Туберкульоз і материнство

Існують різні точки зору на проблему поєднання туберкульозу і вагітності. Д.Снайдер (1984) дійшов висновку, що немає серйозних доказів того, що вагітність може негативно впливати на перебіг туберкульозу. Однак, є дані про те, що в післяпологовому періоді ризик прогресування безсимптомної інфекції в стадію захворювання може зростати. За даними інших досліджень, частота активних форм туберкульозу серед вагітних в 2-3 рази вища, оскільки вагітність і післяпологовий період належать до факторів підвищеного ризику захворювання на туберкульоз.

Патогенез. Розвиткові туберкульозу у вагітних сприяють функціональні зміни багатьох органів і систем: ендокринної, серцево-судинної, видільної. Підвищення навантаження на організм вагітної змінює його захисні сили, знижує імунітет. Найбільш небезпечні періоди, що сприяють прогресуванню туберкульозу або загостренню старих вогнищ – це 2 і 5 місяці вагітності, останні тижні перед пологами і перші 6 місяців після них. У другій половині вагітності організм жінки пристосовується до змін, що викликані вагітністю. Певне значення має також високе стояння діафрагми, яке зменшує еластичність легень. Тому другий період вагітності менш небезпечний щодо можливості розвитку туберкульозу. Погіршення перебігу туберкульозу в післяпологовому періоді зумовлене ендокринними змінами в організмі. Так звана «абдомінальна декомпресія» у результаті опущення діафрагми сприяє аспірації казеозних мас при кавернозних формах у здорові відділи легень. У вагітних діагностуються різні форми туберкульозу, однак, фіброзно-кавернозний туберкульоз формується рідко.

Клініка, діагностика. У першій половині вагітності ранні симптоми туберкульозу іноді трактують як прояви токсикозу вагітності. Особливу увагу необхідно звертати на такі ознаки як слабкість, зниження маси тіла, субфебрильну температуру, підвищену пітливість. При підозрі на туберкульоз вагітну жінку терміново необхідно обстежувати рентгенологічно, незалежно від терміну вагітності (живіт ретельно закривають гумовим фартухом). Якщо у вагітної жінки має місце кашель з виділенням мокротиння, то його необхідно досліджувати на наявність МБТ. Здійснюють також весь комплекс клінічних обстежень (загальний аналіз крові, сечі, проба Манту та ін.) Друга половина вагітності може сприятливо впливати на туберкульоз, що часто перебігає малосимптомно, навіть при розповсюджених інфільтративних і дисемінованих формах туберкульозу з розпадом легеневої тканини. Стан жінки поліпшується, нормалізується температура тіла, прискорюється загоєння каверни. Однак, можливе і прогресування туберкульозу з множинними розпадами й обсіменінням.

У 2-й половині вагітності частіше, ніж у 1-й, можуть розвиватися туберкульозний менінгіт і міліарний туберкульоз. Загострення специфічного процесу в післяпологовому періоді супроводжується вираженою клінічною симптоматикою. Особливо небезпечний туберкульоз, що вперше виник після пологів. Для нього характерне швидке прогресування. Тому при виписці з полового будинку, жінку і всіх членів її родини необхідно обов'язково обстежити флюорографічно, а якщо має місце кашель з мокротинням, то досліджувати його на наявність МБТ.

Лікуваннятуберкульозу у вагітних жінок не являє небезпеки для їхного здоров'я, а також для плоду і майбутньої дитини. Туберкульоз у вагітної жінки, який не лікується, більш небезпечний для плоду, ніж протитуберкульозне лікування матері. Лікування варто починати відразу після верифікації діагнозу, або при підтвердженні рецидиву чи загострення хронічної форми специфічного процесу. Лікування проводиться за стандартною схемою і жінці необхідно пояснити, що акуратне лікування має велике значення для успішного результату вагітності. Найменш небезпечним для вагітної і плоду є ізоніазид, який разом з вітаміном В6 призначають як для лікування, так і для профілактики рецидивів. Вагітним можна також призначати етамбутол і рифампіцин. Необхідно уникати застосування стрептоміцину (канаміцину), особливо в перші 3 міс. вагітності через їх ототоксичну дію стосовно плоду. Ці препарати необхідно замінити етамбутолом.

Не виключена можливість і хірургічного втручання на легенях при виявленні у вагітної прогресуючої туберкульоми або фіброзно-кавернозного туберкульозу, що супроводжується бактеріовиділенням.

Протирецидивні курси призначають за 6 тижнів до пологів і 3 міс. після них, якщо немає впевненості, що процес неактивний. До переривання вагітності варто підходити диференційовано.

Туберкульоз у більшості випадків не є показанням для переривання вагітності, за умови проведення комплексної антимікобактеріальної терапії. Тільки в хворих з розповсюдженими, прогресуючими формами туберкульозу доцільне переривання вагітності. Переривати вагітність необхідно протягом перших 12 тижнів. У період підготовки до переривання вагітності і після переривання необхідно підсилити антимікобактеріальну терапію.