Ефективність використання оборотних фондів

Раціональне і економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має важливе економічне значення. Це пояснюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, перевагою матеріальних витрат в загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати окремих видів ресурсів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.

На підприємствах галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добичі готової продукції з початкової сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником служить коефіцієнт добичі міді з руди, а на цукровому заводі – вихід цукру з цукрового буряка. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізняку, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємствах по виробництву мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату і т.п.

На підприємствах оброблювальної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Більш ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все рішення конкретних задач по економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Прийнято розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії як саме, за допомогою яких заході можна зберегти ті або інші види матеріальних ресурсів. Зі всієї сукупності можливих заходів, направлених на економію матеріальних ресурсів, слід виділяти виробничо-технічні і організаційно-економічні (рис 5.5).

Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів пов’язані з комплексною переробкою сировини і широким застосуванням вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини – це процес його промислової переробки, результатом якого є добич з початкової сировини всіх корисних компонентів і їх повне використання, включаючи і технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю, так званої попутної продукції, яка міститься в початковій сировині. Наприклад, при добичі природного газу попутними продуктами є конденсати, гелій, сіра; нафти – горючий газ, сіра, йод, бром; мідної, мідно-колчедановий і мідно-цинкової руди – цинк (до 7 %), залізо (більше 30 %), сіра (до 45 %), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло і інші метали в кількості, що забезпечує їх рентабельну добич.

Значна частина попутних продуктів в загальному об’ємі продукції, що виготовляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки початкової сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, більше 30 % виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової і чорної металургії, 10 % на підприємствах целюлозно-паперової промисловості.

Рис. 6.5. Джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів

на виробничих підприємствах

Не дивлячись на достатній рівень ефективності такого методу досягнутий рівень комплексності його використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років не перевищує 50-60 %. Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони діляться на дві основні групи – відходи виробництва і відходи споживання.

До відходів виробництва відносяться: залишки сировини і матеріалів, значною мірою, що втратили свою первинну споживну вартість (обрізання матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, мелясна барда, макуха, костра і т. п.), побічні і попутні продукти переробки початкової сировини, що є технологічно неминучими (різні види шлаку, лігнін, попутний газ, порожня порода і ін.). Відходи споживання бувають виробничими (різні, повністю зношені елементи засобів виробництва – лом, гума, тара і ін.) і побутовими (непридатні речі домашнього споживання, зношені взуття і одяг, макулатура і т. п.).

За об’ємом і цінністю найважливіше значення для промислового виробництва мають різноманітні “вторинні метали” у вигляді амортизаційного лому і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). Їх частина в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва складає більше 45 %. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це торкається побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури в загальному об’ємі сировини для виготовлення паперу і картону складає в даний час не більш ніж 20 %, що майже в 2-2,5 рази нижче технологічно можливого і економічно доцільного рівня.