3 страница. Графік 4.5. Бюджетне обмеження

Графік 4.5. Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)

Фактори, які впливають на бюджетну лінію:

1) зміна доходу споживача;

2) зміна цін на товари.

у у

Х х

а)

у Ціна на товар х у Ціна на товар х

зростає падає

Х х

Б)

Графік 4.6. Вплив зміни доходу на бюджетну лінію (а);

вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію (б).

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення (графік 4.6.а) (або зменшення ) і займає паралельне попередньому положення. Зміна цін на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (графік 4.6.б).

20. Визначення рівноваги споживача.

Рівновага споживачавідповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

y

Графік 4.7. Рівновага споживача.

На графіку 4.7 такою точкою буде точка D — точка дотику кривої байдужості з бюджетною лінією I.

Точка дотику найвищої кривої байдужості бюджетною лінією I відповідає стану рівноваги споживача (згідно з ординалістською теорією корисності).

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій доход на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю (гривню, долар тощо), яка витрачається на кожний товар.

Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (MU) і цін товарів (P) може бути описана рівнянням:

Другий закон Госсена: індивід досягає максимуму корисності, якщо співвідношення граничних корисностей будь-яких двох благ дорівнює співвідношенню їхніх цін, тобто mu / mu = P /Р .

Поряд з загальними принципами вибору раціонального споживача існують особливості, які визначаються впливом на нього уподобань. Американський економіст Х.Лейбенстайн виділяв три типових випадки взаємного впливу:

- Ефект “юрби”, коли споживач не хоче відставати від інших і купує те, що купують інші. Він залежить від думки інших споживачів і ця залежність пряма.

- Ефект сноба, коли споживач прагне виділитися з натовпу. Тут залежність від думки інших обернена.

- Ефект Веблена, коли товари та послуги купляються не для особистого задоволення, а для того, щоб призвести враження на навколишніх людей.

21. Лінія “доход-споживання”. Криві Енгеля.

Лінія “доход – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідають різним рівням його доходу (рис. 5.1.). Крива “доход-споживання” має також назву кривої рівня життя .

Y

лінія “доход-споживання”

І

І

І

Х

Р

Р₁

D₁ D₂ D₃

X

Графік 5.1 Лінія «доход - споживання»

, , - криві байдужості;

, , - точки рівноваги споживача;

Криві Енгеля – це графічне зображення функціональної залежності між обсягом попиту на благо та доходом за даних цін, яка виводиться через криві “доход-споживання”. Для нормальних благ характерна зміна обсягу попиту в одному напрямку із зміною доходу (еластичність за доходом більша 0), при цьому криві Енгеля мають додатний нахил (рис.5.2). Для нижчих благ характерна зміна обсягу попиту в протилежному напрямку до зміни доходу (еластичність за доходом менша за 0), крива Енгеля має від’ємний нахил (4).

Товар А 4 3

2

1

Доход

Рисунок 5.2 Криві Енгеля

В залежності від реакції споживача на зміну доходу при купівлі товару розрізняють три категорії товарів: цінні, звичайні та малоцінні товари.

Цінні товари – це товари, попит на які різко підвищується при зростанні доходу споживача (предмети розкоші).

Звичайні товари – це товари, попит на які при зростанні доходу спочатку незначно зростає, але по мірі подальшого підвищення доходу стабілізується на певному постійному рівні (предмети першої необхідності).

Малоцінні (неякісні, іприорні) товари – це товари, попит на які зменшується при зростанні доходу споживача та підвищується при його скороченні.

22. Лінія “ціна-споживання” та побудова кривої попиту

Лінія “ціна - споживання”проходить через всі точки рівноваги споживача, пов'язані зі зміною ціни одного з товарів. Лінія «ціна - споживання» лежить в основі побудови кривої попиту (рис. 5.3).

Р

Р₁

Р₂

Р₃

х

Рисунок 5.3 Лінія «ціна - споживання» та побудова кривої індивідуального попиту

, , , - криві байдужості;

, , , - точки рівноваги споживача;

I - бюджетна лінія.

23. Ефекти заміщення та ефект доходу

Ефекти впливу зміни доходу і цін на обсяг попиту споживача:

- ефект доходу;

- ефект заміщення.

Ефект доходу – це зміна обсягу попиту на певне благо, спричинена зміною реального доходу споживача внаслідок певної зміни цін на нього.

Ефект заміщення– це зміна в обсязі попиту споживача, спричинена заміною споживання одного блага іншим внаслідок зміни цін на перше.

у

Рисунок 5.4 Ефект доходу і ефект заміщення.

Припустимо, що ціна на товар х знижується, а на товар у - не змінюється. В такому випадку відбувається одночасно два процеси: по-перше, зростає реальний доход споживача; по-друге, відбувається відносна заміна товару у товаром х.

Рівновага споживача замінюється в напрямку від точки А до точки В внаслідок зниження ціни на товар х.

Зміна попиту на товар х, що визначається відрізком , пояснюється виключно зміною ціни на товар х і відповідає ефекту заміщення (субституції).

Зміна попиту на товар х, що визначається відрізком , відповідає ефекту доходу, що пов’язується збільшенням купівельної спроможності споживача.

Ефект заміщення — це ефект, який полягає у зміні споживання внаслідок зміни відносних цін і вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевше, інші більш дорогі товари. Ця заміна ілюструється рухом вздовж кривої байдужості (переміщення з точки А в точку С (відрізок )).

Ефект доходу — це ефект, який полягає у зміні споживання внаслідок зміни реального доходу, яка виникла через зміну цін без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує механізм переміщення від одної кривої байдужості ( ) до іншої ( ) (відрізок ( )).

24. Мікроекономічна модель підприємства

Виробництво – це процес використання робочої сили, обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення товарів, послуг, інформації.

Мета будь-якого виробника – максимізація прибутку.

Максимізація прибутку вимагає здійснення вибору:

1) що виробляти?

2) яким чином виробляти?

3) хто повинен виробляти?

4) для кого призначені результати виробництва?

Головним способом досягнення максимізації прибутку є ефективність виробництва. Виробничі відносини на мікрорівні – це передусім технологічні відносини. вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можливостями персоналу фірми.

Технологічна ефективність – це виробничий процес максимальної кількості продукції, коли не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові незбільшення інших видів ресурсів.

Економічна ефективність – це виробництво заданої кількості продукції таким способом, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Технологія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

До перешкод на шляху максимізації прибутку належать:

- витрати виробництва;

- попит на вироблену продукцію

Витрати в економіці безпосередньо пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.

Економічні витрати - це ті виплати, що фірма зобов'язана зробити, або ті прибутки, що фірма повинна забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

З погляду економіки, усі витрати можна розділити на дві групи: явні і неявні.

Явні (зовнішні) витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів.

Неявні (імпліцитні, внутрішні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми (або знаходяться у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Фірми не відбивають імпліцитні витрати у своїй бухгалтерській звітності.

Неявні витрати включають:

1) витрати втрачених можливостей, тобто недоотриманий прибуток;

2) нормальний прибуток.

Нормальний прибуток - це мінімальна плата, необхідна, щоб утримати підприємницький талант у межах даного підприємства.

Економісти і бухгалтери по-різному розуміють значення терміна "прибуток".

Бухгалтерський підхід базується на аналізі фінансового балансу фірми. Цей ретроспективний погляд на фінанси фірми з точки зору оцінки активу і пасиву дозволяє оцінювати ефективність діяльності фірми лише за минулий час. У свої розрахунки бухгалтери включають явні витрати у вигляді грошових витрат, які пов’язані з прямими виплатами фірмою іншим фізичним та юридичним особам, з якими вона має економічні відносини. Якщо у фірми є прибуток після відрахування від виручки прямих грошових витрат, то вважається, що фірма працювала добре.

Економічний підхід базується на визначенні господарської перспективи фірми, а саме: на майбутніх витратах та заходах щодо їх зниження; на зростанні рентабельності шляхом найкращого і найефективнішого використання наявних ресурсів. В аналізі економісти беруть до уваги не тільки явні, а й неявні витрати порівнюючи прибуток, який фірма отримала та прибуток, який вона могла б отримати, якщо б використала свої ресурси в альтернативному напрямку.

Бухгалтерський прибуток являє собою сукупний доход (виручку) фірми за відрахуванням зовнішніх витрат.

Економічний прибуток - це сукупний доход (виручка) за відрахуванням усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця). Економічний прибуток не входить у витрати, тому що, по визначенню, це прибуток, отриманий понад нормальний прибуток, необхідного для зберігання зацікавленості підприємця в даному напрямку діяльності. Економічний прибуток, пов'язаний з прийняттям на себе ризику і з володінням монопольною владою. Розкриття сутності економічного прибутку сприяє виявленню відмінності між бухгалтерським і економічним підходами при оцінці діяльності фірми.

Неповернені витрати – це витрати, які не будуть фірмою повернені ніколи, навіть при її закритті.

25. Поняття і параметри виробничої функції.

Виробнича функція - це співвідношення між будь-якою комбі­нацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології і може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як ви­трати: праці (L); капіталу (K); матеріалів (M), то вироб­нича функція може бути визначена таким чином

Q=f (L,K,M),

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (K), матеріалів (M).

Властивості виробничої функції:

а) Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнуто шляхом збільшення витрат одного ресурсу при незмінності інших.

б) Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взає­мозамінність цих факторів.

в) Зміни у використанні факторів виробництва більш еласти­чні у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені.

Довгостроковий період - це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.

Довгостроковий і короткостроковий періоди - категорії еко­номічні, а не часові.

Постійний фактор – це економічний ресурс, який є фіксованим іне може бути змінений протягом короткострокового періоду, навіть коли змінюється його вартість.

Змінний фактор – це економічний ресурс, який може бути змінним у корот­костроковому періоді.

26. Сукупний, середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності.

Розглянемо випадок, при якому один із факторів є фіксова­ним, а інший - змінним. K - постійний фактор; L - змінний фактор.

Сукупний продукт (ТР_L) змінного фактора виробництва - це кількість продукції, що виробляється при певній кількості фактора і при незмінності інших факто­рів.

Середній продукт (AP_L) змінного фактора виробництва - це співвідношення обсягу сукупного продукту змінного фактора (L) і використаної кількості цього фактора

AP_L - середній продукт праці

TP_L - сукупний продукт праці

L - кількість годин праці

Граничний продукт (МР_L) змінного фактора виробництва - це зміна (при інших рівних умовах) ( )сукупного продукту цього фактора (L) у відповідності зі зміною його кількості ( ), що ви­користовується

Результати виробництва з одним змінним фактором.

(К=400 год. маш. часу)

Графік кривої сукупного продукту(ТР_L). Крива сукупного продукту певного фактора виробництва показує зміну випуску продукції при зміні одного з факторів (L), коли інші зали­шаються незмінними. При русі по кривій сукупного продукту виробництво може бути збільшене, якщо збільшується співвід­ношення між змінними і постійними факторами (L/K) (тобто до L₃).

Графік кривої середнього продукту (AP_L). Середній про­дукт праці (AP_L) досягає максимуму у точці K, коли кіль­кість годин праці, що відповідає дотику кривої сукупного продукту (TP_L) і прямій, що виходить з початку координат дорівнюють (L₂).

Графік кривої граничного продукту (MP_L). Точка С - це точка перегину кривої сукупного продукту, їй відповідає ма­ксимальне значення граничного продукту в точці W. Гранич­ний продукт досягає максимуму раніше, ніж середній продукт праці. Граничний продукт зменшується до нуля в точці L₃ і в подальшому має від’ємне значення.

Закон спадної граничної продуктивності (дохідності): якщо при фіксованих факторах зростає використання одного ви­робничого фактора, то досягається точка, в якій додаткове використання цього змінного фактора при незмінних інших факторах веде до зниження обсягу випу­ску продукції.

Закон спадної дохідності діє у короткостроковому пері­оді, коли принаймні один фактор залишається незмінним. Закон спадної дохідності залежить від певної техноло­гії виробництва (зміна технологій може привести до зрос­тання всієї кривої випуску продукції).

Q В

А TP

С

0 L₁ L₂ L₃ L

Q/L

W

K

МP_L AP_L

0 L₁ L₂ L₃ L

Рис. 6.1. Закон спадної дохідності (граничної продуктивності) від використання фактора виробництва

27. Виробнича функція з двома змінними факторами.

Ізокванта – це крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Добриво

Q₃=90 ц

Q₂=75 ц

Q₁=50 ц

0 земля

Рис. 6.2. Карта ізоквант

Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.

Карта ізоквант - це множина ізоквант, що характеризують ма­ксимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.

Властивості ізоквант:

1. Ізокванта має від’ємний нахил - це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення спо­живання одного фактора обумовлює збільшення викорис­тання другого фактору, щоб не допустити зменшення об­сягів виробництва;

2. Ізокванта має вигляд вигнутих кривих.

3. Ізокванти, які розташовані далі від початку координат відповідають більшому обсягу випуску.

Кут нахилу ізокванти, або кутовий коефіцієнт ізок­ванти дозволяє визначити можливість заміни одного виробни­чого фактора іншим у процесі їх використання.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіта­лом MRTS_LK визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

MRTS_LK дорівнює від’ємному значенню відношення зміни величини використаного капіталу до зміни витрат праці

Від’ємний нахил ізокванти показує, що скорочення кількості робочого часу (L) для незмінності обсягу випуску, вимагає збільшення витрат капіталу (К).

28. Ізокоста. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

Ізокоста – це бюджетна лінія фірми, яка показує різноманітні комбінації двох ресурсів, які фірма може придбати на свій доход за певних цін на ресурси.

К

0 L

Рис. 6.3. Ізокоста

При виборі комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат фірма прагне купити таку комбінацію двох ресурсів, яка б лежала на найдальшій ізокванті, таким чином дотична ізокости з ізоквантою показують комбінацію двох ресурсів, використовуючи яку фірма буде виробляти найбільшу кількість продукції за найменших витрат.

К

Лінія експансії фірми

L

Рис. 6.4. Лінія експансії фірми

Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми (лінія експансії) – це лінія, що ілюструє найдешевші комбінації двох ресурсів, якими можна скористуватися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничих ресурси можуть змінюватися.

29. Доход та витрати: визначення, їх сукупні, середні та граничні показники