Термінологічний словник. Герменевтика (від грец. роз’яснюю) – напрям у філософії та гуманітарних науках, в якому розуміння тексту стає головною умовою розуміння соціального буття

Герменевтика (від грец. роз’яснюю) – напрям у філософії та гуманітарних науках, в якому розуміння тексту стає головною умовою розуміння соціального буття. У вузькому значенні – сукупність методів тлумачення тексту (в філософії, філології, богослов’ї тощо).

Дискурс (від лат. розмірковування) – логічно обґрунтоване судження; поняття, популярне в постструктуралізмі та комунікативній філософії.

Антистієнтизм – філософсько-світоглядна концепція, прихильники якої піддають різкій критиці науку й техніку, які, на їх погляд, не можуть забезпечити суспільно-економічний прогрес.

Екзистенціалізм (від лат. існування) – ірраціональний напрям, одна з філософських течій ХХ-ХХІ ст. Своїм предметом вважає вивчення людського існування в єдності несвідомих, чуттєво-емоційних і раціональних проявів, співвідношенні зі свободою та смертю.

Екзистенція – головна категорія екзистенціоналізму, яка означає внутрішнє буття людини (ірраціональне “Я”), унаслідок чого людина стає одиничною й неповторною особистістю.

Монізм (від грец. один) – філософське вчення, яке дає змогу сприймати всю багатогранність явищ світу через призму єдиної основи всього існуючого (субстанції).

Неотомізм – офіційна філософія католицької церкви, сучасний етап розвитку томізму.

Парадигма (від грец. приклад, зразок) – висхідна концептуальна модель (схема) формулювання й вирішення наукових проблем, які домінують у науковому співтоваристві впродовж тривалого часу.

Персоналізм (від лат. особа) – філософська позиція, згідно з якою особистість має божественне походження: у вузькому значенні слова – напрям релігійно-соціальної філософії, заснований французьким філософом Муньє.

Плюралізм (від лат. множинний) – філософська позиція, згідно з якою визнається існування багатьох, незалежних одна від одної, першопричин буття (істин).

Постмодерн – у широкому значенні слова – низка концепцій західних філософів другої половини XX ст., головною ідеєю яких є критика розуму, його можливостей.

Прагматизм (від грец. спроба, дія) – філософське вчення, яке визначає цілеспрямовану діяльність або дію як головну властивість сутності людини, а корисність як критерій істини.

Філософська антропологія – філософське вчення 1) про природу й сутність людини, 2) течія в західноєвропейській філософії XX ст. (заснована М. Шиллером і Г. Плеснером).

Сцієнтизм (від лат. наука) – філософсько-світоглядна концепція, яка аналізує науку як найвищий рівень розвитку людського розуму.

Феноменологія (від грец. те, що з’являється, вчення) – термін сучасної філософії, у широкому розумінні – учення про феномени свідомості, у вузькому – опис актів свідомості у їх відношенні до об’єктів (Е. Гуссерль).

Філософія життя– філософська течія кінця XIX – початку XX ст., в основі якої є ідея інтуїтивного відчуття органічної єдності “життя” (заснована А. Шопенгауером та Ф. Ніцше).