Сучасні проблеми природокористування

Історичний огляд взаєморозвитку суспільства та навколишнього середовища

За сучасними уявленнями, вік земної кори дорівнює близько 4, 5 млрд. років. Але тільки близько 600 млн. років тому на Землі з’явилися перші багатоклітинні організми і почався бурхливий розвиток органічного світу. Подальший процес еволюції живих організмів привів до появи людини - найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу. Для людини природа є джерелом різних видів матеріалів, які використовуються для задоволення потреб в харчуванні, воді, одязі, житлі та середовищем для здійснення її фізіологічних процесів: дихання, засвоєння харчів тощо. Тому рушійним мотивом всіх антропогенних змін в навколишньому природному середовищі є задоволення першочергових потреб людини.

У взаємовідносинах людського суспільства з природою можна виділити 4 періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.

Перший період (давній) розпочався з появи Homo Sapiens у біосфері і тривав близько 2-3 млн. років: від появи на Землі перших людей примітивного виду до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду.

Основними видами людської діяльності були збиральництво, первісне мисливство і рибальство. В той час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, яка є біосоціальною істотою, ще переважала її біологічна суть. У цей період екологічні системи регулювалися самостійно, оскільки первісні племена не порушували біологічних основ природного середовища. Людина була ще невеличкою часткою біосфери (чисельність населення складала близько 50 млн людей), тому слабкі антропогенні впливи не могли суттєво порушити природні екосистеми і викликати помітні зміни у навколишньому середовищі.

Другий період – рабовласницький лад і феодалізм (від 3-го тисячоліття до н.е. до початку XVIІI ст.). У цей період інтенсивно розвивається землеробство і тваринництво, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. З виникненням скотарства та одомашненням диких тварин вплив людини на біосферу став більш відчутним. Пошуки кращих умов життя призвели до частих переселень людини та тварин. Це супроводжувалося пожежами, знищенням рослинності, перед усім лісів, на великих територіях. В результаті посилювалися ерозійні процеси, поширювалися межі пустель, змінювався клімат, зникало багато видів тварин і рослин, які не пристосувалися до нового середовища. Скотарська система господарства завдала першого значного удару по екологічних системах. Землеробська система господарства, особливо підсічно-вогневого типу, в свою чергу призвела до зниження родючості на початковій стадії деградації земель.

Великі географічні відкриття, які сприяли засвоєнню майже всієї території земної поверхні, стали різким поштовхом до засвоєння надр планети та їх експлуатації і зумовили перші масштабні зміни в екологічних системах.

Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії, одержання перших кислот, фарб, мідного купоросу, пороху. Чисельність населення всередині XVII ст. складала 550 млн. чоловік.

Наприкінці епохи феодалізму, коли почав здійснюватися перехід від мануфактури до великої машинної індустрії, обсяги експлуатації природних ресурсів ще більше збільшилися. Цей період розвитку суспільства пов'язують з початковим етапом забруднення довкілля. Отже, перехід від мануфактури до великої машинної індустрії зумовило збільшення обсягів використання природних ресурсів та призвело до початкового етапу забруднення повітря, ґрунтів та водоймищ.

Протезабруднення природного середовища мало локальний характер і розміщувалося у місцях зосередження великого машинного виробництва. Глобальний тиск на навколишнє середовище був ще незначним і локальним. Екологічні та економічні системи, розвиваючись у взаємодії, ще не створювали проблемних екологічних ситуацій.

Третій період (XVIII – перша половина ХХ ст. )– час бурхливого розвитку фізики, хімії, техніки, винайдення парового двигуна, використання електрики, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (в 1927 р. вона досягла 2 млрд чол.). Відкриття нових засобів отримання сировини та енергії, випуск нової продукції із різноманітними технічними та хімічними властивостями призвели до невиправдано витратної експлуатації природних ресурсів. Основними принципами розвитку суспільства на той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні.

Це період активного розвитку локальних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідками двох світових воєн, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів. Господарська діяльність почала завдавати все більшої шкоди надрам, рослинному і тваринному світу, ґрунтам, поверхневим і підземним водам. З’явилися перші симптоми порушення екологічної рівноваги. Сьогодні в Ірані пустеля простягається там, де 8000 років тому було землеробство. Надмірна експлуатація біотопів в Азії поступово зруйнувала ліси, потім вторинний покрив земель, нарешті, ґрунти. Природа, як замкнена система, вже не могла справлятися з повною регенерацією речовини, яка видобувається, та із самоочищенням. Період безпроблемних зв'язків людини та природи закінчився.

Четвертий період – сучасний, який розпочався після другої світової війни (1945 р.) і продовжується в наш час. Визначальними рисами цієї стадії взаємодії суспільства і природи є бурхливий розвиток науки і техніки (науково-технічна революція), а також розвиток глобальної екологічної кризи. У ХХ сторіччі, в період науково-технічної революції зміни екологічних систем відбулися в планетарному масштабі.31 жовтня2011 р. населення планети перейшло історичний рубіж 7 млрд осіб. На початку 2014 р. чисельність населення становила 7,2 млрд. чол. За оцінками ООН, до 2050 року чисельність населення планети становитиме 9,3 мільярда людей, а до кінця сторіччя це число перевищить 10 мільярдів.

Цей період характеризується виникненням і посиленням парникового ефекту, руйнуванням озонового шару, появою кислотних опадів, суперіндустріалізацією, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх геосфер. Внаслідок накопичення великої кількості побутових і виробничих відходів, у тому числі токсичних і радіоактивних, здатність природних екосистем до самоочищення і саморегуляції майже вичерпана.

1. Взаємозв’язок економічної діяльності та навколишнього середовища

Людина є живим організмом, який не може існувати поза довкілля. Вона так само, як і всі інші живі істоти, потребує повітря, води, живлення. Проте, на відміну від тварин і рослин, людина володіє думкою, сила якої створила такі явища, як економічна та соціальна системи.

Між екологічною, економічною і соціальною системами існують певні взаємозв’язки, порушення яких призводить до кризових явищ.

Основними ознаками сучасного техногенного типу еколого-економічного розвитку є:

• Ігнорування і порушення обмежень, які накладає природне навколишнє середовище на економічну і соціальну діяльність людей.

• Виснаження природних ресурсів.

• Забруднення природного навколишнього середовища.

• Послаблення функцій саморегулювання і самовідтворення екологічних систем.

• Погіршення фізичного здоров’я людей.

Стосовно економічної системи, яка традиційно поділяється на сферу виробництва і сферу споживання, природне навколишнє середовище виконує три функції: 1) постачання природних ресурсів, які використовуються в процесі виробництва і у сфері споживання; 2) забезпечення місця для складування, зберігання та асиміляції виробничих та побутових відходів; 3) надання можливості існування в природному середовищі: простір для житла та відпочинку, естетична насолода від спілкування з природою, відправлення фізіологічних функцій людини тощо.

Вплив людини на природу відбувається через економічну і соціальну діяльність. Специфіка проявів впливу економічної діяльності, яка спрямована на задоволення матеріальних і соціальних потреб людства, обумовлена тим, що всі три функції природного навколишнього середовища пов’язані та взаємодіють між собою. Посилення однієї функції сприяє пригніченню інших. Збільшення обсягів використаних природних ресурсів призводить до збільшення обсягів відходів. Це посилює забруднення навколишнього природного середовища і зменшує можливості функції екологічної системи акумулювати і асимілювати забруднюючі речовини. Накопичення виробничих і побутових відходів в природному середовищі ускладнює використання його ресурсного і рекреаційного потенціалу.

1. Поняття природокористування. Мета і завдання економіки природокористування

Під природокористуванням розуміють сукупність усіх форм експлуатації природного ресурсного потенціалу і заходів з його збереження, вирізняючи при цьому 3 аспекти:

· видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення;

· використання та охорону природних умов середовища проживання;

· збереження, відновлення екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

Природокористування є основною сферою і формою суспільного виробництва. Термін «природокористування» вживається у таких основних значеннях:

1) людська діяльність з використання сил і ресурсів природи з метою виробництва матеріальних благ і різних послуг;

2) освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних ресурсів і умов у локальному, регіональному і глобальному масштабах;

3) комплексна прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої діяльності, пов’язаної із користуванням природою. Знаходиться на стику природничих, суспільних і технічних наук.

Пропонується декілька класифікацій основних видів природокористування: галузева, компонентна, функціональна (рис. 1).

Економіка природокористування – наукова дисципліна, змістом дослідження якої є проблеми раціонального використання, охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу і навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки соціально-економічного розвитку і життєдіяльності людини.

Метою дисципліни "Економіка природокористування" є обґрунтування шляхів досягнення такого соціально-економічного розвитку, при якому забезпечується збалансоване функціонування екологічних і соціальних систем.

Завдання економіки природокористування такі:

• вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;
• аналіз сучасних протиріч між потребами соціально-економічного розвитку і можливостями екосистем;
• аналіз спроможності ринкової системи забезпечити ефективне розміщення ресурсів довкілля;
• включення ресурсів довкілля в цінову систему на основі визначення економічної цінності компонентів довкілля;
• обґрунтування економічних важелів для коригування неефективності ринку при використанні екологічних благ;
• розробка методології і методики економічного обґрунтування оптимальних напрямів соціально-економічного розвитку з урахуванням екологічних обмежень;
• пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного господарства.

Сучасні проблеми природокористування

Функціонування економічної та соціальної систем докорінно змінило і продовжує змінювати оточуючий світ. Пристосовуючи до своїх потреб природне середовище, при цьому порушуючи закони Всесвіту, людина настільки вплинула на якісний стан довкілля, що нині постала глобальна проблема збереження життя на Землі.

Тривалий час вважалося, що природа є невичерпною коморою природних ресурсів, матеріалів та речовин, які постачають засоби існування для людини. Відтворення цих благ є справою самої природи. Навіть не допускалася думка про можливість і, тим більше, про необхідність втручання суспільства у процес відтворення природних благ. І лише тоді, коли природа припинила забезпечувати відтворення природних ресурсів у кількості, яка необхідна для потреб виробництва, коли найбільш багаті з родовищ вугілля, нафти, газу були виснажені, людство усвідомило необхідність регулювання взаємодії природного навколишнього середовища та економічної системи. Були визначені проблеми природокористування як процесу взаємодії між суспільним виробництвом та навколишнім природним середовищем, який свідомо регулюється.

До таких проблем віднесено:

- виснаження родовищ природних ресурсів;

- скорочення орних земель та погіршення їх якості;

- знищення лісів;

- втрата біорізноманіття – від 5,000 (консервативна оцінка) до 150,000 біологічних видів на рік при загальній кількості від 5 млн. (консервативна оцінка) до 30 млн. видів;

- утворення пустель;

- зростання дефіциту прісної води;

- забруднення біосфери.

Рис.1. Методологічні підходи до класифікації видів природокористування