт Міль розвинув ідеї Адама Сміта щодо зв’язку між індивідуальною поведінкою та суспільним благом. Зокрема, він показав, що існування конкурентних ринків є критично важливим для збереження індивідуальної свободи. Водночас, як і інші класичні економісти – Сміт, Мальтус та Рікардо – Міль вважав, що вічне зростання економіки неможливе, і навіть небажане. Однак він був менш песимістичним ніж його попередники, які вважали, що, коли зростання рано чи пізно закінчиться через ті чи інші обмеження, більшість людей буде жити на межі задоволення базових потреб існування (прожиткового мінімуму). З його точки зору економіка з часом природно досягне зрілості й перейде до так званого “стаціонарного стану”, що дозволить людям присвятити себе досягненню нематеріальних цілей та якісному удосконаленню свого життя. Він також бачив необхідність соціального розподілу добробуту та розумів, що розподіл результатів економічної діяльності є політичним, а не економічним процесом.Фактично, серед класичних економістів саме Міль був попередником сучасної теорії сталого розвитку.

Висновок:

1) деякі економічні концепції (Д. Рікардо, Т. Мальтуса) визнавали існування певних природних обмежень щодо здійснення економічної діяльності, проте вони суперечили існуючим у XVIII–ХІХ ст. уявленням про нескінченний матеріальний прогрес;

2) природні ресурси як об'єкт дослідження в класичній політекономії було виключено;

3) економічні теорії не враховували найважливіші функції природного середовища, зокрема, постачання ресурсів та асиміляцію відходів.