Глава 14. Юридичні особи. надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним

надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який на­дається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи — платника подат­ків та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» у разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної ви­конавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність» та нормативно-правових актів НБУ. Уповноважені засновниками банку особи подають до Національного банку Украї­ни для державної реєстрації такі документи:

1) заяву про реєстрацію банку;

2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати, на найближчий рік та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть іс­тотну участь у банку. У разі, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які беруть участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звіт­них періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку; довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстра­цію банку, що встановлюється Національним банком України;

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного то­вариства;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голо­ви, членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального ознайомлення (п. 1 ст. 89 ЦК України).

Порушення встановленого законом порядку створення юридич­ної особи або невідповідність її установчих документів закону є під­ставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмо­ва у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо) не допускається. Відмова у державній реєстрації, а також зволікан­ня з її проведенням можуть бути оскаржені в суді.

Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльно­сті відмовлено або її не проведено за наявності всіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є під­приємством чи організацією у розумінні ст. 1 ГПК України, має право відповідно до ч. 22 ст. 8 Закону України «Про підприємницт­во» звернутися до господарського суду з заявою про визнання недій­сним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта під­приємницької діяльності або про спонукання його здійснити таку реєстрацію¹.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організа­ційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезна­ходження, органи управління, філії та представництва, предмет діяльності товариства чи мета установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни установчих документів набувають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту сповіщення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Однак юридичні особи та їх учасники не мають пра­ва посилатися на відсутність реєстрації таких змін.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здій-

¹ Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/334 від 12 вересня 1996 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створен­ням, реорганізацією та ліквідацією підприємств».

12*3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 14. Юридичні особи

снює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної ре­єстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з ура­хуванням цих змін.

§ 5. Філії та представництва юридичних осіб

Філії та представництва — це територіально відокремлені структурні підрозділи юридичної особи, які створюються з метою розширення сфери діяльності юридичної особи. Філії та представ­ництва розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи.

Загальні положення щодо правового статусу, порядку створення та припинення діяльності встановлюються ст. 95 ЦК України та п. 18 вищевказаного Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташо­ваний поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія має право здійснювати лише ту діяльність, яка ви­значається статутом (положенням) юридичної особи.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представ­ництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами, тому вони не мають права виступати у цивільному обороті від свого імені. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. При цьому філії та пред­ставництва можуть вести окремий бухгалтерський баланс та облік своєї діяльності, а також бути самостійними платниками податків.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності, тобто від імені юридичної особи.

Філія та представництво, як правило, не підлягають спеціальній реєстрації. Так, відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, підрозділи суб'єкта підпри­ємницької діяльності — філії (відділення), представництва без ство­рення юридичної особи не потребують державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності лише зобов'язаний повідомити про створення та ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї дер­жавної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомо­стей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

У свою чергу, орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення та ліквідації за­значених підрозділів відповідному органу державної статистики та

органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Виняток з цього правила становить реєстрація іноземних пред­ставництв, що здійснюється на підставі Інструкції про порядок ре­єстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльнос­ті в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішньоеконо­мічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № ЗО.

§ 6. Порядок припинення юридичної особи

Юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правона-ступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або внас­лідок ліквідації.

Юридична особа вважається такою, що припинила існування, після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про її припинення. Загальні засади припинення юридичної осо­би визначаються статтями 104-112 ЦК України.

Припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспро­можності або банкрутства визначається Законом України «Про відно­влення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної осо­би, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здій­снює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного ре­єстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі при­пинення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняли рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію щодо припи­нення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора) та вста­новлюють порядок і строки її припинення.

Виконання функцій комісії щодо припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи, яка здійснює управління справами юридичної особи, виступає у суді від імені юридичної особи, що припиняється, публікує у засобах масо­вої інформації дані про державну реєстрацію юридичної особи, по­відомлення про її припинення та про порядок і строк заявлення ви­мог її кредиторами, який не може бути меншим двох місяців з мо­менту публікації про припинення. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 14. Юридичні особи

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду або відповідних органів дер­жавної влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Так, відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економіч­ної конкуренції» злиття суб'єктів господарювання, коли це є кон­центрацією, потребує погодження з Антимонопольним комітетом.

Відповідно до п. 1 ст. 107 ЦК України кредитор юридичної осо­би, що припиняється, може вимагати від неї припинення або до­строкового виконання зобов'язання та відшкодування збитків. Піс­ля закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задо­волення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєднання) або розподільчий баланс (поділ), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, враховуючи зобов'язання, які оспорюють­ся сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються уча­сниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподіль­чого балансу передаються до органу, який здійснює державну реєст­рацію, як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.

Порушення цих правил є підставою для відмови у державній ре­єстрації припинення юридичної особи та створюваних юридичних осіб-правонаступників.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника юридичної особи, що при­пинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники солідарно відповідають перед кредиторами юридичної особи, яка припинила існування.

Виділом юридичних осіб є перехід за розподільчим балансом ча­стини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кіль­кох створюваних нових юридичних осіб (ст. 109 ЦК України). При виділі юридична особа, з якої він провадився, не припиняє своєї діяльності.

До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105 і положення статей 106, 107 ЦК України, а саме про: обов'язки юридичної особи, що прийняла рішення про виділ, крім передачі повноважень щодо управління юридичною особою; поря­док прийняття рішень про виділ; порядок виконання зобов'язань кредиторів; процедуру складання передавального акта тощо.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-право­вої форми. У цьому разі до нової юридичної особи переходить усе май­но, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи (ст. 108 ЦК України). Найбільш масове перетворення одних юридичних осіб на ін­ші провадилось у процесі приватизації державних та комунальних підприємств у господарські товариства, а також корпоратизації дер­жавних підприємств, тобто їх перетворення в акціонерні товариства.

Ліквідація юридичної особи — це повне припинення юридичної особи без виникнення правонаступництва.

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповно­важеного на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досяг­ненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, пе­редбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєст­рації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначе­них у п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. Інші особи, наприклад кредитори юридичної осо­би, не мають права пред'являти позов про її ліквідацію.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задово­лення вимог кредиторів, юридична особа може ліквідуватися лише у порядку, передбаченому законодавством про неспроможність, а саме Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Особливості ліквідації банків встано­влюються Законом України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до ст. 87 цього Закону банк може бути ліквідований:

1) з ініціативи власників банку;

2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за за­явою кредиторів).

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в поряд­ку, передбаченому законодавством України про господарські то­вариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність» та за згодою На­ціонального банку України, а ліквідація банку з ініціативи На­ціонального банку України здійснюється відповідно до цього За­кону та нормативно-правових актів Національного банку Украї­ни.

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Порядок ліквідації юридичноїособи

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідову­ється, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про ре­зультати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджу­ється учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідо­вується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112ЦК України, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, почина­ючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться із закінченням місяця від дня за­твердження проміжного ліквідаційного балансу. У разі недостатно­сті у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задо­волення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи (ст. 111ЦК України).

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна ко­місія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасни­ками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про лік­відацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення ви­мог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не передбаче­но законом або установчими документами юридичної особи.

Не мають права отримувати майно після ліквідації члени благо­дійних фондів, громадських організацій, які є непідприємницьки-ми юридичними особами.

Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після вне­сення до єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про її припинення.

Глава 14. Юридичні особи

Задоволення вимог кредиторів

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості, передбаченій ст. 112ЦК України:

— у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

— у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимогами автора про плату за викорис­тання результатів його інтелектуальної, творчої діяльності;

— у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

— у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог,

що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог креди­тора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвер­дження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії, і за рішенням суду вимоги кре­дитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після закінчення строку, встановле­ного ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, що залишилося після за­доволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернувся до суду з по­зовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові від­мовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

При ліквідації неплатоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у порядку, передбаченому ст. 31 За­кону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

— вимоги, забезпечені заставою;

— виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

— витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'я­зані з набуттям ними прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

— витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

— витрати на оплату державного мита;

— витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

— витрати на публікацію в офіційних друкованих органах ін­формації про порядок продажу майна банкрута;

— витрати на публікацію в засобах масової інформації про по­новлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнан­ням мирової угоди недійсною;

— витрати керуючого (розпорядника майна, керуючого сана­
цією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майно­
вих активів банкрута;

— витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит прово­дився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

— витрати на оплату праці керуючих (розпорядника майна, ке­руючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не пе­редбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'я­зань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за ви­нятком повернення внесків членів трудового колективу до статутно­го фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок запо­діяння шкоди життю та здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Мініст­рів України, а також вимоги громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльнос­ті, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забез­печені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи у про­цедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення вкладів членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Рекомендована література:

Кравчук В. Право на створення (заснування) юридичної особи // Під­приємництво, господарство і право. —. 2000. — № 7. — С. 22-24.

Зуб И. К проблеме видов юридических лиц // Підприємництво, госпо­дарство і право. — 2000. — № 10. — С. 44-48.

Кучеренко І. М. Сучасна історія розвитку українського законодавства, яке регулює порядок створення та діяльності державних підприємств // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 8. — С. 25-28. Кучеренко І. М. Види юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності // Становлення та розвиток цивільних і трудових правовід­носин у сучасній Україні. — К.: ІДП НАН України, 2001. — С. 68-91. Чигир В. Ф. Юридические лица. — Минск, 1994.

Глава 15 Підприємницькі товариства

§ 1. Поняття підприємницьких товариств

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, уста­нов та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не за­боронено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. До всіх товариств та установ застосовуються положення ЦК Украї­ни та інші закони.

Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подаль­шого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальніс­тю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

§ 2. Поняття та види господарських товариств

Господарськими товариствами є юридичні особи, статутний (складений) капітал яких поділений на частки між учасниками. Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерному товаристві, а складений — у повно­му та командитному товариствах.

Поняття «учасники товариства» є узагальнюючим поняттям, оскільки у деяких видах господарських товариств їх учасники ма­ють власне найменування, зокрема це стосується акціонерних това­риств, учасники яких іменуються акціонерами, у командитному то­варистві — повними учасниками та вкладниками.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

У найменуванні господарських товариств обов'язково має бути зазначений вид товариства: «повне товариство», «акціонерне това­риство» тощо.

Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи.

Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих ка­тегорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкри­тих акціонерних товариств.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства», ст. 114 ЦК України передбачила можливість створення господарсь­кого товариства (за винятком повного і командитного товариств) од­нією особою, яка стає його єдиним учасником. До введення в дію но­вого кодексу при створенні відкритих акціонерних товариств у про­цесі приватизації та корпоратизації таке право має лише держава.

Законодавством України можуть бути встановлені обмеження щодо участі у господарських товариствах певних юридичних осіб. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31 груд­ня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів під­приємницької діяльності, створених за участю державних підпри­ємств» державним підприємствам (за винятком будівельних орга­нізацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) заборонено бути засновниками господарських товариств, кооперативів.

Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб'єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господар­ського товариства складається з:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені зако­ном.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського то­вариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цін­ні папери та фондову біржу» акції можуть оплачуватися грошима або майном.

Учасник господарського товариства має право передати в раху­нок сплати вкладу до статутного капіталу право на користування

земельною ділянкою, власником якої він є, та право на об'єкти інте­лектуальної власності.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою між учасниками товариства, а у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній пе­ревірці. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про режим іно­земного інвестування»¹ іноземні інвестиції та інвестиції українсь­ких партнерів, включаючи внески до статутного капіталу товариств і підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у ва­люті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних рин­ків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визна­ченим Національним банком України.

У рахунок сплати вкладу до статутного капіталу вносяться права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни інвестора або міжнародни­ми торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, що вносяться як вклади до статутного капіталу, вартість яких у конвертованій валю­ті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні.

Права учасників господарського товариства встановлені у ст. 116 ЦК України, відповідно до якої вони мають право:

1) брати участь в управлінні справами товариства у порядку, ви­значеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) ка­піталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товарис­тві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом;

6) мати інші права, встановлені законом та установчим докумен­том товариства.

¹ ВВР. — 1996. — № 19. — Ст. 80.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

Так, ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»¹ встановлює, що власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не встановлено його статутом. Водночас вони мають переважне право на отримання дивідендів та розподіл майна при ліквідації.

Учасники господарського товариства мають не тільки права, а й несуть такі обов'язки:

1) додержуватися установчого документа товариства та викону­вати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (опла­чувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені уста­новчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну ін­формацію про діяльність товариства;

4) мати інші обов'язки, встановлені законом та установчим доку­ментом (ст. 117 ЦК України).

Найбільш розповсюдженим видом господарських товариств є ак­ціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номіналь­ної вартості (ст. 152 ЦК України).

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'я­заннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'я­заннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встанов­лених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у ме­жах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Особливості правового статуту акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, визначаються зако­нами та іншими нормативно-правовими актами про приватизацію державних підприємств, зокрема Законом України «Про приватиза­цію державного майна» від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону № 89/97-ВР від 19 лютого 1997 р.)². Так, відповідно до ст. 17 цього Закону приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплек­сів державних підприємств та організацій провадиться шляхом про­дажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі — товариства), заснованих державними органами приватиза­ції та орендарями. Після затвердження плану приватизації заснов-

¹ ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

² ВВР. — 1997. — № 17. — Ст. 122.

ники у десятиденний термін приймають рішення про створення то­вариства, затверджують його статут.

До статутного капіталу товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та май­но, що є власністю орендаря.

На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товарис­тва. Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно із законодавством про приватизацію.

Акціонерні товариства створюються не тільки у процесі привати­зації, але й у процесі корпоратизації, коли державні підприємства перетворюються у відкриті акціонерні товариства відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств». Засновниками акціонерних това­риств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загально­державної власності, з боку держави є органи, уповноважені управ­ляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні дер­жавні адміністрації. Усі акції такого акціонерного товариства пере­бувають в управлінні зазначених органів. У таких акціонерних то­вариствах не скликаються загальні збори, управління здійснюється спостережною радою, правлінням та головою правління. Персо­нальний склад спостережної ради акціонерного товариства, до яко­го входять його представники, представники засновника, банківсь­кої установи, що обслуговує товариство, трудового колективу та ор­гану приватизації, затверджують Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної ради товариства можуть входити представ­ники інших органів і організацій. Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства визначаються Положенням про спостережну раду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556.

Обов'язки голови правління акціонерного товариства поклада­ються засновниками відкритого акціонерного товариства на керів­ника підприємства, що корпоратизується.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства»¹, який вирізнив два види акціонерних товариств (відкриті та закри­ті), новий ЦК України не робить такої класифікації. Він лише вста­новив, що акції можуть продаватися як через відкриту підписку, так і через закритий продаж акцій, коли вони поділяються серед відомого кола осіб.

¹ ВВР. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на ак­ції, зобов'язане щороку публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а та­кож іншу інформацію, передбачену законом.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Обмеження щодо участі у заснуванні акціонер­них товариств можуть встановлюватися законом.

Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, во­ни укладають між собою договір, який визначає порядок здійснен­ня ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особа­ми, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. З ст. 153 ЦК України особи, які створюють ак­ціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'я­заннями, що виникли до державної реєстрації товариства, а останнє відповідає за такими зобов'язаннями, що пов'язані з його створен­ням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи мо­же складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації й опублікуванню для загального відома.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК України).

Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного то­вариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їх­ня компетенція, встановлюються Законом України «Про господар­ські товариства». Відповідно до ст. 36 цього Закону установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

— приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

— приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбаче­ний статутний капітал);

— зменшують розмір статутного капіталу у випадках, коли у
встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна су­
ма, вказана у повідомленні;

— обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий органи акціонерного товариства;

— вирішують питання про схвалення угод, укладених засновни­ками до створення акціонерного товариства;

— визначають пільги, що надаються засновникам;

— затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

— інші питання відповідно до установчих документів.
Голосування на установчих зборах провадиться за принципом:

одна акція — один голос.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Статут акціонерного товариства має містити відомості, передба­чені ст. 88 ЦК України: найменування юридичної особи, її місце­знаходження, адресу, органи управління товариством, їхню компе­тенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до то­вариства та виходу з нього. Крім цього, ст. 154 ЦК України встановлює додаткові вимоги щодо змісту статуту, за якими він має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про кате­горії акцій, що випускаються товариством, та їх номінальну вар­тість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень, у тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікова­ною більшістю голосів. У статуті акціонерного товариства мають та­кож міститися інші відомості, передбачені законом.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з варто­сті вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій, і визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує ін­тереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встанов­леного законом. На сьогодні мінімальний розмір статутного капіта­лу, встановлений ст. 24 Закону України «Про господарські товари­ства», становить 1 250 мінімальних заробітних плат.

При заснуванні акціонерного товариства всі його акції мають бу­ти поділені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціо­нерного товариства не провадиться до повної сплати статутного ка­піталу (ч. 2 ст. 155 ЦК України).

ЦК України закріпив гарантуючу функцію статутного капіталу, встановивши його залежність від майнового (фінансового) стану то­вариства. Так, ч. З ст. 155 визначила: якщо після закінчення друго­го та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіта­лу, товариство зобов'язане оголосити та зареєструвати у встановле­ному порядку зменшення свого статутного капіталу, при цьому, у разі, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від ви-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

значеного законом мінімального розміру статутного капіталу, това­риство підлягає ліквідації.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціо­нерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціо­нери незалежно від кількості й виду акцій, що їм належать.

Акціонери або їх представники, які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товарист­ва» реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для учас­ті у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерно­го товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним догово­ру. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів — власників акцій на пред'явника здійс­нюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів ак­цій) або витягу з рахунку у цінних паперах. Право участі у загаль­них зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).

Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюєть­ся відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голо­сування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєст­ратором або правлінням акціонерного товариства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за ре­єстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціо­нерного товариства.

Відповідно до ст. 159 ЦК України до виключної компетенції за­гальних зборів акціонерів належить:

1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна роз­міру його статутного капіталу;

2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкли­кання виконавчого та інших органів товариства;

3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

4) рішення про ліквідацію товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення ін­шим органам товариства.

Порядок голосування на загальних зборах акціонерів визнача­ється законом.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про господарські товарист­ва» голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція — один голос.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на пев­ний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це ви­конавчий орган акціонерного товариства. Передача акціонером сво­їх повноважень іншій особі здійснюється згідно із законом. Довіре­ність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєстратором або правлінням акціонерного то­вариства.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з пи­тань внесення змін до статуту товариства та ухвалення рішення про його ліквідацію.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голо­сів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачене статутом товариства.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспро­можності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умо­ви скликання і проведення позачергових зборів та оповіщення ак­ціонерів визначаються статутом товариства і законом.

Відповідно до ст. 159 ЦК України і ст. 45 Закону України «Про го­сподарські товариства» позачергові збори повинні бути також скли­кані виконавчим органом на письмову вимогу ради акціонерного то­вариства (наглядової ради) або ревізійної комісії. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання поза­чергових зборів з порядком денним, запропонованим радою акціо­нерного товариства (наглядовою радою) або ревізійною комісією.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у

13-3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів прав­ління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скли­кати збори.

Наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює конт­роль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціоне­рів товариства, може бути створена згідно зі ст. 160 ЦК України. Випадки обов'язкового створення наглядової ради в акціонерному товаристві встановлюються законом. Законом і статутом акціонер­ного товариства встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції нагля­дової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчо­му органу товариства.

Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товарист­ва визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства відповідно до ст. 161 ЦК України, який здійснює керівництво його поточною дія­льністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і на­глядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх­ніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіаль­ним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на ак­ції, зобов'язане щороку публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а та­кож іншу інформацію, передбачену законом. Для перевірки та під­твердження правильності річної фінансової звітності щороку має залучати професійного аудитора, не пов'язаного майновими ін­тересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит) (ст. 162 ЦК України).

Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у то­му числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відо­ма документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціо­нерів, які разом володіють не менше як 10 відсотками акцій.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціо­нерного товариства встановлюється статутом товариства і законом.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо за­гальними зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділе­ний на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 ЦК України).

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів (ст. 140 ЦК України).

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть со­лідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

ЦК України встановлено правило, згідно з яким максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю вста­новлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з об­меженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне то­вариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквіда­ції у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі (ч. 1. ст. 141 ЦК України).

Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеже­ною відповідальністю, яке має одного учасника.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства», який встановлював правила про обов'язковість укладення заснов­никами товариства установчого договору, ст. 142 ЦК України ви­значила, що тільки при необхідності визначити взаємовідносини між собою особи, які засновують товариство з обмеженою відпо­відальністю, укладають письмовий договір, що передбачає порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статут­ному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальніс­тю не є установчим документом. Подання цього договору при дер­жавній реєстрації товариства не є обов'язковим.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальніс­тю є статут.

Крім відомостей, зазначених у ст. 88 ЦК України, статут товари­ства з обмеженою відповідальністю повинен визначати умови щодо

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

розміру статутного капіталу з визначенням частки кожного учасни­ка, склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, поря­док передання (переходу) часток у статутному фонді.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступ­ними змінами і доповненнями зберігається в органі, що здійснив його державну реєстрацію, і є відкритим для ознайомлення.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників і визначає мінімаль­ний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредито­рів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом (ч. 1 ст. 144 ЦК України).

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товарист­ва» статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю не по­винен бути меншим за 100 мінімальних заробітних плат.

Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою від­повідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Частина 3 ст. 144 ЦК України визначила більший, ніж встанов­лено Законом України «Про господарські товариства», розмір мінімальних вкладів, що мають бути внесені до статутного фонду на день його реєстрації.

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відпо­відальністю, встановлює кодекс, його учасники мають сплатити не менше ніж 50 відсотків суми своїх вкладів. Стаття 52 Закону Украї­ни «Про господарські товариства» такий розмір визначала 30 від­сотками.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, під­лягає сплаті протягом першого року діяльності товариства, і якщо це не було зроблено, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до стату­ту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансо­вого року вартість чистих активів товариства з обмеженою відпо­відальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є за­гальні збори його учасників.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товарист­ва з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства з обме­женою відповідальністю, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його ста­тутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу або створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів, розпо­діл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учас­ника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення
ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Законом та статутом товариства до виключної компетенції загаль­них зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішен­ня виконавчому органу товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК України).

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється вико­навчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює по­точне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства визначаю­ться кодексом, законом та установчими документами.

Порядок здійснення контролю за виконавчим органом регулю­ється ст. 146 ЦК України, згідно з якою загальні збори товариства можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства, згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випад­ках, передбачених законом чи установчими документами товарист­ва, може призначатися аудиторська перевірка.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звіт­ності товариства з обмеженою відповідальністю визначається зако­ном і статутом товариства. На вимогу будь-кого з учасників това­риства може бути проведена аудиторська перевірка річної фінан­сової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасни­ками.

ЦК України встановив нові вимоги щодо порядку переходу част­ки (її частини) до іншої особи.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати або іншим чином відступити свою частку у майні товарист­ва чи її частину одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Закон України «Про господарські товариства» передбачив пере­важне право учасників товариства на придбання частки, але не встановив процедури реалізації цього права.

Частина 2 ст. 147 ЦК України встановила, що учасники товарис­тва користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом то­вариства чи домовленістю його учасників не передбачений інший порядок здійснення цього права. У разі, якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, передбаченого статутом товариства чи до­мовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника мо­же бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товарист­вом з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, що встановлені законом і статутом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК України.

Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відпо­відальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правона­ступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обме­женою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомив-

ши про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо ін­ший строк не встановлений статутом.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідаль­ністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб ви­значення вартості частини майна, пропорційної частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлю­ються статутом і законом.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товарист­ва» виплата провадиться після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учас­нику, який вибув, виплачується належна частка прибутку, одержа­ного товариством у даному році до моменту його виходу.

Звернення стягнення на частину майна товариства, пропор­ційну частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами. Накладення стягнення на частку учас­ника в майні товариства з обмеженою відповідальністю за його осо­бистими боргами допускається лише при недостатності у нього іншо­го його майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості час­тини майна товариства, що припадає на частку боржника у статутно­му капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для на­кладення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, визначаються згідно з балансом, який складається на дату заявлення вимог кредиторами.

Накладення стягнення на всю частку учасника в майні товари­ства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у то­варистві.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворе­не в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України).

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники товариства солідарно несуть субсидіарну відповідаль­ність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, визначених статутом (ст. 151 ЦК України).

Чинне законодавство України у деяких випадках для здійснення того чи іншого виду підприємницької діяльності вимагає створення товариства з додатковою відповідальністю. Так, ст. 1 Декрету Ка­бінету Міністрів України «Про довірчі товариства» передбачає, що

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

довірчі товариства створюються у формі товариств з обмеженою від­повідальністю.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються та­кі самі положення ЦК України, що й до товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не передбачено установчими докумен­тами товариства.

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від іме­ні товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить (ст. 119 ЦК України).

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Учасник повного товариства не має права без згоди інших учас­ників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

При порушенні цього правила товариство має право за своїм ви­бором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання йому всієї вигоди, набутої за та­кими правочинами.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується всіма його учасниками.

Засновницький договір повного товариства, крім відомостей, пе­редбачених ст. 88 ЦК України для всіх господарських товариств, має містити відомості про: розмір і склад складеного капіталу това­риства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у цьо­му капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

На відміну від акціонерного товариства, товариства з обмеже­ною відповідальністю, де створюються спеціальні органи управлін­ня, у повному товаристві управління діяльністю здійснюється за спільною згодою всіх учасників, а у випадках, передбачених за­сновницьким договором, рішення можуть прийматися більшістю голосів учасників.

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо за­сновницьким договором не передбачений інший порядок визначен­ня кількості голосів. При цьому, незалежно від того, чи є учасник, уповноважений вести справи товариства, він має право ознайомлю­ватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Від­мова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемними.

Ведення справ повного товариства регулюється ст. 122 ЦК Украї­ни, яка передбачає, що ведення справ товариства може як провади­тися всіма учасниками, так і бути доручене окремим учасникам.

При спільному веденні учасниками справ товариства для вчинен­ня кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товарист­ва, а якщо ведення справ доручене окремим учасникам, інші учас­ники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повнова­ження учасників повного товариства щодо права діяти від імені то­вариства, крім випадків, коли товариство доведе, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від ім