Категорія – основне поняття, що відображає найбільш загальні і істотні сторони та властивості явищ дійсності.

Принципи(загального зв'язку, розвитку, об'єктивності, конкретності,суперечності і т.д.)характеризують світ з боку способів його існування якєдиного цілого;закони(закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення)–з бокузв'язку окремих його елементів;категорії(одиничне – загальне, сутність – явище,необхідність – випадковість, причина – слідство і т.д.)характеризуютьокремі сторони,відносини і властивості світу.Таким чином,в єдності принципів, законів ікатегорій діалектики відображаєтьсяєдність:1) способу існування світу, 2) його загальнихзв'язків і 3) окремих сторін, властивостей та відносин.

Закони діалектики характеризують процес розвитку з трьох сторін: форми (закон взаємного переходу кількісних і якісних змін), змісту (закон єдності і боротьби протилежностей), спрямованості розвитку (закон заперечення заперечення). Їх застосування дозволяє відповісти на питання: як, чому, куди розвиваєтьсясвіт? Всі закони в реальності діють одночасно, але з міркувань методичної доцільності викладення матеріалу ми їх розглянемо окремо.

1) Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Основними категоріями, що розкривають суть закону, є «якість», «кількість», «міра» і «стрибок».

Якість – визначеність буття речі, що характеризується стійкою структурою, цілісним взаємозв'язком, єдністю всіх її сторін, ознак і властивостей.Якість об'єкту виявляється в сукупності його властивостей. Цілісність властивостей і є якість. Властивість– це спосіб прояву певної сторони якості об'єкту по відношенню до інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію. Таким чином, властивість предмету полягає в тому, щоб учиняти в іншому предметі ту або іншу дію та виявляти себе особливим чином в цій дії. Властивості об'єкту обумовлені його структурою, будовою, зовнішніми і внутрішніми взаємодіями його елементів. Оскільки взаємодії об'єкту з іншими об'єктами багатоманітні, то є багатоманітним також і число властивостей об'єкту. Це одночасно свідчить і про багатоякісність будь якого об’єкту. Чим вище рівень організації матерії, на якому існує річ, тим більшою мірою якостей вона володіє.

Кількість – відмінність усередині предмета, «знята якість». Та чи інша кількість є множиною, якщо її можна полічити, величиною, якщо її можна зміряти. Будь-яка кількісна зміна виступає як зміна елементів системи. Це дозволяє зробити висновок: ступінь відмінності між старою і новою якістю залежить від того, яка з кількісних змін відбулася в об'єкті, що вивчається.

«Байдужість» якісних змін до кількісних терпима лише в межах міри. Міра – це інтервал (зона) кількісних змін усередині речі, в межах якого її якість не змінюється. Міра виражає єдність кількості і якості стосовно предметів, для яких є характерним просто перетворення, зміна в межах даного рівня організації матерії, як, наприклад, при перетворенні води в пару, елементарних частинок – одна в одну і т.п. Але міра виражає і межі переходу з одного рівня організації системи на іншій, тобто вона ставить свого роду межові знаки розвитку об'єкту.

Існують різні методологічні підходи до розуміння якості і кількості. Метафізичне розуміння цих категорій полягає у відриві їх одна від одної, абсолютизації або кількісних змін (еволюціонізм), або якісних (теорія катаклізмів Ж.Кюв’є). Ідеалістичне розуміння полягаєу визнанні їх самостійності, незалежності від матеріальних речей (Платон, Гегель). Діалектичний матеріалізм вважає їхоб'єктивними, тобто існуючими не у відриві від речей, а в самих речах; розвиток останніх є єдністю якісних і кількісних змін.

Суть закону взаємного переходу кількісних і якісних змін: розвиток здійснюється у формі взаємного переходу кількісних і якісних змін. Він дозволяє розрізнити поняття «рух» і «розвиток»: рух– суть будь-які зміни; розвиток– суть якісні зміни.

Кількісні зміни відбуваються поступово, якісні – стрибкоподібно.Стрибок – момент, спосіб, форма перетворення однієї якості в іншу. В процесі розвитку мають місце, як правило, два основні типи стрибків: 1) різкі, вибухоподібні: якість зникає цілком у відносно короткий проміжок часу (наприклад, утворення нових хімічних з’єднань, переходи об'єктів з одного фізичного стану в інший, атомний вибух); 2) поступові: якість зникає у міру кількісних змін.

2) Закон єдності і боротьби протилежностей. Основними категоріями, що розкривають суть закону, є: «тотожність», «відмінність», «протилежності», «суперечність».

Тотожність– відношення рівності, подібності речі з самою собою та іншими речами. Відмінність– відношення нерівності, неоднаковості, неспівпадіння речі з самою собою та іншими речами. Кожна тотожність включає відмінність, кожна відмінність містить в собі тотожність; сукупність відносин тотожності і відмінності є єдністю.

Протилежності – елементи, сторони або тенденції існування даної речі, що є взаємно обумовлюючими і взаємно заперечливими один для одного в одному певному відношенні. Суперечність – це зв'язок (єдність) двох протилежностей даної речі та їх боротьба. Якщо розглядати об'єкт в статичному стані, відволікаючись від його розвитку, можна угледіти в ньому лише різні властивості, зв'язки та відносини і не помітити «боротьби» протилежностей. Але коли ми беремо об'єкт в його зміні, розвитку, ми неодмінно помічаємо в ньому наявність взаємодіючих, протилежностей, що борються, тобто знаходимо суперечності. Таким чином, розвиток є процесом виникнення, розгортання і вирішення протиріч (від тотожності через відмінності і протилежності до суперечності).

Протилежності можуть стикатися лише постільки, оскільки вони знаходяться в зв'язку, утворюючи ціле, де один елемент є так само необхідним, як і інший. Ця необхідність протилежних елементів і складає життя цілого. Таким чином, розвиток предметів є роздвоєнням єдиного на протилежності, «боротьба» між ними і вирішення протиріч. При цьому і єдність протилежностей, щовиражає стійкість об'єкту, і їх «боротьба», щовиражає мінливість об'єкту, виявляються відносними, скороминущими.

Характер суперечності залежить від специфіки протилежних сторін, а також від тих умов, в яких розгортається їх боротьба. Розрізняють внутрішні і зовнішні, основні і неосновні, головні і неголовні, антагоністичні і неантагоністичні суперечності.

Метафізичне розуміння суперечності завжди припускає абсолютизацію якоїсь однієї з її сторін або якогось одного з видів суперечностей на противагу іншим. Діалектичне ж розуміння завжди єврахування єдності протилежностей.

Суть закону єдності і боротьби протилежностей полягає у вказівці на джерело, рушійну силу, причину розвитку: розвиток відбувається тому, що відбувається боротьба протилежностей. Суперечності можна прослідити в природі, суспільстві і людському мисленні буквально на кожному кроці. З моменту виникнення якого-небудь об'єкту і до його перетворення в інший об'єкт в ньому діють специфічні суперечності: тяжіння і відштовхування у формі наближення і віддалення мас, позитивних і негативних електричних зарядів, хімічне поєднання і розкладання, асиміляція і дисиміляція в організмах, збудження і гальмування нервових процесів, суспільна співпраця і боротьба. Для кожної з цих систем існують свої закони, свої суперечності, які, врешті-решт, ведуть до появи нової якості – або шляхом руйнування до більш низької форми буття, або шляхом розвитку до більш високої форми. Загальним же для них є лише сама діалектична суть – роздвоєння єдиного на протилежності і взаємодія між ними, суперечність і її вирішення.

Закон заперечення заперечення. Діалектика необхідно містить в собі елемент заперечення і притому ж як найважливіший свій елемент. Заперечення – це процес перетворення речі в щось істотно інше через властиві їй внутрішні і зовнішні суперечності.

Основою вичленення різних видів діалектичного заперечення є сам зміст заперечення, щовиражається в конкретному співвідношенні моментів скасування і збереження «позитивного» в новій якості порівняно із старою. Звідси виділяються наступні види заперечення.