Проблема критерію істини.

В єдності об'єкта і суб'єкта в практиці активною стороною виступає суб'єкт, а визначаючою – об'єкт. Сама діяльність суб'єкта і його активність змістовно обумовлені властивостями і закономірностями об'єкту, раніше осягненими людиною. Остання діє і в думці, і в практиці по законах об'єктивної реальності. Правильне розуміння співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в практиці є ключем для вирішення багатьох філософських питань, зокрема проблем теорії пізнання.

Значення практики в русі мислення багатобічно:

- вона є основою мислення,

- визначає його мету і

- виступає критерієм істинності.

Говорячи про пізнання, підкреслюються такі його умови, як активність та діяльність. Діяльність проявляється в практиці. Практика – активна цілеспрямована чуттєво-предметна, матеріальна діяльність людей, яка спрямована на перетворення реальної дійсності. Найважливіші форми практики:

- матеріальне виробництво – праця;

- соціальна дія – перетворення суспільного буття, зміна існуючих соціальних відносин – революції, реформи. Війни;

- науковий експеримент – активна (на відміну від спостереження) діяльність, у процесі якої суб’єкт штучно створює умови, що дозволяють досліджувати певні явища.

Мислення зростає з практичних потреб, для потреб практики, це цілеспрямований процес. Цілі, які ставить людина в процесі дослідження предмету, отримують об'єктивне значення, зв'язуються з об'єктивним світом тільки через практику. Практика визначає, що саме потрібне людині, яку мету він повинен переслідувати в процесі пізнання предмету, яка сторона в предметі повинна бути вивчена в першу чергу і т.д.

Практика визначає цілі мислення, а останнє, у свою чергу, грає істотну роль у визначенні цілей практичної діяльності. В цьому, зокрема, і виявляється активність мислення в його відношенні до практики. Але оскільки практика є основою і визначає мету пізнання, а пізнання існує і розвивається для потреб практичної діяльності, то практика закономірно виступає як критерій істинності нашого знання. Вона пронизує весь процес пізнання від початку до кінця.

Отже, до основних критеріїв істини можна віднести:

1. емпіричні:

- практика,

- підтвердження фактами,

- підтвердження експериментальними перевірками,

2. позаемпіричні:

- узгодженість з принципами наукової теорії,

- коректність і точність застосування термінології,

- логічна та концептуальна несуперечність.

Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчитись: пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ставитися до дійсності свідомо, зі знанням, оцінювати її, розуміти та збільшувати свої життєві можливості.

Отже, правда характеризує знання і пізнання як людську, цілісну, особистісну позицію щодо світу і буття. Через це правдивість характеризує щирість відношення до знань, відомостей, інформації.