Банкрутство і санація суб'єктів підприємництва.

В умовах нестабільної економіки, грошового дефіциту, несталості цінової політики, законодавства, що змінюється досить часто, багато підприємств стають неплатоспроможними і не можуть себе захистити. Часто такі суб'єкти господарювання стають банкрутами.

Закон України „Про банкрутство" визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України „Про банкрутство").

Механізм банкрутства в Україні досить складний переважно через недосконалість правового регулювання процедури банкрутства, її довготривалість, відсутність належного забезпечення функціонування механізму майна підприємств-боржників та поглиблення платіжної кризи в країні.

Проблематикою банкрутства підприємств займається Агентство із запобігання банкрутству підприємств та організацій. Після внесення підприємства до реєстру неплатоспроможних підприємств агентство уповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо погашення боргів.

За чинним в Україні законодавством підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової адміністрації або державної контрольно-ревізійної служби.

Кредитор може звернутися із заявою до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємництва у разі, коли останній неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.

Кредитори у місячний строк від дня публікації в офіційному виданні України оголошення про порушення справи про банкрутство, подають до арбітражного суду письмові заяви й документи, які підтверджують майнові вимоги до боржника. Суд після розгляду вимог визнає їх або відхиляє.

Банкрутство підприємця відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

♦ джерела виникнення;

♦ вид кризового процесу;

♦ стадія розвитку кризи.

Аналіз вказаних ознак дозволяє вчасно і правильно визначити фінансову неспроможність підприємства та підібрати ефективні санаційні заходи.

Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники.

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бутті:

♦ спад ділової активності в економіці країни;

♦ зменшення купівельної спроможності населення;

♦ постійне підвищення рівня інфляції;

♦ нестабільність господарського та податкового законодавства;

♦ нестабільність фінансового та валютного ринків;

♦ посилення конкуренції в галузі;

♦ кризові процеси в окремих галузях;

♦ сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

♦ дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади:

♦ політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

♦ конфлікти між засновниками підприємства.

Вплив зовнішніх факторів на фінансовий стан підприємства має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо фінансові менеджери помилково або несвоєчасно реагують на них. Для своєчасного реагування підприємство повинне мати систему раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи відносять:

♦ недосконалість системи менеджменту;

♦ недосконалість організаційних структур;

♦ низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

♦ недостатня потужність фірм-постачальників;

♦ неефективна система маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;

♦ прорахунки в інвестиційній політиці;

♦ відсутність інновацій:

♦ недостатнє фінансування;

♦ незадовільна робота служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

♦ втрата цільових споживачів;

♦ втрата кількості замовлень та контрактів;

♦ порушення ритмічності виробництва і недостатнє використання виробничих потужностей;

♦ підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

♦ збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

♦ збільшення плинності кадрів;

♦ зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть зустрічатися такі види криз:

♦ стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує
довгострокових факторів росту;

♦ прибутковості - збитки „з'їдають" власний капітал, що призводить до
незадовільної структури балансу;

♦ ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує загроза її
виникнення.

Етапи проведення справи про банкрутство:

♦ подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника
(кредитори, у тому числі органи податкової служби, КРУ, працівники
підприємства, об'єднана заява кредиторів, боржник);

♦ ухвала про початок справи про банкрутство (призначення
розпорядника майна, призначення дати проведення підготовчого засідання
суду, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів).

♦ Підготовче засідання суду: (оцінка позову боржника, призначення
проведення експертизи фінансового стану боржника, зобов'язання боржника
подати до офіційних друкованих органів оголошення про порушення справи
про банкрутство, призначення дати складання розпорядником майна реєстр)
вимог кредиторів, дати попереднього засідання суду, дати скликання перших
загальних зборів кредиторів, дати засідання суду, па якому буде винесено
рішення про санацію боржника або про визнання його банкрутом.

На попередньому засіданні суд розглядає реєстр вимог кредиторів та вимог, щодо яких були заперечення боржника і які не були враховані в реєстрі, визначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником манна до реєстру вимог кредиторів та затверджується реєстр і призначається дата проведення зборів кредиторів.

На зборах кредиторів утворюється відповідний комітет і приймається звернення до суду з клопотанням про відкриття процедури санації, укладення мирових угод, визнання боржника банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.

На підсумковому засіданні суду приймається ухвала про проведення санації боржника і призначається керуючій! санації ю. ухвала про укладання мирної угоди або приймається ухвала про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.

Процедура банкрутства вимагає вирішення не тільки економічних, але й соціальних питань, тому законодавством передбачається процедура оздоровлення підприємств - санація.

Санація - це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована па оздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та захисту виробничої і організаційної структур суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, згідно з цією процедурою, громадяни і фізичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, протягом місяця з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство мають подати до арбітражного суду заяву з письмовим зобов'язанням про переведення до них боргу, а також запропонувати умови санації боржника.

Умовами санації можуть бути: збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій, випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; зменшення процентів за облігаціями, випущених підприємством, та відстрочення їх погашення; перетворення короткострокової заборгованості на довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його основі нового; зміна форми власності підприємства, злиття, створення дочірніх підприємств; зміна стратегії діяльності підприємства, ринків збуту, постачання сировини тощо.

На період від порушення справи про банкрутство до прийняття рішення за нею арбітражний суд накладає повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, а якщо банкрутом є державне підприємство — на Фонд державного майна або на іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів. Розпорядник майна несе відповідальність за належне здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії або призначення санаторів.

Після закінчення місячного строку з дня опублікування оголошення про банкрутство арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації. Чинне законодавство вирізняє поняття „досудова санація". Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти майном боржника, з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб.

Для проведення досудової санації розробляється план, який має містити:

реквізити підприємства;

відомості про фінансово-господарське становище;

заходи щодо відновлення платоспроможності та строки їх здійснення;

розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

визначення джерел фінансування заходів;

умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу на інвестора тощо);

очікувані наслідки виконання плану досудової санації. До документів, необхідних для проведення досудової санації, належать:

баланс (форма 1), звіт про фінансові результати (форма 2), інші матеріали бухгалтерської/звітності підприємства не менше ніж за три останніх роки і на кінець кварталу, що передував поданню на погодження;

план санації з обґрунтуванням основних пропозицій інвестора (кредитора) та реальних джерел інвестування щодо проведення досудової санації;

проекти договору (договорів), яким визначатимуться умови участі інвестора або кредитора, зокрема, з питань набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренди майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора.

Згідно із Законом України „Про банкрутство" рішення щодо проведення санації може прийматися за ініціативою:

1) суб'єкта господарювання, який перебуває у кризовому стані;

2) фінансово-кредитної організації. Зокрема згідно із Законом України „Про банки і банківську діяльність" заклади банку мають право відносно неплатоспроможного клієнта застосовувати комплекс реабілітаційних заходів;

3)заставотримача цілісного майновою комплексу підприємства (у випадках невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства);

4) агентства з питань попередження банкрутства підприємства й організації, якщо мова йде про державні підприємства;

5) Національного банку України, якщо мова йде про фінансове оздоровлення комерційного банку.

Рішення про приведення санації підприємства чи його ліквідації приймається на основі підсумків санаційного,аудиту. Основна мета санаційного аудита полягає в проведенні санаційної здатності підприємства, тобто визначенні глибини фінансової кризи і виявлення можливостей її ліквідації.

Санаційна здатність - це сукупність фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, які визначають його здатність для успішного проведення фінансової санації. До загальних умов санаційної здатності відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виторгу від реалізації, зменшення собівартості продукції і на цьому грунті досягнення хорошої рентабельності фінансово-господарської діяльності;

6) реальної можливості досягнення задовільної структури балансу;
в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності.
Загальні передумови та критерії санаційної здатності підприємства

відображено нарис. 8.2.1. Санаційно здатним підприємство буде в тому випадку, якщо продисконтована очікувана майбутня вартість активів (за умови успішної санації) буде більша за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємопов'язаних заходів, спрямована на вихід підприємства з кризи, із виходом на проект санації.

У програмі санації пропонуються такі головні заходи:

- реструктуризація підприємства;

-перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка, розстрочка або погашення частини боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу боржника шляхом переведення на нього боргу та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- продаж майна боржника як цінного майнового комплексу;

- удосконалення організації праці;

- інші спроби відновлення платоспроможності боржника.

План санації має бути розроблений не пізніше трьох місяців із дня прийняття господарським судом рішення про проведення процедури санації.

Вживши заходів щодо санації банкрутства, арбітражний суд за відсутності санаторів призначає ліквідаторів із числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, Фонду державного майна (у разі визнання банкрутом державного підприємства або організації). У свою чергу ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію (до її складу обов'язково має входити розпорядник майна боржника), яка з метою погашення боргу вирішує питання про продаж майна підприємства-банкрута.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовуються передусім на відшкодування витрат, пов'язаних із веденням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, а також функціонуванням розпорядника майна і задоволенням вимог кредиторів, забезпечених заставою.

Насамперед виконуються зобов'язання перед співробітниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат за акціями трудового колективу). Потім задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, а також вимоги органів державного страхування і соціального забезпечення. Після цього задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечених заставою. Наступним кроком є задоволення вимог щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплат за акціями членів трудового колективу. І насамкінець гасяться всі інші боргові вимоги.

Зазначимо, що вимоги кожної наступної за порядком черговості задовольняються лише після повного погашення вимог попередньої. Крім того, в разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черговості, претензії задовольняються пропорційно сумі, іцо належить кожному кредиторові. За загальним правилом вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і від­повідно вважаються погашеними. Вважаються погашеними також вимоги, не задоволені внаслідок недостатності майна.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. Окрім цього формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються при його розробці. В табл. 8.2.1. наведена структура плану.

Таблиця 8.2.1 Структурно - логічна схема плану

За формальними ознаками санація може здійснюватися без залучення нового капіталу на підприємство та із залученням нового капіталу.

Санація без залученням нового капіталу може здійснюватися у таких формах:

♦ зменшення номінального капіталу підприємства:

♦ конверсія у власний борг

♦ конверсія у власність:

♦ пролонгація строків сплати заборгованості:

♦ добровільне зменшення заборгованості:

♦ самофінансування.

Із залученням нового капіталу санація може мати такі форми:

♦ альтернативна санація:

♦ зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчата санація);

♦ безповоротна фінансова допомога власників;

♦ безповоротна фінансова допомога персоналу;

♦ емісія облігацій конверсійного займу;

♦ залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників! та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють також окремий вид санації - з допомогою державної підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на компенсаційній і безкомпенсаційній основах. Крім того держава може вдаватися до непрямих методів сприяння санації (податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності.

Основна мета банкрутства - не ліквідація підприємств, а задоволення вимог кредиторів шляхом визнання боржника банкрутом. Тобто банкрутство є не самоціллю, а лише засобом для позбавлення боргів. Однак, як свідчить світова практика, у справах з банкрутства підприємств вимоги кредиторів задо­вольняються лише на ЗО %. Тому потрібно спрямовувати зусилля і кредиторів, і керівників підприємств-боржників на вихід з кризового стану до подання заяви до суду. Це означає, що необхідно готувати бізнес-плани; можливо, частково прощати або відстрочувати борги, щоб з часом наблизитися до пов­ного задоволення вимог кредиторів.

Процедура банкрутства не завжди є доцільною, її небажано застосовувати до підприємств, стратегічно важливих для держави, або підприємств із цілком пристойним сучасним обладнанням. У таких випадках набагато краще буде, продавши частину майна, устаткування, погасити борги, а частину коштів, що залишилися, спрямувати на реструктуризацію, перепрофілювання виробництва. Такий шлях щороку використовується у сві­товій практиці, особливо у країнам з перехідною економікою.

Питання 9.2. Ліквідація і реорганізація підприємницької діяльності

Конкуренція та ринкове змагання приводять одні підприємни­цькі структури до розквіту, інші — до занепаду. Падіння та стагнація — один з етапів розвитку підприємства. Приблизно вісім з десяти новостворених підприємств у перші п’ять років існування зазнають банкрутства і краху.

Ліквідацію суб’єкта підприємництва потрібно здійснювати планомірно з тим, щоб урахувати економічні інтереси заснов­ників, кредиторів і працівників.

Ліквідацію підприємства не можна пускати на самоплив!

Підприємство саме вирішує свої проблеми, враховуючи питання ліквідації. Припинення діяльності — болючий і малоприємний процес, але якщо провести його економічно обґрунтовано, то втрати й негативні наслідки будуть менші.

Припинення підприємницької діяльності може відбуватися реор­ганізацією або ліквідацією підприємства

Підприємство реорганізовується у разі:

► злиття підприємства з іншим з утворенням нового;

► приєднання одного підприємства до іншого;

► поділу підприємства на кілька;

► виділення нового підприємства зі складу іншого;

► перетворення одного підприємства на інше.

Найчастіше реорганізація відбувається виділенням з великих підприємницьких структур дрібніших.

Часті випадки злиття або приєднання фінансово слабких підприємств до більш потужних.

При реорганізації підприємства його права та зобов’язання (обов’язки) переходять до правонаступника.

Правонаступництво — це перехід від одного суб’єкта до іншого безпосередніх та опосередкованих прав і зобов’язань відповідно до закону та угоди сторін.

Ліквідація підприємства відбувається:

► за ініціативою засновників (власників, співвласників);

► за рішенням суду або арбітражного суду;

► після досягнення мети, поставленої перед його створенням;

► після закінчення терміну, на який створювалося підприємство;

► за рішенням вищого органу управління господарського това­риства;

► за рішенням інших уповноважених законом органів управлін­ня у разі грубого і систематичного порушення вимог закону та уста­новчих документів (лише щодо окремих видів діяльності).

Крім ліквідації за рішенням суду всі інші варіанти вважаються добровільною ліквідацією.

Частою підставою ліквідації підприємства в судовому порядку є вимога банківських установ щодо визнання його банкрутом.

Банкрутство. Процедура банкрутства є одним із способів реалі­зації ринкового принципу припинення існування (ліквідації) не­ефективних суб’єктів підприємництва.

Банкрутство — встановлена законом процедура примусового задоволення претензій кредиторів, які не можуть бути задово­лені юридичною особою у встановлені законом терміни з огляду на брак грошових засобів та ліквідних активів.

Процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств має певні строкові обмеження. Вона може бути порушена лише після 1 січня 2004 р. Така процедура не є надзвичайною економічною по­дією. Це звичайний спосіб елімінації з економічного життя неефек­тивних підприємств.

Процедура банкрутства може розпочатися лише за рішенням ар­бітражного суду на основі письмової заяви самого підприємства, кредиторів, уповноважених органів державного управління (як правило,ДПА, КРУ, органи пенсійного фонду, фонду соціального страхування), прокуратури в інтересах одного з кредиторів (у тому числі держави). Провадження у справі про банкрутство не може здійснювати орган управління підприємства.

Процедура банкрутства складається з таких кроків:

A. Подання зацікавленою особою заяви в арбітражний суд.

Б. Прийняття арбітражним судом ухвали про порушення справи щодо банкрутства.

B. Попереднє засідання арбітражного суду у справі про банкрут­ство.

Г. Виявлення кредиторів та можливих санаторів.

Д. Скликання зборів та створення комітету кредиторів.

Є. Прийняття арбітражним судом рішення про визнання підпри­ємства банкрутом.

Ж. Створення ліквідаційної комісії і передача їй управління під­приємством.

З. Розгляд і затвердження ліквідаційного балансу, ліквідація підприємства.

Розглянемо окремі кроки процедури банкрутства.

Б. Ухвала про порушення справи приймається упродовж п’яти робочих днів з дня надходження письмової заяви. Копія рішення надсилається ініціатору банкрутства, підприємству, відомим креди­торам, відповідній банківській установі.

В. Попереднє засідання проводиться упродовж місяця з дня по­рушення справи про банкрутство. На цьому засіданні арбітражний суд заслуховує пояснення і клопотання сторін, розглядає подані до­кументи та висновки аудитора. За рішеннями засідання підтвер­джується або спростовується рішення про початок процедури банк­рутства. У разі підтвердження банкрутства приймається рішення про публікацію офіційних повідомлень (обов’язково — у газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр») та надання повноважень ін­шим особам щодо управління та контролю за майном підприємства— боржника.

Д. Через місяць з дня публікації офіційного повідомлення про початок процедури банкрутства складається список кредиторів, які висунули письмові претензії до боржника. Скликаються збори кре­диторів, формується повноважний комітет представників, кредито­ри знайомляться з пропозиціями санаторів щодо оздоровлення фінансового стану підприємства-боржника.У разі оголошення потенційних санаторів визначається їх список та запропоновані умови оздоровлення фінансовою ста­ну підприємства-боржника. Якщо умови санації задовольня­ють кредиторів, то процедура банкрутства припиняється, якщо ні — продовжується. І

Є. Арбітражний суд оголошує боржника банкрутом. З цього мо­менту не виголошені претензії кредиторів не приймаються, нараху­вання пені та штрафних санкцій за простроченими платежами припиняється. Визначаються ліквідатори та ліквідаційна комісія з числа їхніх представників. Ліквідаційна комісія бере на себе управ­ління майном підприємства та приймає заходи щодо забезпечення його схоронності. З майна підприємства вилучаються об’єкти та ре­сурси, що є предметом юридично підтвердженої застави (крім заста­ви оголошеним кредиторам) .

Дотримання процедури банкрутства є важливим для забезпе­чення законності його здійснення. Формальне порушення процеду­рних питань, навіть на перший погляд неістотних, може стати при­чиною її оскарження.

З. Ліквідаційна комісія здійснює заходи щодо планомірної лікві­дації підприємства-боржника в інтересах оголошених кредиторів. При цьому вона проводить комплексну інвентаризацію, складає лі­квідаційний баланс, стягує дебіторську заборгованість, реалізує майно банкрута та інші активи. Ліквідаційна комісія підзвітна ко­мітету представників кредиторів. Саме цей комітет затверджує лік­відаційний баланс і дає дозвіл на реалізацію майна.

Отримані кошти направляються на покриття витрат і претензій у такій черговості: витрати, пов’язані зі здійсненням процедури бан­крутства та діяльності ліквідаційної комісії; зобов’язання щодо оплати праці в підприємстві-боржнику; сплата податків і обов’язко­вих платежів; задоволення вимог кредиторів; задоволення вимог засновників щодо дивідендів, паїв, часток тощо; задоволення інших претензій.

Якщо після ліквідації підприємства у нього залишається майно та ресурси, достатні для здійснення підприємницької діяльності, то вона може розпочатися після проведення нової процедури створен­ня та реєстрації.

Підприємство вважається ліквідованим з моменту внесення за­пису про це в державний реєстр.

У разі загрозливого погіршення показників роботи підприємства, загрози банкрутства або значних збитків засновники (власники) часто вдаються до його санації.

Санація — система спеціальних заходів та прийомів поліпшення показників роботи, оздоровлення фінансового стану підприємства.

Санацію часто проводять на вимогу кредиторів з тим, щоб уник­нути банкрутства. Адже потенційні вигоди від ефективного та на­дійного партнера є вищими, ніж результати задоволення частини претензій при ліквідації підприємства. За згоди кредиторів на сана­цію та наявності санатора процедура банкрутства не застосовується.

Основними прийомами санації є:

► призначення зовнішнього керівництва;

► розроблення санаційного плану (бізнес-плану);

► реалізація санаційного плану.

У перебігу санації знаходять причини, що призводять до погір­шення фінансового стану підприємства, та визначають можливі за­ходи щодо їх усунення. Для з’ясування причин кризового стану під­приємства проводять:

а) комплексний загальний аналіз виробничої, комерційної та фі­нансової діяльності, після якого у разі потреби здійснюють:

► аналіз маркетингової ситуації та відповідності їй продукту підприємництва;

► аналіз комерційної діяльності, відповідності партнерів, рівня та характеру розрахунків, ціноутворення;

► аналіз виробничої діяльності та її економічних наслідків;

► фінансовий аналіз;

б) аналіз менеджменту, діяльності персоналу та інших чинників, вплив яких на кризовий стан виявлено.

Санація є надзвичайно складною та комплексною процедурою, яку здійснюють, як правило, спеціалізовані консалтингові підпри­ємства або групи фахівців.

1.