Піротехнічне мистецтво як засіб оформлення масових заходів ХVІІ-ХІХ ст. ст..

Створення вогню і управління ним як мистецтво існує з давніх часів. Започатковане в Китаї багато тисяч років тому, на Русі воно з'являється в XV ст., а елементом урочистостей стає ближче до XVII ст.. Саме тоді, за царювання батька Петра I Олексія Михайловича в місті Устюзі в 1674 році для розваги голландського купця було пущено кілька ракет і "вертушок". Але особливий розвиток потішні вогні отримали за Петра I.

Для популяризації своїх реформ Петро І влаштовував масштабні публічні видовища – вуличні маскаради, урочисті процесії (обов'язково передбачалося зведення тріумфальних воріт), ілюмінації, пародійні обряди й т.п. Пригадаємо святкування Ніштадтського миру[1] в Петербурзі й Москві (кінець 1721-го - початок 1722 року): "Вересня 10-го відкрився народний маскарад, де особливо здавався забавним народу Бахус, оточений танцюючими сатирами, півнями, журавлями й ведмедями. Вересня 17-го розважали народ цькуванням лева з ведмедем; 28-го були гуляння в Літньому саду. Народу оголошені були милості – прощені злочинці, скасовано недоїмки й штрафи. Смажені бики, купи калачів і фонтани пива й вина були виставлені на площі для народного бенкету". Свята в січні 1722 року тривали в Москві, там "народ особливо дивувався флоту, що їздив московськими вулицями: поперед поїзда їхала золочена галера, де сиділи імператор, генерали, міністри, посли; золоченими веслами гребли багато одягнені веслярі. Потім випливав фрегат із щоглами й пушками; матроси виконували команди, пушки палили салюти. День увінчався чудовим феєрверком і катанням на санях".

Петро І не тільки любив спостерігати феєрверки й часто "брав у них безпосередню участь, не жалуючи на їхній влаштування грошей", оскільки усвідомлював, що "вогняні дійства", як їх тоді називали, мали грандіозний видовищний ефект і доступні були найширшому колу глядачів. У той самий день, коли Петра І урочисто проголосили імператором всеросійським, у небі Петербурга зайнявся "храм Януса, освітлений 20000-ми різнобарвних вогнів. Два вогненних воїни наблизилися до храму, зачинили двері його й подали один одному руки. Грім тисяч гармат пролунав у цю хвилину; кілька тисяч ракет злетіло в повітря, і від цього такий вогонь зчинився, що здавалося, Нева зайнялася. На щиті з'явилося зображення правди з написом "Завжди переможе!" На іншому щиті було видно корабель, що заходив у пристань і слова "Кінець ділу вінець"" .

Досвід феєрверкового театру згодом використовувався для створення сценічних ефектів у театральних постановках і балаганних феєріях.

У Архіві давніх актів зберігається опис великого феєрверку,
влаштованого в Москві 1 січня 1710 з нагоди Полтавської битви:
"Гора каменная, изъявляющая Шведское государство, Леф, выходящий из оной горы, являл армею шведскую, столб с короною, являющей Государство Российское, к которому лев приблизился, потом явился орел для защищения оного столба, изъявляющей армею российскую, и оного льва перуном (или огненными стрелами) расшиб с великим громом".

Після Петра І царська родина продовжувала розвивати традицію грандіозних феєрверків, залучаючи до їх створення вчених і витрачаючи на їх організацію шалені кошти. За царювання Єлизавети Петрівни (1741-1761) до створення феєрверків був залучений М.В.Ломоносов. Катерина II, як і її попередниця Єлизавета Петрівна, дуже любила розваги, і зокрема феєрверки, які за її царювання (1762-1796) влаштовувалися досить часто. Феєрверки влаштовувалися не тільки в столицях. Їх спостерігали жителі Казані, Полтаві, Києва та інших губернських міст.

У ХІХ ст. з’являється література про принципи організації піротехнічних ефектів і про естетичну доцільність їх застосування у громадських заходах. "Очікування феєрверку спонукає цікавість; удавана небезпека від ракет, що злітають, бомб, шипіння, тріск, стрілянина – все це хвилює глядача і додає інтерес видовищу». Так, знаменитий російський винахідник Іван Кулібін винайшов так званий «оптический бездымный несгораемый фейерверк" і був автором робіт "О ракетах верховых", "О двойном фонтанном колесе", "О зеленом огне" та інших.

Згадування про київські феєрверки – потішні вогні – знаходимо в записах за 1684-1685 р. Ефектні вогненні видовища з нічними ілюмінаціями та феєрверками любили улаштовувати в Царському саду (між Маріїнським і Хрещатим парками) київські генерал-губернатори.

1870-і роки увійшли в історію київського побуту як епоха фантастично розкішних нічних гулянь з ілюмінацією по обидва береги Дніпра, у нагорних парках, з хорами й оркестрами, що пливли на пароплавах через вогняні гроти на ріці. Це була запізніла спроба відродити імперські пропагандистські масові розваги XVІІІ ст..

У цей час популярними стають потішні вогні на воді – феєрверки, що запускали з причалу або з човна, що знаходився неподалік від берега. При цьому поверхня води використовувалася як дзеркало, що відображає і ніби "тиражує" ефект феєрверка, який від цього стає пишнішим і видовишнішим.

Феєрверки мали місце також й у побуті приватних осіб, особливо на іменинах.

Ілюмінація стала неодмінною складовою святкового світлового оздоблення нічного Києва. Із цією метою використовували свічі, виставлені на вікнах, запалені сальні плошки на брівці тротуару та на карнизах воріт, смоляні бочки, що підпалювали на площах, горах і берегах Дніпра, прозорі картини у вітринах магазинів, підсвічені вензелі й символічні зображення на транспарантах. У дні великих торжеств нічний Київ ніби піднімався над побутом повсякденного життя й досягав належної йому величі. У таємничій нічній далечині виникали світлі абриси веж дзвіниць, мерехтливі лінії вулиць розцвічувалися вогненними фонтанами феєрверків, що запускали в приватних садибах.

Наприкінці XVІІІ – початку XІХ ст. київські ілюмінації за пишністю явно поступалися піротехнічним фантазіям Москви й Петербурга, але кияни при цьому домагалися потрібного ефекту, проявляючи винахідливість і художній смак. Наприклад, 14 жовтня 1809 року було освячено тільки що зведений будинок присутствених місць на Плац-парадній площі, напроти Царського палацу, а ввечері, коли почалося святкове гуляння з цієї нагоди, у кожнім вікні двоповерхового будинку поставили по дві свічі. Як відзначав у своєму щоденнику митрополит Серапіон, ілюмінація виглядала дуже ефектно, тому що при цьому в нічній темряві "чітко позначився план усього будинку".

Лаврська дзвіниця використалася в композиціях нічних ілюмінацій Києва для створення образа величезної світлої піраміди, що велично здіймалася над Дніпром і горами Печерська. Так 28 червня 1814 року з нагоди маніфесту про укладання миру із Францією, пише митрополит, були ілюміновані Софійська й Лаврська дзвіниці. На першій "на превелике задоволення громадян" було запалено – 100, а на другий – 200 плошок. На вшановуваннях коронованих осіб кількість освітлювальних плошок обчислювалося тисячами. Нажаль, від них ішов нестерпний жар, а сало, що горіло в них, поширювало, як писав А. Бенуа про петербурзькі ілюмінації 1870 р., "досить важкий дух".

Він же зазначав, що "це світло від пляшечок було не нинішнє різке, нерухоме, мертве світло електрики, а все воно мерехтіло і дихало, димчастий же чад, який йшов від сала, що горіло, утворював різновид сяйва навколо палаючих пристроїв. Скляні кришталики були різних кольорів, і строкате їхнє блискотіння надавало особливу казковість садовим перспективам. Я б сказав, що навіть сморідний дух, що йшов від тодішніх ілюмінацій був якимсь необхідним елементом святковості – такий же необхідний і бажаний, як солодкуватий аромат бенгальських вогнів, гул юрби, рівний тупіт коней".

Під час перебування в Києві у вересні 1816 р. царя Олександра І, пише М. Закревський, на тій горі, де тепер стоїть Олександрійський костьол, "була ілюмінація у вигляді тріумфальних воріт, які, у [...] віддаленні здавалося, складалися з мерехтливих зірок".

В особливо урочистих випадках цим чудовим святковим чадом дихали й кияни в палаці на Липках або в ратуші на Подолі, де встановлювалися "прозорі картини" з алегоричними й геральдичними сюжетами. Вони писалися прозорими фарбами на тонкому промасленому полотні й висвітлювалися позаду сальними плошками. Ці ілюміновані транспаранти мали за старих часів значні розміри, досягаючи в довжину до 30, а у висоту – до 12 метрів.

Під час банкета, даного київським дворянством на честь княгині Васильчикової у курзалі (курортний зал) Закладу штучних мінеральних вод у Царському саду[2] була влаштована вогненна потіха – великий феєрверк із різнокольоровими вогнями, у центрі якого стояла альтанка-ротонда, що блищала вогнем волошкового кольору, – як би "у риму" із прізвищем винуватниці торжества.

Варто зазначити, що з 1860 р. у вогненних потіхах стали широко застосовуватися й бенгальські вогні. Як відзначається у звіті газеті "Киянин" про ілюмінації на честь приїзду Олександра ІІ влітку 1869 року, Хрещатик і спуски до нього з Липок і зі Старого міста були "блискуче ілюміновані плошками, ліхтариками, вензелями й транспарантами. Час від часу в різних місцях запалювали бенгальські вогні, що особливо приваблювали публіку".

Від Петра І російські царі використовували феєрверки та ілюмінації в метою прославляння монархії. За царювання Олександра ІІ (1855-1881) нічні піротехнічні розваги перетворилися в грандіозні політичні демонстрації. Київ з його гористим ландшафтом якнайкраще підходив для влаштування тут цих святкових нічних фантасмагорій. В 1870 р. був відновлений царський палац на Липках, і царська родина стала досить часто зупинятися в Києві дорогою на літній відпочинок до Криму або назад відтіля. В один з таких приїздів і було влаштовано грандіозне нічне піротехнічне дійство, покликане, на думку його влаштовувачів, продемонструвати єдність монархії з народом.

Пишна пропагандистська вистава відбулася 23 серпня 1873 року й почалося з урочистого виїзду самого царя. «Его величество, – писала газета «Ки­евлянин», – с великою княжною, великими князьями и со свитою в экипажах изволил почтить этот праздник своим присутствием и, выехав из дворцового сада в прилегающий городской сад, про­ехал посреди восторженного народа кругом всего сада [...] Затем его величест­во возвратился в беседку у дворцового сада, расположенную над Днепром, ку­да изволила вскоре прибыть и госуда­рыня императрица. Вслед за тем начал­ся фейерверк [...] Погода была великолепная: тихая южная ночь как будто на­рочно содействовала киевлянам в сердеч­ном их желании угодить государю».

Надалі в описі вражає розмах урочистостей, у яких брали участь тисячі киян, хори, оркестри, що пливли на пароплавах. Декорацією величного спектаклю слугували пишно ілюміновані нічні гори й величезна долина Дніпра, охоплена із двох сторін вогнями. Нічого подібного Києву ніколи бачити не доводилося: «Несметные толпы народа собрались в городском саду и по всему берегу Дне­пра для присутствия на фейерверке. Не­умолчные восторженные крики при виде государя на балконе. Пароходы, бле­стяще освещенные, с музыкою и песенниками проходили по реке. Весь противоположный берег освещался смоляными бочками. Весь Подол и суда по реке, ярко иллюминированные, равно как и памятник св. Владимира и высоты, смежные с садом, представляли действительно великолепную картину, кото­рую может создать только живописная прелесть древнего Киева. Государь им­ператор неоднократно изъявлял свое удовольствие тем зрелищем, которое ему представлялось, и теми чувствами, кото­рыми встречало его население».

Не менше враження справила ця нічна фантасмагорія на самих киян. Важко було представити кращу рекламу існуючого порядку, пишноті двору й чіткій роботі механізмів влади, здатній зрежисерувати і здійснити подібну виставу. На таку ефектну й, у буквальному розумінні, блискучу пропаганду уряд грошей не шкодував.

Улітку 1878 р., під час Російсько-турецької війни, знаменита київська генерал-губернаторша Ольга Іванівна Черткова влаштувала в день іменин цариці велику прогулянку на п'ятьох пароплавах по Дніпру. Захід вважався благодійним, але істиною його метою було, звичайно ж, підтримка в киянах лояльних почуттів і патріотичних настроїв у важкий для монархії час. Черткова використала вже випробуваний в 1873 р. засіб – ілюмінацію долини Дніпра й прибережних схилів. Чотири пароплави були до краю наповнені публікою, що заплатила за квитки непомірно високі ціни (багато бажаючих залишилися на березі). П'ятий пароплав виділили в безкоштовне користування учнівський молоді. В 7.30 вечора, писала газета "Киянин", "всі п'ять пароплавів на близькій відстані один від одного при двох хорах музики відплили нагору до Черторою, а потім направилися до передмістя Києва – Китаєва. Дорогою назад, уже присмерком, за сигналом з пароплава, на якому знаходився директор Товариства пароплавства, запалена була в деяких місцях ілюмінація.

Потім за іншим сигналом, коли пароплави підходили до Видубицького монастиря, запалений був чудовий феєрверк і розкішно ілюмінувалися різнобарвними вогнями мальовничі київські гори, увінчані церквами. У той же час на протилежній стороні ріки горіли по всьому березі смоляні бочки, а біля майстерні Товариства пароплавства (на Трухановім острові) даленів вензель государині імператриці. Ланцюговий міст й обидва береги Дніпра переповнені були масами народу з міста й сусідніх сіл. Дано було ще два сигнали – і ряд блискучих феєрверків і бенгальських вогнів до самої пароплавної пристані засвітив всі гори, що чарівно відображалися в Дніпрі. Чудесна картина, притаманна тільки мальовничій київській місцевості.

Коли пароплави під'їхали до берега, вся пристань, ілюмінована директором Товариства пароплавства, а також і всі київські гори й пагорби були всіяні десятками тисяч народу. Катання, що закінчилось о 10 годині вечора, [...] зробило рідкісну приємність всьому київському населенню".

Пізніше для святкової ілюмінації використовували газові ріжки. Вони розміщалися на фасадах казенних і міських будинків, створюючи складні яскраві прикраси у вигляді царських вензелів. (Погруддя царів у вікнах і на балконах житлових будинків як і раніше підсвічували плошками й лампами). На тротуарах з газових ліхтарів згвинчувалося звичайне скло й замість нього ставилися фігурні ріжки у вигляді зірок. В 1888 р. учений садівник А. Осіпов запропонував освітити хрест монумента св. Володимира електричними вогнями. "Видний за десятки верст пам'ятник св. Володимира, – писав він, – при сильному освітленні представляв би дивовижну картину – саме освітлення хреста вогнями [...] і розсіювання ним світла у просторі служило б символом поширення світла вчення Христа з міста Києва". Ця ідея здійснилася завдяки пожертвуванню спікера думи Могилевцева. Палаючий над містом хрест було видно за багато верст при під'їзді до міста річкою або залізницею, що справляло незабутнє враження.

[1]Ніштадтський мир – підписаний 30 серпня (10 вересня) 1721 у місті Ніштадт, Фінляндія мирний договір між Російським царством і Швецією, який завершив Північну війну 1700-1721 років.

[2] Царський сад (Міський сад, з 1919 – Першотравневий парк) – парк у Києві, розташований між Маріїнським та Хрещатим парками. Площа 11,7 га. Закладений у 1743 році за проектом архітектора Растреллі на основі Регулярного саду, заснованого Петром І.