В політекономії, мікроекономіці, макроекономіці здійснюють позитивний і нормативний аналіз.

Пояснення та прогнозування економічних явищ є позитивним аналізом, він відповідає на питання — що є в економіці? Він досліджує фактичний стан економіки, має справу з узагальненнями, економічними поняттями, досліджує принципи і закони у відповідності з якими функціонує економіка.

Нормативний аналіз відповідає на питання — що повинно бути? Тут йдеться про суб’єктивні оціночні судження різних авторів стосовно покращення економічної ситуації, про конкретні рекомендації фірмам, уряду. Ці різновиди аналізу доповнюють один одного. Вони мають велике значення для менеджменту, маркетингу, виробки економічної політики держави.

В мікроекономіці, як і в макроекономіці, використовуються рівноважний та нерівноважний методи дослідження.

Тема 2. Ринкова система: зміст та структура

1. Ринок і його роль у товарному господарстві.

2. Особливості ринків в залежності від їх територіальних масштабів

і сполучення елементів конкуренції та монополії.

3. Види ринків. Ринкова кон’юнктура.

4. Функції ринку.

1 питання.

У товарному господарстві велику роль має ринок.

Товарним господарством називають таку організацію суспільного господарства, коли має місце спеціалізація і економічна відокремленість виробників, а тому продукти їх праці поступають у споживання шляхом купівлі - продажу, через ринок, що надає їм форму товарів.

Відомі дві основні форми господарства – натуральне і товарне господарства.

Натуральне господарство– такий тип господарства, в якому продукти праці виробляються лише для задоволення власних потреб виробників, виробництво відбувається у відповідності із потребами, що відомі членам господарської одиниці (общини, родини, рабовласницького господарства, феодального князівства) ще до початку виробництва і кожний виробник отримує конкретне завдання по задоволенню суспільної потреби, його конкретна праця вже в процесі її виконання безпосередньо виступає як частка суспільної праці, як безпосередньо суспільний труд, а продукт праці поступає у споживання шляхом прямого розподілу.

При натуральному господарстві суспільство складалось з маси однорідних господарських одиниць – селянських общин, селянських сімей, рабовласницьких латифундій, феодальних маєтків – і кожна така одиниця виконувала всі види господарчої діяльності, починаючи з добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою продукції до споживання.

Розповсюдження натурального господарства в докапіталістичних способах виробництва пояснювалось низьким розвитком продуктивних сил і суспільного розподілу праці.

Суспільний розподіл праці – це відокремлення різних видів трудової діяльності.

Треба розрізнювати розподіл праці у суспільстві і на підприємстві.

У суспільстві розподіл праці відбувається по родам діяльності (промисловість, сільське господарство…), по групам галузей (добувна чи обробна промисловість, тваринництво, рослинництво…), по окремим галузям (вугільна, машинобудівна, харчова, птахівництво…).

З історії людства відомі три крупних етапи у розвитку суспільного розподілу праці – відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокремлення торгівлі в особливий вид діяльності.

У межах промислового підприємства праця розподіляється в залежності від технології виробництва і організації управління: по професіям, спеціальностям, по цехам і дільницям основного та допоміжного виробництва, по відділам та службам.

В умовах товарного виробництва продукти праці призначаються до обміну і задоволення потреб людей, які не входять в господарчу одиницю, що створює продукти.

Умовою виникнення товарного виробництває суспільний розподіл праці, що має такі риси як спеціалізація та економічна відокремленість виробників.

Товарне виробництво– це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, які спеціалізуються на випуску одного якогось продукту, і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що приймають форму товарів.

Економічне відокремлення виробників означає:1) відокремлення факторів виробництва кожного виробничого осередку – засобів виробництва і робітників; засоби виробництва є приватною власністю суб’єкта, який господарює; 2) відновлення виробництва в кожному виробничому осередку за рахунок коштів, що отримали від реалізації своєї продукції; 3) здійснення суспільних зв’язків між виробниками через речі, шляхом обміну продуктами праці як товарами, відсутність узгодження дій людей в масштабах суспільства; 4) переслідування кожним виробником свого приватного економічного інтересу (його відтворення і прогресування як товаровиробника).

Економічний інтерес – об’єктивна форма прояву виробничих відносин, що відбиває об`єктивну необхідність у задоволені економічних потреб суб’єктів цих відносин. Коли людина усвідомила свій економічний інтерес, тоді він стає мотивом, стимулом до діяльності.

Товарне виробництво пройшло 2 рівня розвитку: просте товарне виробництво і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництвобазується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби виробництва і результати їх особистої праці. Нема експлуатації людини людиною – працює власник засобів виробництва і члени його родини.

Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, не тільки продукти праці, але й здібність людини до праці (робоча сила) – стає товаром. Товарне виробництво при капіталізмі набуває всеохоплюючий характер. Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці.

Головна відмінність капіталістичного товарного виробництва від простого товарного виробництва: перетворення робочої сили в товар, експлуатація найманих робітників (що втілюється у додатковій вартості, яку створює додатковий труд найманих робітників неоплачений капіталістом) .

Ринок як економічна категорія – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну за допомогою якого здійснюється реалізація товарів і визнання суспільного значення праці, що втілена в них.

Ринок – це механізм взаємодії попиту і пропозиції, покупців і продавців певного товару, послуги чи економічного ресурсу.

Ринок за допомогою цін і конкуренції здійснює зв’язок обсягу і структури суспільного виробництва з обсягом і структурою суспільних потреб (забезпечення пропорційності).

Умови існування і функціонування ринку:

1. Свобода підприємництва і вибору. Передбачає право приватної власності, що в економічному ракурсі реалізується в доходах. Економічним суб’єктам надаються широкі права по укладенню угод, розпорядженню своїми ресурсами і доходами. Система вільного підприємництва здійснюється за принципом: дозволено все, що не заборонено законом.

2. Повна відповідальність економічних суб’єктів за результати господарської діяльності (майнова відповідальність) – вони мають розраховувати тільки на себе.

3. Конкуренція виробників як важливий фактор стимулювання господарської активності, збільшення різноманіття і підвищення якості продукції у відповідності з потребами споживачів, зниження витрат виробництва і обігу, стабілізації цін. Конкуренція – (від лат. “зштовхуватися”) економічне змагання суб’єктів ринкових відносин за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших доходів.

4. Вільне ціноутворення. Ринкові механізми можуть найбільш ефективно функціонувати тільки тоді, коли ціни, головним чином, встановлюються вільно, балансуючи попит і пропозицію.

5. Відкритість економіки, її інтегрованість у систему світогосподарських відносин (конкуренція на світовому ринку, обмін інформацією…).

6. Обмежене втручання держави в економіку – держава не повинна підривати ринкові механізми.

2 питання.

Взаємодія продавців і покупців на ринку залежить від того, як організований цей ринок, яка структура ринку.

Взаємовідносини між продавцями і покупцями кожного товару характеризує товарний (галузевий) ринок.

Галузь – це частина економіки, що спеціалізується на виробництві певного товару чи послуги.

Галузевий ринок в залежності від його територіальних масштабів може бути локальним, національним, світовим.

Локальний (місцевий) ринок – представляє собою взаємовідносини продавців і покупців товару (послуги) в межах території, що визначається економічною доцільністю його транспортування (хліб, свіже молоко, послуги перукарів, чоботарів).

Національний ринок – представляє собою взаємовідносини продавців і покупців товару (послуги), що доцільно з економічної точки зору переміщувати по території країни, бо він не зіпсується і його можливо вигідно продати (ринок автомобілів, будівельних матеріалів, побутової техніки, послуг пасажирського і вантажного транспорту).

Світовий ринок – представляє собою взаємовідносини продавців і покупців товару (послуги), що доцільно з економічної точки зору переміщувати між різними країнами, бо не повсюди їх виробляють (деякі корисні копалини, сільськогосподарські культури) чи в певній країні їх вигідніше продавати тому, що існує різниця в продуктивності праці, в витратах виробництва в різних країнах.

В залежності від ступеню впливу продавця або покупця на ринкову ціну товару існує така класифікація типів ринкових структур (співвідношення на ринку між продавцями і покупцями): 1) ринкова структура характеризується досконалою конкуренцією, якщо жоден з продавців або покупців не спроможний суттєво вплинути на ціну товару; 2) ринкова структура характеризується недосконалою конкуренцією, якщо окремі продавці або покупці здатні суттєво вплинути на ціну товару.

В сучасних підручниках “економікс” теорія фірми, що враховує суттєві відмінності в економічній поведінці фірм в залежності від того, в умовах досконалої чи недосконалої конкуренції вона діє, базується, головним чином, на працях англійських і американських економістів: 1) Альфреда Маршалла (англієць, 1842-1924) – основну увагу приділив досконалої конкуренції, головна праця “Принципи економікс”; 2) Джоан Робінсон (англійка, Кембридж, 1903-1983) – праця “Економіка недосконалої конкуренції; 3) Едвард Чемберлін (американець, Гарвардський університет, 1899-1967) – праця “Теорія монополістичної конкуренції”.

Робінсон і Чемберлін змогли пояснити нові економічні явища, що проявились в період великої депресії 1929-1933 років, і які було неможливо пояснити на основі механізму досконалої конкуренції – при економічній кризі дуже слабо знижувались ціні, що було зв’язано з монополістичним ціноутворюванням.

Досконала конкуренція передбачає дотримування таких умов:

1. На ринку діє велика кількість продавців і покупців, кожний з них продає і купляє незначну кількість товару, тому вони не можуть вплинути на ринкову ціну.

2. Товар повинен бути цілком однорідним (стандартним) з точки зору покупців (зерно, вугілля, бавовна).

3. Відсутні вхідні бар’єри для вступу в галузь нового виробника і існує можливість вільного виходу з галузі.

4. Повна економічна інформація доступна всім учасникам ринку (про ціни і об’єми виробництва всіх товарів і послуг, про діючі і нові технології виробництва, про товари – замінники певного товару).

Ринок досконалої конкуренції здатний оптимально пристосувати обсяг і структуру суспільного виробництва до обсягу і структури суспільних потреб. Економісти вважають його неперевершеним з точки зору економічної ефективності, він оптимально розподіляє економічні ресурси.

В наш час досконала конкуренція спостерігається дуже рідко, що пояснюється такими причинами:

1) Особливості продукції. Багато товарів неможливо стандартизувати, вони відрізняються по якості, зовнішньому вигляду, що обумовлює конкуренцію на основі якісних відмінностей товарів. Крім того зовсім однакові товари можуть бути неоднорідними для покупців в залежності від географічного положення місця продажу, умов обслуговування покупців, реклами, упаковки.

2) Особливості виробництва. В деяких галузях виробництво може бути ефективним тільки в крупних масштабах, тому для задоволення попиту досить товарів, що виробляють великі фірми.

3) Бар’єри для вступу в галузь. Економічні бар’єри: організація крупно масштабного виробництва потребує великих капіталовкладень, що доступно небагатьом інвесторам (виробництво літаків, сталі); відсутність на вільному ринку необхідних ресурсів. Позаекономічні бар’єри: регламентація державою права займатися певним видом діяльності (виробництво алкогольних напоїв, тютюну); захист технології виробництва товару патентами, ліцензіями, ліцензування експорту; діючі в галузі фірми договорюються про недопущення в галузь нових конкурентів.

4) Комерційна і технічна таємниця (про витрати виробництва, прибутки, технології, нові види продукції, ідеї стосовно реклами продукції).

На практиці більш часто зустрічаються ринки з недосконалою конкуренцією.