Quot;Фінська" (історико-географічна) школа

 

 

У будь-якій кризі закладено й можливості подальшого розвитку, то ж і зневіра фольклористів у трьох великих теоріях XIX ст. приховувала в собі нові спалахи теоретичної думки. Фактографічну безкрилість позитивізму одні фольклористи покинули заради глобального психологізму (фрейдизм і неофрейдизм), інші – задля такої ж глобальної теорії марксизму, ще інші зробили справою життя справжню "гру в бісер", вивчаючи іманентні, умовно ізольовані форми (структуралізм), менш послідовні з них намагалися наповнювати їх з першого або другого джерела. Проте розпочати огляд теорій XX ст. доцільно з напряму, що прямо продовжував і – в дещо реформованій формі – продовжує й тепер виконувати завдання, поставлені перед фольклористикою ще Т. Бенфеєм. Це вже згадана у попередньому розділі "фінська", або історико-географічна школа, що з початку 20-х рр. розвивалася виключно в західній науці про фольклор. Методику цієї школи розробив фінський фольклорист Карл Крон (1863–1933), що спирався на досвід батька, дослідника "Калевали" 1, деякі корективи згодом вніс Анті Аарне (1867–1925) 2.

Завдання дослідника – знайти вітчизну кожного фольклорного сюжету. Для цього, по-перше, необхідна якомога повна реєстрація всіх варіантів втілення його у світовому фольклорі та літературі. Потім слід прискіпливо вивчити регіональні варіанти, знайти в них мотиви, специфіку котрих обумовлено місцем і часом їх виникнення. Вирізнення і оцінка серед варіантів найархаїчнішого і дозволить прийти до висновку про час і місце його постання. Згодом В. Андерсон, автор зразкового історико-географічного дослідження 3, у некролозі відомого німецького фольклориста І. Болте таким чином узагальнив ті проблеми, що на його думку, є головними для вивчення фольклорного твору: визначення (1) приблизної праформи (в термінології К. Крона–А. Аарне – "архетипу") казки або пісні, (2) часу її виникнення, (3) шляхів географічного поширення, (4) "місцевих редакцій" та їх співвідношення 4.

Теоретики "фінської" школи принципово відмовилися від будь-якого філософського (а також соціологічного або естетичного) осмислення фольклорних текстів. Вони відмовилися так само і від наперед визначених постулатів "усередині" методики: "індійський" і "арабський" канали розповсюдження сюжетів (Т. Бенфей) вважаються ними лише за одну з багатьох можливих гіпотез. Безперечно, атеоретичність "фінської" школи є реакцією на кризу науки про фольклор на зламі століть, про котру вже не раз заходила мова. Водночас ця її особливість підкреслює прикладний і такий, що робиться в інтересах усієї світової фольклористики, сказати б, альтруїстичний характер того тягаря, який поклали на плечі собі та своїм послідовникам її засновники. Перші ж конкретні праці історико-географічної школи задемонстрували, що роботу вони мали перед собою справді Сізіфову.

Однією з головних заслуг "фінської" школи перед світовою фольклористикою було заснування 1907 р. К. Кроном, А. Аарне та шведським компаративістом А. Ольриком Міжнародної федерації фольклористів (Folklor Fellows), котра під енергійним керівництвом К. Крона з 1910 р. почала видавати неперіодичну серію публікацій (монографій різного обсягу з послідовною нумерацією) "Folklor Fellows Communications" (FFC). Ця серія продовжується й дотепер: до кінця століття було видано більш ніж 250 книжок – мовами німецькою, англійською, французькою.

Щоб надати своїм послідовникам надійні орієнтири для плавання безмежним океаном світового фольклору, засновники "фінської" школи – і в цьому теж їх величезна заслуга – вирішили проблему створення доброякісних каталогів (показників) фольклорних, у першу чергу казкових, сюжетів. Спроби такі робилися й до них, проте лише А. Аарне спромігся створити такий каталог казкових сюжетів, що виявився придатним для практичного користування 5. Згодом вже не раз згаданий на цих сторінках американський фольклорист Ст. Томпсон видав поширений англійський переклад цього показника (1927) 6.

Виходячи з необхідності поширення такої каталогізації на інші фольклорні жанри, західноєвропейські колеги на Конгресі дослідників фольклорної оповіді в Лунді (1935) доручили Ст. Томпсону доповнити показник А. Аарне за рахунок не тільки казок Африки та Америки (А. Аарне обмежився індоєвропейською сюжетикою), а й міфів, легенд, анекдотів, літературних обробок казок усього світу. Проте Ст. Томпсон пішов принципово іншим шляхом, почавши ще з 1932 р. друкувати у FFC фундаментальний "Показник мотивів словесного фольклору. Класифікація оповідних елементів у казках, баладах, міфах, байках, середньовічних романах, "прикладах" проповідників, фабліо, збірках жартів і місцевих легендах" 7. Саме мотив (у розумінні Ст. Томпсона: 3.7) виявився тією одиницею, що дозволила "за певною логічною системою" (космогонія; тотемізм; магія і т.д.) упорядкувати дуже різнорідний матеріал і дати фахівцям надійний бібліографічний "ключ" до перших пошуків у ньому.

У 40-і рр. Ст. Томпсон, очоливши Фольклорний інститут при Індіанському університеті (США), друкує дуже змістовну, не раз вже цитовану тут монографію "Фольклорна оповідь" (1946), котра, бажав цього її автор або ні, підбила підсумок теоретичного розвитку "фінської школи", а заразом стала своєрідною "лебединою піснею" історико-географічного методу. На початку розділу "Вивчаючи фольклорну оповідь" Ст. Томпсон зауважує, що вчений "бажає знати не тільки "що", але також "як" і "чому"". Дослідник намагається відповісти, головним чином, на перше, описове питання, і тут масштаби його фахової ерудиції вражають: казка про Попелюшку, наприклад, відома авторові "не менш, як у п’ятистах тільки європейських версіях". Проте питання "як" Ст. Томпсон розуміє, майже виключно, в річищі пошуку механізмів поширення казки та інших традиційних оповідей, утворення регіональних варіантів та їх ідентифікації (в монографії знаходимо цінне узагальнення цікавого теоретичного досвіду в цій сфері А. Аарне, А. Ольрика, В. Андерсона та К. В. вон Сидова), на питання ж "чому" – цілком у традиціях історико-географічного методу – практично не відповідає.

Але ж і в Європі історико-географічна школа продовжує свою діяльність, щоправда, за рахунок, переважно, фольклористів скандинавських країн. У FFC друкуються показники, що поступово складають всесвітній каталог казкових сюжетів та оповідних мотивів – індійських (Ст. Томпсон і В. Е. Робертс, 1960; 2-е видання – 1991; доповнення – Х. Ясон, 1989), японських (Н. Ікеда, 1971), китайських (Най-Тунг Тінг, 1978), латвійських (Л. Неуланд, 1981) тощо. І хоч традиційна методологія школи і в другій половині XX ст. викликала на себе критику (структуралістів – за те, що її адепти займаються "змістом", марксистів – за те, що під змістом розуміють лише сюжет), це міжнародне видавництво, редакційна рада котрого давно вже включає й антропологів, і структуралістів, продовжує свою корисну справу.

Що стосується критики, то тут слід розрізняти питання методики та проблему об’єктивного існування явищ, котрі досліджуються компаративістами. У другому аспекті сперечатися з ними безглуздо. В. М. Перетц у рецензії на магістерську дисертацію А. М. Лободи дотепно зауважив з приводу такої критики: думка захисника національної самобутності часто-густо ще суб’єктивніша, ніж у критикованого ним компаративіста, "бо ж висловлюючи її, дослідник, як правило, не має під руками того фактичного матеріалу, на котрий може послатися прибічник теорії міжнародного спілкування" 8.

А факти свідчать, що частка чужого, запозиченого у фольклорі кожного народу дуже значна. Навіть у Радянському Союзі, де з кінця 40-х рр. слово "компаративіст" було лайливим і як таке вимагало означення "буржуазний", В. М. Жирмунський, учень О. М. Веселовського, скориставшись "відлигою", друкує 1967 р. невеличку розвідку, в якій, гостро розкритикувавши класичну методику "фінської" школи, водночас укидає ґедзика "нашим радянським "антиміграціоністам"". Сам же доводить появу в Європі кількох казкових сюжетів через запозичення, а наприкінці вдається до спостережень, котрі могли б знайти собі місце і в книжці Ст. Томпсона: "Отже, ми приходимо до висновку, що спільність казок, об’єднаних у каталозі Аарне, відбиває історично утворену спільність певного культурного ареалу, котрий об’єднували тривалі контакти <...> Проте де проходять межі цієї спільності? Чи входять до неї, наприклад, Китай, В’єтнам, Індонезія – або Корея, Японія? Зразки індонезійських казок немов показують, що десь у районі Сулавесі припиняється могутня експансія індійських казкових сюжетів, систематизованих каталогом Аарне, і на перший план виходять сюжети, нам невідомі" і т. д. 9.

 

П И Т А Н Н Я

 

Д л я с а м о п е р е в і р к и. Чи можливо користування матеріалом конкретних досліджень "фінської" школи для тих фольклористів, котрі не поділяють її методологічних засад?

 

В і д м і н н и к о в і. Ясна річ, принципова атеоретичність "фінської" школи є ілюзорною. Насправді ж ця школа ґрунтується на філософській базі ...

1. ... об’єктивного ідеалізму Г.В.Гегеля. 3. ... позитивізму.

2. ... фрейдизму. 4. ... марксизму.

 








Дата добавления: 2016-10-17; просмотров: 767; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2021 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.