Створення незалежного фінансового контролю у XIX столітті

Новим етапом в управлінні фінансами і організації фінансового контролю став початок XIX ст. У цей час фінансова система Росії переживала глибоку кризу, яка була викликана, головним чином, без­контрольністю, казнокрадством та марнотратністю влади при вико­ристанні державних коштів. Не зважаючи на прийняті заходи - пок­риття зростаючого дефіциту бюджету за рахунок позик, випуск папе­рових грошей, створення при губернських казенних палатах особли­вих експедицій з контрольними заходами, Росія виявилась на межі фінансового краху.

У цих умовах Олександр І (1801-1825 pp.) замість застарілих колегій заснував вісім міністерств, у тому числі і Міністерство фінансів (1802 p.). Відповідно до маніфесту "Об учреждении минис­терств" усі міністерства зобов'язані були надавати свої кошториси на майбутній рік Міністерству фінансів на початок жовтня, яке, в свою чергу, зводило видаткові кошториси усіх міністерств і разом із "Генеральною відомістю про доходи наступного року" надавало на розгляд і затвердження імператору. Після цього міністр фінансів надавав розпис державному казначею для виконання. Державний казначей складав також "Генеральний звіт про державні приходи, витрати та залишки" за минулий рік і представляв його міністру фінансів. Усі міністри відповідали перед монархом і Сенатом. Конт­роль за дотриманням законності в країні здійснював Сенат.

У 1810р. уперше в Росії було розроблено план великомасш­табної фінансової реформи, основним автором якої був М.М. Сперанський. Запропоновані в праці "План фінансів М.М. Сперанського" нововведення ознаменували новий етап розвитку державного фінансового контролю. На думку М.М. Сперанського, добре продума­на бюджетна система може функціонувати лише за наявності чітко організованого контролю: "...одна ревизия счетов может показать, до какой степени финансовый контроль в каждом году был сохранен или нарушен".

Сперанський гадав, що головною функцією фінансового контро­лю має бути контроль за виконанням державного бюджету. Він перед­бачав удосконалити методи контролю, особливо ревізії, і вважав за необхідне проводити ревізії всіх видів державних та місцевих доходів і видатків, а також у всіх ланках державного апарату, всіх посадових осіб, включаючи міністрів. Таким чином, були закладені основи всеосяжної системи державного фінансового контролю, покликаного припинити фінансові зловживання і забезпечити порядок в управлінні державними коштами. І хоча не всі ідеї М.М. Сперанського були реа­лізовані на практиці й доведені до кінця, але вони сприяли зменшен­ню випадків безконтрольності чиновництва, фінансових зловживань.

Указом Олександра І від 20 лютого 1809 р. було створено Державну експедицію для ревізії рахунків, що стала першою в Росії самостійною установою, обов'язки якої стосувались нагляду за пра­вильністю і законністю надходження державних доходів, здійснення видатків. Державна експедиція отримала статус єдиного органу фі­нансового контролю цивільного відомства. До компетенції експедиції відносилися: ревізія рахунків установ цивільного відомства, фінансо­вий контроль за діяльністю цих установ, перевірка та ревізія їх звітів. Крім цього, до її повноважень входила ревізія усіх губернських рахунків.

28 січня 1811 р. було створено Головне управління ревізії державних рахунків на чолі з державним контролером, яке складалося з двох департаментів: ревізії рахунків по цивільній частині та ревізії рахунків по військовій частині.

Відтепер контроль над усіма грошовими надходженнями і вит­ратами був розподілений між трьома незалежними один від одного відомствами: Міністерство фінансів здійснювало контроль за джере­лами доходів і управління ними; Державне казначейство керувало рухом коштів, що надходили до скарбниці; Головне управління ревізії державних рахунків здійснювало ревізії доходів і витрат усіх казен­них та громадських коштів і капіталів, виконувало нагляд за їхнім рухом, робило перевірки рахунків усіх відомств, включаючи Мініс­терство фінансів і Державне казначейство. Уведення посади держав­ного контролера та створення Головного управління ревізії держав­них рахунків ознаменували поворотний етап в історії державного фінансового контролю.

Підводячи підсумки нововведень М.М. Сперанського, слід заз­начити, що в його працях уперше було визначено мету, завдання, функції і способи організації державного фінансового контролю. Розглядаючи фінансовий контроль як складову частину управління фінансами, М.М. Сперанський визначав його мету як дотримання законності у сфері управління фінансами.

До кінця правління Олександра І багато нововведень М.М. Спе­ранського було ліквідовано. Замість найважливішого принципу фі­нансового контролю - здійснення ревізії по первинних документах, була встановлена система так званих генеральних звітів. Це означало, що документальну перевірку звітності робили у себе самі відомства, які розпоряджаються державними коштами, а в центральний орган державного контролю направлялися лише зведені звіти, що сприяло розкраданню державних коштів. Таким чином контрольне відомство поступово занепало.

Під час правління Миколи І (1825-1855 рр.) у 1827 р. на посаду державного контролера був призначений А.О. Хитрово, який перебу­вав на цьому посту протягом 27 років. Діяльність А.О. Хитрово була направлена на зміцнення системи державної звітності. У 1836 р. А.О. Хитрово надав імператору проект реформи державного контролю, який передбачав зовнішнє впорядкування ревізійної справи і подальший розвиток системи генеральної звітності. Відповідно до проекту головне управління в 1836 р. було перейменоване на дер­жавний контроль, до складу якого увійшло три департаменти: цивільних, військових і морських звітів. На ці департаменти покла­далось проведення ревізій, а утвердження ревізій - на Раду держав­ного контролера, яка розробляла пропозиції щодо вдосконалення рахівництва та звітності. Ревізійна діяльність державного контролю полягала у розгляді генеральних звітів міністерств та складанні на підставі цих звітів зауважень про причини збільшення видатків і зменшення доходів.

Для нагляду за рухом казенних коштів та правильністю прове­дення ревізії чиновники державного контролю відряджалися в мініс­терства і в губернії для перевірки на місцях казенних книг та рахун­ків. У губерніях ревізії проводилися в Казенних палатах рахунковими відділеннями, аз 1831 р. - контрольними відділеннями. Свої звіти Казенні палати направляли на ревізію у відповідні департаменти міністерств і головних управлінь. Однак проведення ревізії не за пер­винними книгами і документами не дозволило здійснювати ефективне управління державними фінансами. На той час єдності каси в Росії не існувало. Державні кошти були розпорошені по численних касах окремих відомств, у яких вони лежали без руху, тоді як Міністерство фінансів для покриття потреби в коштах зверталося до внутрішніх і зовнішніх позик. Розпорошення державних коштів призвело до того, що до 1 січня 1855 р. у касах Міністерства фінансів було 75 млн руб., тоді як у касах відомств - понад 200 млн руб. Відсутність єдності каси збільшувало випадки розтрат і розкрадань державних коштів, не дозволяло організовувати контроль за їх використанням.

Необхідність корінної реформи державного контролю розумів і Олександр II (1855-1881 рр.). "Я переконаний, - стверджував він, -що існуюча нині в Росії система контрольної звітності вимагає перет­ворення істотного; вимагає для того, щоб підкорити ревізії строгої й правильної, і по документах і на самому місці, всі операції грошові й матеріальні, всіх без вилучення галузей державного управління".

Особливе місце в історії державного контролю займає В.О. Та-таринов, який у 1858 р. надав Олександру II проект організації бюджетної, касової та контрольної справи в Росії. У проекті він роз­винув ідеї М.М. Сперанського про незалежність фінансового контро­лю. В.О. Татаринов пропонував побудову в державі лише однієї, але сильної і незалежної від виконавчої влади ревізійної інстанції, яка має право за підмінними документами здійснювати усебічний нагляд за рухом капіталів і уповноважений перевіряти дії й господарські опера­ції виконавців та головних розпорядників.

Імператор схвалив проект і затвердив програму дій спеціальної міжвідомчої комісії, поклавши керівництво нею на В.О. Татаринова. Проект реформи зустрів різку протидію з боку міністерств, оскільки реформа обмежувала для них можливості безконтрольно розпоряджа­тися державними коштами. Це призвело до того, що за увесь час реформ не був прийнятий загальний законодавчий акт, який чітко визнав би статус органів державного фінансового контролю у системі державного управління. Бюрократія при цьому посилалася на специ­фіку Росії, її нерозвиненість, просторовість території тощо. На одну з таких сентенцій Олександр II наклав резолюцію: "Ці міркування влаштовують тих, хто не хоче ніяких покращень, тому стільки багато корисних приречених справ залишилися не виконаними, які планувались років 20-ть тому".

Противники проекту реформи ревізійної системи та ідеї держав­ного контролю виступали проти впровадження документальної реві­зії, мотивуючи, що цей захід викличе тільки збільшення штату конт­рольних установ та витрати на їхнє утримання. Заперечували і проти введення попереднього контролю. У 1859 р. було прийнято рішення про введення попереднього контролю, яке мало важливе значення. У травні 1862 р. увели в дію "Правила складання, виконання і залучення фінансових кошторисів міністерств і головних управлінь". У резуль­таті цього до державного розпису почали включатися всі витрати і джерела їх покриття. Прийняття цих Правил стало важливим кроком на шляху встановлення діючого контролю за грошовими операціями державних установ. Необхідно зазначити: ефективність застосування цих Правил на практиці була трохи зменшена після рішень Державної ради про введення ряду зборів і доходів, що не підлягали внесенню до кошторисів.

З 1 січня 1863 р. В.О. Татаринов призначається на посаду дер­жавного контролера, а в 1864 р. він запроваджує, як експеримент, правило єдності каси спочатку лише в Петербурзі, потім розпов­сюджує ще на 12 губерній, а пізніше - на всю Росію.

Одночасно створювались і нові контрольно-ревізійні інститути: в 1864 р. в Петербурзі була створена тимчасова ревізійна комісія, завдання якої полягали у своєчасній документальній перевірці усіх державних обігових коштів. У 1865 р. аналогічні установи під назвою контрольних палат були створені ще в 12 губерніях, і з 1866 р. ця практика розповсюдилась по всій території Росії.

З уведенням документальної ревізії державний контроль отри­мав можливість вивчати всі сторони господарського життя держави, рух державних коштів. Під час ревізії значна увага надавалась госпо­дарській доцільності та вигідності операцій. Органи державного контролю отримали доступ до первинних документів і вперше (до 60-х років не перевірялися) було приділено серйозну увагу ревізії дер­жавних доходів. У 60-ті роки були розроблені правила ревізії важливих галузей державних доходів - "питного, соляного, цукрового та їн.". Державний контролер став брати участь у попередньому розгляді кошторисів установ. З 1866 р. складання звітів про вико­нання державного розпису і фінансових кошторисів міністерств пе­рейшло від Міністерства фінансів у компетенцію державного конт­ролера. Так, участь державного контролера у попередньому розгляді кошторисів на 1869, 1870 і 1871 рр. дозволила йому внести пропозиції щодо збільшення витрат на 65 млн руб.

Необхідно звернути увагу, що В.О. Татаринов наголошував: раціонально організований контроль має за мету не стільки переслі­дувати, скільки запобігати фінансовим порушенням. У зв'язку з Цим результати повинні бути виражені не в кількості зроблених зауважень та нарахувань, а в попередженні незаконних дій. Це положення є актуальним і сьогодні.

Позитивним моментом реформ В.О. Татаринова була умова єдності напрямів діяльності всіх установ державного контролю, що можливе не тільки при загальному управлінні, а лише за умови, коли кожний місцевий орган державного контролю, кожна контрольна па­лата буде знати про загальні направлення і головні практичні резуль­тати діяльності всіх установ державного контролю. Він вимагав також встановлення зв'язків контрольних органів зі статистичними органа­ми, оскільки звідти вони мали змогу отримати корисні для ревізії дані.

Контрольна реформа проводилась дуже поступово й важко, про це свідчить той факт, що протягом років цієї реформи не було прий­нято загального законодавчого акта, який би визначав положення дер­жавного контролю в системі державного управління та його реальні права і реальну владу.

Бюрократія не була зацікавлена в створенні сильного і автори­тетного контрольного органу влади. Вона не заперечувала факту виявлення фінансових порушень чиновниками нижчих чинів, але не допускала до розкриття розкрадання казенних грошових коштів висо­копоставленими і наближеними особами. Державний контроль не мав змоги здійснювати ревізію підприємств, які знаходились під особли­вим захистом уряду. Подальший розвиток державний фінансовий контроль отримав у період правління Олександра III (1881-1894 рр.). Реалізацію широкої програми зміцнення і подальшого розвитку державного фінансового контролю Олександр III почав з удосконалення контрольних установ.

По-перше, в 1883 р. замість Тимчасової ревізійної комісії був затверджений Департамент цивільної звітності. Департамент морсь­ких звітів у цьому ж році був реорганізований в Департамент військо­вої і морської звітності. У 1884 р., на правах департаменту, у складі центрального було створено управління державного контролю. У 1888 р. для складання звітності по виконанню державних розписів засновано Центральну бухгалтерію державного контролю.

По-друге, законодавчим порядком було вирішено питання про статус органів державного фінансового контролю, закріплено їхні права й обов'язки. 28 квітня 1892 р. був прийнятий закон "Учрежде­ние Государственного контроля". Відповідно до цього закону держав­ний контроль ставав окремою самостійною частиною державного управління, а державний контролер міг здійснювати нагляд за діяль­ністю всіх контрольних установ.

По-третє, були введені в єдину систему форми й методи контро­лю. Поряд з наступним контролем, був уведений попередній і фактич­ний контроль, що мало важливе значення для попередження від фі­нансових зловживань.

Підводячи підсумки організації державного фінансового контро­лю в XIX ст., необхідно зазначити про розроблену наступну систему контролю:

ü Перевірка щомісячних, річних та "генеральних" книг і звітів, що складалися міністерствами і підвідомчими їм відомствами та установами;

ü Система наступного або документального контролю, що полягала в ревізії оборотів за підмінними документами, у перевірці дій голов­них розпорядників кредитів, у перевірці кошторисів, у складанні звітів про виконання кошторисів;

ü Система попереднього контролю: розгляд кошторисів, проектів, по­ложень, правил, планів;

ü Система фактичного контролю, яка полягала в тому, що предс­тавники контролю брали участь у ревізії готівки в касі, під час прийому матеріалів, майна, визначенні обсягу виконаних робіт, підрахунку платіжних документів тощо.

На державний контроль покладалося спостереження за правиль­ністю та доцільністю кошторисної класифікації всіх звітних перед ним капіталів.

До складу державного контролю входили:

ü державний контролер;

ü товариш державного контролера;

ü департамент цивільної звітності;

ü департамент військової й морської звітності;

ü канцелярія державного контролю та архів центральних установ

ü державного контролю, що складається при ній;

ü центральна бухгалтерія;

ü комісія з перевірки грошової і матеріальної звітності встановлень

ü державного контролю;

ü комісія з перевірки річних звітів приватних залізниць.

Усі ці установи входили до центрального керування державного контролю. Місцеві установи держконтролю були представлені конт­рольними палатами та місцевими контрольними частинами на казен­ній і приватній залізницях.

Державному контролерові належало право нагляду за діяльніс­тю всіх контрольних установ; чини держконтролю могли піддаватися відповідальності не інакше як за посередництвом державного контро­лера.

Зміни чинних правил про надходження державних доходів і використання витрат, видання інструкцій, положень і форм, що сто­суються рахівництва та звітності, допускалися міністрами й головно­командуючими не інакше, як за попередньою згодою з державним контролером і міністром фінансів.

Центральними органами державного контролю були також:

• Департамент військової і морської звітності, на обов'язки якого покладається перевірка витрат морського міністерства у всій імперії і ревізія витрат центральних організацій військового міністерства, а заодно розгляд кошторисних передбачень обох відомств;

• Департамент цивільної звітності, який перевіряє кошторисні перед­бачення і витрати центральних установ решти міністерств;

•Департамент залізничної звітності, заснований для спеціального контролю за фінансовими обігами залізничних шляхів.

На чолі кожного з цих департаментів стоїть генерал-контролер зі своїми помічниками.

Потім до числа центральних органів державного контролю включили:

• Центральну бухгалтерію;

•Канцелярію;

•Комісію для перевірки звітності настанов самого державного контролю;

•Комісію для перевірки річних звітів приватних залізниць, в яких не було місцевого залізнично-шляхового контролю.

Таким чином, на обов'язки департаментів державного контро­лю, окрім участі в обговоренні кошторисів, покладались контроль і ревізія, головним чином, центральних органів усіх відомств. Ревізія губернських та повітових організацій виконувалась місцевими конт­рольними палатами, а ревізія казенних залізниць - особливими орга­нами залізничного контролю. Під ревізію контрольних палат підля­гали виконавчі дії фінансових кас і розподільчі дії завідуючих кредитами відомств. Розглядаючи результати ревізій на загальних колегіальних зборах, контрольні палати приймали постанови про нарахування за виявлені неправильності і допущення, до того ж в остаточній формі, за умови, що проти зроблених ними зауважень не заперечують ті організації, в іншому випадку справу про донараху-вання передають на рішення Ради державного контролю, що є най­вищим спостережним органом за контрольними палатами. У випадку виникнення суперечок між Радою державного контролю з якимось міністерством, справа передається на остаточне вирішення урядового Сенату, за яким збережено значимість найвищого органу зі спостере­ження за правильним процесом усього державного господарства.

Державний контроль допомагав усім відомствам у викоріненні зловживань і викраденні казенних сум і сприяв Міністерству фінансів в обережному й рівномірному забезпеченні кошторисних вимог інших відомств.

Державному контролю були підвідомчі доходи та витрати всіх відомств, окрім відомства Міністерства імператорського двору і зак­ладів імператриці Марії, а також виведені з-під контролю витрати Святійшого Синоду зі спеціально належних йому коштів. У Мініс­терстві імператорського двору і наділів, у віданні закладів імператриці Марії, при Святійшому Синоді були свої особливі контрольні органи.

Після Жовтневої революції 1917 р. одним з перших декретів Ра­дянської держави був декрет про створення Народного комісаріату державного контролю, прийнятий в грудні того ж року. У грудні 1918 р. уряд затвердив правила попередньої і фактичної ревізії госпо­дарсько-фінансової діяльності. Ці заходи були направлені на боротьбу з безгосподарністю та зловживаннями, на організацію безперебійної роботи підприємств. Певну роль у цей період зіграв робочий конт­роль. У січні 1920 р. функції державного контролю в Україні були передані новоутвореному органу - Всеукраїнській робітничо-селянсь­кій інспекції. У травні 1920 р. вона була реорганізована в Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції.

26 липня 1922 р. затверджено положення про його перетворення в Народний комісаріат робітничо-селянського контролю. Останній, згідно з постановою ВУЦВКу від 29 серпня 1923 p., був реорганізо­ваний у Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції.

У 1923 p., на підставі рішення XII з'їзду Російської комуністич­ної партії (більшовиків) про злиття Наркомату робітничо-селянської інспекції з Центральною контрольною комісією, був створений об'єд­наний контрольний орган, абревіатура якого - ЦКК-НК РСІ.

У 1930 р. Центральна контрольна комісія була перетворена у Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б), а наркомати робітни­чо-селянської інспекції СРСР і союзних республік у лютому 1934 р. були ліквідовані; апарат їх передали Комісії радянського контролю при Раднаркомі СРСР, яка мала своїх представників у союзних і авто­номних республіках.

У 1937 р. у складі Наркомату фінансів СРСР було створено контрольно-ревізійне управління і затверджено його положення.

Рішенням уряду СРСР від 6 вересня 1940 р. на базі ліквідованих Комісії радянського контролю і Головного військового контролю створено нову установу - Народний комісаріат державного контролю СРСР з відповідними органами в республіках.

Спочатку апарат КРУ був централізований і виконував функції загальнодержавного відомчого фінансового контролю. З 1956 p., у зв'яз­ку з розширенням прав союзних республік, були створені КРУ в мі­ністерствах фінансів союзних республік, у підпорядкування яких пе­редано контрольно-ревізійний апарат на місцях. Так, 26 травня 1956 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про утворення в складі Міністерства фінансів УРСР Контрольно-ревізійного управління".

У наступні роки, починаючи із середини 60-х pp., фінансовий контроль підрозділявся на:

ü контроль органів влади та органів управління загальної компетенції;

ü контроль комітетів народного контролю;

ü контроль фінансових і кредитних органів;

ü відомчий та внутрішній господарський контроль.

Велику роль у сфері здійснення фінансового контролю відіграв Комітет народного контролю, який відносився до громадського виду контролю, але по суті своїй був державним виконавчим органом. Окрім громадського контролю, виділявся також і партійний контроль.

Іншим видом державного фінансового контролю був відомчий фінансовий контроль, що проводився в рамках окремого міністерства, установи, організації і т.п.

Провідна роль у державному та фінансовому контролі належала Радам народних депутатів, яким були підконтрольні всі державні органи та їх посадові особи.

Враховуючи традиційну слабкість бюджетно-фінансового конт­ролю з боку радянських представницьких органів щодо непрофесіо-налізму, основне навантаження в сфері бюджетно-фінансового конт­ролю лягало на Міністерство фінансів, його контрольно-ревізійні управління, що призводило до розпорошення сил органів контролю і заважало оперативній діяльності на підприємствах.

У травні 1991 р. на V сесії Верховної Ради СРСР ухвалено Закон про контрольну палату СРСР, яка отримала статус вищого органу фінансово-економічного контролю з виконання союзного бюджету, використання союзного майна, грошової емісії, використання кредит­них і валютних ресурсів, золотого запасу, алмазного фонду, а також з витрачання коштів союзного бюджету з погляду їх законності, доціль­ності та ефективності. У грудні 1991 р., з розпуском органів держав­ного управління Союзу РСР, його Контрольну палату було ліквідовано.

Після проголошення Акта про незалежність України, в державі розпочалась робота зі створення національної фінансової системи та системи органів фінансового контролю. У 1990 р. було прийнято За­кон України "Про державну податкову службу в Україні"; у 1991 р. -про Національний банк України, Державну митну службу України; у 1993 р. - про Державну контрольно-ревізійну службу; у 1994 р. - про Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю; у 1995 р. - про Державне казначейство України; у 1996 р. - про Рахункову палату.

Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" деталізовано елементи державного фі­нансового контролю підприємницької діяльності (Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 // Довід, працівника держ. контрол.-ревіз. служби. - Т. 1. - К.: Дія, 2001. - С. 153-156). Цим Указом до конт­рольних органів, яким надано право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, відне­сено органи державної податкової служби, митні органи, органи дер­жавного казначейства та державної контрольно-ревізійної служби. Необхідно зазначити, що на той час у законах, які регламентували діяльність контролюючих органів, не було належним чином виписано процедуру контролю. Указом вперше визначено, коли слід проводити перевірки, хто має право вилучати документи первинного обліку, зупиняти операції на рахунках у банках тощо.

З прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України були вне­сені корективи в розвиток системи державного фінансового контро­лю. В ньому виписано повноваження зі здійснення контролю за Дот­риманням бюджетного законодавства такими органами, як Верховна Рада України, Рахункова палата, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Кабінет Мі­ністрів України і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, а також відповідними місцевими радами. За цей період контролюю­чими органами було прийнято низку нормативно-правових актів, що деталізують законодавчі акти з питань державного фінансового контролю.

Питання для самоконтролю

1. Яку роль відігравали створені в Московській Русі "Приказы"?

2. Поясніть, що таке "Счетный приказ" та його роль в обліку і контролі державних фінансів.

3. Яким чином здійснювався контроль у царській Росії в кінці XVII ст.?

4. Які фінансово-контролюючі органи були запроваджені Петром І?

5. Що таке колегіальна система управління фінансами?

6. Який орган почав виконувати функцію фінансового контролю в часи правління Катерини II?

7. Яка головна функція, на думку М.М. Сперанського, має покла­датись на державний контроль?

8. Які головні обов'язки покладались на Державну експедицію?

9. На які чинники, за М.М. Сперанським, повинен спиратись контроль?

10. Поясніть ефективність уведення правила єдиної краси за часів Олександра II.

11.Яка раціональна пропозиція В.О. Татаринова щодо контролю

актуальна й нині?

12. Чи виправдав себе метод ведення попереднього і фактичного

контролю?

13.Яка функція покладалась на контролюючі органи для наповнення

державної казни? 14. Що таке фактичний контроль у Росії на початку XX століття? 15.Яке завдання покладалось на державний контроль у відношенні

витрат?

16. Охарактеризуйте фінансовий контроль в Україні із середини 60-х років.

17. Які зміни за часів прийняття незалежності України відбулись у фінансовому контролі?

Список рекомендованої літератури

Основний

1. Андреев А.Г., Никольский Д.В. К истории становления государственного финансового контроля в России. -М., 1999.

2. Германчук П.К., Стефанюк 1.Б., Рубан Н.І., Александров В.Т., Назарчук О.І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. -К.: НВП "АВТ", 2004.

3. Грачева Е.Ю., Хорина Л.Я. Государственный финансовый контроль. - М.: Проспект, 2005.

4. Никольский Д.В. Государственный финансовый контроль в России и реформы В.А. Татаринова // Финансы. - 2003. - № 2. - С. 72-73.

5. Радионова В.М., Шлейников В.И. Финансовой контроль. - М: ИД-ФБК-ПРЕСС, 2002.

6. Радионова В.М., Шлейников В.И. Финансовый контроль. - М.: ИДФБК-ПРЕСС, 2002.

7. Степашин СВ., Столяров Н.С., Шохин CO., Жуков В.А. Государственный финансовый контроль. - СПб.: Питер, 2004.

Додатковий

1. Дещинський А.Є., Гаврилів І.О., Зінкевич Р.Д., Денисов Я.Я., Тарабан В.М., Шеломенцев-Терський СВ. Історія України та її державності. - К.: Бескид Біт, 2005.

2. История мировой экономики / Под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марко­вой. - М.: ЮНИТИ, 1991.

3. Соловьев СМ. Сол. -Т.13. -М.: Мысль, 1991.

4. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. Шевчука. - К.: Либідь, 1991.-44 с.