Інноваційні форми самозайнятості випускників ВНЗ

Випускники ВНЗ – молоді фахівці – є соціально малозахищеною категорією населення. Тому сьогодні актуальним є пошук шляхів розв’язання проблем їх працевлаштування, у тому числі через самостійну зайнятість.

Самостійна зайнятість – це різновид нетрадиційної зайнятості, який полягає в трудовій діяльності з метою отримання доходу без формальних трудових відносин з роботодавцем, або у підприємницькій діяльності шляхом створення суб’єктів малого підприємництва – фізичних та юридичних (кількість працюючих – до 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. грн.) осіб в різних сферах.

Отже, будь-яка особа, у якої виникають питання щодо організації або провадження підприємницької діяльності має право звернутись у службу зайнятості із заявою про надання такої консультації. Консультації надаються з питань:

· законодавства щодо державної реєстрації суб’єктів господарювання;

· ліцензування, патентування та сертифікації підприємницької діяльності;

· податкового законодавства;

· відкриття рахунків у банківських установах;

· пошуку, відбору та найму персоналу, оформлення трудових відносин;

· оформлення документів щодо купівлі (оренди) земельних ділянок, приміщень для провадження підприємницької діяльності;

· отримання банківських кредитів, іншої фінансової допомоги;

· організації та провадження підприємницької діяльності.

Для забезпечення надання таких консультацій службою зайнятості на громадських засадах будуть залучатися представники компетентних органів, а також органів місцевого самоврядування, об’єднань роботодавців, профспілок, асоціацій підприємців, банків, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, фондів підтримки малого підприємництва, лізингових компаній, консультативних центрів, інших підприємств, установ та організацій, які за напрямами діяльності сприяють розвитку та підтримці малого і середнього підприємництва.

Організація роботи структурних підрозділів з питань праці та соціального захисту населення по прийому громадян, які звертаються до органів праці та соціального захисту населення за призначенням усіх видів соціальної допомоги, компенсаційних виплат, пільг та інших питань, що належать до компетенції Управлінь (далі – соціальної підтримки), за принципом «єдиного вікна».

Мета «єдиного вікна» – спрощення механізму звернення для громадян, які потребують соціальної підтримки, та скорочення термінів очікування соціальних виплат. Режим роботи Управління за принципом «єдиного вікна» характеризує собою спосіб взаємодії підрозділів Управління, що діють за принципом організаційної єдності щодо надання соціальної підтримки населенню.

Прийом громадян за принципом «єдиного вікна» передбачає:

· забезпечення рівноправного надання громадянам соціальної підтримки незалежно від місця проживання;

· сприяння застосуванню інтегрованого підходу до надання соціальної допомоги, пільг та компенсацій;

· забезпечення безперешкодного доступу громадян до інформації стосовно отримання соціальної підтримки;

· призначення всіх видів соціальної допомоги за єдиною заявою;

· сприяння формуванню у працівників органів праці та соціального захисту населення відповідних професійних навичок, надання їм інформації та методичної підтримки для виконання завдань з обслуговування населення;

· застосування упереджувальних механізмів перегляду прийнятих рішень у випадках, коли громадяни не згодні з ними.

Молодіжне підприємництво –це елемент підвищення рівня зайнятості серед молоді та створення нових малих підприємств і додаткових робочих місць. Розвиток молодіжного підприємництва є одним із найважливіших напрямків економічної політики країни. Проте на сьогодні цей процес відбувається в нашому суспільстві дуже повільно. Сектор малого бізнесу в Україні охоплює понад 2,0 млн. суб’єктів малого підприємництва.

Майже 10 % молодих людей віком від 18 до 28 років займаються підприємницькою діяльністю. Серед 29-39-річних осіб, які є активною, досить освіченою, професійно підготовленою для самостійної економічної діяльності групою населення, він становить до 10 % [22, с.48].

Держава здійснює підтримку підприємницької діяльності молоді шляхом:

1) формування державних механізмів підтримки молодіжного підприємництва;

2) реалізація заходів матеріально-технічної та фінансової підтримки діяльності молодіжних навчальних підприємств, бізнес-інкубаторів, навчально-ділових центрів, комерційних організацій.

3) підтримки молодіжних неурядових організацій в реалізації бізнес-ідей та молодіжного підприємництва через стимулювання їхніх ініціатив.

З огляду на вищенаведене найбільш доцільно здійснити такі заходи на державному рівні для розвитку молодіжного підприємництва:

· законодавче забезпечення регулювання молодіжного ринку праці;

· розробка і прийняття законів, спрямованих на розвиток молодіжного підприємництва, а також його методико-інформаційне забезпечення;

· сприяння розвитку інфраструктури молодіжного підприємництва;

· надання податкових пільг;

· організація сприятливо фінансово-кредитної підтримки;

· освітньо-кадрове забезпечення;

· створення программ підтримки молодіжного підприємництва за участі держави, українських та іноземних громадських організацій.

При формуванні політики у сфері молодіжного підприємництва важливу увагу слід приділяти інноваційному розвитку, зокрема доволі актуальним є підтримка молодих підприємців, які працюють у сфері інформаційно-комунікативних послуг.

За даними дослідження Міжнародного бюро праці (МБП), на рубежі століть рівень безробіття серед молоді різко зріс, причому люди у віці від 15 до 24 років складають половину від загальної кількості безробітних у світі. Досвід зарубіжних країн свідчить, що молодіжна політика може здійснюватися за кількома досить різними моделями [23, c.472].

Шведська модель державної молодіжної політики передбачає державний контроль щодо відносин суспільства та молоді. Ґрунтуючись на філософсько-соціологічній і політико-правовій концепції, в основі якої лежить соціал-демократична ідея. Ця політика містить детальну правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, причому основні аспекти закріплені не відомчою нормотворчістю, а законами. Державний контроль за цією діяльністю базується на соціальній роботі у так званих комунах та у спеціальних органах, що мають координаційні повноваження і специфічні сфери прямого управління, перш за все в організації культурного розвитку молоді, створення умов для професійного зростання ті подальшого працевлаштування. Одна з форм цього механізму полягає у створення мережі державних спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку відповідних молодіжних організацій.

В американській моделі велика молодіжної політики вагома роль, яку відіграє держава в управлінні й організації соціальної роботи, а також у правовій відповідальності державних органів щодо вирішення молодіжних проблем. Фактично держава бере на себе обов’язки, причому обмежені, вживати заходи щодо підтримки соціально незахищених і “неблагополучних” категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального становища цього соціального прошарку. Тобто модель державної молодіжної політики США передбачає державне регулювання процесу вирішення молодіжних проблем на досить обмеженому рівні.

Аналіз досвіду формування і здійснення молодіжної політики в розвинених країнах свідчить, що державне регулювання в цій сфері є найбільш складним і важливим питанням, і ефективність такої політики має тенденцію до зниження як у випадку перевищення повноважень держави та її надмірного втручання, так і під час мінімізації використання державних механізмів. Головним аспектом успішності державної молодіжної політики є здатність суспільства забезпечити необхідний баланс державних і громадських засад у зазначеній сфері.

Провадження державної молодіжної політики за німецькою моделлю передбачає при наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги саме тій категорії молоді, яка відчуває в ній крайню потребу, а також залучення широкого загалу молоді до самостійного вирішення власних проблем. Таким чином, можна констатувати, що в більшості європейських країн молодіжна політика покликана сприяти молодим людям у становленні їх життєвого шляху, зокрема, в забезпеченні зайнятості і активної участі молоді в суспільних процесах.

Треба особливо відмітити, що найважливішою складовою частиною механізму молодіжної політики в усіх країнах Західної Європи є неурядові (суспільні) організації (НВО). Вони різноманітні по своїх завданнях і програмах. Майже в усіх західних країнах матеріальну підтримку молодіжним програмам подають не тільки державні структури. Чималі засоби витрачає на це і приватний бізнес. Таким чином, він демонструє розуміння своєї соціальної відповідальності за майбутнє країни. Але цьому сприяють законодавчо встановлені податкові пільги для тих, хто піклується про підростаюче покоління.

Більшість європейських країн мають триступінчату, каскадну структуру реалізації молодіжної політики:

перший рівень – законодавча база і загальні напрями її реалізації розробляються на рівні центрального уряду;

другий рівень – уряд, у свою чергу, делегує можливості її здійснення регіональним і муніципальним адміністраціям;

третій рівень – молодіжні громадські організації.

Узагальнюючи вищевикладене, для стимулювання самостійної зайнятості населення, у тому числі самозайнятості випускників ВНЗ за фахом, та підприємницької ініціативи молоді державою передбачено:

· запровадження на базі центрів зайнятості принципу «єдиного вікна» для надання усім бажаючим безоплатної консультативної та організаційно-правової допомоги з питань започаткування та ведення бізнесу, а також легалізації статусу самозайнятої особи. З бажаючими започаткувати власну справу проводиться комп’ютерна діагностика на виявлення схильностей до зайняття підприємництвом та організовуються курси цільового призначення з напрямів: «Вирощування овочів», «Вирощування грибів», «Кролівництво», «Свинарство», «Птахівництво», «Розведення хутрових тварин», «Заготівля сільськогосподарських продуктів та сировини» тощо та курси підвищення кваліфікації з основ підприємницької діяльності;

· організація Всеукраїнського конкурсу бізнес-планів для молоді (Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс бізнес-планів підприємницької діяльності серед молоді» № 1031/45 від 05.04.2007) у двох номінаціях: «виробництво, сфера послуг і торгівля» та «соціальний проект». Конкурс проводиться у три тури: перший – на регіональному рівні (організацію конкурсу і проведення тренінгів для учасників покладено на структурні підрозділи з реалізації державної молодіжної політики, молодіжні центри праці та інші громадські організації); другий – робота Експертної ради, до складу якої запрошуються фахівці інвестиційних, фінансових та консалтингових підприємств, фінансових фондів, у тому числі міжнародних (не менше 7 осіб); третій – фінал з визначенням переможців, наданням грошових премій і консультацією щодо подальшої організації проекту;

· безробітним, яким виповнилось 18 років та які не можуть бути працевлаштовані за сприяння служби зайнятості протягом одного місяця у зв’язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи, за їх бажанням допомога по безробіттю може виплачуватись одноразово для організації безробітними підприємницької діяльності. Така одноразова виплата здійснюється у розмірі річної суми допомоги по безробіттю, визначеної конкретному безробітному (в середньому її розмір коливається у межах від 6 000 до 20 000 грн.). Якщо безробітний вже отримав частину призначеної допомоги по безробіттю, то виплачується її залишок;

· суб’єкт малого підприємництва, який створює нові робочі місця та працевлаштовує на них безробітних строком не менше ніж на два роки, протягом першого року отримає щомісячну компенсацію у розмірі мінімального страхового внеску.

Для розгляду питань щодо отримання допомоги на розвиток підприємницької діяльності безробітний подає до центру зайнятості такі документи: заяву про надання допомоги та бізнес-план.

Рішення про одноразову виплату такої допомоги (або відмову її виплати) приймається директором центру зайнятості на підставі висновку спеціальної комісії. Після прийняття рішення безробітний продовж 10 робочих днів зобов’язаний пройти державну реєстрацію юридичної або фізичної особи – підприємця. При нездійсненні або припиненні підприємницької діяльності упродовж 2-х років з дня держреєстрації юридичної особи чи фізичної особи – підприємця, право на чергове отримання такої допомоги з метою організації вже іншої підприємницької діяльності втрачається.

Інноваційною і мегагнучкою формою самостійної зайнятості для випускників ВНЗ може стати фріланс.

Фрілансер – цесамозайнята особа, яка працює дистанційно, виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємств і без укладання трудового договору із роботодавцями.

Фрілансер має можливість працювати на декількох замовників одночасно і за фахом може бути журналістом, маркетологом, оператором комп’ютерного набору, юристом, логістом, консультантом з різних питань, програмістом, бухгалтером, перекладачем, фінансистом та представником інших професій, який не перебуває в штаті і не є постійним співробітником конкретної фірми.

Роботодавець заключає з фрілансером короткострокові договори: агентський договір, договір підряду, договір платного надання послуг, договір на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, договір авторського замовлення.

Різниця між фрілансером і позаштатним працівником полягає в тому, що останній – це особа, яка працює на основі трудового договору з роботодавцем, але не є штатними працівниками, тобто без зарахування його до штатного розпису. Позаштатними працівниками можуть бути викладачі ВНЗ з погодинною оплатою праці, викладачі фізкультури, тренери, лікарі, страхові агенти.

Недоліком фрілансу є відсутність жодних гарантій трудових відносин між фрілансером і роботодавцем, фіксованих ставок на оплату праці, труднощі у розрахунках із замовниками і отриманням заробітку. На противагу цьому, фрілансер має гнучкий графік роботи, можливість заробітку з декількох джерел одночасно, уникає стресових ситуацій, пов’язаних з роботою безпосередньо на робочому місці.

ТЕМА 2