Міста і торгівля в Київській Русі

Загальною економічною основою формування і розвитку міст було відокремлення ремесла від землеробства. У країнах Західної Європи нові міста, як правило, засновували вільні ремісники і торгівці. У Київській Русі частина міст виростає із сільських поселень, а частина створюється державою, як адміністративні й оборонні центри. Структура населення включала представників феодальної знаті ( князів, бояр, дружинників, адміністраторів), залежне населення (челядь, раби, напівкріпаки, кріпаки-смерди) і феодально вільних ремісників, що вносили чи відпрацьовували податки. При цьому факт такого роду відробітків, також робив їх залежними людьми. Тому кількість міст росте повільно. Якщо в ІХ –Х ст. їх було 24, то до кінця ХІІ ст. – близько 300. Серед них Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-сіверський, Володимир, Галич, Червень та ін. В містах економічні процеси, зокрема, розвиток ремесла, мали свою специфіку. Об’єднання ремісників за формою організації спочатку нагадували артілі, їх очолювали старійшини. Але в ряді виробництв виявлялися і тенденції цехового характеру: виробництво очолював майстер, під його керівництвом трудились учні-підмайстри. Міське життя регулювала князівська адміністрація. В містах зберігався пережиток родоплемінного ладу, як віче.

Місто оточували ровом і дерев’яними стінами. В місті частина городян займалася сільським господарством.

В економічному відношенні місто являло собою сполучення ремесла, сільського господарства, торгівлі. Його верхній феодальний прошарок (князі, бояри, дружинники, церковнослужителі) існували за рахунок додаткового продукту, що збирався в залежних селах. Життя ремісників і дрібного службового люду в значній мірі залежало від попиту на їх товари, а також від розміру, структури і рівня цін тієї частини додаткового продукту, що попадала на ринок. В умовах панування натурального господарства, економічне становище цієї категорії частини додаткового продукту, що попадала на ринок. В умовах панування натурального господарства, економічне становище цієї категорії населення було дуже хитким. А в роки неврожаїв – катастрофічним.

Розвиток міст являв собою якісно новий етап з еволюції духовної культури східних слов’ян. До цього протягом багатьох сторіч елементи духовного характеру формувалися в умовах села, їх головним історико-економічним ґрунтом було сільське господарство. Тепер же, поряд з цим процесом, виникає інший, певною мірою альтернативний процес розвитку міської духовної культури, що включав досягнення попереднього їй періоду і духовний досвід інших народів. З прийняття у 988 році візантійського варіанта християнства в Київській Русі з’являються переклади «Біблії» і «Нового завіту». Починається навчання грамоті. Виникає перша бібліотека при Софійському Соборі в Києві. Росте кількість перекладних творів.

В умовах панування натурального господарства йде поступове поглиблення процесу поділу праці, що стало загальною основою певного росту товарного виробництва і торгівлі. Розвитку торгівлі сприяв також ряд внутрішньоекономічних факторів. Найважливішими з них були такі:

1) ріст кількості міст, чисельності їх населення (потенційних споживачів);

2) охоронно-стимулюючі заходи держави: торгові договори з Візантією в 907, 944, 971 рр., контроль за торговими мірами ваги і довжини, правове регулювання суперечок, що виникали при продажі низькоякісного товару, охорона власності, раціоналізація грошового обігу (перехід до карбування монети);

3) активний розвиток торгівлі Києва не тільки як внутрішнього, а й міжнародного торгового центру на шляху з «варяг» а греки (вісім міських ринків при стотисячному населенні, торгові двори, функціональні представництва) західноєвропейських і східних купців, широкі зовнішньоторговельні зв’язки. В територіальному плані торгівля була представлена місцевими локальними ринками. Існували також міжрегіональні торгові зв’язки (постачання і продаж солі з Галича, хутра з північних областей князівства).

Успішно розвивалась зовнішня торгівля. Асортимент товарів на внутрішньому ринку відбивав обсяг і структуру потреб давньоруського суспільства і включав продукцію сільського господарства, ремесла, тваринництва, промислів, полювання, рибальства, бортництво), дрібну і велику рогату худобу, коней та ін. Предметами купівлі-продажу були також книги та живий товар – раби. На динаміку цін впливали: коливання врожайності, ситуації, що складалась у тваринництві, промислах, відносини з кочівниками та інші князівські усобиці негативно позначалися на міжрегіональній торгівлі.

Розвиток торгівлі сприяв еволюції грошової системи. Довгий час грошовими одиницями служили худоба і дорогі хутра (куни). В обігу знаходились також арабські, візантійські, західноєвропейські монети. З активізацією торгових відносин і посиленням влади Київського князя виникла необхідність і власній монеті. Її почали чеканити наприкінці Х ст. грошовою одиницею Київської Русі стала гривня – це був злиток срібла визначеної ваги (найчастіше 200 грамів). Гроші виконували всі властиві їм функції: засобу обігу, платежу, міри вартості, засобу нагромадження. У ХІІ столітті посилюється роль грошей як засобу заощадження і збільшення багатства. Письмові джерела свідчать, що князі мали в своєму розпорядженні великі суми золота і срібла. Імениті люди передають їх у спадщину чи дарують монастирям. Великі нагромадження грошових сум були у лихварів і купців. Лихварі позичали гроші під дуже великі відсотки. На початку ХІІ ст. Володимир Мономах видав спеціальний «Статут про відсотки» заборонивши брати річний відсоток у розмірі, що перевищував половину отриманих грошей. Під впливом внутрішнього попиту активно розвивалася і зовнішня торгівля. Головною торговою артерією був шлях «із варяг у греки» (Скандинавія – Прибалтика – Київ – Константинополь), так званий Залізний шлях з Подніпров’я на південний схід, до Азовського моря і на Кавказ. Соляний шлях з’єднував Галичину і Польські землі з Наддніпрянщиною. Існували й інші лінії зовнішньо торговельних контактів, що зв’язували Київ з Краковом, Прагою, Пештом, південнонімецьким містом Регенсбургом, а також з Гоулгаром (Хазарія) та прикаспійськими містами і країнами. Підтримувались торгові відносини з Арабським Сходом. Товарами давньоруського експорту були хутра, шкіри, мед, віск, ремісничі вироби (зброя і прикраси). Вони вивозилися, в основному, в Чехію, Моравію, Польщу. Імпортувались дорогі тканини, кольорові метали, срібний і скляний посуд, зброя, вина, прикраси.

Зовнішня торгівля впливала на розвиток окремих галузей ремісничого виробництва (імпорт кольорових металів), озброєння дружин, умови життя і побуту феодалів. Вона була могутнім фактором економічного підйому Києва, фундаментом його політичної ролі. Разом з тим, активність і ефективність торговельних зв’язків залежала від цілого ряду зовнішніх історичних явищ і ситуацій. Нашарування негативних факторів поступово звужувало можливості торгівлі.

Негативно позначилися на зовнішньоторговельних зв’язках Русі хрестові походи і зв’язане з ними зруйнування Константинополя, конкуренція генуезів і венеціанців і Чорноморському регіоні (ХІІ ст.), панування половців у Причорноморських степах та ін. Нашарування сукупної дії цих негативних факторів на таке внутрішньодержавне явище, як феодальні усобиці, поступово підточувало економічну і політичну роль Києва, наближаючи період розпаду Древньоруської держави.