Класифікація та оцінка запасів

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

· сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

· незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

· готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

· товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

· малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

· поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Поділ запасів на види умовний, бо навіть на одному підприємстві призначення запасів може змінюватися – товар може стати паливом, сировиною або іншими матеріалами, і навпаки. Будівельні матеріали можуть стати сировиною або паливом, корми – товаром і так далі. Один і той же вид запасу може бути одночасно, наприклад, товаром і насінням. Це диктує необхідність чітко визначити призначення кожного виду запасів на підприємстві.

Залежно від джерел одержання матеріали поділяють на куповані і власного виробництва, що впливає на організацію їх обліку.

Запаси також можна класифікувати за трьома основними ознаками:

1)призначені для реалізації в умовах звичайної діяльності – готова продукція, товари;

2)знаходяться в процесі виробництва з метою виробництва готової продукції – незавершене виробництво, напівфабрикати, брак у виробництві;

3)призначені для споживання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг, а також управління підприємством – виробничі запаси, МШП.

Оцінка запасів є важливою передумовою організації обліку цієї ділянки, адже вона впливає на точність фінансових результатів підприємства.

Запаси, що визначаються активами зараховуються на баланс за первісною вартістю тобто, вартістю на момент надходження (її ще називають історична собівартість). На протязі звітного періоду первісна вартість не змінюється за виключенням випадків, що передбачаються стандартом 9 «Запаси» (уцінка чи до оцінка запасів з п.24).

В залежності від джерел надходження запасів первісна вартість визначається по різному.

Джерела надходження:

1) придбані за плату;

2) виробленні на підприємстві;

3) внесені до статутного капіталу;

4) одержані безоплатно;

5) обміняні запаси на не подібні запаси;

6) обміняні запаси на подібні.

Визначення первісної вартості запасів згідно стандарту 9 «Запаси»:

1) придбання за плату – включає всі фактичні витрати, пов’язанні з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях (транспортнозаготівельні витрати, витрати зі страхуванням ризиків транспортування, непрямі податки, що включені у їх вартість, ввізне мито (для імпорту), сплачена постачальнику сума згідно з договором, інші прямі витрати пов’язанні з придбанням запасів та доведенням їх до придатного стану);

2) вироблені на підприємстві – за собівартістю їх виробництва (згідно стандартом 16 «Витрати»);

3) внески до статутного фонду – за справедливою вартістю, погодженою із засновниками (учасниками);

4) одержано безоплатно – за справедливою вартістю;

5) отримано в порядку обміну на подібні запаси – оцінюються за балансовою вартістю переданих по обміну запасів (якщо балансова вартість переданих активів дорівнює справедливій вартості отриманих запасів). Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує справедливу вартість отриманих запасів, то вони оприбутковуються по справедливій вартості. Різниця між справедливою і балансовою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду;

6)отримано в порядку обміну на неподібні запаси – за справедливою вартістю отриманих запасів.

Справедлива вартість – це вартість, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата забов’язання в операціях між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Подібні активи – активи, які мають однакове функціональне значення.

До первісної вартості запасів не включають:

- понаднормативні витрати і недостачі запасів;

- витрати на збут;

- відсотки за користування кредитом;

- загальногосподарські та інші подібні витрати, які відображаються в складі витрат по дебету рахунків класу 9;

- витрати на інформаційні та посередницькі послуги, які пов’язанні із збором інформації про постачальників запасів і з пошуком та придбанням запасів.

Підприємству важливо правильно вибрати метод оцінки вибуття запасів, бо він має вплив на розмір прибутку. Обраний метод фіксується в Наказі про облікову політику, яка може змінюватися при уточненні статуту та коли це передбачено П(с)БО.

П(с)БО 9 «Запаси» передбачає, що при відпуску запасів у виробництво, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікована собівартість відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних закупок;

- ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів.

Сільськогосподарські підприємства можуть використовувати одночасно декілька методів оцінки запасів:

- для виробництва продукції поточного року – планова собівартість на протязі року, яка коригується в кінці року до рівня фактичної (рахунки 27, 21);

- для купівельних виробничих запасів – метод середньозваженої собівартості;

- для товарів – оцінка за цінами реалізації;

- для побічної продукції – за методом нормативних цін.

В момент придбання запаси оцінюються за первісною вартістю. При їх вибутті вони оцінюються за вибраним підприємством методом і не впливають на їх початкову вартість. Але стандарт 9 «Запаси» вказує на необхідність відображення в балансі запасів за найменшою з двох оцінок: початкової (первинної) вартості або чистої вартості реалізації. Цим самим виконується принцип обачності при складанні звітності, за яким вартість активів або доход не повинен бути завищеним, а витрати – заниженими.

Чиста вартість реалізації відповідає ринковій вартості запасів за мінусом витрат, яких підприємство зазнає, у процесі підготовки їх до реалізації, а також безпосередньо при реалізації. Ця вимога стосується до всіх видів запасів, але найчастіше вона буде використовуватись до групи «Товари». Товари, що застаріли та ушкоджені або морально застарілі, часто мають чисту вартість реалізації значно меншу їх початкової вартості. Крім того на дату складання звітності може знизитися їх ціна реалізації або очікується збільшення витрат на завершення їх виробництва та збут. Всі ці причини будуть являтись підставою для уцінки запасів оскільки очевидна втрата майбутніх економічних вигод від їх використання. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни реалізації очікуваних витрат на завершення виробництва та збут. Сума уцінки запасів списується на витрати звітного періоду з одночасним відображенням її у позабалансовому обліку.

Оцінка залишків незавершеного виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції за винятком понесених внаслідок технічно неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових видів продукції. Допускається оцінка незавершеного виробництва за сумою прямих виробничих витрат. Вартість незавершеного виробництва уточнюється при проведені інвентаризації.

Готова продукція в бухгалтерському обліку оцінюється за первісною вартістю (собівартістю її виробництва), яка визначається шляхом калькулювання фактичної собівартості. Собівартість готової продукції, виготовленої власними силами, відповідно до п.1.1 П(с)БО 16, визначається двома поняттями: виробничою собівартістю продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загально виробничі витрати) та собівартістю реалізованої продукції (виробнича собівартість продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду; нерозподілені постійні загально виробничі витрати; понаднормативні витрати).

Товари оцінюються за роздрібними цінами або первісною вартістю. Оцінка за цінами реалізації застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотка торгівельної націнки. Цей метод застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки.

На виробництві може виникнути брак. Брак – це продукція, напівфабрикати, деталі, вузли і роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані лише після додаткових витрат на виправлення. Оцінка забракованої продукції залежить від ступеня її придатності та місця виявлення браку. Втрати підприємств від браку продукції, який можна виправити, складаються з витрат на її повторну або додаткову обробку. Втрати від браку зменшуються на вартість отриманих матеріалів за ціною їх можливого використання, а також на суму претензій до постачальників за неякісних матеріалів, які стали причиною браку. Суми витрат від браку відображаються на виробничих рахунках за мінусом витрат, які віднесені на винних осіб.

Собівартість внутрішнього остаточного браку визначається виходячи із фактичних витрат. В окремих випадках з метою спрощення калькуляційних розрахунків на підприємствах з великою номенклатурою виробів і напівфабрикатів допускається оцінка забракованої продукції виходячи з нормативних витрат.

Втрати від браку можуть бути відшкодовані винними особами. У разі виправного браку з винуватців стягується вартість виправлення, а при невиправленому браку – вартість матеріалів, сума основної зарплати.

Основою побудови обліку виробничих запасів є їх плановооблікова класифікація, оцінювання, документальне оформлення наявності та руху, система рахунків.

Для потреб управління побудова бухгалтерського обліку виробничих запасів здійснюється за кількісними та вартісними ознаками й за такими напрямами:

— заготівля та придбання;

— наявність та рух на складах;

— передавання у виробництво;

— використання у процесі виробництва;

— продаж зайвих (невикористаних);

— інше вибуття.