Особливості оцінювання учнів 1-2 класів. Критерії оцінювання.

3 розробити завдання для закріплення знань учнів з однієї із тем.

1. В 1782-1786 рр. було проведено реформу народної освіти і організовано народні училища. У цей же час вперше в школах Росії було введено природознавство як навчальний предмет. Автором першого шкільного підручника з природознавства був академік В.Ф.Зуєв (1754-1794) . Його "Нариси з природної історії" вийшли в світ у 1786 р. Підручник було написано відповідно до матеріалістичних ідей М.В.Ломоносова і О.М.Радищева, які розглянули природу як єдине ціле, що розвивається по висхідній лінії. Зуєв пропонував ознайомлювати дітей з природою в такій послідовності: нежива природа ("викопне царство"), рослини ("царство рослин") і тварини ("тваринне царство"), куди було віднесено і людину. Автор включив у підручник тих рослин і тварин країни, які мали певне практичне значення. У підручнику вміщено також методичні поради для вчителів.

В.Ф.Зуєв наголошував на необхідність використання натуральних предметів природи та їхніх зображень, проведення бесід, які активізують мислення, встановлення учнями причинних зв’язків. Він виступав за створення кабінету навчальних посібників, підкреслюючи, що в ньому насамперед повинні бути представлені зразки місцевої природи. У працях В.Ф.Зуєва методика природознавства знайшла своє початкове оформлення, він поставив її на матеріальну основу.

Основоположником методики-викладання природознавства вважається О.Я.Герд (1841-1888), який вперше спробував здійснити викладання природознавства на еволюційній основі, зробити вчення Дарвіна провідним у шкільному природознавстві. Для вчителів початкових класів О.Я.Герд написав методичний посібник «Предметні уроки в початковій школі» (1883). У цьому посібнику він визначив систему навчального природознавства, його навчально-виховні завдання, зміст і методи викладання. О.Я.Герд вважав, що початковий курс повинен бути єдиним курсом про неживу і живу природу.

Вітчизняний педагог К.Д. Ушинський (1824-1871) велику увагу приділяв ознайомленню дітей аз предметами і явищами природи. Свої книги для читання в початкових класах школи («Дитячий світ і Хрестоматія» та «Рідне слово») він побудував в основному на природничому матеріалі. У передмові до першого видання «Дитячого світу» він указує на ті причини, які визначили його вибір. Це, по-перше, наочність предметів природи. Дитина, яка розпочинає вчитися, повинна не лише розуміти те, що вона читає, але й спостерігати предмет. По-друге, предмети навколишньої природи К.Д.Ушинський вважав найзручнішими для розвитку логічного мислення учнів.

К.Д.Ушинський зупинив свій вибір на предметах, що оточують дитину і більш-менш знайомі їй, рекомендував знаходити цікаве в навколишньому оточенні і завдяки цьому здійснювати зв’язок навчання з життям. Так, розробляючи методичні вказівки до «Рідного слова», Ушинський відмічав, що бесіди з учнями педагог повинен будувати на явищах, характерних для своєї місцевості, оскільки початкове навчання розпочинається аз близького і відомого учням.

Книга для читання «Дитячий світ», за думкою К.Д.Ушинського, повинна стати «порогом серйозної науки». Він вказував, що подавати без зв’язку описи тих чи інших природних предметів і явищ - лише даремно стомлювати дитячу пам’ять; вивчати у початкових класах систему наук про природу, не збагативши дітей конкретними знаннями - означало б іти врозріз із вимогами педагогіки. Тому Ушинський у «дитячому світі» вмістив пропонував порівнювати їх між собою і на цій основі будувати певну систему. Перед читанням статей він рекомендував учителю продемонструвати предмет, а дітям зробити його усний опис.

Отже, вивчаючи книги К.Д.Ушинського, учні повинні усвідомити ту істину, що в природі все взаємозв’язане, що природа - не безладне нагромадження окремих предметів, а в ній існує система, яка є результатом закономірного розвитку природи.

Педагогічну теорію початкової освіти, розроблену К.Д.Ушинським, розвивав В.П. Вахтеров (1853-1924). Його книга «Предметний метод навчання (1907) не втратила свого значення і в наші дні. Природа і життя - ось перші вихователі дитини, стверджує автор і закликає вчителів розкривати перед дітьми чудову книгу природи, нехай вона сама розмовляє з дітьми, нехай вони вчаться її читати. Навчання, основне на наочності, він називає предметним, підкреслюючи роль усіх органів чуття в засвоєнні знань.

У 1874 р. було затверджено Положення про початкові народні училища. Воно не передбачало вивчення природознавства.

У 1902 р. вийшла в світ «Методика початкового класу природознавства» Л.С. Севрука (1867-1918) - послідовника О.Я. Герда. Автор пропонував таку систему вивченні природи в початкових класах: «3емля», «Вода», «Повітря» - 1 ч., «Рослини», «Тварини» - 11 ч. Свою систему Л.С. Севрук обґрунтував науковим принципом взаємозв’язку і взаємозалежності явищ природи.

Провідником революційних ідей Ч. Дарвіна в шкільному природознавстві був В.В. Половцов (1862-1919). У 1907 р. вийшла його книга «Основи загальної методики», в якій він закликав широко використовувати у школі біологічний метод: будову організмів вивчати у зв’язку із середовищем. Він розробив методику використання наочних посібників, проведення спостережень, дослідів, практичних занять та екскурсій, надаючи великого значення всебічному розвитку учнів. В.В. Половцов вперше ввів у методику поняття «навчальний предмет», показав його відмінність від науки і обґрунтував принципи відбору навчального матеріалу.

В 1924 р. було прийнято комплексні програми, за якими весь навчальний матеріал поділено на колонки - «Природа», «Праця», «Суспільство». Вивчення природи в цих програмах розглядалося як матеріальна основа для інших циклів знань.

У 1929 р. комплексні програми було замінено проектно-комплексними, за якими теоретичний матеріал викладався залежно від окремих завдань практичного характеру.

Істотну роль у розвитку методики природознавства відіграли праці К.П. Ягордовського, О.О. Половинкіна, К.А. Сонгайло, П.О. Завітаєва, М.М. Скаткіна та інших учених-методистів.

К.П. Ягодовський ( 1877-1943) у своїх працях («Уроки з природознавства в початковій школі», «Практичні заняття з природознавства в початковій школі» та ін.) виступав за необхідність вивчення природознавства. Важливим завданням шкільного природознавства К.П. Яголовський вважав формування наукових понять. На конкретних прикладах він розробив методику формування первинних узагальнень у молодших школярів, великого значення надаючи при цьому аналізу, синтезу, індукції і дедукції, єдності і взаємозв’язку їх.

С.А. Павлович (1884-1976) багато уваги приділяв обладнанню уроків природознавства необхідними наочними посібниками, а також виготовленню цих посібників самими учнями. Його основні праці - «Практика викладання природознавства у початковій школі», «Про систему наочності у шкільному природознавстві», «Кабінет природознавства» та ін.

П.О. Завітаєв (1890-1970 виступав за необхідність виділення природознавства в початкових класах в окремий предмет. Його основні праці - «Екскурсії та предметні уроки в 1-4 класах», «Навчально-дослідна ділянка 1-4 класів», «Спостереження й досліди з природознавства в початковій школі», «Обладнання занять по вивченню природи в 1-4 класах» та ін. Ряд своїх праць він присвятив питанням методики формування у молодших школярів природних уявлень і понять.

Великого значення П.О. Завітаєв надавав безпосередньому спілкуванню дітей з природою під час екскурсій, спостереженням, а також праці на навчально-дослідній ділянці. П.О. Завітаєв багато працював над удосконаленням обладнання уроків з природознавства та методики застосування його у процесі навчання.

Помітний вклад у розвиток методики природознавства вніс М.М. Скаткін (народ. У 1900 р.). Його основні праці -«Методики природознавства в початковій школі», «Позакласна робота з природознавства в початковій школі» та ін. У своїх працях основну увагу М.М. Скаткін звертає на розробку таких питань, як наукові основи методики викладання природознавства, роль чуттєвих сприйнять та первинних узагальнень у засвоєнні знань з природознавства, роль природознавства в системі виховання школярів, шлях активізації пізнавальної діяльності. М.М. Скаткін - автор сюжетів багатьох наочних посібників з природознавства: навчальних таблиць, картин, колекцій, методичних вказівок до застосування їх на уроках.

У системі початкового навчання помітне місце відводив спілкуванню дітей із природою видатний радянський педагог В.О. Сухомлинський (1918-1970). У своїх працях («Серце віддаю дітям», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа» та ін.) В.О. Сухомлинський розкриває значення спілкування дітей з природою у формуванні гармонійно розвиненої особистості. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями« (Сухомлинський В.О. Вибрані твори).

Кожного тижня присвячував В.О. Сухомлинський кілька уроків подорожам на лоно природи - «до витоків думки і рідного слова». Так склались 300 сторінок «Книги природи». Ось їхні назви: «Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим», «Усе в природі змінюється», «Рослинний і тваринний світ», «Пробудження природи весною» та ін. Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи. При цьому не раз підкреслював, що уявлення, якими б яскравими вони не були, - не самоціль і не кінцева мета процесу навчання. Свої заняття серед природи педагог назвав «уроками мислення». Під його керівництвом діти розмірковували над причинами і наслідками явищ природи, порівнювали якості й ознаки предметів, встановлювали існуючі у природі взаємозв’язки.

В.О. Сухомлинський підкреслював, що розумове виховання розпочинається там, де є теоретичне мислення, і «...чим більше абстрактних істин, узагальнень треба засвоїти на уроці чим напруженіша ця розумова праця, тим яскравіше повинні закарбуватися в його свідомості образи і картини навколишнього світу».Уроки мислення серед природи він вважав ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Під час мандрівок у природу значно збагачується їхній словниковий запас; діти вчаться описувати звуки і барви навколишнього світу, за допомогою слова передавати свої почуття і переживання. В.О. Сухомлинський показав також роль природи в естетичному вихованні школярів, у фізичному загартуванні їх.

2ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ В ПЕРШОМУ І ДРУГОМУ КЛАСАХ

Учні першого і другого класу значно відрізняються від третьокласників та четвертокласників за ступенем включення в навчальну діяльність, ставленням до школи, досвідом співпраці з однокласниками й учителем тощо.

Враховуючи широкий діапазон вікових особливостей молодших школярів, у структурі початкової школи розрізняють мікроетапи: І, ІІ класи (6-7-річні учні), ІІІ-ІV класи (8-10-річні).

Шести-семирічний школяр емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці в нього сформувалося позитивне уявлення про себе. Під впливом різноманітних чинників шкільного життя ці уявлення піддаються серйозному випробуванню. Навчання, як правило, пов'язане з помилками й невдачами, а отже, й з низькою оцінкою. Дитина прагне утвердити себе в новій ролі, шукає опори в ставленні вчителя до неї, бажаючи, щоб учитель помітив її позитивні якості. Тому оцінка здатна викликати в учня гаму гострих переживань: радість, емоційне задоволення успіхом, сором за невдачу, внутрішній протест проти осуду тощо. Радість і задоволення досягненнями в навчанні підтримують рівень намагань учня та засвоєння знань, створюють позитивний емоційний фон стосунків з учителем і однолітками. Почуття гіркоти, невдоволеність невдачами можуть спричинити неусвідомлений конфлікт з оточенням, зниження самооцінки, зневіру в свої сили.

Це не означає, що слід уникати негативних емоцій. Бо тоді довелося б або зовсім не помічати помилок у роботі учня, або щоразу пов'язувати їх з незалежними від нього причинами. Це звело б нанівець, знецінило б роль педагогічної оцінки в керуванні навчанням.

Крім того, постійне емоційне благополуччя, захвалювання учнів

може призвести до застою в розвитку. Завдання полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Треба створити такі умови, коли б невдоволеність від невдачі спонукала дитину шукати кращі способи навчальної діяльності. Важливо, щоб емоції, пов'язані з різними труднощами в навчанні, не переходили в емоційну напруженість. Вони не повинні бути затяжними, мають неодмінно змінюватися позитивними. Усе це підвладне оцінці, якщо вчитель управляє навчанням з позиції перспектив розвитку учня, пізнавальних можливостей, розглядає невдачі як закономірне явище, зумовлене необхідністю вдосконалювати знання. Це реалізується в оцінці, коли вчитель співчуває з приводу невдачі, визначає способи виправлення помилки й висловлює впевненість в успіху. Потрібний педагогічний такт, щоб запевнення не було формальним, співчуття не стало набридливим і не акцентувало увагу дитини на невдачі, а створювало сприятливий емоційний фон ля подолання труднощів. Тут важливі міміка, зміст, добір відповідних слів, мовний стиль учителя.

Допомога вчителя, переживання разом з учнями їхніх невдач ослаблюють невдоволеність дітей, перетворюючи її в прагнення поліпшити навчання. Наступний успіх і відповідна оцінка пов'язані з позитивними емоціями. Для шести-семирічного школяра, який відчуває труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, заохочення найменшого успіху має велике значення.

Розставляючи акценти в оцінці успіхів і невдач, учитель дбає про домінування позитивних переживань, пов'язаних із засвоєнням знань. Це важливо з двох причин. По-перше, тому що в найменшого учня самооцінка ще не диференційована, тож учительська оцінка її конкретних дій переноситься на особистість загалом. Негативна оцінка особистості учня, коли він так прагне до визнання, може призвести до затримки в розвитку. По-друге, нагромадження позитивного емоційного досвіду у зв'язку з оцінкою засвоєння знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів. Шести-семирічний школяр діє в основному під впливом прагнення до спілкування з дорослим, бажання заслужити його похвалу. Оволодіння знаннями, тобто досягнення мети завдання, здійснюється заради реалізації цих спонукальних мотивів.

Емоційні переживання, фіксуючись на засвоєнні знань, сприяють тому, що саме цей процес стає значущим для дитини. Інакше кажучи, об'єктивно значуща мета завдання (здобути знання) перетворюється в спонукальний мотив його виконання, що сприяє розвитку навчальної діяльності дітей.

Було б помилкою оцінку робіт підміняти похвалою. Навіть за лаконічної форми її висловлення ціннішими є оцінки: правильно чи неправильно; я твоєю роботою задоволена, ніж молодець; я тобою не задоволена, оскільки в першому випадку оцінка пов'язана з аналізом того, що виконав учень, у другому — з його особистістю. Водночас потрібно, щоб учень розглядав оцінку як показник рівня знань і вмінь, розумів — оцінюються його конкретні дії.

Під час оцінювання слід враховувати своєрідність впливу оцінки відповідно до особистих якостей дитини. Здебільшого варто заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, з хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше — самовпевнених. Важливо вловити той момент, коли молодший школяр в основному виправив свою помилку, щоб поставити його в однакові з іншими учнями умови.

Доцільно порівнювати роботи вихованця з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. Водночас доцільно вчити дітей здійснювати само- та взаємооцінки, колективну оцінку. Це активізує навчальну роботу, допомагає формуванню в школяра зацікавленого ставлення до критики, висловленої на його адресу, зміцнює відчуття своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню турботи про нього товаришів.

Вміло користуючись у роботі з першокласниками і другокласниками педагогічною оцінкою, вчитель закладає основи для формування в них умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі, що необхідно для підтримування в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками.

Педагогічна оцінка має великий вплив на емоційний діловий настрій. Про це не можна забувати вчителю, особливо під час оцінювання (дискомфорт може виявлятися в тому, що дитина робить зайві рухи, завмирає, відводить погляд, переривчасто дихає тощо).

Спинимося на різноманітності форм і прийомів оцінювання навчальної діяльності шести-семирічних учнів у ході засвоєння змісту програми.

А. Різні форми схвалення, погодження, підбадьорювання, виражені словесно й за допомогою міміки, жесту, модуляції голосу: справився; уже краще; чудово; видно, що стараєшся; вже краще; чудово; задоволена твоєю роботою та ін. У такій же формі висловлюють зауваження, заперечення, осуд: спробуй не поспішати і довести до лінії; обведи зразок і напиши так само; як ти думаєш, що в тебе не так, як на зразку? тощо.

Б. Розгорнуте словесне оцінювання (вчитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати зразок відповіді, показує раціональніші способи роботи, пояснює можливість сказати ясніше, точніше).

В. Перспективна й відстрочена оцінка (вчитель роз'яснює, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення).

Г. Аргументована само- і взаємоперевірка.

Г. Динамічна виставка дитячих робіт з будь-якого виду діяльності (малюнки, зошити, вироби) організовується у класі, шкільному коридорі для ознайомлення з нею колективу школи й батьків, учасником якої може бути кожен учень. Оцінювання здійснюється самими учнями, а також це можуть бути різноманітні оцінні висловлювання вчителів щодо засвоєння останніми навчального матеріалу в індивідуальних бесідах з батьками чи учнями.

Д. Відзначення активності учнів на уроці умовними символами, фішками, геометричними фігурами тощо.

Е. Ігрова оцінка — нагородження переможців, учасників гри різними ігровими атрибутами (книжки-розфарбовки, машинки, квіти, листівки тощо).

У більшості предметів, що увійшли до навчального плану, переважає тематичне розміщення програмового матеріалу (трудове навчання, образотворче мистецтво, “Я і Україна”, “Навколишній світ”, фізична культура, музика, математика). Лише в навчанні грамоти (читання й розвиток мовлення, письмо і розвиток мовлення) домінує періодичність (підготовчий, букварний, післябукварний періоди).

Тематичність дає змогу вчителю точніше контролювати засвоєння програмового матеріалу за певні проміжки часу, побачити, якими знаннями, вміннями й навичками оволоділи учні за відведений час, на які труднощі натрапляли, як долали їх.

Усі види перевірних робіт мають стосуватися конкретних розділів і тем, що забезпечуватиме системність у здійсненні контролю за засвоєнням програмового матеріалу.Для успішності контрольно-перевірної діяльності вчителю важливо глибоко осмислити кожну навчальну тему, продумати способи виділення в ній основних елементів знань, якими зобов'язані оволодіти наймолодші школярі.

Перевірні роботи проводять на другому або третьому уроці в середині тижня. Завдання перевірних робіт у І півріччі пропонують учням переважно в усній формі, а в II можна записувати на дошці (до початку уроку). Учитель завжди виразно читає їх учням двічі (не більше). Якщо робота складається з кількох завдань, то їх виконують поступово. Учитель не ознайомлює школярів з наступним завданням, поки не буде виконано попереднє.

На основі зібраних даних про засвоєння програмового матеріалу кожним учнем протягом року (щоденних спостережень, результатів перевірних і підсумкових робіт) учитель робить висновок про переведення вихованця до наступного класу. Атестація дітей, які не засвоїли програмового матеріалу, вирішується індивідуально в кожному окремому випадку.

3. Тема. Корисні копалини.
1. Поясніть, як ви розумієте слова корисні копалини. Продовжіть думку: Корисні копалини так називаються тому, що .
2. Горючі корисні копалини під час згорання виділяють різну кількість тепла. Запишіть їх послідовно за мірою збільшення виділення тепла.
3. Прочитайте назви корисних копалин: торф, кам'яне вугілля, нафта, природний газ, залізна руда, вапняк, пісок, глина, граніт. У перший стовпчик випишіть горючі, у другий — будівельні, у третій — рудні.
4. Прочитайте назви частинок, з яких складається граніт: кварц, польовий шпат, слюда. Підкресліть ту з них, яка впливає на колір граніту. Якого кольору буває граніт?
5. Допишіть: Граніт складається з . Яка його складова частина впливає на колір? Підкресліть її. Ці завдання передбачають застосування дитиною набутих раніше знань в інших ситуаціях.
Тема. Вода.

1. Тест. Запишіть відповіді: так чи ні.

1) Більшу частину поверхні Землі займає вода.
2) Вода знаходиться в океанах, морях, річках, озерах, ставках, але під землею Ті немає.
3) У повітрі вода одночасно є у рідкому, твердому, газоподібному станах.
4) Від розчинених у воді речовин не залежить стан води.
5) Перетворення води із одного стану в інший і переміщення її у природі називається кругообігом.

2.. Вставте пропущені слова. Якщо температура збільшується, то вода перетворюється . . А що відбувається, коли температура знизиться нижче О˚ С? Вода . .

3. Запишіть назви води у твердому стані:
4.. Запишіть причини переходу води з одного стану в інший

5. Допишіть речення. З поверхні річки, озера, ставка, моря, океану, а також з рослин вода постійно . .

6. Запишіть, де в природі зустрічається вода.

7.. Вода має такі властивості: прозора, без запаху, кольору і смаку. Вода — розчинник. Але вона може мати й смак, колір, запах, бути непрозорою. Від якої властивості води це залежить? Запишіть. .

Билет 3

1 завдання і зміст пр-ва в поч школі. Державний стандарт початкової загальної освіти , освітня галузь «П-во». Зміст держ стандарту поч загал освіти, освітньої галузі «П-во»