Види пізнання. Наукове пізнання.

Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання:

- життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

- мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво, ніж наука;
наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;

- наукове – в ньому усвідомлюється роль знання, воно є спеціально організованим, прагнучи досягти максимального ступеню достовірності;

- релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об'явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; історія людства переконливо це доводить;

- екстрасенсорне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці XX ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Отже, наукове пізнання – це усвідомлене та свідомо організоване знання.

Наука– це форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука – це і процес творчої діяльності по отриманню нових знань, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

До критеріїв науковості відносять: об’єктивність, системність, практична спрямованість, сувора доказовість, обґрунтованість, достовірність результатів.

Наука як система знань поділяється на певні галузі:

§ за предметом і методом пізнання розрізняють науки: природничі, суспільні, технічні.

§ За співвідношенням з практикою розрізняють: фундаментальні – не мають прямої практичної орієнтації, прикладні – націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

Наука у своєму розвитку пройшла ряд етапів. Вважається, що наука виникла в результаті її відокремлення від традиційної філософії в період Нового часу (кін. 16 – поч.. 17 ст.).

Найбільш поширеним критерієм періодизації науки є співвідношення об’єкта і суб’єкта наукового пізнання. За цим критерієм виділяють три основні періоди:

1. Класична наука – 17 – 19 ст. – прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; все, що мало відношення до суб’єкту пізнання, було усунуто. 2. Некласична наука – перша пол.. 20 ст. – враховувала зв’язки між знанням про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту. 3. Постнекласична наука – з другої пол.. 20 ст. – осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт не тільки з особливостями діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності, з її результатами.

Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме нарощування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: знання про світ, про алгоритми дій, дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук:

* науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.);

* науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.);

* гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін "наука" використовується у трьох основних значеннях: І) в найширшому значенні - як будь який свідомо зафіксований досвід; 2) в нормативному значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обгрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання; 3) у вузькому значенні - як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки.

* наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

* єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;

* наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

* єдність кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

* наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

* категоріальний каркас знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає якісне окреслення предмету пізнання; сукупність категоріальних визначень отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

* наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

* задоволення певної соціальної потреби.

У дещо спрощеному виразі характерні ознаки науки подають як єдність її мови, структури (в тому числі – і логіки) та функцій.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:
* певна сукупність знань, відомостей, інформації;

* діяльність, спрямована на продукування таких знань;

* сукупність соціальних колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності; серед численних наукових об'єднань особливого значення надають поняттю "наукове співтовариство" - це певна сукупність людей, що реально включені у взаємну діяльність в межах певної галузі наукового пізнання або в межах науки в цілому.

Знову-таки, у спрощеному варіанті наука постає як знання (І), діяльність (2), інститути (3).

Отже, наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання це стає можливим за допомогою методу, як генетичного складника науки.