Медична допомога та її види

При нещасних випадках, травмах та гострих захворюваннях люди не завжди знають, яку потрібно надати допомогу потерпілому або хворому, як полегшити біль і страждання або попередити негатив­ні для здоров'я та життя наслідки, неминучі при зволіканні в наданні допомоги до прибуття лікаря і доставки потерпілого в лікарню. Від не­щасних випадків, травм на виробництві та побуті, гострих захворю­вань страждають мільйони людей. Важливу роль у збереженні здоров'я відіграє надання правильної і вчасної першої медичної допомоги.

Перша медична допомога - комплекс екстрених медичних заходів, які надаються хворому або потерпілому на місці пригоди та під час до-ставлення в медичний заклад самим потерпілим чи особою, яка пере­буває поруч. Перша медична допомога може бути різною, залежати від того, хто її надає. Розрізняють такі види першої медичної допомоги:

1) некваліфікована допомога, яка надається немедичним праців­ником в умовах, коли немає потрібних засобів та інструментів;

2) кваліфікована (долікарська) допомога, яка надається медичним
працівником або особами, що пройшли спеціальну підготовку з надан­ня долікарської допомоги;

3) допомога, яку надає лікар, що має у своєму розпорядженні по­трібні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники тощо.

Першої медичної допомоги потребують особи, з якими трапився нещасний випадок або раптово виникли тяжкі, загрозливі для життя захворювання.

Нещасним випадком називається ушкодження органів людини або порушення їх функції при раптовій дії факторів навколишнього се­редовища.

Падіння з висоти часто супроводжується переломами кісток, силь­ний удар або невдалий стрибок закінчується вивихом або розтягненням зв'язок, поранення гострим предметом викликає сильну кровотечу. До уражень, зумовлених негативним впливом факторів навколишнього се­редовища, належать також опіки, відмороження, перегрівання організму в результаті теплового та сонячного ударів, ураження електричним струмом,

утоплення, отруєння хімічними речовинами й лікарськими препа­ратами, укуси тварин тощо.

До гострих захворювань належать різні захворювання, для яких є характерною одна загальна риса - несподіваний, гострий вияв хвороби на тлі, як здається, повного здоров'я людини. Це захворювання черевної порожнини - проникаюча виразка шлунка, гострий апендицит, гостра кишкова непрохідність тощо, а також гострі інфекційні захворювання.

До гострих захворювань прирівнюються загострення й усклад­нення різних хронічних захворювань: прояв первинної зупинки крово­обігу, інфаркт міокарда, загрозливі порушення серцевого ритму, при­ступи стенокардії (грудної жаби), шлункова кровотеча в людини, яка тривалий час страждає виразковою хворобою шлунка або дванадцяти­палої кишки, напад задухи у хворого на бронхіальну астму та ін.

Щоб уміти кваліфіковано надати першу медичну допомогу при нещасних випадках та гострих захворюваннях, люди мають добре знати основні ознаки різних невідкладних станів, добре уявляти, на­скільки небезпечними для потерпілого можуть бути ці ушкодження і стани. Цим і пояснюється те, чому до програми навчання студентів ви­щих педагогічних навчальних закладів освітньо-кваліфікаційного рів­ня «Бакалавр» введено курс «Основи медичних знань».

Перша медична (долікарська) допомога включає такі групи за­ходів:

1. Негайне припинення дії зовнішніх ушкоджуючих факторів (елек­тричний струм, висока або низька температура, механічні здавлювання
тощо) і надання допомоги потерпілому (витягування з води; винесення з
палаючого приміщення або приміщення, де накопичились отрути, тощо).

2. Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від
характеру й виду травми, нещасного випадку або гострого захворюван­ня (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучна вентиля­ція легенів, непрямий масаж серця тощо).

Ця група заходів включає надання безпосередньої медичної до­помоги медперсоналом або особами, які мають хоч якесь уявлення про основні ознаки пошкоджень і засвоїли спеціальні прийоми пер­шої медичної допомоги.

3. Швидка доставка (транспортування) хворого або потерпілого
до лікувального закладу.

Велике значення в комплексі заходів першої медичної допомо­ги має швидке транспортування потерпілого в лікувальний заклад. Транспортування хворого або потерпілого потрібно здійснювати не тільки швидко, а й правильно, в положенні, найбільш безпечному

для хворого, відповідно до характеру захворювання чи виду трав­ми. Найзручніше для перевезення потерпілого використовувати спе­ціалізований транспорт (санітарну автомашину, санітарний літак).

Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Вчасно надана і правильно проведена медична допомога не тільки врято­вує життя потерпілого, а й забезпечує Подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, попереджує розвиток тяжких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.

1.1.2. Значення курсу основ медичних знань для педагогічних працівників

Педагогічна освіта покликана забезпечувати формування вчи­теля, який здатний розвивати особистість дитини, зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати твор­чо в закладах освіти різних типів. Водночас учитель несе моральну і правову відповідальність за збереження життя і здоров'я дітей на час перебування в навчальному закладі. Піклування про них покладено на нього. Від здоров'я сучасного школяра залежить здоров'я нації в май­бутньому. Вчасні й грамотні дії педагогів із надання першої медичної допомоги ще до прибуття медичних працівників можуть врятувати дітям життя, попередити чи зменшити ускладнення отриманих ушко­джень. Тому загальна медична підготовка вчителя є обов'язковим еле­ментом його професійної компетентності, адже медичні знання сприя­ють розширенню кругозору, свідомому медико-педагогічному підходу до проблеми навчання, виховання й охоро_ни здоров'я дітей з урахуван­ням їхніх анатомо-фізіологічних особливостей.

Вивчаючи основи медичних знань, учитель має змогу глибше пі­знати об'єкт своєї праці, що вкрай необхідно у повсякденній педагогіч­ній та санітарно-освітній роботі з ними.

1.1.3. Загальні закономірності росту й розвитку дитини

Дитячому організмові, як і будь-якому живому організмо­ві, у процесі розвитку притаманні три основні закономірності: ріст, розвиток і формотворення.

Під ростом розуміють збільшення кількості клітин, маси тіла та його розмірів. Росте дитина безперервно, але нерівномірно, і це приво­дить до зміни пропорцій окремих частин її тіла. Ріст відбувається одно­часно в усіх тканинах і органах, хоч і з неоднаковою інтенсивністю, і звичайно закінчується в жінок у 20-22 роки, у чоловіків - у 23-25.

Під розвитком розуміють скостеніння скелета, формування м'я­зів, нервової системи, зміну функцій залоз внутрішньої секреції, стате­вий розвиток. Розвивається людський організм постійно: у дитинстві, юності й зрілому віці, тобто протягом усього життя людини.

Формуванням називається процес зміни пропорцій організму в процесі росту. Незакінченість формотворення дитини раннього віку проявляється у своєрідному окресленні окремих частин тіла (велика голова, довгий тулуб, короткі ноги та ін.), що відрізняє її від дітей стар­шого віку і дорослої людини. Це називається зміною пропорцій орга­нізму, який росте (мал. 1).

Отже, процес росту і морфологічного ускладнення, тобто розви­ток, відбувається одночасно з функціональним удосконаленням усіх органів і тканин.

Розвиток дитячого організму відбувається під впливом як біоло­гічних, так і соціальних факторів. Перші закладені в самому орга­нізмі й виявляються в яскраво вираженій мінливості, яка піддається

Мал. 1. Зміна пропорцій тіла з віком.

кількісному облікові, другі - у принципах суспільного виховання га навчання. У регуляції й координації розвитку організму провідна роль належить центральній нервовій системі.

Ріст і розвиток - складний процес. У ньому приховані кількісні зміни ведуть до відкритих якісних змін і проявів. Тому в рості й роз­витку дітей і підлітків виділяють окремі періоди росту (витягування тіла в довжину) і періоди розвитку (округлення форм, удосконалення функцій м'язової і нервової систем, дія залоз внутрішньої секреції). Перший такий період витягування характерний для старшого дошкіль­ного віку, другий - для перехідного віку (13-15 років). В основі цих періодів лежить закономірність стрибкоподібності розвитку, коли поступове накопичення кількісних змін у певний момент перехо­дить у новий якісний стан. Наприклад: поява досконалої коорди­нації рухів, підвищеної уваги, інтересу.

Ріст і розвиток відбуваються тим інтенсивніше, чим менша дити­на. Так, у дитини ясельного або дошкільного віку щомісяця змінюється довжина тіла, відзначаються нові якісні прояви. При цьому наростання довжини поступово зменшується до юнацького віку і періоду закінчен­ня росту. Початковий зріст (тобто зріст при народженні) подвоюєть­ся найчастіше до 4,5-5 років і потроюється до 14-15. У молодшому шкільному віці довжина тіла збільшується в середньому на 4-5 санти­метрів. У період статевого дозрівання величина річного приросту до­вжини — 6-8 сантиметрів.

Кількісні та якісні показники росту й розвитку дітей молодшого шкільного віку залежать як від біологічних (генетичних), так і від соціальних факторів.

Нерівномірність росту й розвитку організму позначається не тільки на фізичному, а й на психічному розвитку, рівень якого у дітей одного віку може бути різний. Це залежить не тільки від темпів індивідуально­го розвитку інтелекту, а й від тих умов, у яких виховується дитина.

У розвитку організму людини виділяють такі періоди:

1... 10 днів

10 днів... 1 рік

І...З роки

4...7 років

8... 12 років (хлопчики)

8... 11 років (дівчатка)

13... 16 років (хлопчики)

12... 15 років (дівчатка)

Юнацький вік Зрілий вік (І період) Зрілий вік (II період) Похилий вік

Старечий вік Довгожителі

17. ..21 рік (юнаки)

17.. .20 років (дівчата)

22...З5 років (чоловіки)

21.. .35 років (жінки)

З6...60 років (чоловіки)

З6...55 років (жінки)

61... 74 роки (чоловіки)

56...74 роки (жінки)

75...90 років (чоловіки й жінки)

від 91 року (чоловіки й жінки)

Таку періодизацію прийнято в 1965 р. на симпозіумі з проблем вікової періодизації, організованому Інститутом вікової фізіології та фізичного виховання.

Ріст і розвиток дитини залежить не тільки від соціального середо­вища, а й від спадковості. Передача спадковості від батьків (тобто передача спадкової інформації) потомству є доведеним фактом. Але визначальна (детермінуюча) роль спадковості та середовища для різ­них ознак й особливостей дитини дуже різноманітна. Деякі власти­вості, особливості, ознаки і хвороби виникають винятково внаслідок дії якихось факторів середовища, а роль спадкової основи (генотипу) залишається другорядною, який має тільки видозмінюючий (моделю­ючий) вплив. Інші властивості, ознаки і хвороби майже завжди визна­чаються генотипом, тобто спадковими факторами чи навіть одним фак­тором. Наприклад група крові людини визначається наявністю певного генотипу.

Тепер наука про спадкові особливості та хвороби людини (медична генетика), ґрунтуючись на даних хромосомної теорії спадковості, має велику кількість фактів і використовує різні методи дослідження, які мають важливе практичне значення для профілактики і лікування спад­кових захворювань, організації режиму та гігієни побуту, вивчення фі­зичного розвитку і стану здоров'я дітей та підлітків.