Модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств

Для оцінки ймовірності банкрутства вітчизняних підприємств рекомендується до використання дискримінантна функція із шістьома змінними:

Z = 1,04*X₁+0,75*X₂+0,15*X₃+0,42*X₄+1,8*X₅ -0,06*X₆ - 2,16

Модель розроблена на основі аналізу фінансових показників 850 українських підприємств усіх видів економічної діяльності

Розшифровка незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції наведена в таблиці:

Використання цієї моделі дозволяє з високим рівнем ймовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити ймовірність його банкрутства. Точність оцінювання за використання пропонованої моделі є дещо нижчою, ніж у разі застосування відповідних галузевих алгоритмів. Для наведеної дискримінантної моделі рекомендується наступний "ключ інтерпретації" значень інтегрального показника:

Zi <= -0,55 - фінансовий стан підприємства є незадовільним (знаходиться у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

-0,55 <= Zi <= 0,55 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, необхідний додатковий експертний аналіз;

Zi > 0,55 - фінансовий стан підприємства є задовільним.

У разі, якщо значення показника Zі знаходиться в межах, для яких однозначні висновки щодо якості фінансового стану зробити неможливо, рекомендується додатково застосувати експертні методи аналізу. В рамках чого аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: валюта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; величина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу базовий показник Zi коригується на коефіцієнт (DZ) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окремих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна застосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати таким же чином, як це рекомендується вище.

2.4. Зміст та розробка плану санації

План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми. Для розробки плану санації використовують весь методичний та функціональний арсенал контролінгу. Слід керуватися принципами:

o завершеність - врахування всіх найважливіших обставин справи (усі позиції плану мають базуватися на цілком перевірених даних);

o змістовність - розгляд тих обставин, які стосуються процесу санації;

o правильність - правдиве висвітлення проблематики кризи з відображенням усіх передумов ;

o ясність - правдиве та однозначне висвітлення інформації;

o об'єктивність — чітке розмежування між фактичними даними, власним поглядом контролера та висновками.

Планування охоплює фінансові, виробничі й трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо. План санації може складатися зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ містить загальну характеристику об 'єкта планування: відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності, коротку історичну довідку про розвиток підприємства. Визначаються мета складання плану, його замовник та методи розробки.

Розділ 1 відбиває вихідну ситуацію на підприємстві.

1.Оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає в себе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сегмента. Враховуються розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища.

2.Аналіз фінансово-господарського стану охоплює два аспекти:

o виробничо-господарську діяльність;

o фінансовий стан.

Наводяться дані про фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).

1.Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць - полягає в систематизації та оцінюванні відповідних чинників і їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства.

2.Наявний потенціал. Характеризуються сильні сторони підприємства, його можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Потенціал розвитку підприємства визначається такими головними чинниками:

o фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

o наявність кваліфікованого персоналу;

o наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини ;

o наявність ринків збуту продукції;

o виробничий потенціал;

o ефективна організаційна структура;

o висока якість менеджменту.

У разі тривалої фінансової кризи чинники, що визначають потенціал підприємства, поступово втрачають силу, а позиції підприємства послаблюються.

На підставі аналізу вихідної ситуації доходять висновку про доцільність та можливість санації підприємства чи про необхідність ного ліквідації.

Розділ 2 має характеризувати стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розробку стратегії. Подається оперативна (Crash-) програма, що відбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства.

До переліку санаційних заходів згідно з Crash-програмою можуть входити:

o рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до господарського суду);

o мобілізація прихованих резервів завдяки продажу окремих позицій активів;

o зменшення та збільшення статутного капіталу;

o реструктуризація кредиторської заборгованості;

o заморожування інвестиційних вкладень;

o зворотний лізинг;

o розпродаж за зниженими цінами товарів, попит на які низький.

Третій розділ є основною частиною плану санації. Він включає в себе конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. В загальному вигляді, основні позиції третього розділу плану наведено на рис.

Наведемо коротку характеристику змісту підрозділів основної частини плану:

План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможного попиту на продукцію підприємства; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхні переваги та недоліки, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та шляхи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

o План виробництва: містить дані про планові обсяги виробництва продукції в розрізі окремих її видів, а також характеристику виробничих потужностей, необхідних для виробництва планових обсягів продукції. Наводиться інформація про рівень зносу виробничих засобів, витрати, пов'язані з відновленням (придбання нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Слід вказати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. На основі цього проводиться оцінка потреб в інвестиціях. Також характеризується виробничий цикл, його тривалість, "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками сировини (включаючи наявність альтернатив). Конкретні заходи щодо покращення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг.

Рис. Структура основної частини плану санації

o Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонуються заходи щодо посилення мотивації працюючих та покращення організації менеджменту. У разі необхідності, визнаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

o Система фінансових планів включає в себе:

а) первинний бюджет, яким здебільшого є бюджет продаж

б) бюджет виробництва з необхідним набором часткових бюджетів (бюджет товарно-матеріальних запасів, бюджет матеріальних витрат, бюджет витрат на персонал тощо);

в) план інвестицій;

г) план прибутків та збитків (складається на основі показників бюджетів поо доходах і витратах за всіма видами діяльності);

д) прогнозні графіки грошових надходжень та видатків (графік грошових надходжень від реалізації продукції, залучення позик, графіки грошових виплат за придбану сировину та матеріали тощо), які складаються з урахуванням показників відповідних бюджетів та коефіцієнтів інкасації кредиторської та дебіторської заборгованості;

е) фінансовий бюджет (складається на основі графіків грошових надходжень та витрат);

є)зведений бюджет, яким є, як правило плановий баланс чи прогнозний звіт про Cash flow, складений за непрямим методом.

У фінансовому плані також відображається сума затрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (у разі необхідності). На основі показників фінансового бюджету розраховується загальна потреба підприємства в фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний операційний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації. Іншими словами, для визначення необхідного обсягу залучення зовнішній джерел санації слід розрахувати прогнозний Free Cash-flow, тобто сумарний чистий грошовий потік в результаті операційної та інвестиційної діяльності.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік заходів щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. Деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики й збитки.

Основні критерії оцінювання ефективності санації :

o ліквідність та платоспроможність;

o прибутковість;

o додаткова вартість, створена в результаті санації;

o конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації визначається:

Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити, знаючи додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (збитків) до її проведення.

Додатковий прибуток підприємства в результаті проведення санаційних заходів = розмір прибутків після санації - розмір прибутків (збитків) до проведення санації.

Додаткова вартість, створена в результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активів підприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вона обчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається за допомогою приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.

Цей метод оцінювання ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash –Flow. Проблема полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.

Санація вважається успішною, якщо за допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

План санації в рамках провадження справи про банкрутство має особливості порівняно з тим, який складається в рамках досудової санації .

Тема 3. Санаційний аудит

3.1. Сутність, мета та характерні риси санаційного аудиту.

Санаційна спроможність.

З прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства та укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності, оскільки рішення санаторів, кредиторів, господарського суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Законом передбачено, що для з'ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Господарський суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.

Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, мета якої - перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства.

Аудитпроводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами.

Основні принципи аудиту :

o цілісність та повнота;

o об'єктивність;

o незалежність;

o конфіденційність;

o компетентність;

o документальне оформлення.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм, який має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів і цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Мета санаційного аудиту — оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансо-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Замовники санаційного аудиту :

o потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);

o саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);

o нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

o позикодавці (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);

o державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна інформація, яка має підтвердити, що:

1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2) план санації є реалістичним;

3) обрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.

Замовники доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об'єкт санації.

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).

Етапи санаційного аудиту:

1.Ідентифікація даних — збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства.

2.Експертиза - всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків про поточний і перспективний стан об'єкта аудиту.

3.Висновки - дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підгрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій.

4.Вироблення рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції

Санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. В обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, схожі цілі, але між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому — про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Загальні передумови санаційної спроможності :

o наявність у підприємства ефективної санаційної концепції ;

o наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності ( стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації, конкурентних переваг, виробничого та кадрового потенціалу тощо).

Економічні критерії санаційної спроможності підприємства:

o здатність до забезпечення ліквідності;

o здатність до відновлення прибутковості ;

o одержання конкурентних переваг;

o продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) повинна перевищувати вартість ліквідаційної маси підприємства перед проведенням санації;

o з правового погляду санаційно спроможним підприємство буде тоді, коли воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності, щоб кредитори не мали підстав звернутися із заявою до господарського суду, порушуючи справу про банкрутство.

3.2. Методи та програма санаційного аудиту

Методи санаційного аудиту загалом збігаються з методами контролінгу.

До головних методів належать :

o опитування (анкетування) співробітників;

o факторний аналіз відхилень;

o СОФТ-аналіз ;

o портфельний аналіз;

o нуль-базис-бюджетування;

o вартісний аналіз.

Перш ніж проводити аудит, аудитор має підготувати в письмовому вигляді програму санаційного аудиту, яка визначає процедури, необхідні для досягнення поставлених цілей. До програми потрібно включити завдання аудиту з кожного напрямку, щоб вона допомагала контролювати виконувану роботу.

Перелік питань, які доцільно включити в програму санаційного аудиту:

1. Вивчення наявної санаційної концепції (плану санації} та збір необхідної інформації.

2. Оцінювання відбитих у плані санації вихідних даних про підприємство:

а) аналіз виробничо-господарської діяльності;

б) аудит фінансового стану підприємства;

в) дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.

3. Перевірка правильності визначення причин кризи , сильних і слабких сторін підприємства.

4. Експертна оцінка запланованих санаційних заходів.

5. Правова оцінка діяльності підприємства та запропонованої санаційної концепції.

6. Оцінка ефективності санації.

7. Оцінка ризиків.

8. Оформлення висновків про результати аудиту.

3.3. Порядок проведення санаційного аудиту

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту :

3.3.1. Дослідження наявної санаційної концепції

загальне ознайомлення з санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Збирається та систематизується інформація, що використовується в процесі санаційного аудиту. Аудитор для виконання своїх завдань з оцінювання санаційної спроможності суб'єкта господарювання дістає доступ до всієї комерційної інформації про нього.

Аудитор має взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, що підлягає експертизі. Записка підтверджує повноту й достовірність плану, а також фактичного матеріалу, на якому він базується, і водночас визначає повноваження аудитора.

Дані про підприємство мають характеризувати його оперативний і стратегічний стан .

Джерела інформації для проведення санаційного аудиту:

Які характеризують оперативний стан підприємства:

o баланси підприємства за 2—3 попередні роки та за звітний період;

o звіти про фінансові результати та їх використання;

o документи про результати інвентаризації;

o звіт про витрати на виробництво продукції;

o розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

o розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

o звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію;

o дані про наявність та рух коштів на банківських рахунках, в т.ч. валютних;

o висновки попередніх аудиторських перевірок та акти перевірок підприємства державними контролюючими органами;

o дані про кадровий склад підприємства та рівень заробітної плати;

o дані про наявність на балансі підприємства об'єктів соціальної інфраструктури;

o аналіз виконання фінансових планів;

o інша бухгалтерська та фінансова інформація.

Які характеризують стратегічний стан підприємства:

o дані про оперативний стан підприємства;

o бізнес-плани, фінансові плани та інші прогнозні розрахунки;

o аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності продукції, матеріали маркетингових досліджень;

o звітні та прогнозні дані про розвиток економіки в цілому, галузевий аналіз;

o оцінка впливу виробничої діяльності підприємства на екологічну ситуацію та зайнятість у регіоні;

o законопроекти Верховної Ради та проекти нормативних актів Уряду України;

o інша інформація.

Відбиті в санаційній концепції вихідні дані про оперативний (фактичний) та стратегічний стан підприємства оцінюються у процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно вирішуються такі завдання:

1) аналізується виробничо-господарська діяльність;

2) аналізується фінансовий стан підприємства;

3) досліджується ситуація, в якій перебуває підприємство на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.

3.3.2. Аналіз виробничо-господарської діяльності

В процесі аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства визначається відповідність фактичного стану даним, відбитим в плані санації.

3.3.2.1. Дослідження загальної виробничої структури підприємства

o досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо);

o визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд;

o проводиться експертиза доцільності та можливості виокремлення підрозділів в процесі майбутньої реструктуризації;

o досліджуються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації за попередній і звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу та для підприємства в цілому, визначається частка кожного виду продукції в загальному її обсязі.

3.3.2.2. Дослідження рівня технології виробництва

o аналізується наявність сучасних передових технологій;

o вивчається наявність власних інноваційних розробок, застосування автоматизованих систем управління;

o звертається увага на циклічність технологічних процесів, їх безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва.

3.3.2.3. Дослідження витрат на виробництво

o здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану;

o вивчається ефективність планування собівартості ;

o визначається питома вага та склад витрат у собівартості продукції, які не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю;

o аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не стосуються виробництва продукції, на цій основі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу;

o досліджується правильність віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування з метою уникнення штрафів у разі порушення вимог Закону “Про оподаткування прибутку” в частині формування валових витрат .

3.3.2.4. Дослідження основних фондів та амортизаційних відрахувань. Оцінка майнового стану

o Звертається увага на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів, при цьому враховується , що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні.

o Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі найуспішніше.

o Перевіряється правильність проведення та відбиття у звітності операцій, пов'язаних з рухом основних фондів: індексація основних фондів; надходження та реалізація; ліквідація та інші види вибуття; ремонт та амортизація; інвентаризація.

o здійснюючиоцінку майнового стану, обчислюють та аналізують такі основні показники: сума наявних у підприємства господарських коштів, питома вага активної частини основних засобів, коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття.

Показник сума наявних у підприємства господарських коштів дає узагальнену вартісну оцінку активів балансу підприємства. В літературних джерелах найчастіше зустрічається трактування зростання цього показника як свідчення про збільшення майнового потенціалу підприємства та ознаки фінансової стійкості. Таке твердження не може сприйматись беззаперечно. Якщо в результаті дослідження виявляється, що збільшення валюти балансу відбулося за рахунок залучення додаткових кредитів , збільшення простроченої заборгованості, збільшення неліквідних оборотних активів та застарілих основних засобів, то таке зростання підсумку балансу навряд чи є ознакою позитивної діяльності підприємства.

Зростання показника питома вага активної частини основ них засобів в динаміці розцінюється як позитивна тенденція.

Коефіцієнти зносу та придатності характеризують частку зношених основних засобів у загальній їх вартості та відображають частку вартості основних засобів, що залишилася до списання в наступних періодах.

Коефіцієнти оновлення та вибуття відображають, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять основні засоби та яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причин зносу та з інших причин.

Формули та порядок розрахунку показників з використанням форм звітності наведено в таблиці 1 в додатках до теми.

3.3.2.5. Дослідження показників праці

o досліджується динаміка чисельності працівників та рівня заробітної плати;

o аналізується плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів;

o з'ясовуються причини, які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо);

o робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.

3.3.3. Аудит фінансової сфери підприємства.

Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери є форми річної бухгалтерської звітності підприємств. В методологічному аспекті можна скористатися :

o Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій , затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р. N 81 ,

o Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій , затвердженою Наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 23.02.98 N 22 ,

o Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України 26 січня 2001 р.№ 49/121 ,

o Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженого Міністерством економіки України 17 січня 2001 за №10.

Аудит фінансової сфери передбачає:

o оцінювання динаміки та структури валюти балансу;

o аудит власного капіталу;

o оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;

o аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;

o аналіз дебіторської заборгованості;

o аудит реальних та фінансових інвестицій;

o аналіз Cash-flow;

o оцінювання ділової активності підприємства.

3.3.3.1. Оцінювання динаміки та структури валюти балансу

Досліджуючи динаміку валюти балансу та його структуру, використовують трендовий метод аналізу (кожну позицію балансу порівнюють із даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств, котрі є провідними в галузі). Робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності, що може бути причиною його неплатоспроможності.

3.3.3.2. Аудит власного капіталу

З огляду на функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансової сфери. Під час аудиту увага зосереджується на таких питаннях:

o склад і структура джерел власних фінансових ресурсів;

o структура сукупного капіталу підприємства;

o правильність формування статутного фонду та порядок оцінювання вкладів;

o можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;

o можливості реструктуризації статутного фонду;

o структура та джерела формування додаткового капіталу;

o наявність резервних (страхових) фондів;

o наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

o звертається увага на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією), аналізуються напрямки використання залучених у такий спосіб фінансових ресурсів.

На цьому етапі аудиту обчислюють показники, наведені в табл. 2 додатків.

Основними коефіцієнтами, які використовуються при аналізі довгострокової платоспроможності підприємствата та характеризують фінансову незалежність та структуру капіталу є коефіцієнти автономії (незалежності, концентрації власного капіталу), концентрації позикового капіталу, фінансової залежності, фінансової стабільності, заборгованості, фінансового лівериджу, покриття відсотка, маневрування власного капіталу та інші.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства та характеризує незалежність підприємства від позикових коштів. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансове стійке, стабільне і незалежне від кредиторів підприємство.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу є доповненням до коефіцієнту концентрації власного капіталу - їх сума дорівнює 1. Показник характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Чим нижчий цей показник, тим менша заборгованість підрприємотва, тим стійкіший його стан. Зростання коефіцієнту в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефщієнт фінансової залежності є оберненим до коефіцієнту незалежності. Його збільшення в динаміці свідчить про збільшення питомої ваги позикових коштів в фінансуванні підприємства.

Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що підприємство має достатній рівень фінансової стійкості і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел. Якщо коефіцієнт фінансової стабільності менший 1, потрібно з'ясувати причини зменшення фінансової стабільності ( падіння виручки, зменшення прибутку, необгрунтоване збільшення матеріальних запасів тощо).

Коефщієнт заборгованості відображає, скільки позикових коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань і має важливе значення в процесі аналізу джерел власних коштів. Зростання коефіцієнту в динаміці свідчить про зростання фінансового ризику, тобто можливість втрати платоспроможності.

За допомогоюкоефіцієнту забезпеченості за відсотками оцінюється потенційна можливість підприємства погасити позику. Показник показує ступінь захищеності кредиторів від несплати відсоткових платежів, відображає, чи достатньо прибуток підприємства покриває проценти за зобов'язаннями підприємства.. Низьке покриття процентів вказує на небезпечне становище підприємства. Зменшення значення коефіцієнта порівняно з аналогічним коефіцієнтом попереднього періоду свідчить про збільшення витрат підприємства на виплату відсотків за кредит.

Коефщієнт маневрування власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

Оптимізація структури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та інших факторів. Наведені в табл. 2 додатків рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певним узагальненим орієнтиром.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показників ринкової активності підприємства, до яких належать показники акціонерного капіталу (ринкової активності, прибутковості акцій) , які характеризують положення підприємства на ринку цінних паперів.

Про важливість цієї групи показників свідчить той факт, що згідно з П(С)БО №3 розрахунок декількох з них є обов'язковим при складанні Звіту про фінансові результати (форми № 2, III розділу) акціонерними товариствами, прості акції або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у процесі випуску таких акцій

Показникдохід на акцію відображає розмір доходу, що припадає на одну звичайну акцію. Саме цей показник та показникдивіденди на одну просту акцію істотно впливають на ринкову ціну акцію і розраховуються при складанні річної звітності.

Коефіцієнт рентабельності акції характеризує відсоток повернення від капіталу, вкладеного в акції підприємства.

Показник цінність акції слугує індикатором попиту на акції підприємства, оскільки відображає, як багато згодні сплачувати інвестори за одиницю прибутку на акцію. Зростання коефіцієнту в динаміці свідчить про те, що інвестори очікують більш швидкого зростання обсягій прибутку підприємства.

Дивідендний дохід вказує на частку чистого прибутку, що сплачується акціонерам у вигляді дивідендів. Значення коефіцієнту залежить від інвестиційної політики підприємства.

Методику розрахунку деяких показників ринкової активності викладено в П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати" та в П(С)БО 24" Прибуток на акцію", а також наведено в табл. 6 додатків до теми.

3.3.3.3. Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності

На цьому етапі аудиту вирішуються завдання:

o аналізуються оборотні активи;

o визначається рівень ліквідності активів;

o оцінюється платоспроможність підприємства;

o визначається, як виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги.

В процесі аудиту активи підприємства та їх структура вивчаються як з погляду їхньої участі у виробництві, так і з погляду оцінки їх ліквідності. Ліквідність означає здатність окремих елементів активів трансформуватися в грошові кошти. Платоспроможністю (ліквідністю) підприємства називається його спроможність здійснювати платежі наявними засобами або такими, що безперервно поповнюються за рахунок його діяльності. Для дослідження фінансової рівноваги застосовують групу показників ліквідності та платоспроможності, що є пріоритетними під час визначення глибини фінансової кризи та оцінювання санаційної спроможності підприємства. Порядок обчислення показників наведено в таблиці 3 додатків до теми.

Здіснюючиоцінку ліквідності активів підприємства та йогокороткостроковорї платоспроможності , обчислюються наступні основні показники: величина власних оборотних коштів (робочий, функціонуючий капітал), коефіцієнти абсолютної, швидкої(проміжної) та загальної(поточної) ліквідності, коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів, частка оборотних коштів в активах, частка запасів в поточних активах, частка власних оборотних коштів у покритті запасів та інші.

Різниця між поточними активами та поточними зобов'язаннями становить чистий робочий ( функціонуючий) капітал підприємства або величину власних оборотних коштів. Показниквеличина власних оборотних коштівхарактеризує частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Наявність чистого робочого капіталу (позитивне значення показника) свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити поточні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування. Оптимальний розмір показника залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку. Для оцінки достатності чистого робочого капіталу можна провести його порівпяння з аналогічним показником інших підприємств. Але в будь-якому випадку зростання цього показника розглядається як позитивна тенденція.

Логіка обчисленнякоефіцієнту поточної ліквідності (покриття)полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів , показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно фукціонуюче. Коефіцієнт покриття , більший 2, свідчить про сприятливий стан ліквідності активів підприємства. Такий підхід пояснюється практикою, що склалася, згідно якої при ліквідації активів їх продажна ціна на аукціоні становить приблизно половину їх ринкової вартості. Іншими словами, якщо вартість активів знизиться наполовину, виручки, що залишилася, буде досить для погашення поточної заборгованості в тому випадку, якщо до ліквідації коефіцієнт дорівнював 2. Але за нормальних обставин підприємство не ліквідує свої оборотніактиви. Тому коефіцієнт покриття не є абсолютним показником спроможності повернути борги, оскільки він характеризує лише наявність оборотних активів, а не їх якість.

Коефіцієнт швидкої ліквідності ( в літературі має ще назву показник "кислотного тесту") на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи ( запаси не враховуються).Слід зазначити, що хоча в літературі визначено орієнтовне нижнє значення показника 1, ця оцінка носить умовний характер. Аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, слід звертати увагу на фактори, що обумовили його зміну. Так, наприклад, якщо зростання коефіцієнта відбулося за рахунок збільшення розмірів дебіторської заборгованості, то це навряд характеризуватиме діяльність підприємства з позитивної сторони.Тому доповненням до цього показника є коефіцієнт абсолютної діквідності.

Коефіщієшт абсолютної ліквідностіхарактеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно.Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20 % поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент.

Коефіцієнт маневрування фукціонуючого капіталу характеризує частину власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією .

Часка оборотних коштів в активах відображає, яка частина всіх коштів підприємства припадає на поточні активи.

Частка запасів в поточних активах відображає, яку частину поточних активів складають виробничі запаси.

Часка власних оборотних коштів у покритті запасів характеризує частину вартості запасів, яка покривається власними оборотними коштами.

Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, оперативному плануванні та координуванні виплат за борговими зобов'язаннями з огляду на грошові надходження на рахунок підприємства.

Активи залежно від швидкості перетворення їх на грошові кошти поділяють на чотири групи.

1. Найбільш ліквідні активи (А1) — грошові кошти в касі, на поточному рахунку, валютному та інших рахунках, а також поточні фінансові інвестиції.

2. Активи, які можна швидко реалізувати (А2) — дебіторська заборгованість .

3. Активи, які повільно реалізуються (АЗ), — статті другого розділу активу за вирахуванням А2 та А1 (переважно запаси)

4. Активи, що важко реалізуються (А4), — переважно статті першого розділу активу балансу.

Групування є досить умовним, оскільки окремі об'єкти основних фондів досить часто можуть бути набагато ліквіднішими, ніж окремі позиції дебіторської заборгованості чи запасів і витрат. Окремі активи можна віднести також до категорії неліквідних, наприклад дебіторську заборгованість, яка має ознаки безнадійної, деякі види застарілого обладнання і т. ін.

Пасиви балансу розбиваються на чотири групи залежно від терміну їх сплати .

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) — слід віднести кредити та позики, не погашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк.

2. Короткострокові пасиви (П2) — короткострокова заборгованість за вирахуванням найбільш термінових зобов'язань.

3. Довгострокові пасиви (П3) — довгострокові кредити та позики.

4. Постійні пасиви (П4) — власний капітал.

Поточна ліквідність балансу підприємства визначається порівнянням окремих груп пасивів та активів. Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються такі нерівності:

А 1 П 1;

А 2 П 2;

А З П З;

А 4 П 4.

Невиконання цих нерівностей означає, що на підприємстві порушена фінансова рівновага. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, висунутих до підприємства з боку кредиторів, та виконання зобов'язань перед бюджетом, то такий суб 'єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспроможним.

У разі, коли підприємство не здатне виконати грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їх погашення, кредитори можуть звернутися до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом.

Для того щоб зробити правильні висновки про причини зміни пропорції у структурі активів, докладно аналізують розділи й окремі статті активу балансу.

3.3.3.4. Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості

У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:

o визначаються склад і структура позичкових засобів;

o розшифровується поточна кредиторська заборгованість;

o визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;

o вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.

Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни. Робиться висновок щодо відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами — виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних знижок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.

У процесі санаційного аудиту за даними аналітичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксуванням дати її виникнення та суми.

Суми кредиторської заборгованості (перед державними підприємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором до відповідного бюджету .

Аудитор має також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства стосовно випуску облігацій (якщо він був), а також визначається ефективність використання коштів, залучених у результаті емісії.

3.3.3.5. Аудит дебіторської заборгованості

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку, на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 “Дебіторська заборгованість”.

Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної дебіторської заборгованості довгострокова заборгованість відображається в першому розділі активу балансу, що зумовлено меншим рівнем її ліквідності.

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів.

Аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.

3.3.3.6. Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень)

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, — основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.

Цей напрямок аудиту охоплює аспекти:

o склад, структура та доцільність реальних інвестицій;

o склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;

o джерела фінансування інвестицій та правильність їх відбиття в обліку.

Під реальними інвестиціями розуміється вкладення коштів підприємств у відтворення основних засобів, приріст матеріальних цінностей. Реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства. Реальне інвестування включає: нове будівництво, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння підприємства та інші напрямки поповнення основних засобів. Метою управління реальними інвестиціями є оцінка найефективніших реальних інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм.

До фінансових інвестицій належать вкладення коштів у придбання цінних паперів. Фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. Фінансове інвестування здійснюється в формах:

o вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств;

o вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів;

o вкладення капіталу в дохідні інструменти фондових бірж. Основними фондовими інструментами є боргові цінні папери, державні цінні папери, цінні папери муніципальних органів, цінні папери, емітовані комерційними банками, цінні папери підприємств , інш.

Оцінка ефективності реальних і фінансових інвестицій здійснпюється шляхом зіставлення обсягу інвестиційних витрат із сумою грошового потоку від здійснення інвестування.

Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, досліджується перелік об'єктів інвестування, встановлюється наявність кошторисів, актів введення в експлуатацію та обгрунтованість витрат.

Існування довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Якщо підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно розшифрувати інвестиційні вкладення, дати оцінку їх ліквідності та визначити доцільність відволікання коштів до цих активів.

3.3.3.7. Аналіз Cash-flow

Базою аналізу Cash-flow є дані звіту про прибутки та збитки . Показник Cash-flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Cash-flow = прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства у визначеному періоді + амортизаційні відрахування за цей період.