Глава 16. Держава і територіальні громади ...
ни1, Національне агентство з управління державними корпоративними правами2 тощо. Однак така розпорошеність органів не сприяє ефективному здійсненню управління державним майном. Тому в окремих державах існує так звана моністична модель участі держави у цивільному обороті, сутність якої полягає в тому, що головним учасником цивільно-правових відносин стає скарбниця. До речі, така модель була передбачена первісною моделлю проекту чинного ЦК України- Переваги її над існуючою плюралістичною моделлю участі держави У цивільному обороті переконливо доведені окремими авторами3.
Окрім того, що держава є власником майна, яке перебуває у державній власності, вона у сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями, як набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК України), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК України), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК України) тощо. Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.
Що стосується територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає у тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК України), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК України), знахідку (ч. 2 ст. 338 ЦК України), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 ЦК України) тощо.
Держава і територіальні громади можуть брати активну участь і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами участі держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори кудівлі-продажу державного майна шляхом приватизації'. Держава мо?ке бути емітентом та утримувачем цінних паперів, зокрема облігацій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо. Територіальні громади також можуть бути учасниками цілої низки договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів тощо. Однак держава і територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-пра-
1 ПР° державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня 1995 р. № 355/95 // Урядовий кур'єр. — 1995. — № 68-69.
2 ГІР° Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами: Указ Президента України від 2 вересня 1998 р. М» 969/98 // ОВУ. — 1998. — № 35. — Ст. 1297.
3 гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1.— С. 196-198.
вових зобов'язань. Так, наприклад, вони не можуть бути визнані споживачами і підпадати під відповідний захист прав споживачів тощо.
Особливе місце у зобов'язальних відносинах відводиться державі і територіальним громадам як суб'єктам цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність даних суб'єктів може наступати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, завдана державними органами (статті 1173-1175 ЦК України), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (статті 174, 175 ЦК України), наприклад, майно, що вилучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК України). Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави і територіальних громад.
Згідно зі ст. 176 ЦК України законодавець вводить принцип розмежування відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. Сутність цього принципу полягає в тому, що:
1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобо
в'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, вста
новлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'я
заннями створених нею казенних підприємств (ч. З ст. 39 Закону
України «Про підприємства в Україні»);
2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями щодо держави, АРК, територіальних громад;
3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад;
4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;
5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК та інших територіальних громад.
Держава і територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовіїщосинах. Так, держава може набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.
Ще одним аспектом є можливість участі держави у зовнішньоторговому обороті. До таких форм цивільно-правової участі можна віднести: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики тощо. Останнім часом спостерігається тенденція, що суб'єктами тако-
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ
Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення ...
го зовнішньоторгового співробітництва на рівні з державою стають також і територіальні громади.
Рекомендована література:
Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских правоотношениях. — М., 1981.
Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность Советского государства. — Вильнюс, 1978. Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984.
Глава 17
Підстави виникнення, зміни
та припинення цивільних правовідносин
§ 1. Поняття підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
Юридична наука визначає як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин комплекс різноманітних за своїм характером явищ, які зумовлюють рух цивільного правовід-ношення. Досліджуючи виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, ще римський юрист II віку н. є. Гай відрізняв декілька підстав їх виникнення, зміни та припинення (контракти, делікти, інші різноманітні підстави, що не належать до попередніх)1. Однак загальне поняття підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин римськими юристами сформульовано не було. Розробка цього поняття в юридичній науці була пов'язана з осмисленням, систематизацією римського права та переробкою його пізнішими досліджувачами. Вперше це поняття було сформульовано засновником історичної школи права німецьким вченим Савіньї, який у роботі «Система сучасного римського права» (1849 р.) визначив такими підставами юридичні факти, тобто обставини, що викликають виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. У юридичній науці часів колишнього СРСР деякі науковці, крім підстав, виокремлювали ще й передумови руху цивільних правовідносин, які в юридичному аспекті поділялися на три основні категорії:
1) нормативні передумови (норми права);
1 Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права: Учебник для вузов: Лекции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 119.
2) правосуб'єктні передумови (правоздатність та дієздатність
учасників цивільних відносин);
3) фактичні підстави виникнення, зміни та припинення цивіль
них відносин, якими є юридичні факти1. Взаємодія вказаних підстав
та передумов переважно розглядалася в тому, що: норми права ство
рюють юридичну можливість виникнення, зміни та припинення ци
вільних правовідносин, а юридичні факти реалізують можливість ру
ху цих правовідносин, тобто виступають як конкретна правова осно
ва динаміки конкретних цивільних правовідносин. У свою чергу,
цивільна правосуб'єктність також створює лише юридичну можли
вість у суб'єктів мати цивільні права та обов'язки, водночас як юри
дичні факти були юридичною підставою для кожного конкретного
цивільного права та обов'язку, тобто підставою, потрібною для пере
творення вказаної юридичної можливості у дійсність.
У новому цивільному законодавстві України ці погляди зазнали деяких змін.
Стаття 11 ЦК України визначає серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків різноманітні юридичні факти: дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; настання або ненастання певної події у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором; рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
Разом з тим, закон визначає як підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, крім юридичних фактів, акти цивільного законодавства, а у випадках, визначених ними, акти органів державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, з яких цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо. Отже, норми права, які раніше розглядалися вченими як нормативні передумови руху цивільних правовідносин, у даний час розглядаються як одна з підстав їх виникнення.
Із зазначеного випливає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, наприклад, безпосередньо із закону виникають права та обов'язки представництва за законом (ст. 242 ЦК України), черговість спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України), обов'язок складення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу ліквідаційною комісією юридичної особи у випадку ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК України), обов'язок юридичної особи у разі зміни свого
1 Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С 5.
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ
Дата добавления: 2016-08-07; просмотров: 544;