Розвиток промисловості України в перші роки після реформи 1861 року
Основною рисою економічного життя в другій половині ХІХ ст. в українських землях став активний розвиток ринкового господарства. Реформи, що відмінили кріпацтво як у західних, так і східних регіонах України, відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, утворили передумови для перетворення їх у панівну систему. Власне, можна сказати, що друга половина ХІХ ст. була періодом перебудови господарства України на капіталістичних засадах.
В аграрному секторі України, як у її західних, так і східних регіонах, продовжують зберігатися значні залишки феодальних відносин, обумовлені самим змістом аграрних реформ. Зрозуміло, що вони утруднюють розвиток ринкових відносин, але, незважаючи на це, вони все-таки поступово завойовують позиції як у поміщицькому, так і селянському господарствах.
Перш за все, цей процес проявляється в істотних змінах, які відбуваються протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. у поміщицькому та селянському землеволодінні Східної України. Як відомо, капіталістична система господарства руйнує феодальну, перетворюючи землю на товар. Ураховуючи, що за умовами реформи 1861 р. надільну землю пускати у торговельний обіг було заборонено, то процеси мобілізації землі протягом сорока років пов’язувалися лише з приватновласницькими землями. Особливо помітним явищем продаж землі стає починаючи з 80-х років ХІХ ст., що можна пояснити як відміною тимчасовозобов’язаного стану, так і світовою аграрною кризою, викликаною припливом дешевого американського хліба на європейські ринки. Саме поміщики, які не змогли пристосуватися до нових умов господарювання, і стають основними продавцями землі. Найчастіше такі землі купували селяни, котрі отримали право володіти нерухомістю. Цьому процесові сприяє створення Селянського поземельного банку (1882), який скуповував поміщицькі землі для наступного перепродажу їх селянам.
Іде досить активний процес скорочення дворянського землеволодіння та зростання селянського. Правда, слід зауважити, що в період між створенням Селянського банку та 1906 р. політика останнього характеризується переважним продажем земель не окремим селянам, а громадам. Але все-таки варто зазначити, що у селянські руки через цей банк до 1902 р. в Україні перейшло близько 4 млн. десятин землі. І якщо у 1877 р. дворянам належало близько 16 млн. десятин землі, то у 1905 р. — не більше 11 млн. десятин, тобто дворянське землеволодіння в Україні за цей період скоротилося майже на третину. Особливо активно цей процес відбувається у Степовій Україні, де досить успішно розвивається товарне зернове господарство. Але для ведення такого господарства необхідними є грошові кошти, а значна частина поміщиків їх не мала, тому і змушена була продавати свої маєтки. У цьому регіоні дворянське землеволодіння скоротилося за вказаний період майже вдвічі. Слідом за Степовою Україною йшло Лівобережжя, де за той самий період дворянське землеволодіння скоротилося більше ніж на третину.
У Правобережній Україні ж дворянське землеволодіння скорочувалось значно повільніше, його обсяг складав 75 % від усіх земель у 1905 р. Основною причиною такої ситуації можна вважати те, що в цьому регіоні ще з дореформених часів панувало поміщицьке підприємництво, пов’язане з виробництвом цукру. До того ж умови відміни кріпацтва тут практично відразу позбавили поміщиків безплатної робочої сили (відповідно до закону 1863 р.), і великі землевласники змушені були активно перебудовувати власні господарства, пристосовуючись до нових умов і використовуючи вільнонайману робочу силу, перетворюючись досить швидко на капіталістів-аграріїв та промисловців, що дозволило зберегти їм свої землі.
Ще швидше процес скорочення дворянського землеволодіння розпочинається після революції 1905—1907 рр. Налякані селянським рухом, поміщики активно позбавляються своєї нерухомості. Відомо, що до кінця 1910 р. дворянське землеволодіння у Наддніпрянській Україні скоротилося наполовину, а у 1916 р. у руки селян перейшло 65 % усієї землі. Отже, хоч і не дуже високими темпами, але процес поступового витіснення дворянського землеволодіння мав місце, однак, як цілком слушно зауважує Н. Полонська-Василенко, “експропріація цих поміщицьких земель на користь селянства не могла радикально змінити становища селян”.
Не менш важливою ознакою розвитку капіталістичної системи в сільському господарстві є зростання його товарності, зокрема товарності селянських господарств. І тут також слід шукати причини, пов’язані з умовами відміни кріпацтва. Високі викупні платежі, податковий тягар, який несли селяни (із загальної суми податків 94 % складали ті, котрі стягувалися з селян), різко збільшили грошові потреби селянства, що, у свою чергу, приводить до збільшення частки товарного продукту в загальному виробництві селянського господарства, тобто до зростання його товарності.
У свою чергу, цей процес прискорює інший, також притаманний капіталістичній системі господарства, — процес розшарування селянства, виділення із загальної маси найбагатших та найбідніших селянських господарств. І якщо перші, починаючи вже від реформи 1861 р., намагаються зосередити у своїх руках правдами і неправдами більшу частину надільних земель, а також придбаних у поміщиків, то другий прошарок стає все більш численним і поступово втрачає навіть надільні землі (за В. Голобуцьким, у 1905 р. 44 % найбідніших володіли 21 % надільних земель, а 16,5 % найбагатших — 37 %). При цьому він зауважує, що надлишкові землі найбагатші отримували в результаті оренди як селянської надільної землі, так і оренди поміщицьких земель. Так, у Херсонській губернії окремі багатії орендували до 20 і навіть більше селянських наділів.
До того ж ці багатії зосередили у своїх руках і основну масу робочої худоби та сільськогосподарського реманенту, за відсутності яких неможливо було організувати не лише товарне виробництво, але й забезпечити нормальне існування селянської родини. Таким чином, в українському селі йде процес формування прошарку товаровиробників у землеробстві та сільськогосподарських найманих робітників, без яких капіталістична система господарства існувати не може.
Стосовно поміщицького господарства, то тут також відбуваються істотні зміни. Реформа, хоч і була проведена з урахуванням інтересів поміщиків, поставила їх у досить складне становище. Більшість поміщиків не була готовою до впровадження сучасної організації господарства із застосуванням вільнонайманої праці. Незважаючи на отримання значного викупу, вони не могли повністю використати одержані кошти, адже більшість їх була у вигляді цінних паперів, погашення яких державою відбувалося поступово, незначними частками. Та й на більшості маєтків тяжіли старі борги як державним кредитним установам, так і приватним особам, а отже, значна частина поміщиків не мала можливості вкладати кошти в раціоналізацію власного господарства, у придбання власного сучасного реманенту та наймання робочої сили.
Дата добавления: 2016-10-17; просмотров: 607;