ЦІНОУТВОРЕННЯ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ СФЕРІ
Визначення рівня цін на об’єкти інвестування – це частина як основної інвестиційної стратегії, так і довгострокової стратегії маркетингу підприємства.
Ціна - це важливий економічний важіль, який використовується для грошового вираження вартості предмету, об’єкта, товару, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. Ціни в інвестиційній діяльності можуть визначатися в залежності від того чи є вони:
Ø ринковими (явними) або тіньовими (неявними);
Ø абсолютними або відносними;
Ø поточними чи постійними.
Виділяють чотири основних типи ринкової сфери з позицій ціноутворення, у яких ціна:
- контролюється окремим підприємством (монополістом);
- контролюється групою підприємств;
- контролюється та регулюється ринком;
- контролюється та регулюється державою.
Система ціноутворення в інвестиційній сфері формується у відповідності до загальної та єдиної цінової політики України та характеризується такими ознаками:
* застосуванням в основному вільних (ринкових) тарифів майже на всю продукцію виробничо-технічного призначення та послуги, які використовуються в капітальному будівництві;
* можливістю використовування вільних (договірних) цін на будівельну продукцію;
* надання рівних прав учасникам інвестиційного процесу при формуванні договірних цін на будівельну продукцію;
* використання підрядних торгів як приоритетного методу формування договірних цін;
* наявністю рекомендаційного характеру загальних положень ціноутворення.
Специфікою ціноутворення в інвестиційній сфері є те, що:
по-перше, для визначення вартості будівництва використовується дворівнева система цін, яка включає базисну кошторисну вартість будівництва та ту, що визначається на стадії укладання підрядних контрактів.
по-друге, в інвестиційній сфері можуть визначатись ціни споживчої одиниці продукції, наприклад, вартість 1 м2 житла тощо.
по-третє, ціни на будівельну продукцію визначаються індивідуальним кошторисом, навіть якщо це типові об’єкти;
по-четверте, ціни в інвестиційній сфері виконують планово-облікові функції, тобто вони є підставою для укладання договорів і здійснення розрахунків за роботи і послуги, а також підставою для складання звітів;
по-п’яте, при визначенні ціни в інвестиційній сфері накладні витрати визначаються за затвердженими нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагромадження – у відсотках до кошторисної собівартості робіт, тобто до суми прямих і накладних витрат.
Механізм ціноутворення в інвестиційній сфері, зокрема, в будівництві ґрунтується на державних будівельних нормах (ДБН), які було прийнято у 2000 році [ДБН]. Цей порядок визначення вартості будівництва (Д.1.1.-1-2000) враховує оптові ціни на промислову продукцію, тарифи на транспортування вантажів, тарифні ставки на оплату праці тощо.
Система ціноутворення у будівництві містить у собі такі поняття:
Кошторис – це сукупність нормативних розрахунків, які визначають вартість робіт з спорудження окремого об’єкта, а також матеріально-технічні трудові та інші витрати для об’єкта.
Інвесторська кошторисна документація – це сукупність кошторисів, відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблення проектної документації.
Кошторисні нормативи – це узагальнена назва комплексу кошторисних норм, що об’єднуються в окремі збірники. Разом з правилами і положеннями вони, що містять у собі необхідні вимоги, вони служать для визначення вартості будівництва. Кошторисні нормативи поділяють на такі види:
Кошторисна норма – це сукупність ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), установлена на прийнятний вимірювач будівельних або монтажних робіт, а також конструкцій, виражена, як правило, у натуральних величинах або у формі коефіцієнтів.
Базисна кошторисна документація – це частка розрахункової кошторисної вартості, що визначається кошторисними документами, складеними проектною організацією за цінами базисного року з урахуванням ринкових умов, які склалися на 1 січня того року, в якому передбачається будівництво.
Договірні ціни на будівництво формуються на рівноправній основі замовниками і підрядниками, із залученням, у разі необхідності, субпідрядних організацій при укладанні або уточненні контрактів на підрядні роботи.
Основою для формування договірних цін є проектна документація. Розрізняють два види договірних цін у будівництві:
1) тверді (остаточні) на весь обсяг будівництва – вони враховують майбутнє коливання цін і не коригуються відносно фактичного рівня інфляції. Як правило, такі ціни встановлюються для об’єктів зі строком будівництва не більше року;
2) динамічні (відкриті) - ціни які мають, як правило, незмінну частину витрат (базисну кошторисну вартість). Ця частка коригується в процесі будівництва відповідно до фактичного рівня інфляції.
Дата добавления: 2016-06-13; просмотров: 521;