ВИДИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Висновок.

Наявність у земельному праві окремих специфічних процесуальних норм та визначає потребу виділення земельно-правового процесу як підгалузі земельного права, а також наводить на думку, що найдоцільнішим виходом із складної ситуації, що виникла із процедурою вирішення земельних правовідносин, є створення законодавчого акта, який би об’єднав та створив практично обґрунтовану процедуру вирішення таких питань.

ІІІ ПИТАННЯ

ВИДИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Співвідношення матеріальних і процесуальних норм в земельному праві виражається в наступному: 1) процесуальні норми є похідними від матеріальних; 2) матеріальні і процесуальні норми мають один і той же (кінець кінцем) об'єкт регулювання — стосунки з приводу землі, хоча і є відмінності; 3) земельно-процесуальні стосунки відрізняються від матеріальних тим, що перші пов'язані безпосередньо з порядком організації діяльності органів по застосуванню матеріальних норм земельного права. Стосунки матеріального права виникають з приводу самого об'єкту земельних відносин. Кожній матеріальній земельно-правовій нормі відповідає процесуальна земельно-правова і інша норма. Наприклад, надання земельної ділянки (реалізація права на нього, передбаченого матеріальною земельно-правовою нормою) здійснюється за певною процедурою: подача заявки, розгляд заявки, ухвалення рішення, реалізація рішення на практиці, оскарження рішення зацікавленими особами і тому подібне.

Земельно-процесуальні норми є необхідною умовою дії на практиці матеріальних земельно-правових норм і оскільки останні в правовій науці знайшли певну класифікацію на регулятивні і охоронні, такій же класифікації слід піддати і процесуальні норми. До регулятивних земельно-процесуальних норм, а значить і до регулятивного вигляду земельного процесу, слід віднести ті, які регулюють застосування матеріальних земельно-правових норм з диспозиціями, що не мають охоронного характеру. Наприклад, переведення земель з одного вигляду в інше; стимулювання землекористувачів до підвищення родючості грунтів і меліорації використовуваних земельних угідь; організація і проведення землевпоряджувальних дій і тому подібне. До охоронних земельно-процесуальних норм доцільно віднести такі, які регулюють застосування матеріальних земельно-правових норм, що містять санкції за порушення або інші заходи, направлені на припинення порушень і відновлення порушених земельних відносин. Так, до даної групи відносяться: відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства; відміна незаконних рішень по земельних питаннях; вилучення самовільно зайнятих земельних ділянок і ін.

Регулятивним земельно-процесуальним нормам можна дати наступну класифікацію:

1) земельно-процесуальні норми, що регулюють порядок ведення земельного обліку, земельного кадастру;

2) земельно-процесуальні норми, що регулюють порядок планування і використання земель;

3) земельно-процесуальні норми, що регулюють стосунки по наданню і вилученню земель (розподілу і перерозподілу земельних ділянок);

4) земельно-процесуальні норми, що регулюють правове забезпечення належного використання земель, виражаються у застосуванні встановлених агротехнічних, еколого-правових і інших норм при господарській експлуатації земельних ділянок;

5) земельно-процесуальні норми, що регулюють порядок здійснення державного контролю за використанням земель;

6) земельно-процесуальні норми, що регулюють охоронну державну функцію відносно використання і охорони земель.

Висновок. Таким чином, земельно-процесуальні норми є необхідною умовою дії на практиці матеріальних земельно-правових норм і оскільки останні в правовій науці знайшли певну класифікацію на регулятивні і охоронні, такій же класифікації слід піддати і процесуальні норми. До регулятивних земельно-процесуальних норм, а значить і до регулятивного вигляду земельного процесу, слід віднести ті, які регулюють застосування матеріальних земельно-правових норм з диспозиціями, що не мають охоронного характеру. Наприклад, переведення земель з одного вигляду в інше; стимулювання землекористувачів до підвищення родючості грунтів і меліорації використовуваних земельних угідь; організація і проведення землевпоряджувальних дій і тому подібне.

IV ПИТАННЯ

ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ОЗНАКИ

Земельно-процесуальні правовідносини – це врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами та іншими суб’єктами земельно-процесуальної діяльності, пов’язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків у сфері застосування земельно-правових матеріальних норм;

Земельно-процесуальні правовідносини характеризуються тим, що: можуть існувати тільки як врегульовані нормами права суспільні відносини; забезпечують реалізацію земельних матеріальних правовідносин; виникають, змінюються та припиняються у сфері державного управління земельним фондом; побудовані на засадах субординації; носять публічний характер; взаємопов’язані із земельно-процесуальною діяльністю; мають такий правовий склад, що виражається в наявності кількох суб’єктів; мають “подвійну” юридичну природу;

Правове регулювання земельно-процесуальних правовідносин відбувається за такими процесуальними стадіями: встановлення та аналіз фактичних обставин індивідуально-конкретної земельно-правової справи, що потребує вирішення; визначення юридичної основи індивідуально-конкретної земельно-правової справи; прийняття рішення та документальне оформлення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі; оскарження або опротестування рішення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі, що носить факультативний характер; виконання прийнятого рішення;

Земельно-процесуальні правовідносини варто підрозділяти за наступними критеріями: функціональна спрямованість земельно-процесуальних норм (регулятивні, охоронні); рівень індивідуалізації суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (відносні, абсолютні); правовий характер діяльності суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (публічно-правові, приватно правові); кількість суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (прості, складні); розподіл функцій, повноважень, прав і обов’язків між суб’єктами земельно-процесуальних правовідносин (одно-, двосторонні); характер дій зобов’язаного суб’єкта земельно-процесуальних правовідносин (активні, пасивні); волевиявлення суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (договірні, управлінські);

Суб’єктами земельно-процесуальних правовідносин є громадяни, юридичні особи, у тому числі іноземні, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин;

Суб’єкти земельно-процесуальних правовідносин поділяються на дві групи: громадяни, юридичні особи та держава, які безпосередньо зацікавлені у вирішенні земельно-правової справи; органи державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують державно-правове регулювання у сфері земельних відносин;

Основним об’єктом земельно-процесуальних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин, що спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків щодо конкретної земельної ділянки, яка розглядається як додатковий елемент у структурі об’єкта цих правовідносин;

Зміст земельно-процесуальних правовідносин складають передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов’язки відповідних суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин;

В змісті земельно-процесуальних правовідносин варто розрізняти основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов’язки;

За різними ознаками юридичні факти земельно-процесуальних правовідносин можливо поділити на певні видові групи: за юридичними наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі); за складом (прості, складні); за тривалістю в часі (одноактні, триваючі); залежно від волі суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (події, земельно-процесуальні дії).

Земельно-процесуальна норма – це встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, що визначає порядок діяльності уповноважених суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин із застосування матеріальних норм земельного права;

Земельно-процесуальна правосуб’єктність – це така властивість суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин, що дозволяє їм бути носіями функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків та надає можливість вступати в земельно-процесуальні правовідносини;

Земельно-процесуальна діяльність є діяльністю спеціально уповноважених на те державних органів управління земельним фондом та інших суб’єктів земельного права, урегульована процесуальними нормами земельного права;

Земельно-процесуальне провадження – особливий вид земельно-процесуальної діяльності з вирішення певних, якісно однорідних земельно-правових справ на підставі земельно-процесуальних норм;

На підставі аналізу земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів обґрунтовані та сформульовані пропозиції щодо внесення змін до деяких законодавчих та інших нормативно-правових актів (зокрема, до ряду статей Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р.) стосовно процесуальної регламентації юридичної діяльності суб’єктів земельного права.

Висновок. Земельні правовідносини – це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження та управління землею на державному, господарському і внутрігосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

Поняття земельних правовідносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних правовідносин пов'язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

Характерною ознакою трансформації земельних правовідносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на основі раціонального використання землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних правовідносин.

V ПИТАННЯ

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН

За функціональною спрямованістю норм земельного права, на основі яких виникають земельно-процесуальні правовідносини, останні поділяються на: 1) регулятивні; 2) охоронні.

За рівнем індивідуалізації суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин, останні поділяються на: 1) відносини, в яких точно визначені процесуальні права й обов’язки всіхучасників – як уповноважених, так і зобов’язаних; 2) абсолютні, у яких визначена лише одна уповноважена сторона, що є носієм певного суб’єктивного права, а всі інші суб’єкти визнаються зобов’язаними не заважати здійсненнюуповноваженою стороною своїх прав.

За правовим характером в установчій, правотворчій та правозастосовчій сферах діяльності суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин такі правовідносини поділяються на: 1) публічно-правові; 2) приватноправові.

За кількістю суб’єктів земельно-процесуальні правовідносини бувають: 1) простими, учасниками яких є лише два суб’єкти (сторони); 2) складні, учасниками яких є три і більше суб’єктів (сторін).

За розподілом функцій, повноважень, прав і обов’язків між суб’єктами земельно-процесуальних правовідносин, останні поділяються на: 1) односторонні, у яких кожна сторона відносно іншої має або лише функції, повноваження, права, або лише обов’язки; 2) двосторонні, у яких кожна зі сторін має як функції, повноваження, права, так і обов’язки.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта земельно-процесуальних правовідносин останні поділяються на: 1) активні, у яких зобов’язаний суб’єкт мусить вчинитипевні дії; 2) пасивні, у яких зобов’язаний суб’єкт повинен утриматись від вчинення певних дій.

Нарешті, за волевиявленням суб’єктів земельно-процесуальні правовідносини поділяються на: 1) договірні, для виникнення яких необхідне волевиявлення (згода) як уповноваженої, так і зобов’язаної сторони; 2) управлінські, для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони.

Висновки:

За своїм юридичним змістом найбільш складними є земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави як власника землі. Управлінський державний орган, як і будь-який власник, має право повного володіння над землею. Ці відносини держави ще називають абсолютними земельними правовідносинами. Однак це не означає, що держава може нехтувати економічними законами чи нормами права, не рахуючись із законними інтересами землекористувачів. Держава, як і всі інші власники землі, повинна намагатися будувати свої відносини з користувачами її землею на взаємовигідній основі.

VI ПИТАННЯ

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН ЗА ОБ’ЄКТОМ, СУБ’ЄКТОМ, ЗМІСТОМ.

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти — юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин можна віднести: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов’язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов’язки; набуття земельних прав та обов’язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов’язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин.

Особливістю земельних правовідносин є те, що для виникнення багатьох з них необхідна сукупність юридичних фактів — юридичний склад. Наприклад, для того щоб набути право власності або користування земельною ділянкою на підставі набувальної давності згідно зі ст. 119 ЗК України, необхідна наявність низки юридичних фактів. Одним з найпоширеніших правовстановлюючих юридичних фактів є приватизація земель.

Динаміка у земельних правовідносинах особливо характерна для сільськогосподарського виробництва, де якісні характеристики об’єкта таких відносин — земельної ділянки — не є постійними. Однак важливим у таких земельних правовідносинах є те, що вони повинні ґрунтуватися тільки на законних підставах.

Земельне законодавство окремо закріплює перелік правоприпиняючих юридичних обставин. Згідно зі статтями 140 і 141 ЗК України до них належать: добровільна відмова власника або користувача від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця або припинення діяльності юридичних осіб за відсутності правонаступника; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених земельним законодавством; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених земельним законодавством; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Охоронні земельні правовідносини припиняються після здійснення учасником (учасниками) цих відносин дій, які усувають правопорушення. Якщо порушника земельного законодавства притягнуто до юридичної відповідальності, то акт застосування стягнення (покарання) означає припинення охоронних земельних правовідносин.

Дії, як підстави припинення земельних правовідносин, традиційно поділяють на дві групи: 1) ті, які відбуваються за волею землевласника чи землекористувача (відчуження земельної ділянки за рішенням власника, відмова від використання земельної ділянки тощо); 2) ті, які відбуваються за волею органів держави, уповноважених на охорону земельних ресурсів, у тому числі правоохоронних органів загальної компетенції (вилучення земельної ділянки, позбавлення права користування нею у зв’язку з порушенням закону тощо).

Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами. Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділянки, що перебувають у загальній спільній (частковій) власності. Земельні частки є самостійним об’єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов’язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визна-ч’ення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: визначення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обмежень прав власників. Приватноправовим способом визначення змісту прав та обов’язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства. Встановлюючи правила добросусідства, власники земель та землекористувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними.

На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини:

1) основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус;

2) правовий статус суб’єктів земельних правовідносин.

За характером виникнення юридичні факти поділяються на дії та події. Дії являють собою такі юридичні факти, в яких виявляється поведінка людей або їх колективів. Дії (бездіяльність) можуть бути правомірними, тобто такими що відповідають вимогам законодавства, і неправомірними, тобто такими, що суперечать закону. Основні види правомірних дій — землекористування та охорона земель.

Висновки.

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти — юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюю-чі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Отже, ми завершили розгляд загальних положень теорії земельно-правового процесу, надали характеристику останньої як галузі права.

Юридичний процес як правова форма діяльності уповноважених органів і посадових осіб, характеризується визначеністю компетенції, функцій і повноважень цих суб'єктів. Одні (органи держави і посадові особи) виконують організаційну функцію, на них покладається відповідальність за результат процесу, інші (позивачі, потерпілі, відповідачі, правопорушники й ін.), мають ряд прав і гарантій і можуть розраховувати на охорону їхньої особистості і законних інтересів. Теорія і практика юридичного процесу є результатом об'єктивних процесів інтеграції диференціації знання, що відбуває як усередині юриспруденції, так і на стиках її із суміжним знанням.

Наявність у земельному праві окремих специфічних процесуальних норм та визначає потребу виділення земельно-правового процесу як підгалузі земельного права, а також наводить на думку, що найдоцільнішим виходом із складної ситуації, що виникла із процедурою вирішення земельних правовідносин, є створення законодавчого акта, який би об’єднав та створив практично обґрунтовану процедуру вирішення таких питань.

Земельні правовідносини – це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження та управління землею на державному, господарському і внутрігосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.