Припинення договору управління майном

Договір управління майном можна припинити як на загальних підставах за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї сторони, так і на підставі спеціальних умов, зазначених у законі (ст. 1044 ЦК України):

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) заяви однієї зі сторін про припинення договору внаслідок спливу його строку;

3) смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юри­дичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено законом чи договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздат­ною, обмеженою у дієздатності, безвісно відсутньою або банкрутом;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійсню­вати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої причи­ни, за умови виплати управителю плати, передбаченої договором;

Глава 20. Договір позики, кредитний договір...

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

Отже, вигодонабувач, який не є стороною договору, може впли­вати на його припинення, відмовившись від отримання вигоди. Що стосується сторін договору, то установник управління має більше можливостей розірвати договір, ніж управитель.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк. Наслідком припинення до­говору є передача майна, що було передане в управління, установ­никові управління, якщо інше не встановлено договором (пункти 2, 3 ст. 1044 ЦК України).

Рекомендована література:

Майданик Р. А. Траст: собственность и управление капиталами. — К.:

Наук, думка, 1995.

Генкин А. С. Зффективньїй траст: Опьіт Западной Европьі и российская

практика. — М.: Альпина, 1999.

Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России. — М.:

Юрист, 2001.

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. —

К.: Юрінком Інтер, 1999.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут, 1999.

Глава 20

Договір позики, кредитний договір,

договір банківського вкладу

Договір позики

Поняття договору позики. Інститут позики у цивільному зако­нодавстві України виник внаслідок рецепції римського права і ґрунтується на римському договорі «тиідшт». Зазначене легко вба­чається з визначення цього договору у Дігестах Юстиніана, де він визначається як договір, за яким одна сторона (позикодавець) пере­дає у власність другій стороні (позичальникові) грошову суму або відому кількість інших речей, визначених родовими ознаками, із зобов'язанням позичальника повернути після закінчення зазначе­ного у договорі строку або за вимогою таку саму грошову суму або таку саму кількість речей того самого роду, які були отримані¹.

Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 164.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАБО ...

У свою чергу, ЦК України визначає договір позики як цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, ви­значені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується поверну­ти позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позики для позичальника є набуття ним права власності на грошові кошти або інші речі позикодавця. Договір позики є реальним договором, укладення якого прямо пов'язується законом з моментом передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).Відповідно до цього умови договору позики, за якими позикодавець зобов'язується надати пози­чальнику позику, не мають юридичного значення, а позикодавець не може бути примушений на їх підставі до надання позики або притяг­нений до відповідальності за ненадання позики позичальнику.

За загальним правилом договір позики є відплатним, оскільки позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і безвідплатним, якщо це встановле­но договором або законом (ст. 1048 ЦК України).

Закон встановлює лише два випадки, за яких позика вважається безвідсотковою:

1) коли договір позики укладений між фізичними особами на су­му, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підпри­ємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ст. 1048 ЦК України).

Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реально­сті позикодавець має право лише вимагати повернення предмета по­зики та сплати відсотків у відплатному договорі, а в позичальника є лише обов'язок повернути позикодавцю все отримане за договором та сплатити відсотки, якщо договір позики відплатний.

Сторони договору позики. Сторонами договору позики є пози­кодавець та позичальник. Оскільки кошти або речі за договором по­зики передаються позичальнику у власність, позикодавець має бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його укладення цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів.

Обмеження кола позикодавців грошових коштів викликано тим, що надання коштів у позику згідно зі ст. 4 Закону України «Про

Глава 20. Договір позики, кредитний договір...

фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг»¹ є фінансовою послугою. Відповідно до цього позикодавцем за договором позики грошових коштів, що надана за рахунок залуче­них грошових коштів, може бути фінансова установа, яка відповід­но до закону має право за рахунок залучених коштів надавати пози­ки на власний ризик.

Серед фінансових установ позикодавцем грошових коштів може бути, наприклад, банк. Останній може бути позикодавцем грошо­вих коштів у національній валюті України та в іноземній валюті за умови, якщо він згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність»² та пунктом 5.3 Положення Національного бан­ку України «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, пи­сьмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», за­твердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275³, має банківську ліцензію та відповід­ний письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Мініс­трів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Інші фінансові установи можуть бути позикодавцем грошових коштів у національній та іноземній валюті за рахунок залучених ко­штів при наявності таких умов: за умови наявності в них ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання рин­ків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансо­вих послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та держа­вне регулювання ринків фінансових послуг»); ліцензій Національно­го банку України, визначених Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного бан­ку України від 16 серпня 2001 р. № 344⁴, та Положенням про поря­док надання небанківським фінансовим установам генеральних ліце­нзій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297⁵.

Право на укладення договорів позики грошових коштів в Україні нині серед небанківських фінансових установ мають, наприклад, ломбарди, які здійснюють такі операції згідно з постановою Ради

¹ ввр. — 2002. — № і. — Ст. і.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

⁴ Офіційний вісник України. — 2001. — № 36. — Ст. 1668.

⁵ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1711.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Міністрів УРСР від 19 червня 1979 р. № 315 «Про затвердження Ти­пового статуту ломбарду»¹, та державні і комунальні небанківські фінансово-кредитні установи (статті 19, 20 Закону України «Про ін­новаційну діяльність»)².

Позикодавцем за договором позики грошових коштів, що нада­ються за рахунок власних коштів, можуть бути фінансові установи та юридичні особи, які не є фінансовими установами, якщо можли­вість та порядок надання окремих фінансових послуг такими юри­дичними особами визначена законами та нормативно-правовими ак­тами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими у ме­жах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послу­ги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Зазначеній нормі закону відповідають норми спільної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розроб­ки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)»³, додаток до рекомендації № 9 «Перелік видів фінансової діяльності, яка ведеться організаціями, що не є фінансовими установами», та­кож до видів фінансової діяльності належать послуги з надання по­зик, які можуть здійснювати організації, що не є фінансовими уста­новами.

Позикодавцем за договором позики можуть бути і фізичні осо­би — підприємці, якщо це прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 5 За­кону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Однак у законодавстві України на цей час норми, які дозволяли б вищевказаним особам надавати грошові кошти в позику, відсутні. За договором безвідсоткової позики, пред­метом якої є грошові кошти, позикодавцем може бути фізична осо­ба, яка не є підприємцем, оскільки така операція не має підприєм­ницького характеру.

Позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, мо­жуть виступати юридичні особи приватного права, наприклад, зер­нові склади (ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна»)⁴, якщо інше не встановлено законом, або їх установчими документа­ми, а також фізичні особи.

У випадках, визначених законодавством, позикодавцем за дого­вором позики, предметом якого є речі, може бути юридична особа

¹ ЗПУ УРСР. — 1979. — № 7. — Ст. 46.

² ВВР. — 2002. — № 36. — Ст. 266.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 35. — Ст. 1630.

⁴ ВВР. — 2002. — № 35. — Ст. 258.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

публічного права, наприклад, Державний комітет України з дер­жавного матеріального резерву (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»)¹.

У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики, предметом якого є грошові кошти, можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим чи відповідної ради (ст. 73 Бюджетного кодексу України)².

Форма договору позики. Договір позики укладається у письмо­вій формі, якщо її сума за договором становить не більше десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму дохо­дів громадян, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, — не­залежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).

Як виняток, в усній формі може бути укладений договір позики, сторонами якого є фізичні особи у разі, якщо сума позики, що пере­дається за договором, не перевищує десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

За домовленістю сторін договір позики може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Беручи до уваги розповсюдженість договору позики серед фізич­них осіб, а також реальність цього договору, закон, конкретизуючи загальні норми щодо письмової форми правочинів (ст. 207 ЦК Укра­їни) встановлює, що укладення договору позики між сторонами та його умови можуть посвідчуватися розпискою позичальника або ін­шим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем ви­значеної грошової суми або визначеної кількості речей (наприклад, квитанція, акт тощо).

Форма договору позики, укладеного з нерезидентом, визначаєть­ся з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність»³.

Предмет договору позики. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Предметом позики можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкнот або монет) або у безготівковій формі (формі записів на ра­хунках банків); національна валюта України або іноземна валюта.

Іноземна валюта може бути предметом договору позики, укладе­ного між двома резидентами України за умови дотримання ними

¹ ВВР. — 1997. — № 13. — Ст. 112.

² ВВР. — 2001. — № 37-38. — Ст. 189.

³ ВВР УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

вимог валютного законодавства України. Вона також може бути предметом договору позики, укладеного між резидентом та нерези­дентом. При цьому іноземна валюта може бути отримана позичаль-ником-резидентом лише в безготівковій формі через уповноважені банки України за умови їх реєстрації у Національному банку Украї­ни, що здійснюється на виконання вимог Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санк­цій за порушення валютного законодавства»¹ в порядку, визначено­му Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, що затверджено постановою Правління Національного бан­ку України від 22 грудня 1999 р. № 602².

Крім грошей, предметом договору позики можуть бути речі, ви­значені родовими ознаками (ст. 184ЦК України), тобто ознаками, властивими усім речам такого самого роду (число, вага, міра), які є замінними (наприклад, будівельні матеріали, продовольчі товари тощо), такими, що споживаються (ст. 185ЦК України) та оборото-здатними (ст. 178 ЦК України).

Закон в цілому не обмежує розміру предмета позики, у зв'язку з чим останній визначається сторонами у договорі. Однак у деяких випадках з метою забезпечення фінансової стійкості закон обмежує розмір грошових позик, які можуть бути отримані позичальни­ком — фінансовою установою, наприклад, корпоративним інвести­ційним фондом, яким закон забороняє залучати у позику грошові кошти у розмірі, що перевищує 10 відсотків їх активів (ст. 12 Зако­ну України «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди)»³.

Зміст договору позики. Враховуючи вимоги ст. 6 Закону Украї­ни «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан­сових послуг» договір позики, предметом якого є грошові кошти, повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити позико­давця; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи-позичальника та її адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-по­зичальника; найменування фінансової операції — позика; суму по­зики, порядок повернення позики позикодавцю; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 27. — Ст. 1310.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 2. — Ст. 47.

³ ВВР. — 2001. — № 21. — Ст. 103.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сто­рін; підписи сторін.

У разі, якщо предметом договору позики є не гроші, а інші речі, у договорі позики мають бути зазначені родові ознаки таких речей, їх якість та кількість.

Виходячи з предмета договору позики та беручи до уваги його ре­альність та односторонність, зміст договору складає обов'язок пози­чальника повернути позикодавцю позику.

Згідно із законом позичальник зобов'язаний повернути позикодав­цю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родо­вими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були раніше передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Разом з тим строк не є істотною умовою договору позики, оскільки у разі, якщо договором не встанов­лений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником про­тягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, як­що інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).

Сторони договору позики мають право самостійно визначати строк повернення предмета позики. Однак у деяких випадках зако­нодавство імперативно визначає максимальний або мінімальний строк, на який позика може бути надана позичальнику, наприклад, компанії з управління активами не можуть укладати договори пози­ки, строк повернення суми позики за якими перевищує три місяці (ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайо­ві та корпоративні інвестиційні фонди»), а фізичні особи, що не є під­приємцями, можуть отримувати позику від нерезидента на строк не менше ніж півроку (п. 1.2 Положення про порядок реєстрації догово­рів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, по­зиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).

Визначаючи у договорі порядок повернення позики, сторони мо­жуть передбачити її повернення частинами (з розстроченням), якщо це дозволяють властивості предмета позики, або одноразово. Однак, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повер­нення чергової частини позикодавець має право вимагати достроко­вого повернення частини позики, що залишилася, та сплати від­сотків, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1050 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодав­цеві речей, визначених родовими ознаками, що може оформлятися

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

розписками, актами, накладними, квитанціями, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківській рахунок (ст. 1049 ЦК України).

Закон не визначає моменту повернення позики, що була видана грошовими коштами у готівковій формі (формі грошових знаків). Тому моментом її повернення може бути розписка, касовий ордер або інший документ, що підтверджує факт повернення такої пози­ки.

Загальні норми зобов'язального права надають позичальнику право на дострокове виконання зобов'язань щодо повернення пред­мета позики, якщо інше не встановлено договором, актами цивіль­ного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

За договором позики, який за загальним правилом є відплатним, дострокове повернення позики має призвести до зменшення суми відсотків, яку повинен отримати позикодавець, у зв'язку з чим останній не зацікавлений в отриманні позики достроково. У зв'язку з цим слід вважати, що за загальним правилом позика може бути достроково повернута позикодавцю у разі, коли таке право встанов­лене договором позики або актами цивільного законодавства. На відміну від цього, закон дозволяє дострокове повернення безвідсот-кової позики (ст. 1049 ЦК України), причиною чого є безвідсот-ковий характер позики та зацікавленість позикодавця у скорішому її поверненні. Водночас за вказаною нормою закону сторони догово­ру безвідсоткової позики мають право передбачити й інше, наприк­лад, неможливість дострокового повернення безвідсоткової позики позичальником.

Іншим обов'язком позичальника за договором позики є обов'язок сплати відсотків, якщо інше не встановлено договором або законом, їх розмір та порядок сплати встановлюються сторонами у договорі на власний розсуд. Однак у деяких випадках законодавство обме­жує розмір відсоткової ставки за договором позики, наприклад, за договором, що передбачає залучення від нерезидентів позики в іно­земній валюті, відсоткова ставка не може перевищувати розмір се­редньозваженої відсоткової ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутріш­ньому кредитному ринку (п. 1.8 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобо­в'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів креди­тами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Пра­вління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).

Відсотки за позикою можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

з поверненням суми позики. Проте зазначені умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності у договорі пози­ки вони визначаються законом. Так, у разі відсутності у договорі розміру відсотків за позикою він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України). Зазна­чена облікова ставка є платою, вираженою у відсотках, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків завдяки купівлі векселів до настання строку платежу. Вона за ними утримується з номінальної суми векселя і є найнижчою се­ред ставок рефінансування та орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Зако­ну України «Про Національний банк України»)¹. У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися пози­чальником щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК Украї­ни).

Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпе­чення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення вико­нання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути пози­ку та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).

Зазначені умови також є диспозитивними, оскільки сторони мо­жуть встановити у договорі й інше. Наявність у законі зазначеної норми обумовлена необхідністю забезпечення виконання зобов'я­зань за договорами позики, оскільки у деяких випадках надання позики можливе лише за наявності відповідного забезпечення (на­приклад, надання позики ломбардом виключно за наявності застави майна).

Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'я­зання позичальника за договором позики є застава, порука та гаран­тія (ст. 546 ЦК України).

У разі, коли в договорі позики не встановлено інше, якщо пози­чальник, що взяв на себе обов'язок надати відповідне забезпечення та не виконав його (наприклад, зобов'язався укласти договір застави майна, але не уклав його або зазначена у договорі як гарант чи пору­читель особа відмовилася від надання такої гарантії чи поруки), по­зикодавець має право вимагати від позичальника дострокового по­вернення позики та сплати відсотків. Такі самі правові наслідки для позичальника мають місце й у разі втрати забезпечення (наприклад, при загибелі предмета застави чи визнанні судом недійсним договору забезпечення) або погіршення його умов за обставин, за які позико-

¹ ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

давець не несе відповідальності (наприклад, погіршення стану пред­мета застави внаслідок його псування або втрата ринкової вартості предмета застави: цінних паперів, біржових товарів тощо).

Водночас у разі, якщо втрата забезпечення виконання зобов'я­зання або погіршення його умов виникли за обставин, за які пози­кодавець несе відповідальність (наприклад, майно було передано позикодавцю в заклад і загинуло або було пошкоджено внаслідок невжиття останнім заходів для його збереження), вищезазначені правові наслідки для позичальника не наступають.

Закон, захищаючи майнові інтереси позичальника від недобросо­вісного позикодавця, надає позичальнику право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількос­ті, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК України).

Беручи до уваги, що договір позики є реальним договором (тобто вважається укладеним з моменту передачі позичальнику предмета позики), він може бути визнаний судом за позовом позичальника таким, що не укладений, у разі, якщо в суді буде доказано, що гро­шові кошти або речі були не одержані ним від позикодавця. У разі, якщо судом буде встановлено, що фактично позивач одержав від по­зикодавця грошові кошти або речі у меншій кількості, ніж та, що встановлена у договорі, договір буде вважатися укладеним на їх кількість, що була фактично одержана позичальником.

Якщо договір позики передбачав сплату відсотків, вони мають бути сплачені з фактично переданої позичальнику суми або кількос­ті речей, встановлених судом.

Стаття 1051 ЦК України, конкретизуючи загальні норми ст. 218 ЦК України, встановлює, що у разі, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від по­зикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановле­но договором.

Отже, порушуючи вимоги закону щодо форми договору, сторони втрачають можливість використання у суді як доказів свідчення свідків. Однак закон встановлює, що ця норма не застосовується у разі, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодав­цем або під впливом тяжкої обставини. Тобто, якщо договір позики був укладений з порушенням письмової форми, рішення суду у вка­заних випадках може ґрунтуватися на свідченнях свідків для під­твердження того, що гроші або речі насправді не були одержані по-

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

зичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількос­ті, ніж встановлено договором.

Новація боргу у позикове зобов'язання. Закон встановлює можливість виникнення позикового зобов'язання не лише внас­лідок укладення сторонами договору позики, а й завдяки новації боргу з договорів купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави (ст. 1053 ЦК України).

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться за домовле­ністю сторін з додержанням загальних вимог зобов'язального права до новації.

Не допускається новація щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом (ст. 604 ЦК України). Згідно з вимогами закону новація має здійснюватися сторонами з дотриманням форми, встановленої для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

Відповідальність. Оскільки договір позики є одностороннім, відповідальність за цим договором має також односторонній харак­тер. Закон покладає на позичальника обов'язок сплатити позико­давцю, у разі неповернення позичальником своєчасно суми позики, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити три відсотки від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (статті 625, 1050 ЦК України).

У разі, якщо позичальник своєчасно не повернув позикодавцю речі, визначені родовими ознаками, він має сплатити позикодавцю неустойку згідно зі статтями 549-552 ЦК України незалежно від сплати відсотків, встановлених договором або законом. Згідно із за­коном сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання щодо повернення позики в натурі, а також не позбав­ляє позикодавця права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).

Кредитний договір

Поняття кредитного договору. Кредитний договір (від лат. сгесШшп — борг) — це цивільний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановле­них договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК України).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

До останнього часу в юридичній літературі ведеться дискусія з приводу правової природи кредитного договору. Більшість авторів розглядає його як різновид договору позики, хоч і визначає його своєрідність¹, інші вважають, що він є самостійним договором².

Зазначений спір, як доводить Л. Г. Єфімова, з'явився тому, що кредитний договір, з одного боку, має однакову з договором позики економічну природу і відповідно з цим схожим правовий режим, а з іншого боку, мав достатньо відмінностей³.

З прийняттям ЦК України це спірне питання в юридичній літе­ратурі України слід вважати вирішеним на користь авторів, які вва­жають кредитний договір різновидом договору позики, оскільки за­кон прямо визначає, що до відносин за кредитним договором засто­совуються положення, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1058 ЦК України).

Зокрема, до кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики: щодо відсотків (ст. 1048 ЦК України), що­до обов'язку позичальника повернути позику (ст. 1049 ЦК Украї­ни), щодо наслідків порушення договору позичальником (ст. 1050 ЦК України), щодо забезпечення виконання зобов'язання позичаль­ником (ст. 1052 ЦК України).

Каузою (ціллю) кредитного договору є набуття позичальником права власності на грошові кошти кредитодавця із зобов'язанням їх повернення та сплати відсотків за кредитом. На відміну від догово­ру позики, кредитний договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору.

Особливістю кредитного договору є те, що норми закону дають сторонам право здійснювати односторонню відмову від виконання договірних зобов'язань, а саме, дають право кредитодавцю: 1) від­мовитися від надання позичальникові передбаченого договором кре­диту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури ви­знання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин,

¹ Вильянский С. И. Кредитно-расчетньїе правоотношения и финансовьій контроль.

— Харьков, 1955. — С. 43; Флейшиц Е.А. Расчетньїе и кредитньїе отношения. —
М., 1956. — С. 213-218; Компанеец Е. С, Полонений З. Г. Применение законода-
тельства о кредитований и раечетах. — М., 1967. — С. 69; Цивільне право Украї­
ни / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 2. —
С. 417.

² Гуревич И. С. Очерки советского банковского права. — Ленинград, 1959. —
С. 40-55; Кунак Я. А. Кредитньїе и расчетньїе отношения в торговле. — М., 1970.

— С. 117.

³ Банковские еделки: Комментарий законодательства и арбитражной практики. —
М.: Юрид. фирма «Контракт», «Инфра». — М., 2000. — С. 237.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір...

які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий, наприклад, у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії у банку позичальника (ст. 20 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)¹; 2) відмови­тися від подальшого кредитування позичальника за договором у ра­зі порушення ним встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту; дають право позичальнику відмо­витися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, по­відомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором.

На відміну від договору позики, кредитний договір, як правило, завжди є відплатним. У зв'язку з цим надання безвідсоткових кре­дитів в Україні можливе лише у виняткових випадках, передбаче­них законом (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Кредитний договір є двостороннім, тобто договором, за яким обидві сторони договору мають права та обов'язки, а у випадку здій­снення спільного кредитування позичальника консорціумом бан­ків — багатостороннім. Останнє здійснюється при великих обсягах кредитування, в цілях зменшення кредитних ризиків та дотриман­ня економічних нормативів банками-учасниками консорціуму.

Порядок надання консорціумних кредитів в Україні визнача­ється ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок здійснення консорціумного кредиту­вання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26 лютого 1996 р. № 37².

Сторони кредитного договору. Сторонами кредитного догово­ру є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), у зв'язку з чим коло осіб, які можуть бути кредитодавцем обмежені законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України кредитодавцем за кредит­ним договором може бути банк або інша фінансова установа (юри­дична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залуче­них коштів надавати фінансові кредити на власний ризик).

Банки можуть укладати кредитні договори у національній та іно­земній валюті за умови наявності у них згідно з вимогами ст. 47 За­кону України «Про банки і банківську діяльність» та пункту 5.3 Положення Національного банку України «Про порядок видачі бан­кам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на вико-

¹ ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. ЗО.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2001. — № 5.

13 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

нання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275^і, банків­ської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Мініст­рів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Відповідно до чинного законодавства кредитні договори можуть укладати і банківські корпорації (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Банківська корпорація, відповідно до об­межень, встановлених законом, може бути кредитодавцем за кре­дитним договором лише у разі, якщо позичальником за ним є банк або інша фінансова установа.

Інші фінансові установи мають право видавати кредити у націо­нальній та іноземній валюті за рахунок залучених коштів за умови отримання ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо­вих послуг») та отримання ліцензій Національного банку України, визначених Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвер­дженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344², та Положенням про порядок надання не­банківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійс­нення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297³. Вони та­кож мають право надавати позичальникам кредити за рахунок власних коштів.

Серед фінансових установ, які можуть бути кредитодавцями за кредитним договором, крім банківських установ, можна зазначити, наприклад, кредитні спілки, об'єднані кредитні спілки (ст. 21 Зако­ну України «Про кредитні спілки»)⁴ та страхові компанії, що здійс­нюють страхування життя (ст. 2 Закону України «Про страхуван­ня»)⁵.

Згідно із законодавством України кредитодавцем за кредит­ним договором може бути і нерезидент, кваліфікований як бан-

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 36. — Ст. 1668.

³ Офіційний вісник України, — 2002. — № 36. — Ст. 1711.

⁴ ВВР. — 2002. — № 15. — Ст. 101.

⁵ ВВР. — 1996. — № 18. — Ст. 78.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір...

^^ ⁼⁼⁼ ' ~ """""~~~------------------ ...... " ■» '-т——⁼⁼

ківська установа, згідно із законодавством країни перебування не­резидента або нерезидент, що має статус небанківської фінансової установи, міжнародна фінансова організація та інші кредитори-нерезиденти (ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»)¹.

У випадках, визначених законом, кредитодавцем за кредитним договором може бути і юридична особа публічного права, наприк­лад, Національний банк України (ст. 42 Закону України «Про На­ціональний банк України»)².

Позичальником за кредитним договором може бути резидент: фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, юридична особа приватного права та нерезидент, наприклад, нерезидент — банківська установа (п. 10 «Положення про кредитування», затвер­дженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246)³.

У випадках, визначених законодавством, позичальником за кредитним договором може бути юридична особа публічного пра­ва, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим чи відповідної ради (статті 15, 73 Бюджетного кодексу України)⁴.

Законодавство України містить і деякі обмеження щодо можли­вості укладення кредитних договорів певними категоріями пози­чальників, наприклад, не може бути стороною у кредитному догово­рі благодійна організація (ст. 19 Закону України «Про благодійниц­тво та благодійні організації»)⁵.

Предмет кредитного договору. На відміну від договору пози­ки, предметом кредитного договору можуть бути лише грошові ко­шти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахунках банків). Предметом кредитного договору може бути національна валюта України та іноземна валюта.

Форма кредитного договору. Кредитний договір укладається у простій письмовій формі, яка потребує від сторін фіксації його зміс­ту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або ін­ших технічних засобів зв'язку (статті 207, 1055 ЦК України).

¹ Урядовий кур'єр. — 1997. — № 105-106.

² ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

³ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2001. — № 5.

⁴ ВВР. — 2001. — № 37-38. — Ст. 189.

⁵ ВВР. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

13*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової фор­ми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

За домовленістю сторін кредитний договір може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України). Форма кредит­ного договору, укладеного з нерезидентом, визначається з урахуван­ням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність»¹.

Зміст кредитного договору. Згідно з вимогами законодавства, у тому числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг», кредитний договір повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб'єк­та підприємницької діяльності — кредитодавця; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи-позичальника та її адресу або найменуван­ня, місцезнаходження юридичної особи-позичальника; наймену­вання фінансової операції — надання кредиту; розмір (сума) креди­ту, ціль, на яку наданий кредит; відсоткову ставку за кредитом, умови надання кредиту, строк повернення кредиту; строк дії дого­вору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне вико­нання умов договору; інші умови, визначені законодавством та зго­дою сторін; підписи сторін.

Оскільки кредитний договір є консенсуальним, його зміст скла­дає обов'язки кредитодавця надати позичальникові визначену сто­ронами суму кредиту в порядку, визначеному договором, на визна­чений сторонами строк, а позичальника — повернути кредит і сплатити відсотки у порядку та строки, визначені договором.

Законодавство, як правило, не містить прямих обмежень суми кредиту, яка може бути надана позичальнику. Однак у деяких ви­падках закон з метою зменшення кредитних ризиків обмежує суму кредиту, яка може бути надана та отримана окремим позичальни­ком, наприклад, сума кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки (ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки»); сума креди­ту, яку має право залучити корпоративний інвестиційний фонд, не може перевищувати 10 відсотків його активів (ст. 12 Закону Украї­ни «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди»).

Схожі обмеження містять і банківські правила, наприклад, бан­кам забороняється надавати одному позичальнику кредит у сумі більше 25 відсотків власних коштів банку (п. 12 «Положення про кредитування» Національного банку України).

¹ ВВР УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

Порядок надання кредиту визначається сторонами у кредитному договорі. Кредит може надаватися кредитодавцем: а) у разовому по­рядку; б) частинами згідно із встановленим графіком; в) відповідно до відкритої кредитної лінії (надання кредиту у майбутньому в роз­мірах, що не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за пев­ний проміжок часу); г) гарантовано (із заздалегідь обумовленою да­тою надання), за потребою; д) через овердрафт (від англ. оуегсігаїі — понад зняття), під яким розуміється кредитування ра­хунка позичальника кредитодавцем через здійснення платежів за цим рахунком понад залишок коштів на ньому (ст. 1069 ЦК Украї­ни), або в іншому порядку, визначеному сторонами.

Залежно від умов кредитного договору та імперативних вимог банківських правил надання кредиту позичальникові може здійсню­ватися банком: у безготівковому порядку — перерахуванням кредит­них коштів з позичкового рахунка, що відкривається на балансі бан­ку на поточний рахунок позичальника; безпосередньо з позичкового рахунка шляхом оплати платіжних документів позичальника; кре­дитуванням поточного рахунка без відкриття позичкового рахунка при овердрафті; наданням суми кредиту готівкою.

Діючі в Україні нормативно-правові акти Національного банку України визначають, що надання кредиту позичальникам — юри­дичним особам та фізичним особам — підприємцям може здійснюва­тися у безготівковій та готівковій формах. Надання кредиту в готів­ковій формі цим особам можливе лише за умови використання таким позичальником коштів кредиту для розрахунків із здавачами сільсь­когосподарської продукції, фізичними особами, а також малими і се­редніми підприємствами (для їх розвитку) за кредитною лінією Євро­пейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і се­редніх підприємств у національній валюті в сумах, які на дату зарахування готівки не перевищують еквівалент 10 000 доларів США за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим На­ціональним банком, та в інших випадках, визначених законом або нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 4.19 Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу устано­вами банків України, затвердженої постановою Правління Націо­нального банку України від 19 лютого 2001 р. № 69)¹.

Фізичним особам, які не є підприємцями, кредит може надавати­ся за домовленістю сторін у безготівковій або у готівковій формі.

Окремі особливості має порядок отримання позичальниками-ре-зидентами кредитів від кредитодавців-нерезидентів. Отримання та­ких кредитів позикодавцями-резидентами може здійснюватися ли-

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 495.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

ше у безготівковій формі через рахунки уповноважених банків та за умови попередньої реєстрації таких кредитних договорів у Націо­нальному банку України.

Зазначена реєстрація здійснюється Національним банком Укра­їни на виконання вимог Указу Президента України «Про врегулю­вання порядку одержання резидентами кредитів, позик в інозем­ній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»¹ в порядку, визначеному Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидента­ми за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в інозем­ній валюті, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602². Як виняток, без за­значеної реєстрації можуть бути отримані від нерезидентів між-банківські кредити на строк до одного року.

На відміну від договору позики, у кредитному договорі строк по­вернення кредиту є істотною умовою. Залежно від строку користу­вання кредитом вони поділяються на: 1) короткострокові — до одного року; 2) середньострокові — до трьох років; 3) довгостроко­ві — понад три роки.

Сторони кредитного договору визначають строк користування кредитом самостійно. Відповідно до ст. 252 ЦК України він може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Останні широко використовуються як строки повернення кредиту при наданні міжбанківських кредитів типу «овернайт» (міжбанків-ські кредити, що надаються на нічний час для підтримання ліквід­ності банківських установ).

У деяких випадках законодавство імперативно визначає макси­мальний або мінімальний строк, на який кредит може бути наданий позичальнику, наприклад, компанії з управління активами кредит­ні кошти можуть надаватися на строк, що не перевищує три місяці (ст. ЗО Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», а фізичним особам, що не є підприємцями, кредит від нерезидента може надаватися на строк не менше ніж півроку (п. 1.2 Положення про порядок реєстра­ції договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постано­вою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 27. — Ст. 1310.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 2. — Ст. 47.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

Беручи до уваги, що за законом кредитування має цільовий ха­рактер, тобто передбачає використання коштів кредиту на конкрет­ні цілі, передбачені кредитним договором, вищевказані строки ко­ристування кредитом пов'язані з ціллю його надання. Так, наприк­лад, короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із ви­тратами виробництва та обігу не забезпечених надходженнями кош­тів у відповідному періоді. Середньострокові кредити можуть нада­ватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування ка­пітальних вкладень, а довгострокові — для формування основних фондів (об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення уже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо).

Ціллю кредитування за кредитним договором не може бути: а) покриття збитків господарської діяльності позичальника; б) фор­мування та збільшення статутних капіталів господарських това­риств; в) придбання власних цінних паперів банків; г) погашення будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; д) придбан­ня активів пов'язаної особи банку; є) придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку (ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», статті 49, 52 Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність», п. 2.1 «Положення про кре­дитування» Національного банку України).

Повернення кредиту позичальником здійснюється в порядку, ви­значеному договором: 1) водночас; 2) частинами у розстрочку. Кре­дит вважається повернутим у момент надходження на рахунок кре-дитодавця безготівкових коштів або внесення в касу кредитодавця грошей у готівковій формі, що може підтверджуватися витягом за позичковим рахунком або касовою квитанцією. Використання по­зичальником безготівкової або готівкової форми розрахунків з кре-дитодавцем при поверненні кредиту здійснюється з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку України. У випадках, передбачених законом, повернення кредиту може бути здійснено внесенням боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК України).

Оскільки кредитний договір є відплатним, позичальник зобов'я­заний сплатити за користування кредитом відсотки, розмір яких встановлюється сторонами у договорі. Як правило, він визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку, строку користуван­ня кредитом, облікової ставки НБУ, відсоткових ставок, за якими кредитодавцем залучені грошові кошти, що використовуються для надання суми кредиту з доданням банківської надбавки (маржі),

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

розмір якої залежить від попиту на кредитні ресурси. Зазначена умова договору є істотною.

З метою забезпечення стабільної діяльності банків закон заборо­няє останнім надавати кредити під відсоток, ставка якого є ниж­чою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може мати місце лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків (ст. 49 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність»).

Максимальний розмір відсоткових ставок за кредитними догово­рами законодавством, як правило, не обмежується. Однак у деяких випадках законодавство обмежує розмір відсоткової ставки за кре­дитними договорами, наприклад, за договором, що передбачає залу­чення від нерезидентів кредитів в іноземній валюті, відсоткова став­ка не повинна перевищувати розмір середньозваженої відсоткової ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку (п. 1.8 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбача­ють виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезиден­тами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в інозем­ній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999р. № 602)¹.

Відсотки за кредитом можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, ра­зом з поверненням суми кредиту.

У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися позичальником щомісяця до дня повернення кредиту (ст. 1048 ЦКУкраїни).

Відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України юридичні особи та фізичні особи-підприємці мають здійснювати сплату відсотків за кредитом у безготівковій формі, а фізичні особи у безготівковій або готівковій формі. Погашення за­боргованості за кредитним договором здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами у кредитному договорі. Якщо сторо­ни у договорі таку черговість не визначили, зазначена умова не є іс­тотною і погашення відбуватиметься відповідно до норм ст. 534ЦК України.

Відповідальність. Відповідальність за кредитним договором не­суть обидві сторони. Згідно зі ст. 1073 ЦКУкраїни позичальник від­повідає перед кредитодавцем за загальними нормами зобов'язально­го права та нормами ст. 1050 ЦК України.

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 2. — Ст. 47.

Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

Відповідно до цього позичальник зобов'язаний сплатити креди-тодавцю, у випадку неповернення позичальником своєчасно креди­ту, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроче­ної суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Виконання зобов'язань за кредитним договором може бути забез­печено неустойкою (штраф, пеня). Розмір неустойки визначається сторонами у договорі, однак може бути зменшений за рішенням су­ду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності ін­ших обставин, що мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до закону сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання після повернення кредиту, а також не позбавляє кредитодавця права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).

Згідно з консенсуальним характером кредитного договору креди-тодавець також відповідає перед позичальником за належне вико­нання договірних зобов'язань, включаючи виконання зобов'язання щодо надання кредиту.

Як виняток, закон звільняє банк-кредитодавець від відповідаль­ності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинен­ня операцій на рахунках, арешту власних коштів банку на його ра­хунках уповноваженими органами державної влади (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Комерційний кредит. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстро­чення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ст. 1057 ЦК України).

Під зазначеними різновидами комерційного кредиту слід розу­міти: під авансом — грошову суму, що сплачується в рахунок гро­шового зобов'язання вперед і не має характеру забезпечення (на­приклад завдаток); під попередньою оплатою — повну або часткову оплату покупцем товару до його передачі покупцю у строк, визначе­ний договором; під відстрочкою оплати — оплату товару (робіт, по­слуг), що здійснюється у визначений сторонами строк, після отри­мання покупцем товару (робіт, послуг); під розстрочкою оплати — спосіб оплати товару (робіт, послуг), при якому платіж здійснюєть­ся не в повній сумі їх вартості, а частинами у встановлені договором строки після передачі товару (виконання робіт, послуг).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окре- \ мого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобо­в'язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання одній зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг, або наданні іншій стороні відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, послуг. У зв'язку з цим до комерційного кредиту застосовуються правові норми ста­тей 1054-1056 ЦК України, що регулюють кредитні відносини, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого ви­никло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зо­бов'язання (ст. 1057 ЦК України).

Комерційне кредитування має місце у випадках, коли час вико­нання зустрічних зобов'язань сторін за договором не збігається. Роз- і повсюдженими випадками комерційного кредиту є застосування при оплаті товарів, робіт, послуг авансу, попередньої оплати, відстрочен­ня та розстрочення платежу, можливість яких у деяких випадках , прямо передбачена законом (статті 693, 694, 873 ЦК України).

Широке застосування авансу та передоплати у розрахунках за зовнішньоекономічними експортними угодами між резидентами та нерезидентами призвело до встановлення у законодавстві імпера­тивних обмежень щодо строків сплати авансу (попередньої оплати) на користь іноземних контрагентів (ст. 1 Закону України «Про по­рядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»)¹.

Іншим розповсюдженим прикладом комерційного кредиту є про­даж товару в кредит, коли він здійснюється на підставі договору ку-півлі-продажу з відстроченням або розстроченням платежу та може передбачати сплату відсотків на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продав- ] цем (ст. 694 ЦК України).

Широке поширення в Україні ще з часів колишнього СРСР тор­гівлі товарами у розстрочку викликало потребу врегулювання зако­ном особливостей оплати товарів з розстроченням платежу (ст. 695 ЦК України) та прийняття нормативних актів, які регулювали б на­дання такого виду комерційного кредиту фізичним особам. Прикла­дом такого нормативного акта є Правила торгівлі у розстрочку, за­тверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997², що, регулюючи цей різновид комерційного креди- і тування, обмежує розмір відсотків розміром діючих на момент про­дажу товарів річних ставок на фінансові кредити банку, що обслуго­вує особу, яка здійснює продаж товарів у розстрочку.

¹ ВВР. — 1994. — № 40. — Ст. 364. 2

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 989.

-

202 ;

Глава 20. Договір позики, кредитний договір...

Комерційне кредитування відрізняється від надання кредитів за кредитним договором і суб'єктним складом. Оскільки надання ко­мерційного кредиту згідно із законом не належить до фінансових послуг, надання комерційного кредиту може здійснюватися між особами, цивільна правосуб'єктність яких дозволяє останнім укла­дення відповідних цивільних договорів (купівлі-продажу, підряду та ін.). Останнє є притаманним у сфері зовнішньоекономічних відносин, оскільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності Укра­їни мають право безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів як у діючій на території України валюті та в іноземній валюті, як у межах, так і за межами України (ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

§ 3. Договір банківського вкладу

Поняття договору банківського вкладу. За договором банків­ського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від дру­гої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надій­шла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсот­ки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України). До останнього часу питання про те, чи є договір банківського вкладу самостійним дого­вором, чи ні, в юридичній літературі було дискусійним. Автори роз­глядали цей договір як різновид договору позики¹, як різновид до­говору зберігання², як з'єднання елементів, регулярного зберігання і одночасно позики³ або вважали, що він є самостійним договором⁴.

З прийняттям ЦК України це питання в юридичній літературі України є вирішеним на користь авторів, які вважали договір бан­ківського вкладу самостійним цивільним договором.

З визначення договору банківського вкладу видно, що законо­давець до цього часу використовує як синонім вкладу термін «де­позит» (від. англ. сіеровіі — зберігання). Останнє є традицією,

Флейшиц Е. А. Расчетньїе и кредитньїе отношения. — М., 1956. — С. 80; Ефимо-ваЛ. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994.— С. 100; Хозяйственное право: Курс лекций. — М.: БЕК, 1994. — Т. 2. — С. 274. Казанцев Н.Д. Право колхозной собственности. — М.: Юриздат, 1948. — С. 61. Агарков М. М. Основи банковского права. Учение о денних бумагах. — М.: БЕК, 1994. — С. 71; Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Международное право» / Отв. ред. Р. Л. Нарьішкина. — Ч. 2. — М.: Международньїе отношения. — С. 181.

Компанеец Е. С, Полонский 9. Г. Применение законодательства о кредитований и расчетах. — М., 1967. — С. 208-210; Куник Я. А. Кредитньїе и расчетньїе отноше­ния в торговле. — М., 1970. — С. 204.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

оскільки раніше грошові кошти існували виключно у формі монет, надавалися вкладниками у банківські установи на зберігання під зобов'язання повернення вкладнику саме тих монет, що були пере­дані ним банківській установі.

З розвитком банківської справи та виникненням безготівкових розрахунків економічна і правова ціль та модель договору банківсь­кого вкладу змінилася. У зв'язку з цим каузою (ціллю) цього дого­вору в сучасних умовах для вкладника є вже не зберігання коштів, а отримання за вкладом доходу. У свою чергу каузою (ціллю) дого­вору банківського вкладу для банку є залучення останнім грошових коштів вкладників з метою їх подальшого використання в інших банківських операціях.

Договір банківського вкладу є реальним договором, тобто таким, що є укладеним у момент прийняття банком вкладу (момент внесен­ня суми вкладу до каси банку або її зарахування на банківський ра­хунок).

Відповідно до цього умови договору банківського вкладу, за яки­ми вкладник зобов'язується передати банку суму вкладу, не мають юридичного значення, а вкладник не може бути примушений на їх підставі до внесення вкладу або притягнений до відповідальності за ненадання вкладу банку.

Оскільки укладення договору банківського вкладу, як правило, вимагає відкриття вкладникові іменного банківського вкладного (депозитного) рахунка, цей договір укладається за умови здійснен­ня банком ідентифікації вкладника, включаючи надання вкладни­ком документів, необхідних для відкриття вкладного (депозитного) рахунка, перелік яких імперативно встановлений нормативно-пра­вовими актами Національного банку України.

Договір банківського вкладу є відплатним, оскільки вкладник має право на одержання від банку відсотків від суми вкладу або до­ходу в іншій формі. Оскільки за договором банківського вкладу вкладник має право вимоги до банку щодо повернення вкладу та сплати відсотків за ним або доходу в іншій формі та не має обов'яз­ків перед банком, цей договір є одностороннім.

У разі, коли договір банківського вкладу укладається з фізичною особою, він є публічним (ст. 633 ЦК України). Згідно з цим банк, укладаючи договори банківського вкладу з фізичними особами, не може надавати окремим вкладникам більш сприятливі умови вкла­ду, наприклад, сплачувати ним за вкладом більш високу відсоткову ставку.

Зазначене правило є чинним для розміщення фізичними особами вкладів на однакових умовах (наприклад за строком, сумою та ін.), тобто у разі, якщо ці ум