Об’єктивні засади підприємництва

Натуральне виробництво — це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені. продукту, який, як правило, не виходив за їх межі.

Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших, як увиробництві, так і у споживанні. Рівень споживання суб'єктів господарювання залежав тільки від рівня виробництва.

Елементи ринкової економіки включають ринковий механізм, методи державного регулювання, дієвий механізм соціального захисту, рівень та ступень громадської свідомості (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні елементи ринкової економіки.

Натуральне виробництво має такі основні риси.

1.Універсальність праці. Діяльність суб'єкта господарюван­ня при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їхніми групами.

2.Замкненість виробництва. Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сиро­вини до виготовлення готової продукції та її споживання.

3.Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Прямі натуральні зв'язки ведуть до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні зв'язки виражають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання.

Товарне виробництво — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.

Іншою передумовою формування товарного виробництва є економічна відокремленість виробників, яка полягає у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обмінювати можна лише те, що належить виробникові, тобто є його власністю.

Розглядаючи підприємницьке середовище, слід підкреслити, що системний підхід розглядає підприємство як відкриту систему, що складається з кількох взаємопов’язаних елементів, Таким чином, підприємство своє існування і розвиток базує на взаємодії з зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище (довкілля чи навколишнє оточення) в широкому розумінні є сукупністю господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх відносно підприємства умов і чинників, що діють у глобальному оточенні. Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на мікро - та макросередовище.

Мікросередовище - це середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти - споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і контрагенти. Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності справляють прямий і зворотний вплив на всі взаємопов’язані з ним елементи середовища і на середовище в цілому.

Макросередовищеохоплює матеріально-технічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано. Серед найважливіших компонентів макросередовища виділяють природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне довкілля.

Фактори мікро- і макросередовища відносно будь-якого підприємства відіграють неоднакову роль і можуть, залежно від обставин, впливати на його діяльність позитивно, негативно або залишитись нейтральними. Комбінаційний склад факторів, їх варіації, пріоритети й вагомість залежать від цілей підприємства, видів його діяльності, організаційно-виробничої структури, складності виробничо-господарських і комерційних зв’язків, а також від конкретних ситуацій, в яких може опинитися підприємство.

Аналіз зовнішнього середовища й кількісна оцінка його впливу на підприємство здійснюється за такою схемою:

1) на основі якісних оцінок зовнішнього середовища виявляються пріоритетні для підприємства компоненти середовища та фактори, що діють у ньому ;

2) проводиться виваження кожного із активно діючих факторів середовища, тобто вимірюється його значення для підприємства. Це здійснюється в діапазоні прийнятих максимальних і мінімальних значень факторів ;

3) обчислюється кількісна характеристика впливу кожного фактора на підприємство у діапазоні прийнятої шкали балів ;

4) на основі одержаної інформації здійснюється комплексна оцінка сильних і слабких сторін підприємства, виявляються його потенційні можливості, внутрішні недоліки й зовнішні проблеми.

Основні засади ринку (рис. 1.2) включають повну економічну самостійність суб’єктів, вільні ціни, економічну конкуренцію, тісний зв’язок зі світовим ринком, сталу фінансово – грошову систему, розвинену ринкову інфраструктуру.

ЗАСАДИ РИНКУ

Рис. 1.2. Основні засади ринку.

Суб'єкти ринку — це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших — як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.

Об'єкти ринку — це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча.

Регулююча функція ринку полягає у регулюванні виробництва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного виробництва. Ринок сам диктує, що і скільки виробляти.

Контролююча функція ринку визначає суспільну значущість виробленого продукту та витраченої на його виготовлення праці.

Розподільча функція ринку забезпечує збалансованість економіки, диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців та переможених.

Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих остаточних результатів, спонукає зростання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Тобто ринок повертає економіку обличчям до потреб людей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими у задоволенні цих потреб.

Інтегруюча функція ринку об'єднує економіку в одне шле, розкриваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.