Тема 5 ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ. ОБОРОТНІ КОШТИ

1. Інноваційно-інвестиційна діяльність. Види інвестицій. Поняття оборотних коштів, їх склад

2. Необхідність, суть і методи нормування оборотних коштів.

1.

Інноваційна діяльність спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок, забезпечує випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг. Під інновацією розуміють: новостворені, застосовані або вдосконалені конкурентноспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного чи комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру, якість виробництва і соціальної сфери.

Інноваційну діяльність можуть здійснювати фізичні і юридичні особи України, іноземних держав, які залучають у сферу цієї діяльності майнові та інтелектуальні цінності, вкладають кошти в реалізацію інноваційних проектів. До об'єктів інноваційної діяльності відноситься розробка інноваційних програм і проектів, створення нових інтелектуальних продуктів, вдосконалення видобутку, переробки та використання сировинних ресурсів, вдосконалення виробничого обладнання, обгрунтування виробничих, адміністративних та комерційних рішень, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва, позитивно впливають на соціальні процеси.

Для оцінки стану інноваційної діяльності застосовують такі основні показники: обсяги виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (грн.), в т.ч. в складі державних науково-технічних програмах та регіональних науково-технічних програмах; кількість нових науково-містких технологій, що впроваджені на підприємствах і в організаціях регіону; освоєно нових видів продукції; заключено ліцензійних угод; отримано патентів на винаходи; кількість технополісів (технопарків).

Інвестування у науково-дослідну діяльність стало головним фактором підвищення продуктивності виробництва в усіх розвинених країнах світу. Термін окупності інвестицій у науково-дослідні роботи складає 1,25÷3 роки, що характеризує високий рівень їх економічної ефективності, значно перевищує загальний рівень економічної ефективності капітальних вкладень. У таких державах процес нововведень охопив практично всі сторони суспільного життя, створюючи передумови для формування так званих інноваційних суспільств. Водночас розвиток таких соціальних сфер, як освіта, культура, зростання заробітної плати, прожиткового рівня, споживчих можливостей населення тощо, створюють передумови для активізації розвитку економіки.

В Україні впродовж тривалого часу визначилась тенденція до втрати передових позицій в галузі науки та інновацій, що негативно позначається на соціальній сфері, на життєвому рівні людей.

Недосконалими залишаються економічні методи впливу на розвиток інноваційної діяльності, фінансування наукової діяльності. Наукові установи позбавлені державної підтримки, в результаті чого значна кількість учених, досвідчених інженерів виїхали в інші країни, що привело до значних втрат. Промислові підприємства економічно не зацікавлені у використанні результатів наукових досліджень. Придбанням та використанням інновацій займається лише 14-15% усіх промислових підприємств.

Вимагає перегляду практика законодавчої підтримки у вигляді податкових пільг окремих територій і цілих галузей виробництва. Такі пільги мають надаватися інноваційним програмам і проектам, а також спеціальним зонам, бізнес-інкубаторам та інноваційним структурам. Існуюча податкова система в державі не стимулює залучення коштів комерційних банків і бізнесових структур на підтримку інноваційної діяльності. Залишається низьким престиж наукової праці та соціальний статус науковців. Не виконуються норми закону щодо встановлення відповідною рівня заробітної плати наукових працівників: базовий середній рівень заробітної плати науковця має бути на рівні подвійної заробітної плати працівників промисловості.

Інноваційні процеси мають спрямовуватися на докорінну модернізацію вітчизняної промисловості. її потенціал високий, проте країна займає тільки 53 місце у світовому списку конкурентоспроможності. Більш як 60% основних виробничих фондів фізично зношені, і на такому обладнанні неможливо освоювати і випускати принципово нову продукцію, застосовувати будь-які нововведення.

Для забезпечиення науково-технічного, економічного та соціального прогресу України слід ввести в дію невикористані творчі ресурси народу, надати перевагу освіті та культурі, звузити сферу діяльності тіньової економіки, сприяти підвищенню рівня соціальної захищеності населення.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності складаються із стратегічних та середньострокових напрямів. Стратегічні напрями діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше 10 років До стратегічних напрямів діяльності входять:

• модернізація електростанцій; новітні ресурсозберігаючі технології;

•машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

• вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

• високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості тощо

Середньострокові напрями діяльності розраховані на 3-5 років. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Нині в Україні розроблено низку програм підтримки фундаментальних і прикладних досліджень. Передбачається створення системи наукових закладів, що розроблятимуть перспективні нововведення; розширення сфери міжгалузевої та міждержавної наукової кооперації; комерційне використання результатів наукових досліджень, вдосконалення механізмів зв'язку наукових центрів з виробництвом.

Але здійснення цього процесу неможливо без використання сучасних маркетингових технологій, що вимагає залучення до маркетингової діяльності досвідчених фахівців. Вони мають кваліфіковано оцінити комерційну привабливість нових розробок, визначити орієнтовану вартість прав інтелектуальної власності, надавати проектам реальну маркетингову та фінансову підтримку.

Запровадження системи інноваційної освіти має створити умови, коли не тільки відомі вчені, дослідники, провідні конструктори та технологи, а й рядові співробітники будуть займатися раціоналізаторською та винахідницькою діяльністю в інтересах свого підприємства, працювати над підвищенням якості продукції, зниженням її собівартості.

Позитивним має стати впровадження позитивного досвіду західних держав, де впроваджуються новітні комп'ютерні технології, котрі забезпечують створення єдиного інформаційного середовища. їх застосування в декілька разів скорочує терміни розробки та реалізації наукоємної продукції, на третину підвищує ефективність виробництва, радикально розв'язує проблему якості та конкурентоспроможності продукції.

Інноваційна модель розвитку економіки потребує подальшого розповсюдження досвіду організації роботи спеціальних творчих колективів. Такі колективи утворюються у вигляді бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів тощо ( знайти інформацію в інтернет-джерелах самостійно !!!). В кожному із них концентруються наукові сили певного спрямування; створюють підприємницькі структури та необхідну матеріальну базу; відбирають на конкурсній основі проекти нової техніки і технологій; проводять прикладні дослідження; готують кадри, зорієнтовані на інноваційну підприємницьку діяльність тощо. Однією з організаційних особливостей спеціальних структур є залучення до їх складу вищих навчальних закладів. Навколо них формується специфічне науково-практичне та науково-педагогічне середовище.

Інвестиції в основний капітал — обсяги витрат на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення діючих підприємств усіх видів економічної діяльності.

Інвестиції в основний капітал за основними видами економічної діяльності поділяють на інвестиції в промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, житлове господарство, соціальну сферу (охорона здоров'я, освіта, наука, культура, мистецтво, комунальні підприємства тощо).

До інвестицій в основний капітал за технологічною структурою належить обладнання, що не потребує монтажу, інвестиції на придбання виробничого інструменту і господарського інвентарю, на виконання інших капітальних робіт та витрат.

За джерелами фінансування будівництво здійснюється за кошти державного та місцевого бюджетів, власних коштів підприємств та організацій, коштів іноземних інвесторів, коштів населення на індивідуальне житлове будівництво, банківських кредитів та інших джерел фінансування. Найбільша питома вага інвестицій в основний капітал економіки України (65-70%) складають кошти підприємств та організацій.

Кошти державного та місцевого бюджетів незначні — 8÷10% загального обсягу. Також незначними є вкладання в основний капітал коштів іноземних інвесторів (5÷6%) та кредитів банків, позик (біля 5%).

Інвестиційна підтримка діяльності підприємств виробничої сфери повинна одночасно здійснюватися на державному та регіональному рівні. Державний рівень підтримки проявляється у стимулюванні розвитку підприємств тих галузей і виробництв, потреба в роботі яких обумовлена державною економічною політикою, необхідна для забезпечення стратегічного економічного розвитку. Регіональний рівень підтримки є продовженням державної підтримки, визначається регіональними органами управління з врахуванням економічних інтересів людей конкретної території, особливостей регіонального економічного розвитку.

Важливого значення набуває створення надійних економічних методів стимулювання формування ресурсів для здійснення інвестиційної діяльності. До таких методів відносять наявність ефективної податкової політики, фінансово-кредитний механізм, механізм залучення внутрішніх ресурсів, механізм розширення іноземного інвестування. Податкова політика має бути спрямована на впровадження інвестиційного пільгового оподаткування, звільнення від податків підприємств, діяльність яких забезпечує інтереси регіональних органів влади, впровадження першочергових регіональних програм, розвиток пріоритетних галузей економіки.

Значну частину фінансових коштів підприємства становлять інвестиції - це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Фізична або юридична особа, яка вкладає капітал у будь-який проект, називається інвестором.

Залежно від того, де вкладається капітал, інвестиції поділяються на:

· внутрішні (вітчизняні) ;

· зовнішні (іноземні).

В свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на:

· фінансові і реальні ,

а зовнішні на:

· прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції -це використання капіталу для придбання облігацій, акцій та інших цінних паперів, які випускаються державою або підприємствами. Капітал у вигляді цінних паперів ще називається фондовимабо фіктивним, оскільки він не є реальним багатством.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» матеріальних благ, а як наслідок - одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції називаються виробничими, але в практиці господарювання їх частіше називають просто капітальними вкладеннями .

Зовнішні прямі інвестиції - вкладення капіталу за кордоном, яке становить не менше 10% вартості конкретного інвестиційного проекту.

Портфельними - називаються закордонні інвестиції, які становлять менше 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту.

Склад капітальних вкладень:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт ;

2. Вартість усіх видів виробничого устаткування ;

3. Вартість інших капітальних витрат:

· вартість земельних ділянок;

· проектні роботи та науково-дослідні роботи;

· вартість придбаних патентів і ліцензій;

· витрати на підготовку кадрів для експлуатації підприємств, що будуються, тощо

Підприємство витрачає капітальні вкладення на основний та оборотний капітал.

Оборотні кошти підприємства - це складова частина його статутного капіталу. Іншими словами, оборотні кошти - це сукупність фінансових ресурсів підприємства, яку вкладено в оборотні виробничі фонди та фонди обігу.

Оборотні виробничі фонди - це частина виробничих фондів підприємства, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють свою натуральну форму і повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції. До оборотних фондів відносять предмети праці, а також деякі засоби праці, які мають термін служби менше одного року.

Оборотні виробничі фондиподіляються на:

1. Виробничі запаси - предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів. Сюди відносяться : сировина, основні та допоміжні матеріали, тара, паливо, запасні частини для машин, МШП тощо. Щодо сировини , то природні ресурси - це ще не сировина, бо вони " перетворюються " на сировину, коли на їх здобуття буде витрачено певну працю. Сировина буває промисловою та сільськогосподарською. В свою чергу, промислова сировина поділяється на мінеральну ( руда, нафта, газ, водні ресурси тощо ) та штучну ( замінники шкіри, пластмаса, штучний каучук тощо ). Основні матеріали - предмети праці, що входять у склад готової продукції, - наприклад, деревина, сталевий прокат, тканина тощо. Допоміжні матеріали - предмети праці, що можуть і не входити до складу готової продукції, але беруть участь у її виготовлені ( фарби, лаки, клей, спирт, кислота, обтирочні матеріали тощо ).

2. Незавершене виробництво ( НЗВ ) - продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки і знаходиться на робочих місцях або на складі підприємства.

3. Витрати майбутніх періодів - витрати на підготовку та освоєння нових видів продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені у майбутньому.

Фонди обігу підприємства не беруть участі у виробництві продукції, але вони функціонують у сфері фінансового обслуговування підприємства і реалізації продукції. До них відносяться :

1. Готова продукція ( ГП ) - на складах підприємства.

2. Готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі, ще не оплачена покупцем.

3. Грошові кошти на розрахунковому, валютному, депозитному та інших рахунках у банку.

4. Грошові кошти у незавершених розрахунках ( відрядження, закупівля канц.товарів тощо).

5. Грошові кошти готівкою у касі підприємства у дні видачі зарплати.

Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, яке виражається у процентах. Ця структура може бути різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, наприклад, в промисловості - 2/3 оборотних коштів - це оборотні фонди, а 1/3 - фонди обігу.

2.

Оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані . До нормованих належать всі оборотні виробничі фонди, тобто виробничі запаси, НЗВ, витрати майбутніх періодів, та ГП на складі. До ненормованих відносяться : відвантажена ГП та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства.

Нормування матеріальних ресурсів - це встановлення максимально припустимої кількості сировини та матеріалів для виготовлення одиниці продукції ( або виконання робіт, або надання послуг ) з урахуванням вдосконалення виробництва. Нормування витрат матеріальних ресурсів спрямовано на їх раціональне використання. Процес нормування оборотних коштів - це встановлення нормативів їх запасів.

При заниженні нормативів : підприємство не зможе забезпечити виробництво необхідними запасами сировини і матеріалів. Це призведе до зривів у випуску продукції, тобто - до недоотримання прибутку, що обернеться неможливістю розрахуватися з зовнішніми партнерами -постачальниками , а також - зі своїми робітниками.

При завищенні нормативів : виникають понаднормативні запаси, що веде до " заморожування " грошових коштів, а, отже, до зниження прибутку та рівня рентабельності.

МЕТОДИ НОРМУВАННЯ

1. Метод прямого рахунку - найбільш поширений, заснований на встановленні прямим розрахунком величини оборотних коштів з кожного конкретного виду ТМЦ.

2. Аналітичний метод - встановлює норматив оборотних коштів за фактом за визначений період з урахуванням поправки на зайві та непотрібні витрати.

3. Дослідно-лабораторний метод - встановлює норматив оборотних коштів на основі даних, отриманих шляхом спостережень, лабораторних досліджень тощо.

4. Коефіцієнтний метод - норматив встановлюється на основі нормативу попереднього періоду з урахуванням певного корегування величини оборотних коштів.

5. Звітно-статистичний метод - норматив оборотних коштів встановлюється на основі звітно-статистичних даних за певний період, при-цьому виходять з тенденції скорочення норм витрат.

Проблема визначення потреби підприємства в оборотному капіталі зводиться в основному до розрахунків величини необхідних запасів оборотних коштів :

· У виробничих запасах;

· У незавершеному виробництві;

· У витратах майбутніх періодів ;

· У готовій продукції на складі підприємства.

НОРМАТИВИ ОБОРОТНИХ КОШТІВ У ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСАХ

Задача зводиться до розрахунку мінімального розміру виробничих запасів, необхідних для безперервної роботи підприємства. На цей розмір впливають:

· Інтервал постачання сировини, матеріалів тощо ( термін перебування їх на складі підприємства );

· Денні витрати сировини ( матеріалу тощо ) на виробництво ;

· Ціна за одиницю споживаємого матеріалу.

Виробничий запас поділяється на : транспортний, підготовчий, поточний та страховий.

Транспортний запас - включав в себе ті оборотні кошти, що відволікаються зі дня оплати рахунка постачальнику і до прибуття вантажу на склад покупця. Він обчислюється за формулою 3 тр = Д * Т тр, грн (1)

де Д - денні витрати цього виду сировини ( матеріалу тощо), грн

Т тр - середній пробіг вантажу від постачальника до покупця, дні.

Зниженню3 тр сприяє використання більш ефективного транспорту та зменшення відстані МІЖ постачальниками і покупцями.

Підготовчий (або технологічний ) запас - потрібен, коли сировина або матеріали, які щойно надійшли від постачальників, не відповідають вимогам технологічного процесу і до запуску у виробництво вимагають доопрацьовування.

3 техн = Д * Т техн, грн (2)

де Т техн - кількість днів, потрібних на доведення сировини та матеріалів до необхідної кондиції.

Поточний запас - потрібен для забезпечення потреб виробництва сировиною та матеріалами між двома черговими поставками. Поточний запас може бути мінімальним, максимальним та середнім. Поточний запас певного виду матеріальних ресурсів в натуральних одиницях обчислюють за формулою :

3 поточ = Д * Т пост, нат.од. (3)

де Т пост - інтервал поставки даного матеріального ресурсу в днях.

Мінімальний запас ( 3 min ) дорівнює страховому запасу ( 3 страх ). Страховий запас - потрібен для забезпечення нормального процесу виробництва при порушенні термінів поставки. Він повинен бути більшим, якщо підприємство використовує унікальні матеріали або знаходиться далеко від транспортних шляхів.

3 min = 3 страх = Д * Т зрив. пост., нат.од. (4)

де Т зрив. пост. - період зриву поставки в днях.

Максимальний запас ( 3 mах ) визначається як сума мінімального (страхового )та поточного запасів

3 mах = 3 min + 3 поточ, нат.од. (5)

Середній запас певного виду материального ресурсу ( 3 сер ) можна визначити за формулою

3 сер = 3 min + 0.5 * 3 поточ, нат.од (6)

Знаючи нормативну величину виробничих запасів у натуральних вимірниках можна перейти до його представлення у грошовому виразі і обчислити загальний норматив оборотних коштів і виробничих запасах.

НОРМАТИВ ОБОРОТНИХ КОШТІВ У НЕЗАВЕРШЕНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Нормування оборотних коштів у НЗВ відображає вартість продукції, яка знаходиться на різних стадіях виробництва - від запуску у виробництво до випуску готової продукції.

Норматив оборотних коштів у НЗВ ( Н нзв ) визначаєтьсяза формулою

Ср * Тц * Кнз

Н нзв = ————————, грн (7)

де С р - собівартість річного випуску продукції, грн ;

Т ц - тривалість циклу виготовлення продукції, дні. В свою чергу :

Т ц = S Т т.о. + S Т к.о. + S Т прир.пр. + S Т тр.пр. + S Т перерв., (8)

де S Тт.о. – сумарний час, витрачений на технологічні операції;

S Т К.о. - сумарний час, витрачений на контрольні операції;

S Т прир.пр - час на природні процеси ( сушка, охолодження... );

S Т тр.пр. - час на внутрішньоцехове та міжцехове транспортування продукції протягом її перетворення у ГП ;

S Т перерв. - сумарний час перерв у процесі виробництва : протягом змін, між змінами, у вихідні та святкові дні тощо.

К нз - коефіцієнт наростання затрат :

Со + 0.5 * Сп

Кнз = ————————— , (9)

Со + Сп

де С о - одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції, грн;

С п - поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

НОРМАТИВ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ГОТОВУ ПРОДУКЦІЮ

Наявність запасу ГП на складі пов'язана з проведенням робіт по підбору, сортуванню виробів по замовленням, упаковкою та маркуванням продукції, накопиченням продукції до транспортної партії.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію ( Н гп ) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю ( В д ) на термін часу від початку перебування на залізничній станції до відправки готової продукції покупцеві з урахуванням часу на оформлення необхідних транспортних та розрахункових документів ( Т відпр).

Н гп = В д * Т відпр, грн (10)

У формулах 1 ... 4 використовується величина Д - денні витрати матеріального ресурсу у натуральних одиницях. Ця величина визначається за формулами

Д = Мзаг / 360, нат.од., (11 )

де М заг - загальна річна потреба у даному виді ресурсів, нат.од.

В свою чергу, М заг обчислюється за формулою

M

Мзаг = S N1 * q і, нат.од. (12)

і = 1

де N i - обсяг випуску продукції i - го виду у натур.один.;

q i - маса заготовки одної деталі ( виробу )i - го виду продукції, кг.

В свою чергу, маса заготовки визначається виходячи з коефіцієнта використання матеріалу ( К вик.матер.) і чистої ваги деталі ( виробу ) ( М і)

М і

q i = ————————, нат. од. (13)

К вик.матер.

Коефіцієнт використання матеріалу може бути плановим ( відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів ) і фактичним ( відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів ).

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Джерелом формування оборотних коштів підприємства є власні і залучені кошти.

До власних належать :

· виділені підприємству при його утворенні кошти держави, якщо підприємства - державні;

· статутні фонди ( капитали ) підприємств інших форм власності, а також поповнення цих фондів.

Поповнення може відбуватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів ( заборгованості по заробітній платі, резервів майбутніх платежів тощо ).

Залученими оборотними коштами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних коштів.

ПОКАЗНИКИ ОБОРОТНОСТІ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Оборотні кошти підприємства знаходяться у безперервній динаміці, переходячи із одної стадії кругообороту в іншу. Схематично це має такий вигляд: