Розглянемо деякі об’єкти промислової власності

З об’єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.

Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

До продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу, відносять :

- пристрій – машина, механізм, прилад тощо ;

- речовина– хімічні сполуки ( суміші, розчини, сплави тощо ) ;

- штам мікроорганізму– мікроскопічні гриби, віруси, фаги тощо.

До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об’єктом в часі.

Знаками для товарів і послуг вважаються оригінальні позначення , з допомогою яких розрізняють товари і послуги різних підприємств. Головна задача товарного знаку полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. При цьому товарний знак виконує одночасно такі функції : рекламування товару та гарантування його якості.

Товарні знаки можуть бути :

- словесними( слова; сполучення літер )– на будь якій мові,причомуслово може нести зміст, який відображає напрямок роботи підприємства, а може бути абстрактним. Наприклад, фірма, яка виготовляє продукцію для немовлят – “ Лелека ”.

- зображувальними– зображення живих істот, неживих предметів, фігур тощо. Фігури можуть бути стилізованими, наприклад, трикутник – гора; коло – сонце тощо.

- об’ємними - тривимірні об’єкти, фігури та комбінації ліній і фігур тощо. Наприклад, об’ємним товарним знаком може бути форма пляшки (горілчані вироби, парфуми ), форма шоколадного виробу, мила тощо.

- комбінованими– поєднання вище названих видів.

Не підлягають реєстрації позначення товарних знаків, які :

- зображують державні герби, прапори та емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій тощо ;

- є тотожними або схожими настільки з раніше зареєстрованими, що їх можна сплутати ;

- відтворюють назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права ; прізвища, імена, портрети відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Наприклад :

- неправомірне використання чужої ділової репутації ( використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, копіювання зовнішнього вигляду виробу тощо ) ;

- створення перешкод конкурентам та неправомірне використання переваг ( намовляння до бойкоту підприємств –конкурентів, підкуп працівникі тощо );

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

До об’єктів, що охороняються авторським правом, належать твори у галузі науки, літератури і мистецтва :

Авторське право не поширюється на :

1. Офіційні документи ( закони, постанови, інструкції тощо ) ;

2. Державні символи та знаки ( прапори, герби, грошові знаки тощо ) ;

3. Твори народної творчості ;

4. Звичайна прес-інформація ( поточні новини тощо ).

5. Твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Суміжні права – це права, які примикають до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права поділяються на три види :

- права виконавців

- права виробників фонограм ;

- права організацій мовлення.

5. Під “ ноу – хау ” заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені ( повністю або частково ) знання чи досвід технічного, управлінського, комерційного або іншого характеру, що можуть бути практично використані, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.

Об’єктами “ ноу – хау ” можуть бути :

- різноманітні посібники ( порадники ) ;

- формули, рецепти, схеми ;

- знання і досвід у сфері маркетингу тощо.

Важливою ознакою “ ноу - хау ” є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство витрачає значні кошти та час.

На підприємстві існують :

1. Дані, які не можна приховувати :

- організаційні дані ( статут, установчі документи, ліцензії тощо ) ;

- фінансові дані ( документи про сплату податків, про стан платоспроможності тощо ) ;

- дані про штат та умови діяльності ( чисельність і склад працюючих ; їх зарплата, наявність вакансій);

- дані про власність ( розміри майна, грошових коштів тощо ).

Законний доступ до такої інформації мають :

- прокурор у порядку нагляду ;

- правоохоронні органи по порушеній кримінальній справі ;

- податкові служби ;

- аудиторські фірми ( за проханням самого власника ) ;

- санепідемстанція ;

- партнери, які хочуть укласти угоду з підприємством.

2. Дані, які невигідно приховувати :

- рекламна діяльність, бо конспірація не дає припливу клієнтів. Але при цьому треба пам’ятати, що підприємство, яке проводить широку рекламну компанію, ризикує попасти у поле зору кримінальних структур.

3. Дані, які є комерційною таємницею, тобто не підлягають навіть законному доступу сторонніх осіб. Чинне законодавство поки що не охороняє таку інформацію.

До таких даних відносять :

- ідеї, винаходи, відкриття , окремі формули, конструкторська документація, схеми ;

- нові методи організації виробництва ; “ ноу – хау ”;

- програмне забезпечення ПЕОМ ;

- опис технологічних випробувань ;;

- оптимальні параметри техпроцесів, які розробляються ( розміри, %-ний вміст компонентів, температура, тиск, час тощо ) ;

- дані про матеріали та обладнання ;

- дані ділового характеру ( контракти з партнерами; маркетингові дослідження, рівень прибутку та рентабельності ; план розвитку підприємства та його інвестицій тощо).

Комерційна таємниця -це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства.

Безумовно, зберігати секрет його власнику, якщо він більше нікому невідомий, не складно і не потребує додаткових коштів. При цьому носій інформації ( дискета, документ, предмет тощо ) повинен мати відповідне місце зберігання ( сейф ). Охорона таємниці ускладнюється, якщо про її наявність відомо зацікавленим особам. Тоді встає проблема необхідності забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки підприємства. Для її вирішення можна :

- створити власну службу безпеки ;

- найняти приватну професійну службу безпеки.

В останньому випадку існує реальна небезпека того, що найнята служба бути шпигувати на користь конкурентів. Хоча ніхто не може дати гарантію, що шпигуна нема серед персоналу підприємства.

Тому існують спеціальні заходи по захисту інформації, які поділяють на зовнішніта внутрішні.

До зовнішніхвідносять :

- вивчення партнерів, клієнтів ;

- з’ясування, чи не відносяться вони до конкурентів або до кримінальних структур. В останньому випадку слід інформувати правоохоронні органи.

До внутрішніхзаходів відносяться :

- підбір і перевірка осіб, які бажають працевлаштуватися на підприємство ;

- вивчення їх анкетних даних, поведінки за місцемпроживання іпопередньоїроботи ;

- вивчення на предмет судимостей ;

- проведення тестування при прийомі на роботу.

На основі такого аналізу вирішують,чи придатний кандидат до роботи у даній фірми. Але необхідно і у подальшому аналізувати його вчинки, які стосуються інтересів фірми ( бо не виключено, що він спеціально підісланий конкурентами ).

Як показує зарубіжний досвід роботи приватних фірм, розголошення інформації найчастіше відбувається з мотивів користіта помсти ( не виключаючи матеріальної вигоди ) з боку звільненого працівника. Поряд з цим існує загроза комп’ютерних злочинів ( зняття грошей з рахунків клієнтів, доступ до секретних файлів тощо ), а також інші технічні способи отримання інформації: підслуховування телефонних розмов, перехват пошти, у тому числі електронної, тощо.

Отже, шпигунство– це тінь ринково-конкурентної діяльності, двигун для одних фірм та гальма для інших. Недарма західни фірми витрачають на захист комерційної таємниці близько 15 % своїх доходів.