Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

хунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

На підставі цього договору банк має право використовувати гро­шові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Водночас з метою захисту прав клієнта закон забороняє банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обме­ження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Широке використання учасниками цивільного обороту договору банківського рахунка викликано:

по-перше, вимогами чинного законодавства, що містить певні об­меження щодо здійснення розрахунків у готівковій формі між юри­дичними особами та розрахунків за участю фізичних осіб, пов'яза­них зі здійсненням ними підприємницької діяльності;

по-друге, зручністю зберігання коштів у безготівковій формі на рахунках;

по-третє, можливістю отримати від цього доход у вигляді відсотків;

по-четверте, зручністю здійснення безготівкових розрахунків.

Із закону вбачається, що договір банківського рахунка уклада­ється для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка на умовах, погоджених сторонами.

Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійс­нення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹.

До поточного рахунка належать: поточні рахунки юридичних та фізичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використан­ня, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України, наприклад, розподільчі рахунки енергопостачальників (ст. 15.1 Закону України «Про елект­роенергетику»)² або розподільчі рахунки газозбутових чи газотранс­портних підприємств (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ» від 13 листопада 1998 р. № 1785)³;

¹ ВВР. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1992.
Офіційний вісник України. — 1998.— № 46. — Ст. 1690.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

карткові рахунки (картрахунки), операції за якими здійснюються з урахуванням особливостей, визначених нормативно-правовими ак­тами Національного банку України.

Усі поточні рахунки є іменними, оскільки відкриття та ведення анонімних (номерних рахунків) в Україні заборонено законом (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську справу»¹, ст. 18 За­кону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»²).

Зазначений поточний рахунок відкривається клієнтові банком у валюті (національній або іноземній), що визначена сторонами у до­говорі, він може бути і мультивалютним (тобто один поточний раху­нок клієнта може бути відкритий у кількох валютах).

За своєю суттю договір банківського рахунка є консенсуальним, тобто на відміну від договору банківського вкладу вважається укла­деним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Він є відплатним, якщо інше не встановлено за­коном або договором, та двостороннім, оскільки обидві сторони ма­ють за ним права та обов'язки.

Каузою (ціллю) договору банківського рахунка є здійснення бан­ком за розпорядженням клієнта безготівкових розрахунків та надання йому інших послуг при веденні банком його банківського рахунка.

Договір банківського рахунка не належить до публічних догово­рів, але він має певні особливості щодо свого укладення. Останні дістають вираження у тому, що закон зобов'язує банк укласти дого­вір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах (наприклад, оголо­шених розміщенням реклами у засобах масової інформації), що від­повідають закону та банківським правилам (ст. 1067 ЦК України).

Відмовити клієнту, який звернувся до банку за відкриттям ра­хунка, банк може лише за умови, якщо він не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування (наприклад, у бан­ку відсутні технічні можливості для відкриття та обслуговування рахунка, у тому числі відсутні достатня кількість працівників, при­міщень або обладнання) або відмова допускається законом (зокрема клієнтом на вимогу банку не надана інформація та відомості, необ­хідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, що не дозволяє здійснити ідентифікацію, або подана ним інформа­ція є неправдивою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»).

¹ ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

² ВВР. — 2002. — № 1. — Ст. 1.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Водночас у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відшкодування завданих йому відмовою банку збитків відповідно до ст. 22 ЦК України.

Правові норми, що регулюють договір банківського рахунка, за­стосовуються й до інших фінансових установ при укладенні ними до­говору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також до міжбанківських договорів (ч. 4 ст. 1066 ЦК України), на підставі яких у банку відкривається кореспондентський рахунок, під яким розуміється рахунок, що відкривається одним банком іншому для здійснення міжбанківських операцій (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹, якщо інше не вста­новлено законом.

Сторони договору. Сторонами договору банківського рахунка є банк та клієнт. Банк може укладати договори банківського рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за наявності у нього банківської ліцензії Національного банку України (ст. 47 За­кону України «Про банки і банківську діяльність»)² та письмового дозволу (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275)³ на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснен­ня валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів Украї­ни «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

У разі, коли за договором банківського рахунка клієнту має бути відкритий поточний рахунок із спеціальним режимом його викори­стання, законодавством може бути встановлено і додаткові вимоги до банку. Зокрема, стороною за договором банківського рахунка щодо відкриття енергопостачальнику рахунка та обслуговування за ним розрахунків між учасниками оптового ринку електроенергії може бути лише банк, визначений уповноваженим Кабінетом Мініс­трів України разом з Національним банком України (ст. 15.1 Зако­ну України «Про електроенергетику»)⁴. Крім банку, договір банків­ського рахунка може укладати банківська корпорація.

Відповідно до обмежень, встановлених законом, банківські кор­порації можуть бути стороною договору банківського рахунка лише

¹ ВВР. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.
¹ ВВР. — 1998. — № 1. — Ст. 1.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

за умови, якщо клієнтом за ним є банк або інша фінансова установа (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Бан­ківська корпорація, як і банк, може укладати договори банківсько­го рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за умови отримання нею банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, що надаються останній згідно з «По­ложенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, пись­мових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», за­твердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275.

Відповідно до ч. 4 ст. 1066 ЦК України стороною договору банків­ського рахунка (у національній або іноземній валюті) можуть бути й інші ніж банки фінансові установи, наприклад, установи платіжних систем (внутрішньодержавних або міжнародних), за умови отриман­ня ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») та отримання ліцензій Національного банку України, що надаються їм згідно з Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окре­мих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344^і, та Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297².

Відповідно до імперативних вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють відкриття банківсь­ких рахунків в Україні, клієнтом за договором банківського рахун­ка можуть бути:

юридичні особи — резиденти; юридичні особи — нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва; юридичні особи — не­резиденти інвестори; спеціалізовані установи Організації Об'єдна­них Націй та інших міжнародних фінансових установ; фізичні осо­би — резиденти — громадяни України; фізичні особи — резиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; фізичні особи — нерезиденти — громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерезиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебува­ють на території України строком до одного року відповідно до від-

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1668.

² Там само. — Ст. 1711.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

критої візи або документів, що підтверджують законність їх перебу­вання на території України згідно з чинним законодавством; фізич­ні особи — нерезиденти — інвестори.

Клієнтом банку також можуть бути юридичні особи публічного права (зокрема міністерства, комітети, агентства, служби, адмініст­рації, інші органи державної влади). У свою чергу, клієнтом за до­говором банківського рахунка може бути інший банк (резидент або нерезидент).

Предмет договору. Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти: національна валюта України або іноземна валюта, що є на рахунку клієнта.

Форма договору. Як і договір банківського вкладу (ст. 1059ЦК України), договір банківського рахунка укладається сторонами у про­стій письмовій формі.

Відповідно до вимог чинного законодавства та банківських пра­вил договір банківського рахунка може бути укладений сторонами підписанням одного документа або укладенням подання заявником заяви на відкриття рахунка (оферта) та зазначення на заяві згоди керівника банку на його відкриття (акцепт).

Договір банківського рахунка може бути укладений сторонами завдяки фіксації його змісту в кількох документах, зокрема в лис­тах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайп­них, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України). Останнє в цілому не є притаманним банківській практи­ці. У разі, якщо сторони домовились про таке, договір банківського рахунка може бути укладений сторонами у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Зміст договору. Враховуючи вимоги чинного законодавства, у то­му числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг», до змісту договору банківсько­го рахунка, останній має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи клієнта, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта; найменування фінансової операції; строк дії договору; поря­док зміни і припинення дії договору; умови відкриття та функціону­вання рахунка; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, пе­редбачені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а у разі відкриття поточного рахунка фізичній особі (резиденту) — іденти­фікаційний номер фізичної особи — платника податків.

Зазначений код може бути відсутній, якщо поточний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші пере-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

конання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

За договором банківського рахунка банк зобов'язаний відкрити клієнту або визначеній ним особі рахунок та вчиняти за ним опера­ції, передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Закон передбачає, що умови відкриття рахунка та особливості його функціонування ма­ють бути визначені сторонами у договорі банківського рахунка (ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Однак треба мати на увазі, що відкриття рахунка клієнту може відбутися лише за умови здійснення банком ідентифікації клієнта, у тому числі отримання від нього документів, потрібних для відкриття рахунка, перелік яких імперативно визначений нор­мативно-правовими актами Національного банку України. Зазначе­на ідентифікація здійснюється банками таким чином:

1) для ідентифікації клієнта — юридичної особи банк має іденти­
фікувати цю особу та фізичних осіб, які є власниками цієї юридич­
ної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отри­
мують економічну вигоду від її діяльності.

У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. З метою ідентифікації клієнта банк має право ви­требувати передбачену законодавством інформацію, що стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, від органів державної вла­ди, які здійснюють нагляд та (або) контроль за діяльністю цієї юри­дичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел;

2) для ідентифікації клієнта — фізичної особи та вжиття заходів,
достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має
право витребувати інформацію, що стосується ідентифікації цієї
особи, в органів державної влади, банків, інших юридичних осіб,
а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю
особу, що є потрібною для виконання правил внутрішнього фінансо­
вого моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо ви­
явлення фінансових операцій, які мають сумнівний характер.

Ідентифікація не вимагається при відкритті рахунка, якщо клієнт був раніше ідентифікований банком відповідно до вимог за­конодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Що ж до переліку документів, одержання яких банком є необхід­ним для відкриття клієнту рахунка згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, то він визначається:

— при відкритті клієнту (фізичній або юридичній особі) рахун­ка — Інструкцією про порядок відкриття та використання рахун­ків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527^і;

— при відкритті банку-резиденту кореспондентського рахунка (у гривнях) — Інструкцією про міжбанківс'ькі розрахунки в Украї­ні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 1999 р. № 621²;

— при відкритті банку-резиденту кореспондентського рахунка в іноземній валюті та відкритті банку-нерезиденту кореспондентсько­го рахунка (у гривнях та іноземній валюті) — Положенням про від­криття та функціонування кореспондентських рахунків банків-ре-зидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. № 118³.

Відповідно до зазначеного банк має відкрити клієнтові рахунок у порядку, визначеному договором, після здійснення ідентифікації клієнта та за умови отримання від нього всіх документів, потрібних для відкриття банківського рахунка. Із законодавчого визначення договору банківського рахунка випливає, що відкриття рахунка клієнтові має бути здійснено банком у день укладення договору бан­ківського рахунка.

До операцій, які банк має вчиняти для клієнта за договором бан­ківського рахунка, належать операції із зарахування та списання коштів з рахунка клієнта, здійснення за рахунком касових опера­цій (видача та прийняття від клієнта готівки) та ін.

Операції за рахунком клієнта здійснюються за умови, що вони не суперечать імперативним вимогам законодавства, у першу чергу за­конів України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декре­ту Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», іншим нормативно-правовим актам, відповідають бан­ківським правилам і звичаям ділового обороту.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. — Ч. 2. — Ст. 794. Офіційний вісник України. — 2000. — № 5. — Ст. 181. Офіційний вісник України. — 1998. — № 15. — Ст. 571.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Розрахункові операції за рахунком клієнта здійснюються банком у строки, визначені законом або договором. Відповідно до норм ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надій­шли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений до­говором банківського рахунка або законом (ст. 1068 ЦК України).

Інший строк може бути встановлений, наприклад, цивільним до­говором, укладеним сторонами із застосуванням дати валютування. Остання є зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дати, починаючи з якої гроші, перека­зані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (ч. 1.3 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ гро­шей в Україні»).

До настання дати валютування сума переказу обліковується в об­слуговуючому отримувача банку, а зарахування її на рахунок отри­мувача має відбутися в операційний день, дата якого збігається з датою валютування. Відповідно до банківських правил дата валюту­вання не може бути пізніше десяти календарних днів після складан­ня платіжного доручення, день складання платіжного доручення при цьому не враховується.

Розглядаючи обов'язок банку щодо зарахування коштів на раху­нок клієнта, треба мати на увазі, що зарахування грошових коштів на рахунок клієнта може бути призупинено у випадках, визначених законом. Так, наприклад, згідно зі ст. 23 Закону України «Про пла­тіжні системи та переказ грошей» обслуговуючий клієнта банк зо­бов'язаний за вказівкою банку, що обслуговує ініціювача переказу, зупинити зарахування суми переказу на рахунок клієнта. Підста­вою для надання банком ініціювача переказу такого розпорядження може бути наявність у нього обґрунтованої підозри ініціювання пе­реказу без законних підстав. Порядок зупинення зарахування суми переказу, що надійшла на користь клієнта, визначається:

— при надходженні коштів від резидентів — Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвер­дженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135;

— при надходженні коштів від нерезидентів — постановою На­ціонального банку України від 16 грудня 2002 р. № 511 «Про дії уповноважених банків України у разі відкликання банками-нерези-дентами розрахункових документів»¹.

Закон зобов'язує банк видати за розпорядженням клієнта або пе­рерахувати з його рахунку грошові кошти у день надходження до

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 2. — Ст. 48.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлено договором або законом (ст. 1068 ЦК України).

Згідно із зазначеною нормою закону та з урахуванням положень ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані:

1) виконати доручення клієнта, що міститься у розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а у разі надходження розрахункового до­кумента клієнта до обслуговуючого банку після закінчення опера­ційного часу — виконати доручення клієнта, що міститься у цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, як­що інший строк виконання не встановлений договором;

2) виконати доручення клієнта, що міститься в документі на пе­реказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цьо­го документа до банку, якщо інший строк виконання не встановле­ний договором;

3) виконати міжбанківський переказ у межах України в строк до трьох операційних днів, а внутрішньобанківський переказ — у строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, який не може перевищувати двох операційних днів.

Строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється у межах України на підставі клірингових вимог, не може перевищу­вати строк, встановлений для міжбанківських переказів.

Порядок виконання банком вказаного обов'язку залежить від то­го, чи подане розпорядження клієнта до банку в операційний час, чи після його закінчення. Під останнім закон визначає частину ро­бочого дня банку, протягом якої приймаються від клієнтів докумен­ти на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконан­ня. Тривалість останнього встановлюється банком самостійно та за­кріплюється в його внутрішніх актах (ч. 1.22 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

У випадках, визначених законодавством та банківськими прави­лами, банк має право відмовити клієнту у виконанні його розпоря­дження на перерахування з його рахунка грошових коштів. Відмова банку може бути викликана таким:

1) на рахунку клієнта відсутні грошові кошти, необхідні для ви­конання його розпорядження;

2) клієнт подав до банку розрахунковий документ, яким ініцію­ється списання грошових коштів з його рахунка, що підписаний особами іншими, ніж ті, які зазначені у картці зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком;

15 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

3) до банку подане платіжне доручення, після виписки якого минуло десять днів, або подане платіжне доручення, в якому да­тою валютування зазначена дата пізніше десяти днів після його складання;

4) реквізити розрахункового документа заповнені неправильно або взагалі не заповнений один із реквізитів розрахункового доку­мента, заповнення якого є обов'язковим;

5) клієнтом не надані супровідні документи, подання яких разом із розрахунковим документом до банку є обов'язковим, або закінчи­вся строк цих документів (наприклад, не надана індивідуальна ва­лютна ліцензія Національного банку України на здійснення валют­ної операції, що потребує такої ліцензії);

6) клієнтом-резидентом подане доручення на перерахування
коштів на користь нерезидента за зовнішньоекономічною угодою
при застосуванні до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності —
резидента відповідно до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоеко­
номічну діяльність» спеціальної санкції — тимчасового зупинення
зовнішньоекономічної діяльності (п. 1 постанови Кабінету Мініст­
рів України і Національного банку України від 12 грудня 1998 р.
№ 1968 «Про посилення контролю за проведенням розрахунків ре­
зидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями»)¹;

7) в інших випадках, встановлених законодавством та банківсь­
кими правилами.

У разі відмови банку від виконання розпорядження клієнта на списання коштів банк повертає останньому документи, якими ініціювалося таке списання. Порядок повернення банком клієнту таких документів визначається сторонами у договорі банківського рахунка. Разом з тим зазначена умова для договору банківського рахунка не є суттєвою, оскільки, якщо такий порядок у договорі не визначено, то документи повертаються клієнту не пізніше наступ­ного операційного дня банку із зазначенням причин повернення (ч. 22.7 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

За загальним правилом банк має виконати розпорядження клієнта виключно у межах залишку грошей на рахунку платника (ч. 1 ст. 1072 ЦК України, ч. 22.9 ст. 22 Закону України «Про пла­тіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Однак договір банківського рахунка може передбачати і можли­вість здійснення клієнтом платежів за умови відсутності коштів на його рахунку. Отже, якщо банк згідно з договором банківського ра-

¹ Офіційний вісник України. — 1998. — № 50. — Ст. 1848.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

хунка здійснить платежі клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк буде вважа­тися таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін у цьому ви­падку будуть визначатися положеннями про позику та кредит, як­що інше не встановлено законом або договором (ст. 1069 ЦК Украї­ни), а сам договір банківського рахунка за наявності таких умов бу­де мати змішаний характер (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк здійснює списання кош­тів з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ст. 1071 ЦК України).

Клієнт може надати розпорядження на списання коштів зі свого рахунка таким чином:

1) подання клієнтом до банку розрахункового документа;

2) подання клієнтом до банку документа на переказ готівки і від­повідної суми грошей у готівковій формі;

3) використання клієнтом спеціального платіжного засобу (імен­ного або корпоративного) для оплати вартості товарів і послуг або для отримання грошей у готівковій формі;

4) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чи­ном оформленого доручення на договірне списання (ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

До розрахункових документів, якими клієнт може ініціювати списання грошових коштів, належать:

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) платіжна вимога.

Національним банком України можуть бути встановлені й інші види розрахункових документів (зокрема акредитив, банківська платіжна картка, вексель). Право на обрання виду розрахункового документа (крім платіжної вимоги) має клієнт (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідно до вимог банківських правил розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується у кількості при­мірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох).

Порядок оформлення, заповнення та підписання клієнтом розра­хункових документів в Україні визначається:

— для розрахункових документів у гривнях — Інструкцією На­ціонального банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»;

15*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

— для розрахункових документів в іноземній валюті — Поло­женням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 5 березня 2003 р. № 82^і.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься у документі на переказ, відповідно до реквізитів цього документа.

Приймаючи розрахунковий документ клієнта, банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та його коду (ідентифікаційного номера за його наявності) та прийняти цей доку­мент до виконання лише у випадку їх збігу. Крім цього, банк також має перевірити повноту, цілісність і достовірність розрахункового до­кумента в порядку, визначеному Національним банком України, та забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні»).

Виходячи з технічних можливостей клієнта та банку, розрахун­кові документи можуть подаватися клієнтом особисто до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів. Останні можуть надаватися клієнтом до банку як осо­бисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому бан­ком програмно-технічних засобів, що забезпечують зв'язок з про­грамно-технічними засобами цього банку та відповідають вимогам Національного банку України.

Зазначені електронні розрахункові документи мають в Україні однакову юридичну силу з паперовими документами за умови, що вони засвідчені електронним цифровим підписом (ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Особливості використання зазначених програмно-технічних за­собів типу «Клієнт—Банк» регулюються в Україні Інструкцією На­ціонального банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Подавши до банку розрахунковий документ, клієнт має право від­кликати його у будь-який час до списання коштів зі свого рахунка (ст. 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Зазначене відкликання здійснюється у порядку, визначе­ному внутрішніми правилами банку. При цьому розрахунковий до­кумент може бути відкликаний клієнтом лише у повній сумі (п. 27 розділу II Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 7.1 «По-

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 13. — Ст. 584.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

ложення про оформлення та подання клієнтами платіжних дору­чень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної ва­люти до уповноважених банків і інших фінансових установ та поря­док їх виконання» Національного банку України).

Документ клієнта на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та за­свідчується ним у встановленому порядку. Отримавши документ на відкликання, банк не має права на списання з рахунка клієнта гро­шей за поданим розрахунковим документом.

Здійснюючи розрахункове обслуговування клієнта, банк примусо­во списує кошти у національній та іноземних валютах з його рахун­ків, тобто списує кошти без розпорядження клієнта.

Згідно із законом без розпорядження клієнта кошти з його ра­хунка можуть списуватися лише за рішенням суду, а також в інших випадках, визначених сторонами у договорі (ст. 1071ЦК України).

Зазначена норма закону значно відрізняється від норм части­ни 1.39 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та норм ст. 59 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність», що передбачають примусове списання коштів із рахунка клієнта за виконавчими документами у випадках, вста­новлених законом.

Зазначене зайвий раз ілюструє неузгодженість законодавчих норм із цього питання і потребує їх приведення у відповідність до норм ЦК України. Порядок здійснення примусового списання кош­тів з рахунків клієнта в Україні визначається:

— для рахунків у національній валюті України — Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»;

— для рахунків в іноземній валюті — Положенням про примусо­ве списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України, за­твердженим постановою Правління Національного банку України від 1 жовтня 2001р. № 416^і;

— для кореспондентських рахунків банків — Інструкцією Націо­нального банку України «Про міжбанківські розрахунки в Україні».

Якщо на підставі договору банківського рахунка клієнтові від­критий поточний рахунок зі спеціальним режимом його викорис­тання, примусове списання коштів з такого рахунка може бути вза­галі заборонено законом, зокрема примусове списання коштів з ра­хунків енергопостачальників за зобов'язаннями учасників оптового

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1992.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

ринку електричної енергії (ст. 15.1 Закону України «Про електро­енергетику»)¹.

У разі списання коштів з рахунка клієнта існує визначена зако­ном черговість списання грошових коштів, якої банк зобов'язаний дотримуватися. Під останньою слід розуміти визначену законом черговість здійснення платежів з рахунка у банку за кількома гро­шовими зобов'язаннями, строк виконання яких уже настав.

Згідно зі ст. 1072 ЦК України банк виконує розрахункові доку­менти відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта. Беручи до уваги, що на рахунку клієнта грошових коштів може не бути або їх може бути недостатньо для здійснення списання за кількома розрахунковими документами, що надійшли одночасно до банку, закон визначає чер­говість списання банком коштів з рахунка клієнта:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої ка­ліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2) У другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахункови­ми документами, що передбачають платежі до бюджету;

5) у п'яту чергу списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі недостатньої суми на рахунку платника грошей для вико­нання у повному обсязі розрахункового документа одного стягувача на момент його надходження до банку банк здійснює часткове вико­нання цього розрахункового документа шляхом переказу суми гро­шей, що перебувають на рахунку платника, на рахунок отримувача (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Слід зазначити, що при відсутності (недостатності) грошових кош­тів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових докумен­тів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Стаття 1074 ЦК України, захищаючи права клієнта, не допускає обмеження його прав щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку в банку.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1992.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Виняток із цього загального правила становить випадок обме­ження права за рішенням суду, визначеним законом. Отже, норми ЦК України, на відміну від норм ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 243 ГК України¹, взагалі не передба­чають можливості обмеження права клієнта розпоряджатися гро­шовими коштами в позасудовому порядку (зокрема за санкціонова­ною прокурором постановою слідчого, постановою державного ви­конавця або зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта за рішенням податкових органів).

Операції за рахунком клієнта, у випадку їх обмеження, віднов­люються за рішенням суду. Як виняток, закон взагалі забороняє на­кладати арешт на кореспондентські рахунки банків або зупиняти операції за цими рахунками (ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Наявність у законі зазначеної норми ви­кликана потребою захисту прав клієнтів банку, рахунки яким від­криваються на кореспондентському рахунку банку.

За загальним правилом, якщо інше не передбачено договором бан­ківського рахунка або законом, банк зобов'язаний сплачувати клієн­ту відсотки за користування грошовими коштами, що перебувають на його рахунку (ст. 1070 ЦК України). Банк має зараховувати суми відсотків на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а як­що такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу. Розмір відсотків визначається договором, а якщо відповід­ні умови сторонами не встановлені, відсотки сплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Обслуговуючи клієнта за договором банківського рахунка, банк зобов'язаний зберігати банківську таємницю. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує клієнту таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Під останньою слід розуміти інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслу­говування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріаль­ної чи моральної шкоди клієнту. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зо­крема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан корес­пондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 462.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерцій­ної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та ін­ша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту

або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам дер­жавної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України,
Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу
щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної
особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України — на їх пись­мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — на його письмову вимогу щодо здійс­нення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторин­гу згідно із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юри­дичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформа­ції, що містить банківську таємницю, має:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої
форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його
заступника), скріпленого гербовою печаткою;

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання ін­формації;

4) містити посилання на норми закону, згідно з якими держав­ний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки про рахунки у разі смерті їх власників надаються бан­ком особам, зазначеним власником рахунка у заповідальному роз­порядженні банку, державним нотаріальним конторам або приват­ним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Банкам забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Загальна інформація, що становить банківську таємницю, може бути надана іншим банкам лише в обсягах, необ­хідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Встановлені ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обмеження щодо надання інформації, яка містить бан­ківську таємницю, не поширюються:

1) на службовців Національного банку України або уповноваже­них ними осіб, які у межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківсь­кого нагляду або валютного контролю;

2) на випадки надання банками інформації спеціально уповнова­женому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу;

3) на випадки надання банками інформації іншим банкам на запит щодо ідентифікації їх клієнтів та керівників клієнтів — юридичних осіб (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківсь­ку таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ст. 1076 ЦК України).

Слід звернути увагу, що чинне законодавство України зобов'язує клієнтів-підприємства здавати готівкову виручку (суму фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції: товарів, ви­конаних робіт, наданих послуг та позареалізаційні надходження), що надійшла до їхніх кас банку для її зарахування на рахунок клієнта.

У зв'язку з цим договір банківського рахунка традиційно, крім відносин з розрахункового обслуговування клієнта, регулює відно­сини касового обслуговування клієнта — юридичної особи, завдяки чому цей договір тривалий час мав назву «договір на розрахунково-касове обслуговування».

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Зазначені умови договору мають відповідати імперативним ви­могам нормативно-правових актів Національного банку України з цього питання (зокрема Інструкції № 1 з організації емісійно-касо­вої роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129/1¹, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національ­ного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72², Інструкції про ор­ганізацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69³ та ін.).

До умов касового обслуговування клієнта слід віднести: встанов­лення банком ліміту каси клієнта, строк та порядок здавання клієн­том до банку готівкової виручки, а також інші умови за домовленіс­тю сторін.

Зазначені умови однак не є для договору банківського рахунка істотними, оскільки, по-перше, вони стосуються лише клієнтів — юридичних осіб; по-друге, в умовах, коли клієнт може укласти необмежену кількість договорів банківського рахунка і відповідно мати необмежену кількість рахунків, касове обслуговування за ко­жним із них може не здійснюватися.

Розглядаючи послуги банку з установлення ліміту каси клієнта, треба зазначити, що цей ліміт установлюється, як правило, банком, але згідно з банківськими правилами деякі клієнти можуть устано­влювати його самостійно (наприклад, фінансові установи, підпри­ємства зв'язку та ін.). Як виняток, він взагалі не встановлюється банком. У разі, якщо ліміт каси взагалі не встановлено (незалежно від причин цього), на вимогу нормативно-правових актів Націо­нального банку України вся наявна готівка у касі клієнта — юри­дичної особи на кінець дня має обов'язково здаватися до каси банку для її зарахування на рахунок клієнта.

Клієнт може здавати готівку в касу банку через інкасаторів бан­ку. Однак у разі, коли у банку немає відповідного письмового дозво­лу Національного банку України на здійснення такої банківської операції або клієнт не бажає користуватися послугами банку з інка­сації, здавання готівкової виручки клієнта може здійснюватися че­рез: інкасаторів Національного банку України; Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України; підприємства поштового зв'язку або самостійно клієнтом.

¹ Бухгалтерская газета. — 2001. — Сентябрь. — 4.1. — С. 37-38,

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 496.

³ Там само.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Що ж до строку здавання готівкової виручки, то він установлю­ється клієнту залежно від специфіки його роботи та часу роботи банку (наприклад, залежно від часу здавання готівкової виручки вона може здаватися в денну або вечірню касу банку). Однак, якщо з яких-небудь причин цей строк сторонами не визначений, готівко­ва виручка має бути здана клієнтом у денну касу банку, час роботи якої, як правило, збігається з операційним часом банку).

Клієнт за договором банківського рахунка також має певні обов'язки:

— по-перше, виконувати вимоги нормативно-правових актів, що регулюють відносини клієнта з відкриття, ведення та закриття бан­ківського рахунка. Цей обов'язок ґрунтується на тій об'єктивній об­ставині, що у договорі банківського рахунка неможливо врегулюва­ти всі відносини, що виникають між сторонами з приводу відкрит­тя, ведення та закриття банківського рахунка;

— по-друге, сплатити банку плату за виконання ним операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором, тобто обов'язки клієнта щодо сплати банку зазначеної плати виникають лише у разі, якщо це передбачено договором банківського рахунка (ст. 1068 ЦК України);

— по-третє, виконувати інші обов'язки, встановлені договором або банківськими правилами.

Порядок розірвання договору. Порядок розірвання договору банківського рахунка визначений ст. 1075 ЦК України. Згідно із нормами зазначеної статті договір банківського рахунка розрива­ється за заявою клієнта у будь-який час. У свою чергу, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у таких випадках:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаче­ного банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, установлених договором або законом (на­приклад, у разі, коли розірвання договору пов'язується з недотри­манням клієнтом грошових оборотів за рахунком, розмір яких ви­значений сторонами у договорі).

Розірвання договору банківського рахунка є підставою для за­криття рахунка клієнту. Рахунок клієнта може бути закритий і в інших випадках, визначених законом, зокрема за наявності рішен­ня уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної осо-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

би — підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи без­вісно відсутньою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»).

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та за­крити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошо­вих коштів на цьому рахунку.

Як наслідок розірвання договору банківського рахунка у банку виникає обов'язок видати клієнту залишок грошових коштів або за його вказівкою перерахувати їх на інший рахунок у строки і в по­рядку, встановлені банківськими правилами.

Відповідальність. Обидві сторони договору банківського ра­хунка несуть відповідальність за належне виконання ними дого­вірних зобов'язань. Відповідно до цього банк несе відповідальність у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка. У разі допущення банком вказа­них порушень він має негайно після виявлення порушення зараху­вати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримува­ча, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).

Крім норм ЦК України, відповідальність сторін за договором бан­ківського рахунка також визначається нормами Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Згідно зі ст. 32 зазначеного Закону банк, що обслуговує клієнта-платника, у разі порушення встановлених законом строків вико­нання доручення клієнта на переказ зобов'язаний сплатити клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми пе­реказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ни­ми. Таку саму відповідальність несе і банк, що обслуговує клієн­та — отримувача коштів, у разі порушення банком строків завер­шення переказу. Згідно із цим Законом:

1) клієнт має право на отримання відшкодування шкоди, запо­діяної йому внаслідок порушення банком строків завершення пере­казу, встановлених законом;

2) у разі помилкового переказу суми переказу, що мала бути за­рахована на рахунок клієнта, а в дійсності зарахована на рахунок неналежного отримувача, що сталося з вини банку, і несплати не­гайно банком за рахунок власних коштів клієнтові суми помилково-

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

го переказу клієнт має право вимагати від банку ініціювання йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день простро­чення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу;

3) у разі помилкового переказу коштів із рахунка клієнта (не­належного платника), що стався з вини банку, банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок клієнта, а також сплатити клієнтові пеню у розмірі відсоткової ставки, встановленої банком за короткостроковими кредитами, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня по­вернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором;

4) у разі переказу коштів з рахунка клієнта без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручен­ня клієнта на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку останній має сплатити клієнтові пеню у розмірі відсоткової ставки, встановленої банком за короткостроковими кре­дитами, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повер­нення суми переказу на рахунок клієнта, якщо інша відповідаль­ність не передбачена договором;

5) клієнт має право на отримання від банку штрафу у розмірі одного відсотка від суми переказу у разі, якщо всупереч отримано­му банком документу клієнта на відкликання сума переказу була списана з рахунка клієнта та переказана отримувачу;

6) клієнт також має право на відшкодування шкоди, заподіяної йому при невиконанні банком обов'язків щодо перевірки відповід­ності номера рахунка, коду та прийняття розрахункового докумен­та клієнта до виконання без їх збігу та без перевірки повноти, ціліс­ності і достовірності розрахункового документа.

Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном від­повідно до законодавства. Водночас банк не відповідає за невико­нання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мо­раторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій за рахунками, арешту власних коштів банку на його рахунках (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У свою чергу, клієнт також несе перед банком відповідальність, передбачену умовами договору банківського рахунка. Клієнт несе відповідальність за інформацію, зазначену ним у документі на пере­каз, суть операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Він має від­шкодувати банку шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації. Клієнт також зобов'язаний відшкодувати шкоду, запо­діяну банку внаслідок недотримання ним вимог щодо захисту інфор-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

мації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед клієнтом за проведення переказу (ст. 33 Зако­ну України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Договір факторингу

Поняття договору факторингу. Договір факторингу (від англ. іасіог — посередник) є новим інститутом цивільного права України. Набувши широкого розповсюдження наприкінці 50-х ро­ків у США, коли його стали використовувати такі американські банки, як «Бенк оф Америка», «Ферст нешенел бенк оф Бостон», «Траст компані оф Джорджия», а пізніше і в багатьох інших краї­нах світу, договір факторингу зараз здебільшого законодавчо не врегульований, хоча його широке розповсюдження у міжнародній торгівлі призвело до розробки та підписання в Оттаві (Канада) 28 травня 1988 р. Конвенції Юнідруа з міжнародних факторинго­вих операцій.

Не був законодавчо врегульований цей договір до останнього ча­су і в Україні, хоч і використовувався у діяльності банківських установ з початку 90-х років на підставі ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹, ґрунтуючись на загальних нормах зобов'язального права та Методичних рекомендаціях із надання ко­мерційними банками факторингових послуг підприємствам та орга­нізаціям, затверджених рішенням Правління Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2². Однак за ці роки договір факто­рингу не набув в Україні широкого розповсюдження. Будучи впер­ше в Україні законодавчо врегульованим, цей договір викликає під­вищений інтерес до себе з боку правознавців та підприємців. Остан­нє викликано як новизною цього інституту цивільного права, так ітим, що при розробці відповідної глави ЦК України були враховані найсучасніші досягнення правознавців інших країн та норми Кон­венції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій, хоча до вказаної Конвенції Україна до цього часу не приєдналася.

Широке розповсюдження факторингових операцій у світі викли­кане його економічною вигідністю для багатьох суб'єктів підприєм­ницької діяльності. Економічною суттю факторингу є надання фак­тором клієнту фінансових послуг, завдяки яким клієнт може комп­лексно отримувати: фінансування обігових коштів; покриття ризи­ків (кредитних, валютних, відсоткових, ліквідних); адміністратив-

¹ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 281.

² Лист Національного банку України від 4 травня 1992 р. № 12001/200.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

не управління дебіторською заборгованістю, а для фактора розши­рення спектру власних фінансових послуг та отримання прибутку від здійснення факторингових операцій.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторо­ві своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу охоплює широке коло різноманітних відно­син. Незважаючи на те, що на відміну від цесії відносини факто­рингу мають значно складніший та різнобічніший характер, мож­на погодитися з Д. А. Медведєвим¹ з приводу того, що за своєю юридичною суттю інститут факторингу ґрунтується на відомому зобов'язальному праві-заміні кредитора у зобов'язанні (цесії). У зв'язку з цим відносини договору факторингу регулюються як нормами глави 73 ЦК України, так і загальними нормами, що ре­гулюють заміну кредитора у зобов'язанні в частині, що не супере­чить нормам Особливої частини цого Кодексу та суті зобов'язань за договором факторингу.

Договір факторингу є двостороннім та, як правило, відплатним. За домовленістю сторін договір факторингу може бути реальним (коли клієнт передає право грошової вимоги або фактор сплачує грошові кошти) або консенсуальним (коли клієнт зобов'язується пе­редати право грошової вимоги або фактор зобов'язується сплатити кошти).

Слід звернути увагу на те, що ст. 1077 ЦК України виділяє два типи факторингу: при першому — здійснюється безпосередньо фінансування під відступлення права грошової вимоги (купівля права грошової вимоги); при другому йдеться лише про можливість такого факторингу з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, банк, уклавши договір факто­рингу з постачальником, за договором поставки набуває право ви­моги до покупця у разі невиконання постачальником зобов'язань за кредитним договором). Останній за своєю суттю є ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань, хоча він і не зазначений як та­кий у главі 49 ЦК України.

Критерієм, за яким типи факторингу розрізняються, є його ціль, що у свою чергу викликає і відповідні відмінності прав та обов'язків сторін договору факторингу. З викладеного вище випливає, що ци-

¹ Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1997. — Ч. II. — С. 439.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

вільне законодавство України закріпило можливість здійснення сторонами договору факторингу двох видів факторингових опера­цій, поширених у країнах Західної Європи та США: факторингу «оій Ііпе іас£огіп£» та «пєлу зШе іасіогіп^»¹.

Особливістю договору факторингу є також те, що він, крім вико­нання основного зобов'язання фактора з передачі клієнту грошових коштів у розпорядження, може передбачати зобов'язання фактора щодо надання клієнту інших супутніх послуг, пов'язаних із грошо­вою вимогою, право якої йому відступається (ст. 1077 ЦК України). Зокрема ведення обліку стану і руху дебіторської заборгованості клієнта, надання маркетингової інформації про стан попиту на рин­ку клієнтів та конкурентів, ринковій кон'юнктурі, надання кон­сультацій з питань здійснення розрахунків та ін. Надання зазначе­них послуг не є обов'язковим елементом договору факторингу, а їх надання фактором здійснюється, як правило, у разі, коли угоди фінансування під відступлення права грошової вимоги вчиняються між сторонами неодноразово.

Сторони договору факторингу. Сторонами договору факторин­гу є фактор та клієнт. Згідно із законом фактором у договорі факто­рингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична осо­ба — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Фактором може бути банк, однак для цього він повинен мати банківську ліцензію, видану Національним банком України (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)², а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, — і відповідний письмовий дозвіл Національного банку України, який є генеральною ліцензією на здійснення валют­них операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю­того 1993 р. № 15-93 (п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Націо­нального банку України від 17 липня 2001 р. № 275)³.

Інші фінансові установи (юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг), можуть укладати до­говори факторингу за умови, що право на надання цієї фінансової

¹ Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. — 3-є
изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е. А. Васильєв. — М.: Международньїе отноше-
ния, 1993. — С. 388.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

послуги встановлено законами про діяльність відповідної фінансо­вої установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

У свою чергу, для здійснення фінансовими установами факто­рингових операцій, що є валютними, останні повинні мати гене­ральну валютну ліцензію Національного банку України, яка нада­ється їм згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валют­них операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297^і. На сьогодні, за винят­ком Української державної інноваційної компанії, створеної поста­новою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 р. № 979 «Про питання Української державної інноваційної компанії»², чинне за­конодавство України не містить норм, які дозволяли б іншим ніж банки фінансовим установам (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та ін.) здійснювати факторингові операції.

У зв'язку з зазначеним вище факторингові операції в Україні фактично здійснюють лише банки, що значно відрізняє ринок факто­рингових послуг в Україні від закордонних, де значну частку фак­торингових операцій здійснюють спеціалізовані факторингові ком­панії.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридич­на особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Отже, суб'єктний склад договору факторингу визначає, що цей договір може бути використаний виключно у підприємницькій діяльності.

Предмет договору факторингу. Предметом договору факто­рингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою на­став (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбут­ньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). На відміну від це-сії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, тобто вимога на отримання грошей у рахунок оплати поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Предметом факторингу може бути грошова вимога у валюті України або в іноземній валюті. Однак здійснення факторингу гро­шових вимог при експорті товару, робіт, послуг клієнтом (так зва­ний «експортний факторинг») в Україні ускладнено. Останнє ви-

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1711.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. —