Глава 19. Договір управління майном

Сутність трасту полягає у добросовісній, кваліфікованій діяль­ності довірчого власника, спрямованій на забезпечення отримання найбільшої вигоди бенефіціарієм. Ці відносини мають будуватися на довірі.

За допомогою інституту трасту на сучасному етапі вирішуються такі проблемні питання, як управління грошовими коштами клієн­та, його цінними паперами, нерухомістю тощо. Послуги з управлін­ня надають професіонали тієї чи іншої сфер. Так побудований інсти­тут трасту в Західній Європі і Сполучених Штатах Америки.

Отже, стародавній інститут, що виник в англо-саксонському «праві справедливості», отримав велике розповсюдження у наші дні. Тому надто привабливим виглядало запозичення цього інсти­туту.

Одна з попередніх редакцій ЦК України розмістила довірчу влас­ність серед речових прав, що, безумовно, викликало. певні запере­чення. Але все-таки «рецепіювати» довірчу власність виявилося не­можливим.

По-перше, в англо-американській системі право власності скла­дається з одинадцяти елементів, куди входить право управління і право на доход (А. Оноре). Це засновано на традиціях прецедентно-го права. По-друге, жоден з учасників довірчої власності не має всієї сукупності правомочностей власника з точки зору континентально­го права, а володіє лише їх частиною. Тобто право власності нібито розщеплюється. Отже, виявити власника у такому складному пра-вовідношенні практично неможливо.

Право власності континентальної системи права розщеплювати не можна — воно або втрачається власником, або повністю залиша­ється за ним. У зв'язку з цим французький правознавець Р. Давід стверджував, що «юристи континентального права завжди будуть бачити інститут представництва там, де англійський або американ­ський юрист бачать довірчу власність».

Проте в інституті довірчої власності як специфічному інституті «права справедливості» міститься універсальна ідея передати майно власника професіоналу, і вона реалізується в нормах про договір до­вірчого управління майном. Довірче управління, на думку Є. О. Су-ханова, — це форма реалізації повноважень власника щодо розпоря­дження, а не встановлення нового права власності на дане майно¹.

Інститут довірчого управління дозволяє бенефіціарію отримати всі вигоди від майна без його утримання та несення витрат щодо його утримання.

Гражданский кодекс Российской Федерации. — М., 1996. — С. 181.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

§ 2. Договір управління майном

Підставою виникнення управління за договором управління є до­говір як юридичний факт.

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Влас­нику (установнику управління) залишається лише писіит іиз — право власності без повноважень.

Юридична характеристика договору управління майном полягає ] також у визначенні цього договору з точки зору основних класи­фікаційних ознак системи цивільно-правових договорів.

Договір управління майном належить до реальних договорів, ! оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна упра­вителю. Цей договір є оплатним. У ньому мають бути зазначені роз­мір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦК України). У договорі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей дого­вір є строковим (ст. 1036 ЦК України).

Договір управління майном може бути як на користь його учас­ників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

У ЦК України договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг, але в даній групі слід виділити підгрупу представ­ницьких (посередницьких) договорів, які надто схожі між собою, — договір комісії, договір доручення, договір управління майном. Так, зокрема, у швейцарській доктрині протягом певного часу існу­вав спір про природу довірчих (фідуціарних) відносин, і на думку одних авторів, фідуція — це відомий континентальному праву дого­вір, але інші вважали, що йдеться про договір доручення.

На нашу думку, за допомогою договорів комісії і доручення можна врегулювати відносини більш вузькі за змістом порівняно з договором, спрямованим на управління майном клієнта, особливо коли це стосується управління нерухомістю, контрольним пакетом акцій.

Договір комісії передбачає здійснення комісіонером угод від сво­го імені в інтересах комітента. Договір управління майном передба­чає здійснення управителем не лише юридичних, а й фактичних дій в інтересах вигодонабувача. Тобто він наділений більшою свободою у виборі певної моделі поведінки і реалізації своїх повноважень.

На відміну від договору доручення, в якому повірений здійснює
юридичні дії від імені довірителя, договір управління майном пе­
редбачає здійснення будь-яких дій управителем від власного імені.
Проте управитель зобов'язаний сповістити всіх третіх осіб про те,
що він не є власником, а діє на підставі договору. Щ

174 1

Глава 19. Договір управління майном

§ 3. Сторони договору управління майном

Сторонами договору управління майном, а значить і суб'єктами договірного (зобов'язального) правовідношення, що виникає на його підставі, є установник управління — кредитор і управитель (боржник), а у випадках, передбачених договором, — третя особа — вигодонабувач.

Сторони договору слід характеризувати з установника управлін­ня. У ЦК України вміщено загальні вимоги щодо цієї особи (ст. 1032 ЦК України).

Установником управління завжди є власник майна. Винятки що­до кола осіб, які можуть бути установниками управління, не пе­редбачені у нормах, присвячених договору управління. Аналіз ци­вільного законодавства дозволяє зробити висновок, що ними не мо­жуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності (малолітні особи віком до 14 років; неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, за винятком емансипації неповнолітніх осіб).

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми влас­ності — державної, комунальної, приватної (фізичних та юридич­них осіб).

Не допускається звернення стягнення на майно, передане в управління за боргами установника управління, крім випадків його банкрутства або звернення стягнення заставодержателя на майно, обтяжене заставою. У разі банкрутства установника договір управ­ління цим майном припиняється.

Первісний установник управління — власник переданого майна може бути у певних випадках замінений іншою особою. Наприклад, у разі смерті установника і спадкування його майна спадкоємцями за законом або за заповітом. Але існує важлива норма, згідно з якою перехід права власності на майно, що є предметом договору управ­ління від установника управління до іншої особи не має наслідком припинення договору управління майном, за винятком, коли право власності на майно переходить через звернення на нього стягнення (п. 6 ст. 1032 ЦК України).

Безумовно, це суттєва гарантія того, що управління майном не при­пиниться безпідставно і не буде спричинено шкоди його суб'єктам.

Управління майном — це один із видів підприємницької дія­льності, оскільки спрямоване на отримання прибутку. У зв'язку з цим управителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦК України).

І це не безпідставно, оскільки управління чужим майном пе­редбачає певні професійні знання у сфері бізнесу. Підприємець від­повідає і при відсутності вини, крім випадків непереборної сили, а непідприємець відповідає лише за вину.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Цілком закономірним і доцільним є закріплення у нормах ЦК України положення, згідно з яким майно не може передаватися в управління органу державної влади, органу влади Автономної Рес­публіки Крим, органу місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ст. 1033).

Управитель має особисто виконувати покладені на нього обов'яз­ки з управління майном. Але у деяких випадках, чітко визначених законом, йому дозволяється передати свої повноваження іншій особі (замісникові) (ст. 1041 ЦК України). Замісник вчиняє від імені упра­вителя дії, необхідні для управління майном. Така передача дозволя­ється у разі, коли управитель уповноважений на це договором управ­ління майном або примушений до цього обставинами для забезпечен­ня інтересів установника управління або вигодонабувача та не має при цьому можливості отримати вказівки установника управління в розумний строк.

Управитель відповідає за дії обраного ним замісника як за свої власні.

Вигодонабувачем може бути будь-яка особа, крім управителя май­ном. Вигодонабувач призначається установником управління май­ном, про що необхідно вказати в договорі.

У разі, якщо установник управління майном сам не бажає отри­мувати всі вигоди від майна, переданого в управління, він має право зазначити у договорі особу, яка здобуватиме ці вигоди. Такий дого­вір вважається договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).

Відповідно до закону (ст. 636 ЦК України) вказані договірні правовідносини не створюють обов'язків для третіх осіб, а лише права. Виконання договору на користь третьої особи може вимага­ти як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачене виконання, якщо інше не встановлено договором чи законом або не випливає із суті договору.

Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і з приводу яких у суб'єктів виникають ци­вільні права та обов'язки.

До складу предметів управління майном належать підприємства як єдині майнові комплекси, окремі об'єкти, що належать до не­рухомого майна, цінні папери, майнові права та інше майно. Само­стійним предметом управління майном не можуть бути грошові ко­шти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошо­вими коштами прямо встановлено законом (ст. 1030 ЦК України).

Однією з основних вимог щодо предмета управління майном є не­обхідність його відокремлення від іншого майна установника управ-

Глава 19. Договір управління майном

ління і від майна управителя. З цією метою майно, передане в упра­вління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі і що­до нього має вестися окремий облік (ст. 1030 ЦК України).

§ 4. Істотні умови договору управління майном

У ЦК України детально зазначені істотні умови договору управ­ління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов'язково мають досягнути згоди, інакше договір вважатиметься неукладе-ним. Істотними умовами цього договору є:

1) перелік майна, що передається в управління. Договір управ­ління майном буде вважатися неукладеним, якщо сторони не домо­вляться про предмет договору;

2) розмір і форма плати за управління майном. Договір управлін­ня майном є оплатним, і вказана умова характерна для оплатних договорів.

Надто важливим є строк договору, але законодавець не відносить його до істотних умов. Це є не зовсім виправданим, оскільки така умова дозволяє відмежувати договір управління майном від догово­ру з відчуженням майна у власність. Управитель може здійснювати свої повноваження лише певний строк, передбачений у договорі.

У ЦК України передбачено, що у разі, якщо сторони не визначи­ли строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років (ст. 1036 ЦК України).

§ 5. Права та обов'язки суб'єктів договору управління майном

Зміст договірного правовідношення з управління майном склада­ють права та обов'язки його суб'єктів. Традиційно зміст правовідно­шення поділяють на юридичний і фактичний.

Юридичний зміст — це суб'єктивні юридичні права та обов'яз­ки, а фактичний — це конкретні дії суб'єктів з реалізації суб'єкти­вних прав та обов'язків.

Фактичний зміст — це один з аспектів (варіантів) реалізації суб'єктивного права.

Суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечується кореспондую­чим йому обов'язком, і це проявляється у договірному відношенні, проте вказані права є взаємними у правовідношенні управління майном і їх треба чітко визначити.

Власник має право передати своє майно в управління іншій особі без переходу до неї права власності. Вступаючи у таке правовідно­шення, власник майна стає установником управління. У зв'язку з тим, що договір довірчого управління майном є реальним догово­ром, установник управління має право не передавати своє майно в

12 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

управління навіть після підписання договору і ніхто не може при­мусити його до виконання такої передачі. Договір управління май­ном до моменту фактичної передачі речі не діє. Для підтвердження передачі треба, щоб сторони склали відповідний документ (акт приймання-передачі), про який у ЦК України не згадується.

Установник управління має право при укладенні договору вказа­ти, що отримувати всі вигоди буде третя особа (вигодонабувач).

Якщо установник вказує себе як вигодонабувача, він залишає за собою суб'єктивне право на отримання доходів від управління май­ном.

Установник управління має право здійснювати контроль за дія­льністю управителя без втручання у його справи, пов'язані з управ­лінням. З метою контролю він має право отримувати звіти управи­теля в установлені договором строки.

Усі доходи від майна мають бути передані установнику або вказа­ному ним вигодонабувачу, тобто установник має право на всі доходи та інші вигоди від використання об'єкта управління.

Установник управління має право у будь-який час відмовитися від договору за умови сплати управителю певної плати.

У зв'язку з тим, що договір управління майном встановлюється на певний строк, установник має право витребувати своє майно, як­що управитель не віддає його добровільно.

Обов'язки установника полягають у такому. Він, зокрема, зобо­в'язаний сплатити управителю плату, передбачену договором, а та­кож відшкодувати необхідні витрати, зроблені ним у зв'язку з упра­влінням майном (ст. 1042 ЦК України).

У разі, якщо майно, яке передається в управління, обтяжене за­ставою, установник зобов'язаний попередити управителя про наяв­ність застави (ст. 1039 ЦК України). При непопередженні управи­тель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим май­ном.

Вигодонабувач має аналогічні, що й установник, права та обо­в'язки, якщо договір укладений не на користь установника, а на ко­ристь третьої особи — вигодонабувача. Вигодонабувач також має право у будь-який час відмовитися від отримання вигоди за догово­ром. У цьому разі договір управління припиняється, якщо інше не зазначено у ньому.

Управитель має такі права:

1) з метою забезпечення стабільності управління майном — ви­магати усунення будь-яких порушень його прав на майно, що пере-

Глава 19. Договір управління майном

буває в його управлінні (п. 2 ст. 1037), тобто скористатися способа­ми захисту права власності і законного володіння (ст. 396 ЦК Укра­їни).

Ця вказівка на можливість застосування у тому числі й речових позовів (віндикаційного та негаторного), що є основними речовими способами захисту права власності, надає змогу стверджувати про наявність речово-правових елементів у правовідношенні з довірчого управління: ніхто не має права порушувати володіння управителя, у тому числі власник, крім випадків, передбачених законом чи до­говором (ст. 396 ЦК України).

2) право на плату — таке положення є цілком виправданим. За­інтересованість управителя у наданні якісних послуг з управління майном ґрунтується, як правило, на оплатності таких дій.

3) право на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при управлінні майном. Відрахувати вказану суму він має право безпосередньо з доходів від використання майна за умов, якщо це прямо передбачено договором.

Управитель зобов'язаний:

1) здійснювати управління майном відповідно до умов договору;

2) управляти майном особисто, крім випадків, коли передача
управління іншій особі зумовлена договором або цього вимагають
інтереси установника управління чи вигодонабувача у разі немож­
ливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника
управління (статті 1038, 1041 ЦК України);

3) отримати згоду установника управління на відчуження майна,
переданого в управління, або укладання щодо нього договору заста­
ви (ст. 1037 ЦК України).

Управитель майна зобов'язаний інформувати своїх контрагентів про те, що він є не власником майна, а лише управителем. Якщо та­кої вказівки немає, у тих правочинах щодо майна, що вчиняються у письмовій формі, управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ст. 1038 ЦК України).

§ 6. Відповідальність за договором управління майном

Сторони договору управління майном відповідають за його здійс­нення. Слід зазначити, що окрема ст. 1043 ЦК України присвячена лише відповідальності управителя. Відповідальність інших суб'єк­тів визначається на підставі аналізу відповідних норм.

Так, управитель, який не виявив при управлінні майном належ­ної дбайливості про інтереси установника управління або вигодона­бувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління за­вдані збитки, пов'язані з втратою або пошкодженням майна з ура-

12*3-290 179

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

хуванням його природного зносу, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Завдані збитки мають бути відшкодовані управителем, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Відповідальність управителя може бути субсидіарною, тобто та­кою, коли він змушений буде відповідати додатково власним май­ном за таких умов:

1) за боргами, що виникли внаслідок здійснення управління при недостатній вартості предмета управління для задоволення вимог кредиторів;

2) у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови добросовісності третіх осіб. У цьому разі установник управління має право на від­шкодування завданих збитків. Відповідальність установника настає у разі непопередження управителя майном про наявність застави щодо предмета управління.

Якщо добросовісний управитель не знав і не міг знати про наяв­ність договору застави, він має право вимагати в суді розірвання до­говору управління майном та виплати йому плати відповідно до спливу строку дії договору.

У договорі управління майном можуть передбачатися й інші під­стави відповідальності за порушення умов договору.